Володимир Литвин: Я прогнозую нестабільність України до 2017 року

Якщо соромно бувати у парламенті, то має бути соромно отримувати величезні зарплати... Богатирьова невдало про себе нагадала ... Я буду в другому турі... Інтерв`ю

Володимир Литвин у ролі спікера пережив багато блокувань парламентської трибуни. Ті, хто кілька років тому не пускали його у президію, сьогодні - союзники. А ті, хто були союзниками, нині - в опозиції. За весь цей час він став внутрішньо спокійнішим. Але його оцінки колег-депутатів набули різкішого звучання, він вже не намагається демонструвати колишню солодку лояльність обом частинам парламенту. Мені здається, що у його дипломатичних формулюваннях можна прочитати і розчарування, а деколи і навіть певну відразу до окремих політиків. Ми зустрілися із спікером напередодні п’ятничного позачергового засідання парламенту. Ще у четвер він вірив, що засідання відбудеться і кадрові питання будуть вирішені...

"СОРОМНО БУВАТИ У ПАРЛАМЕНТІ? ВІДМОВСЯ ВІД ЗАРПЛАТНІ ТА СКЛАДИ МАНДАТ"

Володимире Михайловичу, чому, на Ваш погляд, Партія Регіонів блокує процес доукомплектування уряду?

Якщо йдеться про кадрове питання, то немає жодної мови про намагання допомогти уряду забезпечити фаховий підхід у вирішенні цього питання. Треба виказувати не політичні, а професійні претензії. Слід робити це публічно для того, щоб люди бачили, який принцип домінує при доборі кадрів, квотний (це коли фактично рекомендують своїх рідних та близьких) чи ми дотримуємося тих загальновідомих вимог, які мають ставитися до кадрів. Бо, скажімо, пропозиції щодо кандидатур таких віце-прем’єрів як то Юрій Любоненко та Михайло Згуровський – не можуть викликати заперечень. Тому моя пропозиція полягає у тому, що у пошуку компромісу можна публічно обговорити кожну кандидатуру, проголосувати всі кадрові пропозиції, які є. У тому числі, і в частині звільнення тих чи інших членів уряду. Але зробити це без політичної істерії, без надриву. У кожного буде можливість виступити при розгляді тої чи іншої кадрової пропозиції, чи то у плані звільнення чи то у плані призначення. Але рухатися потрібно. А поки виходить так: з одного боку опозиція вимагає заповнити вакансії, з іншого: не дають можливості заповнити ці вакансії.

Чим можна пояснити появу у списку кандидатів в уряд Федора Ярошенка, з яким тісно пов’язаний Микола Азаров, і ректора КПІ Михайла Згуровського, який є давнім другом Дмитра Табачника?

Якщо йти за цією логікою, то нам слід обговорювати, хто з ким лягає у ліжко, коли приходить додому. Я категорично заперечую проти подібної інтерпретації та слідування такій логіці. Якщо у когось є претензії до ректора Київського політехнічного університету, то, будь ласка, у нього є можливість оприлюднити своє резюме. Те саме стосується кандидатури на посаду міністра фінансів. У свій час, коли ця людина працювала у команді Партії Регіонів, вони вважали, що це – професіонал. Сьогодні виникли заперечення. Чим опозиціонери мотивуються? Принципом: чим гірше – тим краще? Опозиція має бути відповідальна.

Коаліція має голоси для кадрових призначень?

Треба дати можливість Верховній Раді попрацювати, і перевірити потенціал коаліції. Я не дотримуюсь залізобетонного принципу поділу країни. І категорично не сприймаю висловлювання тих людей, які кажуть, що їм соромно бувати у парламенті. Якщо соромно, то, мабуть, має бути соромно отримувати величезні заробітні плати. Треба або приходити у Верховну Раду та виконувати свої повноваження, переконувати, виступати, або, якщо не вистачає сил і мужності, відмовитися від заробітної плати, а якщо зовсім чесно – то скласти мандат. Я можу уявити, що буде, якщо люди, які працюють за копійки, не будуть ходити на роботу, а їм будуть нараховувати заробітну плату. Мені дивно, що політики, які прагнуть зайняти вищі посадові щаблі в Україні, в той же час демонструють нехлюйське ставлення до своїх обов’язків. Як вони будуть очолювати країну, якщо подають приклад людям, що вони можуть не ходити на роботу?

В уряді залишаються дві посади, так званої президентської квоти, це посади міністра оборони та міністра закордонних справ. Чи була у вас розмова з Президентом щодо міністра оборони? Які перспективи у Шамшура очолити МЗС?

На жаль, у Олега Шамшура зараз невеликі шанси бути затвердженим у парламенті, тож не варто принижувати людину, не варто бавитися у цій ситуації. А щодо кандидатури на посаду міністра оборони, то так само, як і в випадку із кандидатурою міністра закордонних справ, ми маємо прийняти пропозиції Президента як даність. Це сфера його відповідальності, і він повинен мати можливість реалізувати своє бачення.

Які конкретно претензії в регіоналів до Вакарчука?

Сьогодні дехто вважає, що ректора КПІ Михайла Згуровського заводять на посаду віце-прем’єра, щоб він скасував зовнішнє незалежне оцінювання, запроваджене міністром освіти. Скажіть, коли уявити, що над зовнішнім оцінюванням нависла загроза скасування або такої редукції, що майже дорівнює скасуванню, що би ви обрали? На одних вагах – роздратований ректорат, на інших вагах – українські діти та їхнє майбутнє. Ви б кого обрали, зголоднілий ректорат, який вам може бути корисним, чи українських дітей?

Існує міф, що віце-прем’єр-міністр може керувати міністром. За великим рахунком, таке уявлення – атавізм радянських часів. Все вирішує міністр. Віце-прем’єр-міністр не може керувати міністром, він може координувати той чи інший напрямок, і не більше того. Я не бачу підстав для тих загроз, про які ви сказали. Дії регіоналів щодо Вакарчука лягають у логіку їхніх звичайних дій на порозі виборів. Які питання вони піднімають перед виборами? НАТО, статус російської мови... Коли вони приходять до влади, вони вступають до НАТО та забувають про російську мову. Коли втрачають владу – вішають кульки “НАТО стоп”. Коли їхніх лідерів кличуть в гості до Президента Сполучених штатів, то вони кульки знімають. В такому ж руслі вони діють і по відношенню до Вакарчука. Зараз кажуть, щоб сподобатися частині електорату, – геть Вакарчука, бо він зі Львова. А прийшли б до влади, призначили б його міністром в своєму уряді задля задобрення електорату на Заході.

А тепер щодо тестування... Його не можна робити методом кавалерійської атаки та під гаслом боротьби із корупцією. Бо якщо нам кажуть, що працівники вищої школи – корупціонери, то давайте казати, що у нас суди корумповані, вчителі купуються, а медики – закоренілі злочинці. То така країна взагалі не має права на існування! Зовнішнє оцінювання не повинно було бути експериментом для всієї країни, бо під це не підведено правову базу. І ненормальною є ситуація, коли тестування здійснюється за указом і суперечить закону, і коли таку важливу річ робимо у революційний спосіб із міркувань політичної доцільності.

І я категоричний противник того, щоб ділити прихильників та противників тестування за корупційною ознакою. Система освіти ще розвивається, ми не можемо проводити її реформу методом вгадування. Бо повинні думати, який результат отримаємо на виході. По суті, ми зводимо тести до рівня здачі іспитів на посвідчення водія: завчіть білети, та правильно відповідайте. Всі складають, а чому тоді так багато аварій?

По-вашому, Вакарчук заслужив відставку?

Сьогодні це питання розглядається у політичній площині. Для одних мова йде про те, щоб зафіксувати свій електорат на Сході (вони наполягають на відставці), а ті, хто хоче зафіксувати електорат на Заході, чинять опір.

Як ви оцінюєте вимогу регіоналів підвищити мінімальний рівень зарплати? Партія Регіонів зараз пропонує, щоб гроші, які йдуть від МВФ, пішли на соціальні виплати. 

