Пукача затримали, але справа Пукача живе?
Пукача затримали, але справа Пукача живе?

Пукача затримали, але справа Пукача живе?

17:58, 04.08.2009
11 хв.

Працювало одночасно три відомства – міліція, СБУ та прокуратура. Якби було одне, то, мабуть, так би воно все й залишалось, а так конкуренція зіграла свою роль... Інтерв’ю з фахівцем  

Олексій Пукач
Повідомлено: Пукач назвав усіх замовників убивства Гонгадзе. Але чомусь немає того, що в радянські часи називалось “чувством глубого удовлетворения”. Сьогодні це можна було б назвати почуттям справедливості: нарешті справу буде розкрито і справжніх замовників убивства журналіста покарано.

А ви, скажімо, особисто вірите в це? У тім-то й справа... Після появи вже згаданої “сенсаційної” заяви Пукача про “здачу” замовників Гонгадзе ми зустрілися з людиною, яка понад двадцять років працювала в правоохоронних органах.

Як вам, пане Володимире, інформація про фактичну розв’язку у справі Гонгадзе?

Відео дня

Про яку розв’язку ви говорите? Це навіть коментувати важко. Пукач не міг і ніколи не зможе назвати реальних замовників убивства Гонгадзе просто з тієї причини, що він їх ніколи не знав і не міг знати. Така фігура, як Пукач, апріорі не міг бути за часів Кравченка (Юрій Кравченко – міністр внутрішніх справ. – Авт.) носієм цієї інформації.

Ключовими словами, наскільки можна зрозуміти, є “за часів Кравченка”?

Саме так. Усі, хто працював у системі МВС у ті роки і знає, як вона реально функціонувала, це вам підтвердить. Коли знати Кравченка, принципи його діяльності, ту жорстку субординацію, яка ним культивувалася, у принципі неможливо припустити, щоб генералові Пукачу було відомо, хто віддав наказ на викрадення та вбивство чи на викрадення, яке обернулося вбивством (ми ж і досі не знаємо, яким було реальне “замовлення”).

Чому? Адже Пукач був не останньою людиною в системі, вибудованій тим же Кравченком?

Не останньою, але й не найближчою. Коли я кажу про субординацію, яку жорстко культивував міністр, це означає одне – залізобетонне єдиномисліє і залізобетонне єдиноначаліє. Є “Крава”, який приймає рішення і є жорстка вертикаль, якою ці рішення спускаються донизу і яка забезпечує їх виконання. І Пукач у цій вертикалі – майже рядовий керівник департаменту. Між ним та Кравченком ще стоять, коли йти знизу вгору, як мінімум заступник міністра – куратор блоку та перший заступник міністра. Це сьогодні, коли в міністерстві пости розібрано та розподілено між коаліцією та некоаліцією, а всередині коаліції між одним та іншими, одна політична сила може дати напряму вказівку “своєму” заступникові, а інша – “своєму”, і робота закипить. Комуністи, скажімо, напружать Мармазова, БЮТ – Клюєва (Василь Мармазов – заступник міністра, Михайло Клюєв – перший заступник міністра внутрішніх справ. – Авт.) і так далі. Тоді ж, за Кравченка, таке в голову нікому б не спало. Справу можна було мати лише з ним, накази віддавав лише він і запитував за їхнє виконання лише він сам.

Але ж департамент далеко не рядовий. На плівках майора Мельниченка Кравченко розповідає Кучмі про те, що в нього “є такий підрозділ, у них ні моралі немає, нічого немає”. Зрозуміло, ідеться зовсім не про рядовий “підрозділ”. Чому, виходячи з його специфіки, не припустити, що Кравченко давав генералові Пукачу вказівки напряму? Кому в такій справі потрібні зайві вуха чи очі?

Нікому. Міг давати й напряму. Але якщо це й робилось саме так, то при цьому, зауважте, він ніколи б не розповідав, не пояснював Пукачеві, хто й за що “замовив” конкретну особу. Уявляєте, Кравченко викликає до себе Пукача й каже: розумієш, Кучма сказав Литвину, а Литвин – мій друг, попросив мене, а тепер уже я прошу тебе, Олексію, вивези кудись того Гонгадзе, та зроби з ним щось таке, щоб мій друг міг доповісти своєму патронові, що журналіст Гонгадзе вже нічого нехорошого не писатиме про них… Більшої маячні я не чув.

