ПР і БЮТ знайшли спільну основу – потяг до керованої демократії?

Судячи з образливих випадів Тимошенко на адресу Януковича, доступ в його кабінет як і раніше контролює Льовочкін. Янукович ніяк не скаже рішуче «так» пропозиціям Юлії Володимирівни...

Судячи з образливих випадів Тимошенко на адресу Януковича, доступ в його кабінет як і раніше контролює Льовочкін, котрий не є адептом ПРіБЮТ. Янукович ніяк не скаже рішуче «так» пропозиціям Юлії Володимирівни.

Мабуть, сьогодні тільки ледачий не чув про спроби Партії регіонів і БЮТ знайти взаєморозуміння у питанні внесення змін до Конституції. Проте режим секретності підтримується суворо: у ЗМІ просочується виключно дозована інформація.

Грунтуючись на просочуваннях інформації про хід переговорного процесу, можна сказати, що найбільші парламентські фракції пропонують своїм виборцям красивого і, можливо, породистого кота в мішку. Повний текст ініціатив щодо реформування Конституції не оприлюднений. Основні положення конституційних змін, що обговорюються громадськістю і експертами, – вибори Президента в парламенті і згортання будь-якої іншої виборчої активності – можуть перетворити Україну на затхле політичне болото в центрі Європи. До речі, при реалізації такого сценарію говорити про реалізацію європейського вибору нашим політикам буде якось навіть несолідно. Скоріше, можна буде пригадати спікера російської Державної Думи Бориса Гризлова, який заявив, що парламент – не місце для дискусій.

Ще один цікавий нюанс – Леонід Кучма і зовсім недавно Віктор Ющенко свої проекти конституційних змін робили надбанням гласності. Леонід Данилович, нагадаю, запропонував провести політичну реформу за два з гаком роки до президентських виборів. Сьогодні можна довго сперечатися про причини, що підштовхнули його до цього кроку, але факт залишається фактом. І багато первинних положень конституційних змін, скроєних на замовлення Кучми, зникли або були переформатовані. До речі, як за тодішніми конституційними новаціями Банкової, так і за сьогоднішніми пошуками потрібного формату Основного Закону стоїть Віктор Медведчук. Чи то Віктору Володимировичеві сподобалося бути «сірим кардиналом», чи то він доводить сам собі, що є конституціоналістом номер один в країні. Ось тільки «світлий образ» Медведчука, до всього іншого, додає аргументів команді Ющенка...

Хоча Віктор Янукович після внесення Ющенком 31 березня проекту конституційних змін на розгляд парламенту пообіцяв аналогічний документ від Партії регіонів, поки «регіональна» Конституція в секретаріаті Верховної Ради не зареєстрована. Якщо Віктору Федоровичу не образливо постійно грати другим номером в питанні встановлення загальнодержавних правил – це його особиста проблема. Він відомий як «донецький конфуціанець», що споглядає з вершини терикона свого рейтингу за метушнею конкурентів десь внизу. Правда, йому не варто забувати, що в умовах кризи навіть гору порожньої породи можуть зрівняти із землею. Судячи з образливих випадів на адресу Януковича, якими почала грішити Юлія Тимошенко, доступ в його кабінет як і раніше контролює Сергій Льовочкін, котрий не  є адептом зближення з «сердечниками», а сам головний «регіонал» ніяк не скаже рішуче «так» пропозиціям Юлії Володимирівни. У Віктора Федоровича є «синиця в руках» – найвищий особистий і партійний рейтинг, які зовсім не хочеться розмінювати на президентство, одержане в парламенті. Так, у такому разі часу на гольф, теніс, полювання буде набагато більше, але чи надовго збережеться у Партії регіонів потреба в такому лідерові?

Невипадково Микола Азаров заявив, що зближення з БЮТ може привести до поглинання «регіоналів» соратниками Юлії Тимошенко, благо досвід «перевиховання» політичних опонентів у «сердечників» вже напрацьований. Якщо говорити зовсім просто – створення двопартійної системи Партії регіонів і БЮТ може обернутися через деякий час встановленням однопартійності. Додайте до цього відміну на 3–5 років парламентських виборів під гаслом збереження стабільності і порядку в країні. Уявили? Зараз в країні 167 політичних партій, їх чисельність може і не мінятися кардинально, але всі знатимуть, що тільки «сердечні» політики мають перспективу.

Не варто забувати, що зберігається пропорційна система із закритими списками (тимошенківці навіть не прикидалися, що підтримують перехід до відкритих списків). Україна – даруйте, не Японія, де домінування Ліберально-демократичної партії не призводить до встановлення диктатури. І зовсім наївне питання – хто з виборців голосував за подібний розвиток подій? Мільйони наших співгромадян з Донбасу чи Західної України? Якщо це «зшивання» країни, то чому його потрібно робити за допомогою мотка колючого дроту, загорнутого в конституційні ініціативи?

Напевно, варто пригадати, хто однозначно виграє від можливої конституційної «модернізації». Зрозуміло, що партійні лідери – Юлія Володимирівна відточуватиме навики «залізного канцлера», Віктор Федорович милостиво надуватиме щоки як глава держави з мікроскопічними повноваженнями. По десятку-півтора спонсорів обох політичних сил, адже вибори Президента в парламенті для них – небачена економія. Діючі парламентарії, яким декілька років нічого не загрожує, і можна буде «пиляти» країну усмак. Хто ще?

Питання, на жаль, не риторичне. Зрозуміло, що до середини травня, до моменту відновлення пленарних засідань парламенту, ми навряд чи дізнаємося, чи зуміли домовитися Партія регіонів і БЮТ. Але сама можливість закулісних конституційних змін свідчить, що вітчизняна політична еліта не доросла до європейських політичних стандартів, а страждає, окрім пошуку зовнішньої підтримки, на особливу хворобу – тягу до керованої демократії. Декабристи в 1825 році збиралися ощасливити народ без його ж участі. Наші герої – самих себе, але тільки за наш рахунок. І якщо для цього потрібно засунути в мішок проект Конституції однієї з найбільших європейських держав, то мета виправдовує засоби.

Євген Магда

УНІАН в Google News