«Захист від дурня»

Нам потрібен реальний механізм народовладдя, а не чергова спроба підкрутити щось гаєчним ключем в Основному Законі на користь тих чи інших політиків...

Арсеній Яценюк

«Захистом від дурня» технарі називають дії, що запобігають випадковому або навмисному втручанню ззовні в роботу будь-якого складного механізму. Якщо в якогось цікавого самодєлкіна з трьома класами освіти і викруткою в руках раптом виникне спокуса зламати корпус, наприклад, телескопа і подлубатися в його лінзах, щоб поліпшити видимість, то шанси на подібне втручання повинні бути зведені до мінімуму - умільцеві доведеться довго боротися зі складною клямкою, що не дасть дістатися до нутрощів приладу. З найпростішою формою «захисту від дурня» ми стикаємося щодня. Працюючи на комп`ютері, ви не можете змінити файл або якусь програму, вимкнути системний блок без того, що б машина ввічливо не запитала: «Ви впевнені в здійснюваній дії?». І лише після того, як ви підтвердите свій намір, машина її виконає. На кшталт того, що не будь дурнем – двічі подумай, а потім роби.

Конституція – складний механізм, що регулює основні сфери життя держави, визначає права й обов`язки її громадян і посадових осіб, формує систему важелів і противаг між гілками влади. Природно, що в такого механізму повинна бути надійна система захисту від некомпетентного або умисного втручання. Як показали нещодавні події, в нашій Конституції «захист від дурня» практично не працює.

Адже що відбулося зовсім недавно? Лідери двох найбільших парламентських партій, прикриваючись гаслами про порятунок Вітчизни в умовах світової кризи, затіяли конституційний переворот. Пішли на це тільки тому, що процедура змін до Конституції сьогодні фактично повністю віддана  на відкуп Верховній Раді і її головним гравцям. Адже навіть судді Конституційного Суду, які повинні будуть зробити експертизу проекту Основного Закону, сьогодні, по суті, є заручниками парламентських інтриг. У такій ситуації можливі найнеймовірніші для конституційного процесу речі.

Чого коштувала одна норма проекту, що просочився у ЗМІ, щодо нової системи обрання Верховної Ради! Нам, громадянам України, пропонували двічі голосувати за партійні списки. Після першого туру з числа партій, що пройшли у Раду нам пропонували проголосувати вже тільки за дві, що набрали найбільшу кількість голосів. У першому турі всі партії були рівні, але у другому дві ставали «равніші» за решту! Партія-переможниця другого туру отримувала більшість у парламенті – 226 місць, а решту автоматично зараховували в опозицію. По суті, порушувався один з основних принципів парламентаризму – пропорційне представництво громадян в головному законодавчому органі країни перетворювалося на порожній звук. А як вам норма про те, що лідер партії парламентської більшості автоматично висувається на пост прем`єра? А як же інакше, адже переможець отримує все!

Друга «найрівніша» партія теж не пасла задніх – без неї не можна було вибрати президента в парламенті (за нього повинні були проголосувати дві третини депутатів). Отже в Конституції, по суті, можна було залишати порожні графи проти вищих державних посад, і «найрівніші» депутати вписували б імена своїх лідерів. І таких «прозорих натяків» в ПриБЮТівському проекті Основного Закону країни було чимало. Де можна оскаржити партійні рішення й акти президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів? Тільки в одному суді країни - Апеляційному суді міста Києва! Чом би одразу не вписати в Конституцію партійні квоти двох «найрівніших» партій, за якими туди призначатимуться судді?! За що можна позбавити ліцензії будь-який телеканал країни? За «дезинформацію суспільства»! То чом би одразу не вписати назви каналів, які щоб уникнути «дезинформації» повинні бути передані в надійні руки «найрівніших» партійців?! І таких прикладів безліч. Не Основний Закон країни, а якийсь шлюбний контракт між БЮТом і Партією регіонів! І якби широка ПриБЮТівськая коаліція відбулася й нова редакцію була прийнята, то нам, громадянам України, довелося б виконувати умови цього контракту. При тому, що термін його дії депутати збиралися встановити без нашої згоди, заднім числом – просто продовжуючи власні повноваження принамні ще на два роки. Фактично, до Конституції вписали імена прем`єра, президента і чотирьохсот п`ятдесяти депутатів. Таку конституційну реформу можна порівняти тільки з крадіжкою – у нас хотіли вкрасти країну! Не вийшло. Але чи надовго?

Ось тут саме час обмовитися – я принципово не проти можливості зміни чинної Конституції. Можливість із часом змінювати Основний Закон країни є одним з основних принципів світового конституційного права. Створюючи конституції, їх автори чудово розуміли – ніщо на цьому світі не вічне. У статті 28 конституцій Франції 1793 року було записано: «Народ завжди зберігає за собою право перегляду, перетворення і зміни своїй конституції. Жодне покоління не може підпорядкувати своїм законам покоління майбутні».

Але всі зміни повинні бути чітко вивірені, зважені і протестовані на предмет їх відповідності інтересам суспільства, а не окремих партій та їх спонсорів. І, звісно, зміни до Конституції не можуть вноситися на догоду політичній кон’юнктурі або відповідно до рейтингових показників найбільших учасників виборчого процесу. Не можна щоразу змінювати Основний Закон перед черговими президентськими виборами – країні потрібна конституційна стабільність! У нашої Конституції повинен бути надійний «захист від дурня».

Будь-який студент-юрист, який прослухав курс конституційного права зарубіжних країн, підтвердить, що в ньому є навіть особливий термін – «жорсткість писаної конституції». Він умовний – це все ж таки юриспруденція, а не інженерний предмет «опір матеріалів» – але достатньо показовий. Пам`ятаю майже дослівно: «До жорстких конституцій належать ті, що змінюються парламентом одного і того ж скликання кваліфікованою більшістю в палаті або палатах, і конституції, змінні повторним голосуванням через певний термін, але парламентом того ж скликання. До таких конституцій можна віднести німецький Основний закон, змінний рішенням 2/3 голосів в кожній із двох законодавчих палат”.

І ще: “Якщо ж потрібне затвердження змін на референдумі або голосування в парламенті наступного скликання, або затвердження поправок органами суб`єктів федерації, або застосування будь-яких інших процедур, що ратифікують внесені зміни, то такі конституції можна віднести до наджорстких”. Наджорсткі – конституції сучасної Японії (1947 р.) і Данії (1953 р.) -  у них досі не було внесено жодної поправки. Сюди ж можна додати й конституції Франції, Ірландії, США. В американську, яку вважають класичною для сучасного розуміння конституцією, за більш ніж 200-річну її історію було внесено всього 27 поправок. Перші десять – знаменитий «Білль про права».

Очевидно, для нашої країни, що продовжує формуватися, має недобудовану політичну систему та яскраво виражений декоративний характер політичних партій, жорсткість і стійкість Конституції явно недостатня. На жаль, наша Конституція – «пластилінова». У чому не досконалий наш механізм зміни Основного Закону? Він цілком і повністю залежить від Ради і партій, що її формують. Наші парламентські партії – є радше  бізнес-проектами, ніж ідеологічними організаціями з серйозними демократичними традиціями. У лідерів цих партій і їхніх інвесторів завжди є спокуса – використати отриману від виборців владу, м`яко кажучи, не за призначенням. Якщо брати дрібно, то «відпиляти» шматок від бюджету, провести «потрібний» закон для підтримки власного бізнесу. А якщо по-крупному – то змінити Конституцію. Або не змінювати її, якщо це не вигідно депутатам. Пам`ятаєте конституційний референдум 2000 року, де ми серед іншого проголосували за скасування депутатської недоторканності? Депутати успішно проігнорували результати нашого тодішнього волевиявлення – не зібрали потрібної кількості голосів для внесення змін до Конституції.

Свого часу я п`ять разів ставив на голосування Верховної Ради питання про зняття депутатської недоторканості. І лише з п`ятого разу було набрано необхідні 226 голосів, з урахуванням мого голосу. Сьогодні є серйозні підстави вважати, що необхідних для внесення відповідних змін до Конституції 300 голосів не набереться ніколи. Таким чином, владу народу ігнорували і продовжують ігнорувати.

Я не технар, я - політик, але для мене очевидно – «захист від дурня» нашої Конституції, механізм її змін в обхід думки громадян країни треба змінювати. Новим «захистом від дурня» нашої Конституції повинен стати референдум. Я впевнений, що на ньому ми повинні обговорити три тези:

 - Будь-які конституційні зміни повинні прийматися лише після винесення на загальнонародний референдум, за результатами широкого громадського обговорення.

 - Необхідно добитися гарантій, що у разі проведення референдуму всі прийняті зміни будуть внесені до тексту Основного Закону. Політики мають нести персональну відповідальність за втілення прийнятих під час референдуму змін.

- А ще необхідно на референдумі внести до Конституції норму, згідно з якою терміни проведення всіх виборів мають бути визначені лише Основним Законом і прописані так, щоб жоден політик, який хоче самовільно продовжити свої повноваження, не міг би цього зробити.

Чому референдум? Це пряма форма народовладдя і конституційних змін, передбачена світовим досвідом конституційного права. До того ж, у нашій ситуації, коли більшість інститутів влади у країні працюють тільки самі на себе, навряд чи їх можна назвати здоровими і здатними до дій на користь громадян України. Отже референдум, від результатів якого не можна буде відмахнутися, треба зробити нормою.

Чому я пропоную провести референдум зараз? Конституцію треба навчитися виконувати, і це – перше завдання громадян і політиків. Навчитися змінювати Конституцію – це окреме і складне завдання. Проблеми нашої країни – не в Конституції, а в політиках, що не виконують Конституцію. Такі політики вважають,що можна легко змінити Основний Закон заради захоплення влади.

Вважаю, що нам усім досить таємних переговорів у захищених від прослуховування кімнатах і шлюбних контрактів мегапартий. Розумію, що нам потрібен реальний механізм народовладдя, а не чергова спроба підкрутити щось гаєчним ключем в Основному Законі на користь тих чи інших політиків. Лише загальнонародний референдум зможе стати для нашої Конституції найжорсткішим «захистом від дурня».

Арсеній Яценюк