Представники Партії Регіонів завжди були присутні під час зустрічей у Президента, де обговорювалась співпраця із Міжнародним валютним фондом. До речі, саме регіонали ж наполягали на тому, щоб був зроблений секвестр бюджету, як на тому наполягає МВФ. Цікавий розрахунок такий: ми робимо секвестр, люди нічого не будуть отримувати, бо перші скорочення – соціальні. І тут регіони приходять до влади, кидають дещицю і кажуть: бачите, попередній уряд все забрав. А ми – благодійники. Щодо грошей МВФ, то гроші Фонду йдуть під певні умови. Представники Партії Регіони, працюючи в уряді, ніколи ці гроші не скеровували на соціальні виплати. Більше того, я тут приготував деякі цифри. Коли Регіони у 2003 році прийшли до влади, то прожитковий мінімум, який був визначений попереднім урядом на рівні 237 гривень, вони порахували, що це не підйомно, зробили 205. А 237 був введений з грудня 2003 року. Це говорить про їхній підхід. Якщо сьогодні закривають виробництво, а 80 відсотків економіки у їхніх руках, у тому числі  у руках інвесторів Партії Регіонів, то я хочу запитати: як ви будете робити підвищення? Бо розрахунок інших параметрів йде від прожиткового мінімуму. Виплачуйте зарплати, шукайте за рахунок чого підвищувати прожитковий мінімум. Те, що пропонується, це вони просто  видають талон на галоші, як раніше, знаючи, що галош нема. А чому б не відновити дію закону про дітей війни, який вони ж відмінили у 2006-2007 роках, прийшовши до влади?.. 

А тепер я хочу навести приклади, як за різних урядів припинялися, скасовувалися соціальні закони. У 2000 році ввели ганебну практику при прийнятті бюджету припиняти дію соціальних законів. Тоді зупинили дію десяти законів. У 2001 році  зупинили частково або повністю дію двадцяти п’яти законів. У 2002 році зупинили дії двадцяти дев’яти законів, у 2003 – сорока одного, у 2004 зупинено дію частково або повністю шістдесяти двох законів, у 2005 році було зупинено дію дев’ятнадцяти законів і внесено зміни у майже сто законів. У 2006 році зупинили дію п’ятидесяти двох законів, у 2007 зупинено дію шістдесяти дев’яти законів, у 2008 зупинили дію дев’ятнадцяти законів і внесено зміни пакетом у майже сто законів, при чому це було зроблено за участю Президента. І хто несе відповідальність за те, що зруйнована соціальна система в Україні? Всі ці роки був запас міцності, накопичений раніше, а зараз запасу міцності нема. Тому треба шукати спільний підхід, щоб прийняти реальні рішення, щоб країна жила на виріст. Щоб подивитися, за рахунок чого ми збільшимо надходження до реального бюджету.

«НАЙБЛИЖЧЕ КОЛО ЗНАЛО, ЯКУ ЗАЯВУ Я ГОТУВАВ НА ВИПАДОК  СТВОРЕННЯ «ШИРКИ»

Володимире Михайловичу, журналісти зараз намагаються з’ясувати, де були і що казали політики під час переговорів БЮТу та ПР про створення широкої коаліції та прийняття Конституції у парламенті. І здавалося, що у той час, коли переговори відбувалися, Ви були цілком не проти освятити цей союз із свого спікерського крісла. Якою була Ваша роль під час переговорів?

Якщо здається, треба хреститися. Я в цей час працював у Верховній Раді України і з вересня минулого року висловлював величезні застереження щодо узурпації влади і поділу України на двох. Публічно я і члени моєї фракції виступали, у тому числі з трибуни Верховної Ради, із застереженнями. Коли вести мову про відповідальність, то слід спочатку говорити про кроки, заходи, дії в інтересах країни, які мають здійснюватися, а тоді вже говорити про кадрові та законодавчі кроки. Тож, моя позиція полягала у тому, що аморально ділити країну під момент. І за те, що це не трапилося, ми подякували журналістам. Я казав, що саме думка громадськості не дозволила поділити країну на двох.

Як людина, яка має чималий досвід, має можливість спостерігати, я бачу, коли досягаються домовленості, і знаю момент, коли  відповідна атмосфера складається у сесійній залі. Це атмосфера тиску. Така атмосфера була під час позачергового засідання парламенту, коли приймалися зміни до закону про вибори Президента... І часто постає питання, як очолити цей процес і скерувати його у цивілізоване річище, коли ти прекрасно розумієш, що існує більше, ніж конституційна більшість для затвердження питання. Треба застерігати людей від намагання замість поганого прийняти ще гірший закон. Повертаючись до питання. Моє коло найближчих людей знало, яку заяву я готував на випадок ймовірного створення «ширки». Це знали журналісти, з якими я спілкувався. Я би не хотів детально зараз казати, що б було, якби те відбулося... Не хочу казати те, що виглядало би бравадою заднім числом. В нас і так зараз багато героїв, які в 2004 році “зупиняли кровопролиття”, а тепер з’являється новий загін героїв, який “зупиняв ширку”.  

Зараз уже менше розмов про дострокові парламентські вибори, але днями була заява Раїса Богатирьової, що Президент України все-таки може, якщо будуть підстави, приймати рішення про оголошення дострокових парламентських виборів”?

Я переконаний, що Богатирьова невдало про себе нагадала відповідними заявами. Треба виходити з реалій, які склалися. Тому на 100% виключити таку можливість жодних підстав немає, але разом з тим, я думаю, що багато зусиль, щоб видати черговий указ непотрібно. Проблема в тому, що коли ти приймаєш рішення, маєш прорахувати можливість реалізації цього рішення. Сьогодні я не бачу в правовому полі як можна зреалізувати це рішення. Хоча воно, як мінімум, буде нейтрально сприйматись українським суспільством, а більшою мірою - позитивно. Треба відшукати гроші на проведення компанії. Що стосується поєднання президентських і парламентських виборів - це неможливо. І коли кажуть про дострокові одночасні вибори Президента і парламенту, то, як правило, це говорять невігласи, які елементарно не читали Конституцію. Це елементарно зробити неможливо, навіть якщо буде політична доцільність зреалізована, то дострокові парламентські вибори - це 60 днів, а президентські - 90. Треба ще ряд законодавчих актів приймати. Отже це просто неможливо, якщо елементарно дотримуватись Конституції і законів України. Я більше схильний до того, що після президентських виборів, звичайно, буде зроблена спроба провести дострокові парламентські вибори, тим більше, що на часі  будуть вибори до місцевих органів влади. Ви знаєте, що є спроби дати політичного хабаря місцевим органам самоврядування і головам селищ, міст у плані того, щоб продовжити їх повноваження на один рік. Нічого з цього не вийде. Я не виключаю спроби під вибори, які мають відбутися в березні або на початку травня або в травні як крайній строк, щоб до них приурочити і дострокові вибори Верховної Ради України. Я не виключаю, що той хто стане Президентом, у нього буде та ж сама тяга, як у всіх наших президентів, все вибудувати під себе. Тим більше, що після президентських виборів найбільш легітимною буде особа Президента України, оскільки він буде спиратися як мінімум на 50,5% населення і буде відповідним чином діяти.

Заклик Президента України і його партії  до членів “Нашої України “вийти з коаліції - чи не є це одним із сценаріїв, спрямованих на розпуск парламенту?

Той, хто хотів вийти, той вже сказав, що він вийде, а інших самогубців я не бачу. Бо це буде  не вихід з коаліції, а вихід з Верховної Ради України. Якби прихильники Президента України знали, що у нього є можливість на дострокових виборах завести фракцію і їм гарантоване місце, то вони з надією на майбутнє думали над тим, як виконати рекомендації з’їзду. Все інше працює не в плюс тим, хто ставить так питання, а у мінус, бо  це рівнозначно тому, що розписується у власному безсиллі.

