На що сподівається Луценко
На що сподівається Луценко

На що сподівається Луценко

14:09, 13.05.2009
8 хв.

Якщо опозиція зуміє мобілізувати 226 багнетів, то міністра звільнять, навіть якщо з`ясується, що Юрій Віталійович не вживає нічого міцнішого за кефір. Декілька слів на захист Юрія Луценка...

Якщо опозиція зуміє мобілізувати 226 багнетів, то міністра звільнять, навіть якщо з`ясується, що Юрій Віталійович не вживає нічого міцнішого за кефір. Декілька слів на захист Юрія Луценка

Юрій Луценко на брифінгу у Києві. 12 травня
Юрія Луценка варто було б по-людськи пожаліти. Дуже вже жалюгідно виглядав міністр внутрішніх справ на своїй прес-конференції - тій самій, де він урочисто оголошував про свою відставку. Тобто всі, звичайно, розуміють, що міністр розраховує, що голосів під задоволення його благородного прохання в Раді зібрати не вдасться. Але, схоже, Юрій Віталійович і сам здогадується, скільки собак там зарито, і впевненості в благополучному результаті у нього немає.

Видавав міністра погляд. Зацькований погляд заляканої і загнаної в кут миші. Саме миші, а зовсім не щура. Щури, як відомо, в критичних обставинах проявляють справжні чудеса винахідливості і відваги, та й взагалі “отличаются умом и сообразительностью”.

Відео дня

А ось версія франкфуртського інциденту, викладена в заяві Луценка, була, відверто кажучи, дуже нескладною. Недивно, що протягом дня основні її тези пункт за пунктом цинічно спростовувалися і українськими ЗМІ, і лихопомними німцями. І про вибачення, які начебто принесла Юрієві Віталійовичу німецька сторона, і про пиво, виключно яке він нібито вживав, і т.п.

Справедливості ради необхідно також визнати, що галас навколо скандалу густо присмачений демагогією, лицемірством і елементарною брехнею. Причому, якщо підозри в брехні падають переважно на пана міністра, то все інше рівномірно розподіляється між усіма учасниками дебатів.

Чи не дивно, що коментатори - особливо політики - обурено робили круглі очі і вдавали, ніби екстравагантна поведінка міністра стала для них повною несподіванкою. І це при тому, що практично всі через кому згадують торішню наругу над Черновецьким і буйним темпераментом пана Луценка в цілому.

Так, країна чудово знає свого героя. Країна знає свого «народного термінатора» настільки добре, що його високі рейтинги давно скотилися нижче, ніж навіть у Ющенка, - а це говорить про багато що.

Далі. Абсолютно не обгрунтоване твердження, що інцидент у Франкфурті нібито якось особливо «осоромив» Україну «перед державами». Та годі вам! Розумник Володимир Фесенко абсолютно справедливо констатує, що «в Німеччині рівень критичного ствлення до нашої країни зашкалює». На жаль, це дійсно так. І тому важко повірити, що невеликий (як за мірками вітчизняної еліти) бешкет, який вчинив пан міністр, здатен що-небудь радикально погіршити.

Адже не стало би ставлення до нас у тій самій Німеччині хоч на йоту кращим, якби Юрій Віталійович мирно погодився почекати наступного літака або навіть якби переліт міністра взагалі обійшовся без яскравих епізодів.

І, нарешті, давайте чесно визнаємо: якою б потворною не була франкфуртська історія, вся вона, по суті, не має ніякого відношення до нинішнього ажіотажу.

Ющенко і Янукович виглядають просто безглуздо в ролі обурених дбайливців про європейську гідність України. Смішніше за це хіба що бютівський спікер Кириленко - в недавньому минулому сподвижник Павла Лазаренка, а у минулому і зовсім близькому - улюбленець Кучми - який захищає Луценка пихатими декламаціями європейського принципу презумпції невинності .

Володимир Литвин, який швидко зметикував, що боротьба за МВС розігрується в дуже вже небезпечній близькості від ліній оборони його спікерства, намагається демпфувати конфлікт, підтверджуючи тим самим свою загальновідому обережність.

А Арсеній Яценюк, ретельно уникаючи однозначного позиціонування, підтверджує все те, що думають про нього ті (їх небагато), хто дійсно пам`ятає про факт його існування.

Такий початковий розклад.

Гірка правда полягає в тому, що питання, чи збереже Луценко свою посаду до виборів чи ні, - залежить виключно від того, як складатиметься політичний пасьянс. Якщо опозиція зуміє мобілізувати 226 багнетів, то міністра звільнять, навіть якщо - суто гіпотетичне припущення - з`ясується, що Юрій Віталійович не вживає нічого міцнішого за кефір.

А якщо голосів не набереться, то посада залишиться за Луценком (до виборів, не довше) - навіть якщо він проводитиме всі брифінги і навіть колегії міністерства у форматі, описаному пронозливими журналістами з журналу Bild.

Який, до речі, абсолютно необгрунтовано обзивають у нас «жовтою пресою». Втім, якщо когось дуже бентежить саме це видання, у той же непривабливий спосіб поведінку Луценка в аеропорту Франфурта описують  респектабельніші Spiegel і Focus...

Повернімося до пасьянсу.

Луценко, Тимошенко
Бачаться вкрай наївними очікування, що пані прем`єр-міністр здатна дати слабину від розмов про те, як непривабливо «в очах Європи» виглядає її уряд - поки в ньому є «п`яниця» і «бешкетник» Луценко.

Юлія Володимирівна і сама, можливо, зовсім не в захваті від соратника. Причому вже дуже давно, ще з часів «Форуму національного порятунку» 2001 року. При нагоді вона з легкістю від нього звільниться. Але саме - при нагоді, зручній для себе. А не для тих нехороших людей, які раз у раз роблять замах на святе, - на її прем`єрство і на жадане президентство.

Наївність «нехороших» полягає в тому, що вони уявляють, ніби Тимошенко може «повестися» на пропоновану ними «розводку». З чого б це? Невже тільки на тій підставі, що сама леді Ю неодноразово їх - і Ющенка, і Януковича - «розводила» у той же нехитрий спосіб? Ну, то ця «підстава» ненадійна.

Приводів і навіть підстав звільнити Луценка у пані прем`єра було вже предостатньо. Але він тримався. Тому, що - за інших рівних умов - Тимошенко було б вигідно очистити крісло шефа МВС лише за умови, що вона змогла б тут же посадити в нього надійнішого, ефективнішого і більш «свого».

Жодного дня від затвердження нинішнього уряду таких умов Тимошенко не мала. Зараз - тим більше. Звичайно, Луценко особливої користі своїй господині не приніс. Та зате ніхто інший з цієї ключової посади не зміг завдати великої шкоди. А це зараз дуже важливо. Адже становище пані прем`єрки ускладнюється вже цілий рік - після того, як провал на київських виборах зламав плани бютівського бліцкригу. З того часу діяльність глави уряду - як верхогони на голодному тигрові, коли і злізти небезпечно, і мчатися далі все страшніше.

У цих умовах втратити хоч би формальний контроль над МВС - рівнозначне капітуляції.

Звичайно, помиляються російські ЗМІ, титулуючи Луценко «найсильнішим союзником» Юлії Володимирівни.

Але якраз саме позбавлення Юрія Віталійовича самостійних політичних перспектив і його щонайповніша дискредитація роблять його абсолютно залежним від прем`єра. Вона такі речі цінує окремо. «Або раб, або ворог» - свідчить давній девіз клану.

Юрій Луценко
Все вищевикладене визначає основний розклад, і це дуже добре усвідомлює Луценко.

Тому і виступив зі своєю «благородною» заявою, розуміючи, що «зливати» його саме зараз не входить у плани шефині.

Але, як сказано, в справі збереження крісла може знайтися безліч підводних каменів. Інтриги, домовленості, обміни...

Тому, в міру свого розуміння, Юрій Віталійович, по-перше, пропонує традиційний засіб спуску проблем на гальмах - створення комісії.

І, по-друге, невміло намагається зберегти залишки гідності, вибудувавши свою специфічну версію франкфуртських подій.

Тут, однак, теж нічого принципово нового наш герой придумувати не захотів.

Якщо хто пам`ятає, після бійки (скажемо делікатно - мордобою) з Черновецьким головний міліціонер не піддався на підказки доброзичливців, які жадали від свого кумира подвигів надзвичайних та інших «боїв кровопролитних», і радили міністрові зайняти непохитну позицію - «На моєму місці так вчинив би кожен!» Хоча, що стосується Черновецького, це, цілком імовірно, був би найвиграшніший хід, але Луценко не ризикнув. Він щось белькотів про поранене в дні Революції коліно. Так булгаківський Шариков заливав: «Я на колчаковских фронтах ранен».

Заслужене революційне коліно нікого тоді особливо не зворушило. Тому тепер «для жалості» фігурує захист сімейних цінностей.

І марно провокатори закликають міністра не просто визнати інцидент, а підняти його на щит і урочисто заявити, що він - таки так! - наваляв усім цим «фріцам», як людина і «слов`янин».

Юрій Віталійович на провокації не те що не піддається зовсім, але піддається виключно вибірково. І лише після доведення в організмі кількості промілле до необхідного рівня.

Валерій Зайцев, «Новые Грани», спеціально для УНІАН

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся