Брюссельська заява: перемога чи лише сподівання на неї?

Причина галасу не так у цінності документа, як у позиції російського керівництва, яке розраховувало за допомогою ЄС примусити Україну піти на створення консорціуму...

Причина галасу не так у цінності документа, як у позиції російського керівництва, яке розраховувало за допомогою ЄС примусити Україну піти на створення консорціуму з ключовою участю Газпрому...

Підписана в Брюсселі 23 березня 2009 року Спільна заява голови українського уряду Юлії Тимошенко та комісарів Євросоюзу Беніти Ферреро-Вальднер і Андріса Піебалгса, а також Президента Європейського інвестиційного банку Філіпа Майстадта щодо модернізації газотранспортної системи України наробила багато галасу.

Причина цього галасу, як на мене, не так у цінності самого документа, як у позиції російського керівництва, яке розраховувало за допомогою Євросоюзу примусити вище керівництво України погодитися на створення на базі української ГТС газотранспортного консорціуму з ключовою участю в ньому Газпрому. І саме формулювання зовсім іншої юридичної схеми модернізації та розвитку української ГТС спричинило таку бурхливу реакцію росіян. Якщо ж уважно прочитати текст цієї заяви, то можна зробити висновок, що в ній немає нічого надзвичайного, що може породжувати завищені очікування. Усі основні принципи, викладені в ній, відображені в Енергетичній хартії, яку Україна ратифікувала вже досить давно. Енергетична хартія базується на тих самих принципах роботи європейського енергоринку, що закріплені в Спільній заяві.

Певна новизна документа полягає хіба що в проголошенні бажання України приєднатися до Енергетичного співтовариства та наданні можливості закупівлі газу в Україні на її західному чи східному кордоні. Таким чином робиться спроба фактично відсунути Газпром до східних кордонів України й купувати газ, виходячи з ціни на нього на кордоні України та Росії.

Але в реальності в найближчі 10–15 років це малоймовірно, бо Газпром уже підписав з усіма основними європейськими операторами газові контракти на багато років уперед, у яких закріплено поставку газу на кордонах чи навіть у газосховища відповідних країн. Таким чином, у цих європейських газових операторів не буде можливостей змінити правила гри на час дії їхніх контрактів з Газпромом. До того ж Газпром, не будучи зацікавлений у продажу свого газу на кордонах України, зробить усе можливе, аби заблокувати такий варіант газових контрактів. А враховуючи свій статус монопольного постачальника газу, можливостей у нього більш ніж достатньо.

Водночас найбільш важливі для подальшого реформування газового сектора України тези цього документу містяться в пунктах один та чотири зобов’язань, які бере на себе український уряд.

Так, згідно з першим пунктом, український уряд має забезпечити незалежність оператора ГТС України, що стосується його юридичної і організаційної форми, процедур прийняття рішень та складання бухгалтерської звітності, надавши операторові ГТС можливість використовувати надходження з доходів від транспортування газу трубопроводами високого тиску, а також його збереження, і дієвими можливостями щодо підтримання фінансово сталого становища.

У четвертому пункті йдеться про зобов’язання забезпечити формування тарифів на доступ до мережі (зокрема до мережі газопроводу високого тиску) з урахуванням потреби забезпечення цілісності та вдосконалення системи, а також відображення дійсних понесених витрат, включаючи належну доходність інвестицій, а також забезпечити оприлюднення оператором ГТС достатньої детальної інформації щодо тарифних розрахунків, їх методології та структури, і застосування тарифів у прозорий, об’єктивний та недискримінаційний спосіб.

Вимоги Євросоюзу щодо необхідність створення юридично і організаційно незалежного оператора української ГТС пов’язані з розумінням європейських партнерів України, що тільки таким чином можна забезпечити стабільність роботи ГТС, і тільки в цьому випадку можливості проїдання її доходів з боку уряду будуть значно обмежені. Саме тому це і є ключовою вимогою Євросоюзу до уряду України.

Водночас неготовність українського уряду позбавити себе можливості й надалі проїдати основні фонди української ГТС може стати причиною того, що ця Спільна заява залишиться лише на рівні добрих намірів. Показово, що не встигли ще, як то кажуть, висохнути чорнила на цьому документі, а виконувач обов’язки голови НАК «Нафтогаз» Ігор Діденко вже заявив, що на сьогодні повне виокремлення ДК «Укртрансгаз» зі структури НАК «Нафтогаз України» є економічно недоцільним. За його словами, за нинішніх економічних умов управління оператором транзиту й зберігання газу в складі НАК «Нафтогаз України» є найбільш ефективним і оптимальним варіантом».

Зі свого боку, можу лише сказати, що це є оптимальним для уряду та материнської компанії НАК «Нафтогаз», а ось для підтримання ГТС в нормальному стані – зовсім навпаки. Прикладів цьому більш ніж достатньо, і тому наведу лише останній – дуже показовий, пов`язаний з доволі скандальними січневими газовими угодами.

Так, відповідно до цих угод, НАК «Нафтогаз» отримав наперед кошти за транзит російського газу на суму 1,7 млрд. дол. США і тут же оплатив ними права вимоги до Росукренерго. Не згадуючи всі подробиці цієї вельми сумнівної з правової точки зору історії, хотів би звернути увагу, що не зовсім відомо, скільки ж коштів і коли, з необхідних для свого функціонування, отримає ДК «Укртрансгаз» від материнської НАК «Нафтогаз», враховуючи досить важку фінансову ситуацію НАК.

До речі, у зв’язку з цим виникає ще одна поки що публічно непроаналізована деталь січневих угод. Не зовсім зрозуміло, чому угоду з Газпромом на транзит газу підписав перший заступник голови Нафтогазу, а не представник окремої юридичної особи – ДК «Укртрансгаз», яка і є фактичним виконавцем послуг з транзиту російського газу. Але це тема окремого дослідження і, можливо, несподіваних відкриттів.

Складність реалізації принципів, закладених у Спільній заяві, особливо в частині реформування газового ринку та виокремлення газового оператора транзиту, пов’язана з необхідністю одночасно реформувати як газовий ринок, так і комунальний сектор України. Реформування газового ринку без кардинальних реформ у комунальному секторі неминуче призведе до повного банкрутства й паралічу останнього. Газовий ринок зможе нормально функціонувати лише за умов доступу всіх бажаючих до придбання газу на оптовому ринку (зрозуміло, за наявності необхідних коштів), безумовності оплати газу, що продається й купується, та забезпечення ринкової ціни на газ, тобто ціни, яка забезпечує покриття всіх витрат, пов’язаних з придбанням і продажем газу кінцевим споживачам. Зрозуміло, що в цьому випадку такі ж принципи мають бути забезпечені й на ринку комунальних послуг. Водночас неготовність проводити болючі реформи в комунальному секторі в українського уряду та й загалом у всієї політичної еліти настільки очевидна, що саме це може стати непереборною проблемою реформування і газового ринку.

Важливість норм, закріплених у четвертому пункті зобов’язань українського уряду, пов’язана з двома важливими причинами. По-перше, забезпечення «формування тарифів на доступ до мережі (зокрема до мережі газопроводу високого тиску) з урахуванням відображення дійсних понесених витрат, включаючи належну доходність інвестицій», може гарантувати не тільки повернення здійснених інвестицій та залучених кредитів, спрямованих на реконструкцію та модернізацію ГТС, а і є основою того, щоб саме поточні доходи від транспортних послуг були головним джерелом капітальних витрат оператора ГТС. По-друге, вимога щодо забезпечення тарифів на доступ до мережі з урахуванням відображення дійсних понесених витрат, є непрямим підтвердженням того, про що неодноразового вказували експерти – тариф, установлений відповідно до січневих газових угод, не покриває таких витрат. І констатація цього скоріше за все теж є однією з причин незадоволення російських можновладців. Бо визнання цього очевидного факту створює передумови для розуміння представниками європейських країн майбутнього (сподіваюся, не пізніше наступного року) бажання України переглянути вкрай невигідні газові угоди. Особлива актуальність цього питання виникне в разі повного виокремлення ДК «Укртрансгаз» зі структури НАК «Нафтогаз України». У цьому випадку створюються юридичні передумови для скасування січневих газових угод як у частині закупівлі газу, так і надання послуг з транспортування російського газу, та для підписання нових угод – на умовах, не гірших, ніж прийняті в європейських країнах.

Отже, говорити про якусь перемогу у зв’язку з підписанням у Брюсселі Спільної заяви навряд чи доводиться, хоча певні сподівання вона дає. Щоправда, очікувати якихось змін раніше президентських та парламентських виборів в Україні, напевне, не варто.

Борис Кушнірук, економіст

УНІАН в Google News