Але якщо не так, то як тоді це могло виглядати?

Якщо не сам Кравченко, то Пукача викликав той же куратор блоку й показавши пальцем вгору, казав: цього “урода” треба провчити (прибрати або щось інше). Пукач зайвих питань ніколи б задавати не став. Своєї думки теж, звісно, не виказував, бо чудово знав, що той, хто не погодився з міністром Кравченком, наступного дня в органах уже не працював. Найбільше, що, думаю, він міг запитати, хто такий Гонгадзе, бо, переконаний, йому це прізвище тоді нічого не казало. Йому могли пояснити: бандит, американський шпигун, педераст, який погано висловлюється про когось “нагорі”, чи щось інше. Усе, виконуйте, генерале Пукач. Більше нічого генерал Пукач почути не міг, і більше нічого важливого генерал Пукач за своїми тактико-технічними характеристиками знати не міг.

Але розповідають про нібито особисте знайомство Пукача чи навіть дружбу з Литвином. Про те, що він міг пити навіть з самим Кучмою, бо ж знав, що той п’є, що з чим наливає…

Я вас благаю… Переконаний, Пукач навіть близько ніколи не був у кабінеті Кучми, той навіть прізвища такого не чув. Чи міг він пити разом з Кучмою, про що розповідає байки, здається, Мельниченко? Припускаю, Кучма міг пити з Пукачем, під час якогось чергового міліцейського ювілею, і з ним пили ще дві сотні генералів, полковників та інших офіцерів. Кучма, скажімо, підходив до столика з Пукачем і навіть чокався з ним. І що з того?

Тоді що означає вся ця історія та істерія з Пукачем? Чи погоджуєтеся ви з версією, що Пукача взяли невипадково, що його ледь не законсервували, аби розконсервувати перед виборами, і ось тепер, перед виборами, почалася робота…

Давайте розділимо, як його взяли і як іде “робота”. Узяли, переконаний, випадково. Звісно, потроху шукали, але, так би мовити, без фанатизму. Узяли ж, бо працювало одночасно фактично три відомства – міліція, СБУ та прокуратура. Якби було одне, то, мабуть, так би воно все й залишалось, а так конкуренція зіграла свою роль. Коли одні перехопили щось із телефонних розмов, то зрозуміли, що ці самі розмови могли почути й інші. Отже, треба перевіряти та брати, якщо це таки Пукач. Тож і взяли.

Тепер про те, що відбувається далі. Я не політолог, не політтехнолог, це не моя парафія, але кому не видно – усе, що далі відбувається з Пукачем, це вже чиста політика? І Пукача використовують як пішака у політичній грі.

Але якщо так, то хто веде цю гру? І проти кого? Хто мішень, на яку націлять Пукача? На Литвина? Можна було б припустити, якби йшлося про найреальнішого претендента на президентське крісло… Проти Ющенка? Який сенс у цьому, якщо з його шансами приблизно та сама історія, що й з Литвином? Чи, навпаки, використати Пукача в інтересах Ющенка? Чим це допоможе, з огляду на вже сказане про шанси? Проти інших реальних претендентів? Якось слабко простежується…

Ще раз кажу, я тут не фахівець. Але по-різному можна використати. Уявляєте, якщо вистрелити проти Литвина? Та потім винести “питання” на розгляд парламенту і поговорити на цю тему. Та потрясти перед численними телекамерами в сесійному залі наручниками, як ото колись Луценко носився з лаптями для Кучми. Навіть якщо ці наручники ніколи не вдасться надіти на жертву… Ефектно? Ефектно.

Або ось Ющенко. Чому перед виборами Ющенку б знову не обіцяти посадити бандитів у тюрми? Почати з Пукача... Як це зробити? Спочатку опустити Луценка, який відбився від рук, а потім і далі розвивати успіх. Відтак Ющенко на телеефірах починає розповідати, що знає про телефонні дзвінки, які робилися міністрам (ними були саме Луценко та Цушко. – Авт.) з тим, щоб вони “не брали Пукача”. І ті нібито з переляку “падали на одне місце” і не брали. І ніхто чомусь не замислюється: виходить Президент володіє цінною інформацією, яка може вивести на замовника, може, навіть швидше, аніж сам Пукач? Отже, слідчий має негайно допитати його як цінного свідка. Ніхто не допитує. А ви кажете, не політика.