Взагалі дивна ситуація. Уряд поганий і ситуація погана. Тільки лінивий не критикує уряд. А водночас президентські міністри продовжують працювати в цьому поганому уряді, погано працюють, бо поганий уряд, але вони повинні бути священними коровами. Це цинічне знущання над країною, бо в процесі боротьби з опонентами ладні зруйнувати країну до підвалин. Так далі не можна діяти.

"ГОЛОСУВАННЯ ЗА НЕДОТОРКАННІСТЬ – ЦЕ СПРОБА ВЛЮБИТИ В СЕБЕ НАРОД"

Чи не стане зняття недоторканості черговою піар-кампанією із паралельним галасом про зняття недоторканості з суддів, Президента, яка нічим не закінчиться?

Не стане. Бо всі наполегливо кажуть, що недоторканність треба зняти. Тим більше, що у суспільстві негативне сприйняття її. Якби люди були спокійні, якби вони не жили роздратуванням, якби  не перебували у глибокій депресії, то такого звучання це питання не набуло б. Але для скасування недоторканості треба не лише 226 голосів. Потім потрібне рішення Конституційного суду, а потім ще одне голосування на наступній сесії, де буде потрібна згода вже 300 депутатів. Тому зрозуміло, що голосування  на позачерговому засіданні – це просто спроба влюбити в себе народ. Моя позиція така: слід прийняти для себе принципове рішення: сім тисяч людей, які мають особливий статус, повинні бути урівняні з усіма іншими громадянами країни.

Прокоментуйте горезвісний "пивний" закон ВР, куди  внесли статтю про підвищення фінансування витрат парламенту.  Хто несе відповідальність за ідею направити додаткові 97 мільйонів на потреби депутатів і апарату ВР?

Я несу відповідальність. І ніколи від неї не ховався. Я переконаний, що коли ми від всього відсахнемося, то ситуація у країні буде некерованою. Ви хочете, щоб нас повиганяли з усіх міжнародних організацій, куди парламент місяцями не платить внески? Чи хочете, щоб я ходив по судах, куди вже звертаються організації, яким парламент заборгував за минулі роки? Піднявши відповідний крик після збільшення витрат, ми просто загальмуємо роботу законодавчого органу, викличемо нові проблеми. Хто був ініціатором скандалу? Пивні барони. І мотивація ветування закону була саме через те, що відповідні аргументи пивних баронів переважили. Бо пивні барони мають представників у парламенті і “аргументи”, від яких дехто не може відмовитися.  

25 червня парламент прийняв нову редакцію Бюджетного кодексу. Чи підпише її Президент? Чи не здається вам, що ви цим кодексом даєте уряду перед виборами потужні важелі для маніпулювання владою на місцях і залучення її для отримання кращих результатів?

Існують підстави для того, щоб ставити питання саме так. З іншого боку, найбільший контроль у регіонах мають, вибачте, ті ж Регіони. І вони також будуть використовувати ті можливості, щоб потім тиснути, скажімо, на сільського голову, кажучи, що якщо його село за них не проголосує, то наша облрада зробить йому “зеро”. Якщо все розглядати крізь призму чиїхось інтересів, то можна дійти до абсурду. Так, із прийняттям кодексу є великі застереження. Але є й позитиви. Відомо, які податки будуть залишатися на місцях. І під час кризи сільські та селищні ради додатково отримають десять мільярдів. Гадаю, що ані Кабмін, ані місцеві керівники ще до кінця не усвідомили, які наслідки ми можемо отримати. Тобто, не виключено, що місцеві бюджети отримають по десять тисяч гривен, але не матимуть коштів, щоб перекрити дах у районній лікарні. Тому тут проблеми існують.

Але рухатися у цьому напрямку потрібно. Думаю, що Президент, виходячи із згаданих мною мотивів, закон заветує. Але нічого не змінювати, і навіть не намагатися щось зробити у реформуванні бюджетного кодексу не можна. 95 відсотків такого кодексу – це позитив. Чи переважить 5 відсотків негативу – побачимо. Уряд взяв на себе відповідальність. Хай відповідає.

"Я БУДУ В ДРУГОМУ ТУРІ"

Чи ви будете балотуватися у Президенти?

Для себе я рішення прийняв. Але стою на тому, що слід завершити сесію.

Чи Вам не здається, що Президент-гуманітарій - це не найкращий варіант для такої розбитої країни, як наша? Чи зможе гуманітарій керувати країною у кризовий період?

Якщо людина самотужки досягла успіху в обраній сфері, якщо вона знає, що таке державництво, то може. Ми зараз намагаємося проаналізувати причини того, чому країна переживає занепад. Багато у чому цей занепад пояснюється тим, що можна виміряти гуманітарним чинником.

Зараз формуються передвиборчі штаби. Як ви готуєтесь до виборчої кампанії, чи будуть у Вас американські, російські політтехнологи як модно зараз?

Мода визначається рівнем кишені. Ви прекрасно розумієте, що всі модні, особливо, закордонні фахівці надзвичайно дорого коштують. Дорого коштує навіть їх присутність, не говорячи вже про оплату їх роботи. Якби ті кошти, які в штабах змобілізовані, просто віддати людям, то можливо було б заспокоїти країну на певний час. Тому політтехнолог - це я. Я живу так, як відчуваю.

Ви зараз працюєте з Юлією Тимошенко в одній коаліції, а чи готові Ви будете її підтримати в другому турі президентських виборів?

Спочатку треба, щоб відбувся другий тур. І я буду в другому турі. Я буду тоді дивитися і  домовлятися, з ким треба співпрацювати, щоб вони підтримали мене в фіналі.

У першому читанні прийнято законопроект про зміни до закону України про вибори Президента України, яким передбачається скорочення термінів виборчої кампанії. Хто реально найбільше зекономить на цьому?

Справа в тому, що це нічого в принципі не дасть, бо фактично виборча кампанія йде, бігборди, реклама у вигляді соціальної демонструється. Це буде просто намагання в черговий раз сказати людям, що ми наступаємо на горло власній пісні. Це було б добре, якби бодай до жовтня місяця, бо з середини жовтня має початися офіційно виборча кампанія, влада попрацювала і ніхто не нав’язував себе народові в якості головного кандидата. Тому прийняття цього рішення нічого не змінить. Але єдине, що треба буде зробити, – розрахунок практично по днях, які треба дії чинити в плані підготовки, в плані організації проведення виборчої кампанії. Хто від цього програє? ЗМІ, журналісти. Бо треба буде маневрувати, оскільки кандидати чи претенденти будуть один за одним слідкувати і збирати матеріали для судових переслідувань. Ви розумієте, що той, хто має спритних юристів, і той, хто має свої судові інституції, буде намагатися в такий спосіб “прибити”, я маю на увазі зменшити шанси свого конкурента, даючи йому роботу у вигляді різного роду судових засідань, що той в невстановлені терміни проводив невстановлену роботу.

Володимире Михайловичу, чи не може перетворитися президентська виборча кампанія в цирк, оскільки прогнозують велику кількість кандидатів? Можливо доцільно було б, зокрема, через збільшення грошової застави зменшити кількість нікому невідомих кандидатів?

Можна було б зробити заставу у мільярд гривень чи у мільярд доларів і у нас буде два кандидати. Ніяких проблем не буде, тоді треба і вибори не проводити. А просто взяти і купити країну остаточно і все. Але ваше питання має величезний резон і він полягає в тому, що у нас спрощене розуміння відповідальності і участі у владі. І я не берусь засуджувати людей, бо коли вони дивляться, що  вчора людина, яка була ніким в плані професійного досвіду, стає міністром, а люди набагато розумніші кажуть: “А чому я не можу спробувати?”. І вибори у нас перетворюються на ярмарку лицемірства. У нас спрощений до примітиву підхід щодо того, що таке державна влада і яким критеріям має відповідати людина, щоб обіймати ту чи іншу посаду. Жодних гальм сьогодні немає. Учора в школу ходив, сьогодні - депутат народний, а ще через день - міністр. У нас вже якщо комусь пропонують посаду заступника міністра - він ображається.. Як мінімум потрібна посада міністра і як мінімум “грошового” міністерства, тобто міністерства, де величезний бюджет. Треба це пережити.

