Слідство в ГПУ очолив фахівець... із закриття справ?

Слідство в ГПУ очолив фахівець... із закриття справ?

Медведькові залишилося трохи більше року до пенсії. І він явно хоче добути цей час більш-менш спокійно, не заморочуючись конфліктами своїх заступників із першими особами...

Ще тоді, коли у жовтні 2007 року Печерський суд поновив звільненого небезвідомим Святославом Піскуном заступника генпрокурора Віталія Щоткіна на своїй посаді, той скаржився колегам, що „не вельми задоволений” дорученою йому ділянкою роботи – військовою прокуратурою. Адже все життя слідством займався. Але терпіння старому прокурорському кадру не позичати. Дочекався-таки. Через два з гаком роки після поновлення на посаді Щоткін знову курирує всю слідчу роботу: напрями просто слідства і слідства у особливо важливих кримінальних справах об’єднані в один главк, який він і очолив.

Натомість Рінат Кузьмін, який вів „особняки”, тепер пильнуватиме дотримання законів на транспорті і підприємствах оборонної промисловості, а Микола Голомша замість слідчого управління перебере на себе військові прокуратури. Отакий кардинальний перерозподіл обов’язків між своїми заступниками влаштував генпрокурор Олександр Медведько, повернувшись після відпустки.

В останньому інтерв’ю Медведько пояснивці пертурбації суто внутрішніми робочими причинами. Мовляв, рішення про створення двох главків слідства, одного із розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури, а іншого для здійснення контролю за розслідуванням кримінальних справ, організації роботи на території, було не дуже вдалим. „На жаль, практика засвідчила, що в результаті такої схеми ми певною мірою втратили стрункість слідства. Були розпорошеність, нестикування, непорозуміння. Один керівник вважав, що його підрозділ повинен розслідувати конкретну кримінальну справу, інший — що його главк. Зрештою, я прийняв рішення про повернення до попередньої перевіреної схеми: є одне головне слідче управління, яке очолює один заступник і несе повну відповідальність за все слідство. Ось, власне, і все”.

В реорганізації, за словами Медведька, немає політичного підтексту. І не відповідають дійсності відомості про те, що Кузьмін, котрий розслідував легітимність призначення голови Верховного суду, пов`язаний з Борисом Колесніковим, Голомша, котрий наглядав за слідством у справі про отруєння Віктора Ющенка, — з головою держави, а Щоткін є людиною самого Медведька.

Проте оглядачі, які пильно відстежують події в ГПУ, вбачають тут цілий комплекспроблем як політичного, так і особистісного характеру. Немало писалося, що Рінат Кузьмін, з притаманною йому різкістю та агресивністю, примудрився понаступати на болючі мозолі цілій купі впливових людей. Тут і гучні розбори щодо законності потрапляння Василя Онопенка до Верховного Суду, і справа банди „Капітошки”, по якій проходять рейдери землі та майна Київської області, яких пов’язують з депутатами-бютівцями Губським  та Єдіним, і „наїзд” на заступника міністра юстиції і Онопенкового зятя Корнійчука (ці справи явно шкодять іміджу Тимошенко). Крім того, Рінат Кузьмін нібито вступив у конфлікт  зі слідчою у справі про отруєння Ющенка Галиною Климович, оскільки остання поставила на „прослушку” серед багатьох топ-політиків та топ-чиновників країни самого Кузьміна. Непрямо це підтверджує визнання Медведьком факту проведення службової перевірки діяльності Климович.

Медведькові залишилося трохи більше року до пенсії. І він явно хоче добути цей час більш-менш спокійно, не заморочуючись гучними справами і конфліктами своїх заступників (до речі, вельми честолюбних!) із першими особами практично всіх гілок влади. Схоже, саме тому він віддав слідство під кураторство людині, яка має славу вмілого „закривача справ”.

Спеціалізовані "кримінальні" сайти відзначали, що у роки становлення кар’єри Щоткіна у Донецькій області (80-90-ті роки) у цьому регіоні сталася велика кількість резонансних замахів і вбивств. Проте прокуратура області не відзначалася успіхами – як у розкритті злочинів, так і у нагляді за дотриманням законності. Не радувала досягненнями і міліція, за діями котрої здійснював нагляд Віталій Іванович Щоткін у 1996-1998 роках. Фактично жодна гучна „донецька” справа не була доведена до кінця. Якщо когось і засуджували до покарання, то, як правило, відвертих „стрілочників”.

Чи не взяв із собою до Києва Віталій Щоткін навички, сказати б, суперобережного поводження з резонансними справами, які загрожують політичними неприємностями? Є ознаки того, що сталося саме так.

Саме Віталій Іванович, перебуваючи на посаді заступника генпрокурора, у листопаді  2005 року передав справу про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, всупереч протестам його рідних, адвокатів та колег-журналістів, на розгляд у Верховний Суд України. Причина цих протестів була зрозумілою: до суду була передана лише частина "справи Гонгадзе", яка стосувалася підозрюваних у безпосередньому вбивстві журналіста колишніх офіцерів міліції. Цим самим було припинено слідство стосовно високопосадових організаторів і замовників злочину. Крім усього іншого, така „передача” справи, яка надто нагадувала її елементарне закриття, сильно вдарила по міжнародній репутації України.

Саме Щоткін, за словами народного депутата Михайла Поживанова, 5 квітня 2006 року відкликав з Київської міської прокуратури і своїм рішенням закрив справу про підкуп виборців кандидатом у мери Леонідом Черновецьким. Здається, лише сліпий міг не побачити десятків і сотень тисяч кричущих прикладів такого підкупу. Гречка рікою пливла. Але ті, хто мав здійснювати нагляд за дотриманням законності, нічого не побачили.

Саме Щоткін очолив слідчо-оперативну групу з розслідування гучного вбивства Максима Курочкіна, відомого в певних колах як „Макс Бєшений”. Воно стало особливо резонансним з огляду на виконання „Максом” в Україні специфічних доручень вищого кремлівського керівництва. І що? Хоч якісь результати це розслідування дало? Ніяких.

Саме Віталій Іванович курирував поновлену у 2005 році справу про загибельлідера Народного Руху України В’ячеслава Чорновола. Результати аналогічні. Тиша. ДТП – і крапка!

Можна було б навести і інші, дрібніші приклади. Але і цього достатньо, щоб припустити: резонансні справи, які буйним цвітом розквітли в Україні напередодні президентських виборів, мають всі шанси бути загальмованими, забюрокраченими або й просто закритими. Це відповідає інтересам нинішнього керівника ГПУ, його багаторічного соратника і земляка, а також керівників судової та виконавчої гілки влади.

Свого часу Щоткін розповідав журналістам про недоступність фігуранта у справі про отруєння Ющенка Володимира Сацюка, який щільно „засів” у Москві. Чи не буде невдовзі Віталій Іванович розповідати про недосяжність екс-нардепа Лозінського?..

Микола Писарчук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter