Чим обернеться рекапіталізація банків

Ю.В. має талант знаходити потрібних людей у середовищі інших політичних сил, щоправда, за їхню підтримку розраховується не з власної кишені... Нацбанк став поводитися “правильно”...

Ю.В. має талант знаходити потрібних людей у середовищі інших політичних сил, щоправда, за їхню підтримку розраховується не з власної кишені... Нацбанк став поводитися “правильно”...

Добре відомо, що під час війни та криз страждають мільйони людей. Водночас дехто досить непогано заробляє на цьому. Сьогоднішні українські реалії – яскраве тому підтвердження.

“Правильна” поведінка Нацбанку

Усі, мабуть, пам’ятають як непогано, схоже, заробили деякі керівники Нацбанку та банкіри під час курсової паніки восени минулого року. Одні за дуже підозрілою процедурою та на вельми непрозорих умовах надавали рефінансування, інші ці кошти вчасно конвертували в іноземну валюту, заробляючи сотні мільйонів доларів. Причому грали вони, судячи з усього, з однієї руки, бо навмисно стимулювали паніку на валютному ринку й підвищували курс іноземної валюти до гривні, очевидно, знаючи, у який момент та на якому рівні Нацбанк зупинить цей процес.

Пані Тимошенко доволі спокійно тривалий час «не бачила» цього, та тільки-но НБУ захотів угамувати апетити її уряду й відмовився друкувати гроші на покриття бюджетного дефіциту, негайно виступила з нищівною критикою. Але Нацбанк «виправився», і його друкарські верстати почали працювати на повну потужність, задовольняючи потреби уряду. Так, якщо станом на 3 листопада минулого року загальна сума облігацій внутрішньої державної позики, емітованих урядом, становила якихось 8223,38 млн. грн., з них у портфелі НБУ буловсього на суму 29,11 млн., то на сьогодні в обігу цінних паперів уряду – на суму 51337,44 млн., з яких у Нацбанку– 30114,14 млн. грн. Тобто НБУ менш як за 9 місяців примудрився в чистому вигляді збільшити свій портфель урядових цінних паперів більше ніж у тисячу разів. Зараз дехто з особливо завзятих прихильників уряду твердить, що не виправдалися прогнози щодо зростання заборгованості із зарплати бюджетникам та пенсій, і в цьому особиста заслуга пані Тимошенко. Але в цьому випадку доречно нагадати їм про шалене зростання в цьому році внутрішніх та зовнішніх зобов’язань уряду й держпідприємств – їх примушували до залучення кредитів, аби потім направити до держбюджету додаткові кошти. Також їм би не завадило замислитися, чого це коштуватиме в майбутньому всім громадянам країни. Бо крім того, що друкування незабезпечених папірців неминуче закінчується обкраданням передусім найменш захищених верств населення через інфляцію та знецінення національної валюти, усі ці зобов’язання доведеться колись погашати, хоча це вже буде після президентських виборів, а тоді – уже хоч потоп...

Однак «правильна» поведінка керівництва Нацбанку стосувалась не лише політики друкування грошей для уряду, а й суттєвої зміни напрямків рефінансування. За даними, оприлюдненими в ЗМІ, величезні суми рефінансування отримали банки, власники яких напряму пов’язані з БЮТ чи Партією регіонів і на підтримку яких небезпідставно розраховує прем’єр-міністр. Узагалі слід зазначити, що вона має неабиякий талант знаходити потрібних людей у середовищі інших політичних сил, щоправда, за їхню гласну чи негласну підтримку розраховується з ними не з власної кишені, а за державний рахунок.

Рекапіталізація з двома кінцями

Яскравий приклад цього – ситуація з рекапіталізацією Украгазбанку. Цей банк, що належав видному членові ПР Василю Горбалю, не тільки отримав 1,2 мільярда рефінансування та 2,6 мільярда короткострокового стабілізаційного кредиту, – за рахунок державних коштів збільшено його статутний капітал на 3,1 млрд. грн. Тобто приватні акціонери за такого варіанта рекапіталізації не втрачають жодної копійки власних коштів. А в майбутньому навіть зможуть викупити акції банку, що належать державі, – на досить вигідних для себе умовах. Щоправда, вони втрачають контроль за банком. Але й це досить умовно, бо банк переходить під контроль уряду, а пані Тимошенко на цьому етапі з розумінням ставиться до інтересів тих членів ПР, хто явно чи неявно підтримує її.

Провівши в такому вигляді рекапіталізацію цього банку, ні уряд, ні НБУ не надали громадськості інформацію – скільки ж він зараз коштує. Не повідомили вони й про те, скільки виведено з нього грошей, та який обсяг безнадійних кредитів та інших активів, що нічого зараз не варті, на балансі цього банку й чи не виявиться, що після їх списання, власний капітал насправді є від’ємним.

Єдиним позитивом можна вважати лише те, що фізичні особи – власники депозитів банку – уже не втратять свої заощадження. Хоча, насправді, збитки від непрозорої, непрофесійної, а можливо, і не дуже законної діяльності її акціонерів та менеджерів буде покрито за рахунок платників податків, тобто кожного з нас.

А ось власники Укпромбанку виявились не настільки потрібні пані Тимошенко, тому він іде на банкрутство. І фізичним особам – власникам депозитів на загальну суму 7,297 млрд. грн. – слід готуватися до того, що вони, якщо й отримають свої кошти, то лише частково (у межах 150 тис. грн.), за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до того ж через невизначений час.

Ідея перевести зобов’язання всіх вкладників цього банку в Ощадбанк з одночасною передачею йому від уряду ОВДП на відповідну суму навряд чи буде реалізована. Хоч це, можливо, й прикро читати вкладникам цього банку, але така схема не зможе бути використана.

Бо, по-перше, у бюджеті просто не передбачені кошти на такі цілі. І хоча, як показує досвід, дотримання норм бюджетного законодавства, ніколи не належало до чеснот нинішнього уряду, але очевидно, що для цього просто немає грошей, а МВФ не погодиться на збільшення дефіциту держбюджету. А зараз Юля Володимирівна змушена прислуховуватися до позиції цієї міжнародної фінансової інституції. Крім того, якщо за рахунок коштів уряду покривати всі зобов’язання перед вкладниками цього банку, то таке ж зрозуміле бажання виникне й у постраждалих внаслідок банкрутства інших банків, що взагалі матиме непередбачувані наслідки для економіки країни.

По-друге, спроба реалізувати схему покриття зобов’язань перед вкладниками Укрпромбанку за рахунок бюджетних коштів означатиме не що інше як емісію Нацбанком цих самих 7,297 млрд. грн. В умовах, коли його друкарські верстати й так працюють на повну потужність, ці додаткові 7 з гаком мільярда можуть стати тим камінцем, що викличе лавину гіперінфляції та падіння курсу національної валюти. Хоча й без того ситуація для Нацбанку виглядає не дуже простою. У Фонді гарантування вкладів фізичних осіб нині є трохи більш як 4 мільярди гривень, і без кредиту Нацбанку він не зможе виконати свої зобов’язання щодо вкладників збанкрутілих банків. А виплата цих коштів вкладникам неминуче тиснутиме на споживчий ринок і провокуватиме зростання попиту на іноземну валюту.

У ситуації з Укрпромбанком показова також слабкість і корумпованість усіх державних інституцій. З одного боку, відомо хто контролював цей банк і хто несе відповідальність за шахрайство, пов’язане з виведенням із нього коштів. Крім того, без будь-яких проблем суди приймають рішення про виведення з-під застави майна на сотні мільйонів чи навіть мільярдів гривень, яке забезпечувало виконання зобов’язань боржниками цього банку. При цьому ми нічого не чуємо про порушення кримінальних справ щодо власників та менеджерів банку, а також немає жорсткої публічної позиції всіх гілок влади щодо спроб виведення активів з нього.

Трагедія для сотень тисяч і навіть мільйонів фізичних осіб, що втратять свої заощадження, обертається можливістю для додаткового збагачення невеликою купки “обраних”. І перефразовуючи відомий вислів, можна з упевненістю сказати: кому криза, а кому й мати рідна.

Борис Кушнірук

УНІАН в Google News