Так все-таки якісь мають бути обмеження? 

Ви не можете людську тупість обмежити законом. Треба, щоб людина співставляла свої можливості. А тим паче, що вже в штабах опрацьовані сценарії в плані висування претендентів на президентство, які б виконували технічну роль, які б, вибачте мені, поливали визначеного опонента. Це також нам треба пережити. Це загальний рівень культури українського політичного класу, а він на надзвичайно низькому рівні і це просто принижує країну.

Якою буде система влади в Україні після президентських виборів? Яким буде конституційний процес? Кажуть, Янукович вже мріє повернути президентську республіку. Що робитиме у разі перемоги Тимошенко, яка вже задекларувала себе прихильницею парламентаризму?

Процес в Україні буде традиційним. Той, хто зможе  забратися на вершину влади, буде все гребти під себе, незалежно від імені тих, хто сьогодні у нас на слуху. Ті, хто будуть ображені, почнуть намагатися повноваження обрізати, і це призведе до того, що Україна буде мати невизначеність як мінімум ще на 5 років. Я прогнозую нестабільність України мінімум до 2017 року, і в цьому буде певний символізм. Ви знаєте, що йдеться про сторіччя революційних подій. Оце буде та межа, після якої, я переконаний, ми вийдемо на більш-менш передбачуваний розвиток. Бо сьогоднішня латентна руїна буде повсякденним явищем нашого життя з огляду на те, що не відбудеться радикальної зміни тих, кого ми називаємо політелітою. Хоча в нас немає еліти, а є правлячий клас. Тому в нас немає підстав фахово обговорювати питання, яка система нам потрібна.

Ви свого часу мали славу некорумпованого політика, якого не цікавлять гроші. Ви неодноразово декларували, що слід боротися із парламентською корупцією. Коли Ви очолювали Адміністрацію Кучми, писали, що всі “пакети та пакетики Вашим відвідувачам поверталися за десять метрів до Вашої приймальні”. Ви б не могли пояснити, чому Ваша фракція не проголосувала за відсторонення Черновецького? Просто, існує загальна думка, що такі голосування завжди мають під собою якесь комерційне зацікавлення.

Я не збираюся давати пояснення. Пояснення у нас даються в інших органах. Те, що відбувається у Києві, –  концентроване уособлення того, що відбувається зараз в Україні. Я стою на тому, щоб у нас була змінена система виборів мера міста, і оголосити вибори. А намагатися підігрувати тим чи іншим людям у їхніх кампаніях щодо прийняття тих чи інших рішень, я не збираюсь. Тим більше, я переконаний, що коли ти приймаєш постанову, то повинен знати, що ця постанова буде виконана. Зверніть увагу: я завжди нагадую депутатам, що не варто голосувати за рішення, яке не буде виконане. Вимучили це рішення у Верховній Раді, а Президент взяв і нагородив секретаря міськради та інших міських очільників. Навіщо демонструвати безсилля? Коли ти не можеш зробити, краще не роби. Я запропонував прийняти рішення про ще одні дострокові вибори мера Києва. Але зважимо, чи люди готові переобрати Черновецького. Якщо готові, тоді давайте. А якщо вони його переоберуть втретє, то будемо свідомі, що  він з командою знову почне “відбивати” все, що витратив на кампанію, і все, що можна “відбити”. Повірте, що я зберігаю послідовність. Коли голосували за основу це питання, я пропонував зробити звернення до Президента щодо відсторонення мера від обов’язків та проведення ще одних виборів. А з приводу пакетів, то зараз думаєш...

Знав би прикуп?..

Ні. Закон про корупцію, який ми прийняли, зобов’язує подарунки здавати...

Олександр Харченко, Надія Пришляк, Лана Самохвалова

УНІАН в Google News