Нашоукраїнець Третьяков: Якщо буде ще один шанс, ми виконаємо те, що обіцяли

Наша найбільша помилка в тому, що ми не пройшли випробування владою... Оточення Януковича не стало етичнішим... Буду радий, якщо Катеринчук повернеться в партію... Інтерв`ю

Ми були одностайні в тому, що святкувати День свободи треба, але розходилися в питанні - як. Наша найбільша помилка в тому, що ми не пройшли випробування владою. Не можу сказати, що оточення Януковича стало етичнішим. Буду радий, якщо Катеринчук повернеться в партію. Я проти поголовного захоплення «новими обличчями».

Інтерв`ю з народним депутатом від «Нашої України», колишнім першим помічником Президента Олександром Третьяковим

МЕНЕ МОЖНА НАЗВАТИ УТРИМУВАЧЕМ ПІДМОСТКІВ МАЙДАНУ

Олександре Юрійовичу, у революції, що перемогла в 2004 році виявилося багато батьків. Але ролі розподілені приблизно так: Жванія - завгосп Майдану, Томенко - діджей, Юля - душа... Ви, мабуть, найбільш непублічний з його головних дійових осіб. Яку роль Ви відводите собі ?

Кожний з тих політиків, які туди прийшли, зробив свій внесок в осінь 2004 року. Я дійсно ніколи не піднімався на трибуну. Але якщо вдаватися до алегорій, то мене можна назвати утримувачем підмостків Майдану. (Сміється.) А якщо говорити серйозно, то я був заступником керівника виборчої кампанії. Як народний депутат я супроводжував машини, які везли намети і настили, які надходили до Києва. Зазвичай ми зустрічали їх на під`їздах до міста, на КП. Було видно, що низові чини міліції були за опозицію. Міліціонери, що зупиняли нас на під`їздах, вдавали, що оглядають машини, але потім «відверталися», пропускаючи наші автомобілі. Ще на мені була певна маса штабної роботи, також я відповідав за зв`язок з нашими штабами в деяких регіонах. І, звичайно, багато спілкувався з людьми.

З іншого боку, я був таким же солдатом революції, як і ті кияни, сумчани, харків`яни, львів`яни, які вийшли на вулиці відстоювати своє право вибору.

В ті дні мені дзвонили друзі, однокласники, люди абсолютно різних соціальних груп - службовці, підприємці, військові. Дзвонять: ми - на Майдані. І в ту мить я зрозумів - ці люди не можуть програти... На моїх очах формувалися ініціативні групи - лікарів, учителів. Це був неймовірний приклад високої самоорганізації. Створити Майдан шляхом «директив і рознарядок зверху» не зміг би ніхто.

Якось подзвонила моя мама. У неї є маленький продуктовий магазинчик на Нивках, майже «олігархічний» (сміється): «Саша, - каже, - я всі продукти вивезла на Майдан». - «Спасибі!» - кажу. А що я міг ще сказати?

А дружина?

Вона, не посвячуючи мене в свої ідеї, разом з дружинами моїх друзів створила такий собі «клуб декабристок», вони організували чергування, відвозили їжу, теплі речі в наметове містечко.

Вдома теж був Майдан. Пам`ятаю, прокидаюся вранці, а півторарічна дочка знайшла мою помаранчеву шапку і наділа її. І папуга в цей час кричить: «Разом нас багато».

А що в той час було найскладнішим?

Напевно, переконати людей не йти на штурм адміністрації, парламенту чи Кабміну. Хоча саме такі настрої у багатьох були. Обступить група людей і переконує: це наше життя, ми готові ризикувати. Але Ющенко говорив: головне, щоб не пролилася кров. А в центральному штабі чітко розуміли: важливо, щоб не вибухнула навіть петарда.

У річницю Майдану будете на площі?

Звичайно, прийду на Майдан, візьму з собою дружину, дочку. Для мене це свято, дуже щире і емоційне. Мабуть, таке ж, як і народження дочки. Ці дві події надали мені змогу пережити найбільш піднесене, чисте, глибоке з того, що я коли-небудь відчував.

МИ БУЛИ ОДНОСТАЙНІ В ТОМУ, ЩО СВЯТКУВАТИ ДЕНЬ СВОБОДИ ТРЕБА, АЛЕ РОЗХОДИЛИСЯ В ПИТАННІ - ЯК

Чи вдалося Вашій партії («Нашій Україні») досягти єдності щодо святкування другої річниці Майдану, а також взаємодії з Секретаріатом президента, БЮТ, ПРП та ін.?

Всі були одностайні в тому, що святкувати треба. Але розходилися в питанні - як. На мій погляд, 22 листопада мав стати справжнім державним святом. Нам немає чого соромитися цього дня. Навпаки, треба пригадати пережите, щоб воскресити кому в серці, а кому в пам`яті ті емоції, які створювали атмосферу Майдану.

Втім, той, хто хоче пригадати листопад 2004 року - в колі однодумців, друзів, сім`ї - він це зробить.

Виконком «Нашої України» обдзвонив усіх депутатів четвертого скликання від демократичних партій, що входять до блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», всіх співробітників штабу 2004 року, журналістів і запропонував зібратися о шостій годині на місці першого наметового містечка.Там буде, як і два роки тому, стояти польова кухня і будуть бутерброди з салом. А ввечері, ми зберемося у вужчому колі, поспілкуємося, поспіваємо, ще раз переглянемо «фронтові фотоальбоми». Я не виключаю, що багато хто з нас цього дня вибачиться один перед одним - не заради себе, а заради людей, заради Майдану і майбутнього України.

НАША НАЙБІЛЬША ПОМИЛКА В ТОМУ, ЩО МИ НЕ ПРОЙШЛИ ВИПРОБУВАННЯ ВЛАДОЮ

Зараз багато організаторів Майдану проводять якусь роботу над помилками. Аналізують, чому опинилися в ситуації, коли партіям Майдану фактично нічого святкувати. Що стало головною причиною того, що Майдан для великої частини суспільства перестав бути святом?

Сьогодні про це легко говорити. Скажу так: наша найбільша помилка в тому, що ми не пройшли випробування владою. Не пройшли всі. І це не чиясь персоніфікована помилка, це помилка всіх поголовно. У тому числі й мене, і Олександра Турчинова, з яким, до речі, в передмайданний період ми сиділи в одному кабінеті, і Юлії Тимошенко, яка зіграла величезну роль під час президентської кампанії, і Віктора Андрійовича, якому ця перемога дісталася тяжкою ціною. На жаль, за ці два роки ми пережили і зраду, і підлість. Пригадайте хоч би те, що відбулося у вересні 2005 року, коли команда, по суті, розкололася.

В результаті наших сварок, конфліктів і помилок вчорашня опозиція знову стала владою. Я переконаний, що це не надовго. І впевнений, якщо ми зможемо довести, що готові надалі не робити подібних помилок, ми знову повернемося у владу і гідно пройдемо випробування владою. Ідеали Майдану живуть, і їх потрібно реалізувати повною мірою. На жаль, ми цього не змогли зробити відразу - що поробиш, нам довелося вчитися на власних помилках.

Майдан сформував ще одну важливу річ: політики усвідомили, що люди їх вибирають, а завтра можуть і не вибрати. Що потрібно бути відповідальним і що у владі мають бути дійсно моральні люди. Врешті-решт, що влада зобов`язана бути демократичною і виконувати свої передвиборні обіцянки.

Я дивлюся зараз прекрасну передачу Савіка Шустера «Свобода слова». У Росії він таку передачу зробити не може. Хіба свобода слова - не досягнення Майдану? Свободи слова і демократії в країні стало дійсно більше. Візьміть вибори-2006. Їх узагалі не можна порівняти зі всіма попередніми. Раніше вибори призначалися з наперед відомим результатом. В окрузі перемагав наперед призначений депутат, до парламенту проходила призначена політична сила, а для «картинки» давали трохи демократії.

П`ятнадцять «домайданних» років були періодом застою України. На жаль, останні два роки теж не стали часом реалізації всіх задуманих реформ. Але, впевнений, якщо буде ще один шанс, ми його не втратимо і виконаємо те, що обіцяли. При цьому пам`ятаючи про ті помилки, яких припустилися у 2005-2006-му.

НЕ МОЖУ СКАЗАТИ, ЩО ОТОЧЕННЯ ЯНУКОВИЧА СТАЛО МОРАЛЬНІШИМ

Ви вважаєте, що влада після Майдана стала моральнішою?