Отже, які висновки з історії з Пукачем?

Вони очевидні. Перший – Пукач не є носієм інформації щодо замовників убивства. Тож йому немає про що торгуватись. До речі, неспростовним доказом цього є те, що Кравченка вже немає серед живих, хоча змусити його “піти” з життя було куди складніше. Пукача, погодьтеся, прибрати було простіше, не треба було б навіть змушувати стріляти двічі  “собі в голову”. Але він залишився живим. Саме тому, що зашкодити реальним замовникам Гонгадзе він не може. При найбільшому бажанні він може “видати” частину ланцюжка, але на Кравченкові цей ланцюжок обривається…

Сьогодні, звісно, слідчі біля Пукача танцюють, варять йому каву-капучіно, а йому навіть здається, що він може щось виторгувати для себе. Але нічого виторгувати він не може. Винести інший вирок, ніж довічне ув’язнення або 15 років, у справах, за якими вже винесено вироки іншим виконавцям, неможливо. Тим паче що 12–13 років винесено значно рядовішим виконавцям – Протасову та Костенку, і лише в одній справі – щодо вбивства Гонгадзе. Пукач же, як відомо, безпосередньо причетний ще до однієї справи – викрадення адвоката Подольського. Тож усе, що йому світить, – місце “пахана” в Макошино (в’язниця в Чернігівській області, де відбувають покарання колишні працівники міліції. – Авт.), краща тюремна пайка та можливість першому приходити до роздачі.

Ще один висновок. Ніколи не слід виключати імовірність того, що десь у лісі під Києвом чи Черніговом сидить собі Бен Ладен або хтось із тих, кого за “інтерполівською” термінологією називають “найбільш розшукуваними злочинцями”. Принаймні вся історія з тим, як “шукали” Пукача, свідчить про таку можливість.

І нарешті, третє, найважливіше та найтрагічніше. Сьогодні всі обговорюють долю Пукача і, на жаль, нічого не говориться про те, що Пукача хоч і взяли, але справа його живе і житиме. Бо ж ті “професіонали”, той “підрозділ”, про який Кравченко розповідав Кучмі (що в них ні моралі, нічого немає), безслідно не розсипався, не розчинився. Такі напрацьовані речі, за наявного попиту, ніколи не зникають. Змінилося лише одне. За Кравченка прийняти рішення та віддати наказ у відомстві могла одна людина – сам Кравченко. При Луценкові, під час його першого міністерського терміну, та при Цушкові рішення могли приймати вони та ще хіба що одна-дві персони (скажімо, Геннадій Москаль у Луценка). Тепер же, доводиться визнати, наказ можуть віддати значно більше діючих осіб. Комуністи, бютівці, “регіонали” і так далі… А ще окремі олігархи, зіставні за впливом з комуністами, бютівцями чи “регіоналами”. Мова тут, звісно, не лише про вбивства. Є багато інших “заходів впливу”, які можуть бути ефективними, і вбивствами можуть обернутись лише при непередбачених обставинах – коли жертва чинить опір, занадто багато базікає, погрожує і таке ін...

Для прикладу. Одна політична сила, яка намагалася створити ну дуже широку коаліцію з іншою, за допомогою оперативно-розшукових заходів (прослуховування телефонів, стеження тощо) ретельно “працювала” з одним із заступників генерального прокурора. Але при цьому якось ниточки потягнулись і в інший бік, з’ясувалося, що вони можуть привести до багатьох різних осіб, виявити несподівані родинні зв’язки, скажімо, між деякими депутатами, що люблять полювати на людей, та ще одним з колишніх глав президентської адміністрації. І таке інше, не менш цікаве... І дивись, уже нічого – заступник прокурора, коли прочитати наближені до цієї політсили сайти, виявляється мало не єдиним правдолюбцем і правдошукачем у системі прокуратури. Заступникові, таким чином, несподівано поталанило. А могло ж і не поталанити…

Отже, хоч як прикро, Пукача затримано і перспектив у нього немає. Але про справу, якій був відданий Пукач, цього не скажеш….

Розмовляв Олександр Калініченко

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся