Пам'ятати про національні інтереси

Виконання брюссельської «Спільної заяви» суперечить нашому контракту з Газпромом... Одностороннє нарощування потужностей ГТС йде в розріз з планами Росії...

23 березня в Брюсселі по завершенні Міжнародної інвестиційної конференції з модернізації газотранспортної системи України було підписано документ під назвою «Спільна заява». Представниками української влади ця подія розглядалася як успіх. Керівництво ж Росії, єдиного експортера природного газу до Європи територією України, оцінило спільну заяву нашої держави, ЄС і міжнародних фінансових організацій як однозначно недружній крок.

Розглянемо, що ж насправді було підписано і можливі наслідки виконання цього документа.

1. Підписана заява ніяк не прояснює реальність отримання фінансування модернізації ГТС - ніяких зобов`язань з боку керівництва ЄС і міжнародних фінансових організацій немає. Зате Україна бере на себе величезну кількість зобов`язань. Очевидно, що після виконання їх Україною, перед наданням реальних позик будуть висунуті нові серйозні умови.

Згаданий Інвестиційний інструмент програм сусідства передбачає всього ?700 млн. на період з 2007 до 2013 року і, до того ж, розрахований на 16 держав-партнерів ЄС, тоді як рахунок витрат Мастер-плану з модернізації ГТС України йде на мільярди доларів. При цьому наші європейські партнери лише «готові розглядати можливості».

Міжнародні фінансові організації, які підписали «Спільну заяву», також не узяли ніяких зобов`язань не тільки щодо обсягів та умов обслуговування позик, але взагалі щодо обов`язковості їх надання. Навіть організаційні питання фінансування покладені на українську сторону, тоді як інші можуть за бажанням надати допомогу.

Крім цього перспективи модернізації ставляться в залежність від наповнення ГТС газом. Тобто якщо стане очевидною неможливість її достатнього заповнення, не можна буде розраховувати на достатню рентабельність, і європейські кредитори зможуть умови співпраці переглядати.

2. Зобов`язання України роблять неможливою ефективну і незалежну державну політику в енергетичній сфері. Йдеться про вимогу Єврокомісії забезпечити незалежність оператора ГТС - щоб держава не могла прямо або непрямо керувати його щоденною діяльністю.

Доведеться назавжди забути про можливості газової монополії держави ефективно використовувати паритетну політику у переговорах з Росією: торгуватися про нижчу ціну на російський газ, що постачається до України, буде набагато складніше.

Виконання зобов`язань про повне підпорядкування України європейському енергетичному законодавству, і, відповідно, лібералізація енергетичного ринку, означає, що на продажі газу нашим підприємствам і населенню зароблятимуть міжнародні енергетичні компанії. Таким чином, «Нафтогаз України» не матиме ресурсів ні для здешевлення газу населенню, ні для додаткових інвестицій у власний видобуток. Також неможливо буде компенсувати ціни на газ для інших категорій споживачів за рахунок перехресного субсидування. А це означає, що Україна не зможе використовувати газову монополію як ефективний механізм збільшення конкурентоспроможності економіки України.

3. Певно, однією з умов майбутнього надання кредитів буде участь європейських компаній в модернізації української ГТС. Водночас з погляду національних інтересів, за умов жорстокої кризи, Україна зобов`язана забезпечити максимальну участь в цьому процесі саме національних підприємств, які традиційно поставляли газотранспортне устаткування не тільки країнам СНД, але й по всьому світу.

4. Виконання брюссельської «Спільної заяви» також означає демонополізацію ринку газу не тільки при продажу його кінцевим споживачам, але й при його закупівлі для перепродажу за кордон. А це прямо суперечить нашому контракту з Газпромом, де забороняється реекспорт. Тобто виникає чергова складність у переговорному процесі.

Адже нашій країні необхідно домовлятися не тільки по цінах на купівлю газу і тарифах на його транзит, але й припиняти різноманітні торгові війни, відновлювати співпрацю в багатьох інших сферах, що надзвичайно важливе в жорстких умовах кризової кон`юнктури світового ринку.

5. Виконання Україною узятих на себе зобов`язань призведе до зміни нинішнього порядку формування транспортних тарифів, що обов`язково вплине на переговорний процес із Російською Федерацією.

6. Очевидно, що одностороннє нарощування потужностей вітчизняної газотранспортної системи йде в розріз планам Росії забезпечити ці додаткові потужності за рахунок обхідних газопроводів (т.з. «Північний потік» і «Південний потік», з пропускною здатністю 55 і 31 млрд. куб. м/рік відповідно).

З погляду інтересів України, безперечно вигідно, щоб додаткові обсяги газу йшли через нашу територію, і ми отримували щорічно додаткові кошти до держбюджету. Та й Росії в умовах кризи було б вигідно заощадити величезні ресурси, потрібні на обхідні газопроводи.

Біда лише в тому, що в Росії чітко розуміють головну мету процесу енергетичної інтеграції України з ЄС, що активізувалася після приходу «помаранчевої» влади. А мета ця - у віддаленні України від Росії.

Подіями в рамках цієї стратегії можна вважати і включення питання модернізації української ГТС в пріоритети «Хартії про стратегічне партнерство України і США», підписаної тодішніми міністром закордонних справ В.ОГРИЗКО і держсекретарем К.РАЙС у грудні минулого року. У рамках цієї стратегії - і газові протистояння з відключенням європейських споживачів, провоковані, у тому числі, і українською владою, які підштовхнули європейців до швидкого отримання контролю над українською трубою.

Це підтверджує і гострота реакції російської сторони на підписаний документ - передбачені в ньому міжнародно-правові зобов`язання України дотримуватися законодавства ЄС створюють юридичні перепони для участі РФ в модернізації газотранспортної системи України.

Таким чином, підписання документів щодо підвищення продуктивності нашої ГТС без урахування думки і планів Росії, швидше за все, може призвести до результатів, прямо протилежних за декларовані. Тобто підштовхують Росію до прискорення будівництва обхідних маршрутів. А це означає, що модернізація з метою нарощування обсягів транзиту через Україну може втратити сенс - обсяги прокачуваного газу тільки зменшуватимуться.

До речі, європейські газові компанії вже заявили, що не зовсім згодні з підписаним документом, а європейські чиновники поспішили пояснювати свої позиції Росії.

Що робити?

Те, що необхідно реконструювати українську ГТС і підвищувати ефективність її роботи, а значить і доходи країни, не викликає ніякого сумніву - це є національним інтересом України. Але щоб реально досягти саме цієї мети, перш за все необхідно створити максимально сприятливі умови для тих учасників ринку, у яких є сировина, тобто газ. Тому що Україна може побудувати хоч 3 нових газотранспортних системи, але якщо Росії не вигідно користуватиметься ними, то ці газопроводи залишаться незатребуваними.

У національних інтересах України ефективно співпрацювати з Європейським Союзом. Проте ця співпраця повинна бути взаємовигідною і паритетною. Зобов`язання не повинні бути однобічними.

Крім цього, в національних інтересах України, щоб Росія залишалася для нас стратегічним партнером. Ми маємо з нею найбільший товарообіг; ми традиційно постачаємо туди продукцію достатньо високого рівня переробки. А з урахуванням кризи для нас цей ринок стає ціннішим вдвічі.

Саме тому дуже важливо щоб окрім українських інтересів були враховані інтереси не тільки ЄС, як покупця газу, але й Росії, як постачальника палива. Тоді ми найкоротшим шляхом досягнемо потрібного нам результату. Тому найбільш ефективним кроком до нашої мети є повернення до ідеї трьохстороннього газотранспортного консорціуму.

Андрій КЛЮЄВ, народний депутат України, заступник глави Партії регіонів