Я думаю, що Майдан примусив бути іншими навіть наших опонентів. На жаль, я не можу сказати, що оточення Януковича стало моральнішим, хоча він сам каже, що Майдан був важливим явищем для країни і для нього, - тому що саме він не виконав жодної домовленості, досягнутої під час загальнонаціонального круглого столу. Про яку моральність можна говорити, коли політики такого рівня ставлять підписи під документом, а потім не виконують узятих на себе зобов`язань?

БУДУ РАДИЙ, ЯКЩО КАТЕРИНЧУК ПОВЕРНЕТЬСЯ В ПАРТІЮ, У ЖВАНІЇ ГРУЗИНСЬКИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ

Як ви оцінюєте стан «Нашої України» на сьогодні? Багато помітних її членів або поклали на стіл партійний квиток або погрожують покласти. Наприклад, Катеринчук, Жванія…

Я вважаю, що це не позиція – піти, хлопнувши дверима. Якщо ти відстоюєш принципи, ти повинен і далі залишатися в партії і відстоювати їх. У «Нашій Україні» 29 тисяч депутатів всіх рівнів. І через те, що комусь хтось не сподобався, кинути 29 тисяч депутатів і триста тисяч партійців – це не позиція сильного. І я чесно заявляю: буду радий, якщо, наприклад, Микола Катеринчук повернеться в партію. Це не буде проявом слабкості. Навпаки, здатність визнавати помилки – доля сильних. Адже я визнаю свої помилки. «Разом нас багато» – це однозначно правильне гасло. Адже нас нічого не роз`єднує, у нас однакові політичні погляди, ми однаково дивимося на питання про вступ ЄС, СОТ, НАТО, на необхідність проведення економічних реформ, на конституційну реформу. Ми однаково вважаємо, що боротися потрібно не з багатими, а з бідністю. Що стосується Давида Жванії, то я списую це на його грузинський темперамент. Але я вірю, що ми будемо в одній команді.

А провести всі першочергові реформи і знов стати партією, яка користуватиметься найбільшою довірою виборців, ми зможемо, тільки якщо будемо єдиними.

На з`їзді Ви сказали таку річ: я не хочу бути учасником третього етапу з`їзду «Нашої України». Від з`їзду всі чекали обрання керівництва, а отримали чергове зволікання. По-вашому, чи не стало необрання керівництва партії – її серйозною помилкою?

За освітою я військовий і звик ухвалювати рішення. А потім – чітко ці рішення виконувати і вимагати такої ж дисципліни від інших. Але політика – інша річ. Тут йдеться про живих людей, їх емоції і переконання. Повинен пройти певний проміжок часу, щоб люди змогли випустити пару, керівники партії – пояснити і донести свою позицію, почути точку зору колег. «Наша Україна» – демократична партія. Ми хотіли щиро провести роботу над помилками, проаналізувати прорахунки, зробити висновки. Може, це і правильно, що ми не обрали керівництво, хоча, можливо, це привело до висловів – мовляв, партія не визначилася, і у неї немає рульових. Але для того, щоб не ламати людей через коліно, можна пожертвувати цими двома тижнями заради головного – почути одне одного. Головне, що ми продемонстрували: розколу в партії немає.

А кого ви бачите керівником ради партії? Юрія Еханурова?

Юрій Іванович заявив, що він не збирається очолювати раду. І я підтримую його позицію. Ехануров – добрий державний менеджер, але партії сьогодні на перші ролі потрібні політики, які могли б її об`єднувати, і ми всі це розуміємо.

Вважаю, що керівником ради партії повинен бути вибраний Роман Безсмертний, це допоможе партії і фракції стабільно працювати. Сьогодні Безсмертному закидають провал виборів 2006-го. Але третє місце «Нашої України на виборах пояснюється кількома чинниками. Ми вели кампанію без явного лідера, оскільки в цей час номер 1 в списку Юрій Ехануров повинен був витягувати економіку після потужного політичного удару, нанесеного восени 2005-го, без адміністративного ресурсу. І при цьому тільки ледачий не нападав на «Нашу Україну». 14-відсотковий результат – дійсно не дуже високий. Але давайте не будемо робити винним когось одного.

Повторюся: винуваті всі. Досить на радість опонентам обвинувачувати один одного у всіх смертних гріхах. Навпаки, зараз нам треба демонструвати командну гру. Можна сказати так: «Роман Петрович, у вас є чотири-шість місяців, а за цей час партія має стати згуртованим колективом». А в березні-травні ми проведемо з`їзд, партійні «праймеріс» і тоді поставимо в цьому питанні крапку.

Я ПРОТИВНИК ПОГОЛОВНОГО ЗАХОПЛЕННЯ «НОВИМИ ОБЛИЧЧЯМИ»

Олександре Юрійовичу, а чому ніхто не схотів зараз очолити партію – ані Яценюк, ані Кириленко, ані Луценко? Може, вони боятися вас, «старожилів»?

Арсеній Яценюк – прекрасний менеджер, але поки не дуже досвідчений політик. В’ячеслав Кириленко говорить: адже я не був в партії, мені потрібно якось ужитися в цю сім`ю. Ми з радістю приймемо нових, яскравих і талановитих людей. Сьогодні ці політики самі розуміють: щоб стати дійсно авторитетним і впливовим, потрібно пройти свій шлях. До будь-якої політичної сили не можна підходити з шашкою наголо, з настроєм, що «ми старий світ зруйнуємо, ми наш, ми новий світ побудуємо». Це – помилковий підхід. Я супротивник поголовного захоплення «новими обличчами». Так, нові обличчя, свіжа кров завжди потрібні демократичним силам. Але вони теж вчитимуться і набиватимуть свої шишки. А для мене один з головних уроків, який я виніс за ці два роки – потрібно дорожити командою, цементувати її, разом рости і працювати над якістю команди і залучати в команду нові обличчя.

А чи не плутатимуться у Вас під ногами нові політичні проекти?

Я не проти нових проектів. Я навіть готовий допомогти їм, чим зможу. Тільки я хочу зрозуміти, яку ідеологію вони нестимуть? Євросоюз? НАТО? Демократичні цінності? Це буде праволіберальна партія або ліва? Якщо ліва, тоді що там робитимуть вчорашні націонал-демократи? І навпаки. Ні, я не проти – нехай спробують. Напевно, кожен молодий політик повинен це пройти, хоча він має розуміти, що партійна робота – це важка, монотонна, щохвилинне гарування… В Україні сьогодні 120 партій, щороку реєструється ще 10. Ну, збільшиться цей список кількісно. А що далі?

Я підтримую європейський досвід, коли декілька політичних сил, схожих по духу, об`єднуються в Конфедерацію політичних партій. Тоді це дійсно серйозна сила.

ШИКИДИМ НАМ НЕ ПОТРІБЕН

Чи припинилися спроби повернути партію в русло переговорів з Партією регіонів? Чи не доб`є це партію?

Цей «шикидим» - широка коаліція демократичних сил – нам не потрібен. «Наша Україна» в опозиції. Крапка. Керівництво партії ніяких кроків у бік широкої коаліції робити не буде. Ми цей шлях вже пройшли.

Якщо так звана «антикризова» коаліція, все ж таки відмовиться від своїх нав`язливих ідей і комуністичних гасел, і буде готова вести країну в ЄС (а НАТО – це перший крок), проводити внутрішні реформи, забезпечувати прозору (підкреслюю – прозору, а не таку, як при Чечетові /колишньому голові Фонду держмайна. – Ред ./) приватизацію, то це могло б стати стартовою точкою для переговорного процесу. Це я кажу як політик. А як людина я їм не вірю. У мене просто немає підстав їм вірити. У нас абсолютно різні ідеології і уявлення про мораль. Ми розходимося зі всіх принципових питань.

Якщо пригадати події дворічної давності… У цей період ми завмерли в очікуванні: чи домовляться Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко. І зараз ми теж в очікуванні. По-перше, чи готові ви з БЮТ разом святкувати? А по-друге, наскільки тісною буде співпраця БЮТ і «Нашої України» в опозиції?

Юлія Володимирівна не об`єднувалася з нами ані в 2002 році, ані в 2005-му. Але координувати позиції ми будемо. До діалогу і наша сила, і БЮТ –   здатні. Та й відсвяткувати з БЮТ завойований спільно День свободи ми завжди готові.

Розмовляла Лана Самохвалова