Посади, які коштують дорожче, ніж депутатський мандат

Насьогодні в «Родовід», Укргазбанк та банк «Київ» влито вже дев`ять з половиною мільярдів гривень, а далі – буде... А 18,6 млрд. грн., шо були влиті цього літа у діряві засіки Нафтогазу?

Ми маємо позірне уявлення, скільки отримують члени Кабміну та нардепи. І хоча цифри, що оприлюднюються, мають стільки ж схожості з їх зарплатами, як замацана репродукція - з оригіналом, та все ж можемо оперувати хоча б якимось цифрами. Як-от 14 тисячами гривень, які вже рік як фігурують у якості нардепівської зарплати, і ще стільки ж – на забезпечення діяльності парламентарія та зарплату його помічникам консультантам.

Однак інформація, яка ніколи в Україні офіційно не оприлюднювалися – це розмір заробітньої плати керівництва державних підприємств і державних банків.Віддаючи данину природній цікавості, запитаємо самих себе: а чи маємо ми юридичне право знати, які цифри стоять у зарплатній відомості керівників Нафтогазу, Укрзалізниці, Укртелекому, Енергоатому, Ощадбанку – і, віднедавна, Родовіду, Укргазбанку та банку «Київ»? Чи не межує це з копирсанням у чужій білизні?

Уповноважений у справах зарплати

Здоровий глузд підказує, що платники податків мають право знати, які зарплати у людей, що поставлені розпоряджатися суспільними активами вартістю в мільярди гривень. І ці активи не є чужою білизною. Однак здоровий глузд не є вимогою, прописаною в Законі про Бюджет та Господарському та Бюджетному кодексах.

Однак останні події, коли держави по всьому світу кинулися на порятунок приватного сектору, додав цій природній цікавості нових правничих аргументів на користь оприлюднення цієї інформації.  

Ось американці. Вони сприймали урядову допомогу напівзбанкрутілим банкам, страховим та автомобільним компаніям як вимушену необхідність – до тих пір, поки преса не оприлюднила подробиці багатомільйонних бонусів, що були виплачені топ-менеджменту AIG – страхового гіганта, чиє захоплення ризиковими фінансовими операціями поставило компанію на край прірви. Допоки гроші вливалися в фірми – американці мимоволі погоджувалися. Однак коли отримувачами державної допомоги стали конкретні особи, до того ж заможні – обуренню американців не було меж. Розгорілася, і досі палає, справжня дискусія. Платники податків, урядовці і конгресмени не добирають слів, щоби висловити свою лють від того, що мільйони бюджетних коштів опинилися на банківських рахунках і без того мільйонерів.

Адміністрація Обами врешті-решт була вимушена запровадити посаду спеціального уповноваженого з питань зарплати на тих підприємствах і в тих банках, що вижили завдяки державній допомозі і все ще мають повернути борги державі – бюджетові чи центробанку в особі Федеральної Резервної Системи. Тепер вони вимушені погоджувати із Кеннетом Фейрбергом  («царем з питань компенсації», як його називають у тамтешніх мас-медіа) розмір зарплати та бонусів своїх високопосадовців.

Розмір зарплати у рекапіталізованих банках – для службового користування?

Американці, швидше за все, дадуть собі раду. Однак хіба це питання не є актуальним також для України? Уряд рятує банки коштами платників податків – як теперішніх, так і майбутніх. Адже чимало з цих коштів запозичається, і розраховуватимуться за ними вже наші діти. Насьогодні в «Родовід», Укргазбанк та банк «Київ» влито вже дев`ять з половиною мільярдів гривень, а далі – буде. Нагадаємо, що стелю державної участі в рекапіталізації проблемних банків в цьогорічному бюджеті визначено в 44 млрд. грн., а Мінфіну до того ж надано право перевищувати цю планку у разі потреби, не питаючи на те дозволу Верховної Ради.

А 18,6 млрд. грн., шо були влиті цього літа у діряві засіки Нафтогазу, знову ж таки у вигляді казначейських облігацій?

Державні підприємства – то сінекура для ставлеників політичних сил. Часом очільництво таким підприємством вартує дорожче, аніж депутатський мандат, якого, трапляється, навіть складають заради цього. Квадратики призначень на ці посади неодмінно фігурують у матриці розподілу посад. Задля доступу до ресурсу державного підприємства приєднуються до коаліції, або підносять їй набої, якщо їй своїх не вистачає. В проекті угоди ПРіБЮТ, кажуть, фігурувало взаємне зобов`язання утримуватися від зціжування коштів підприємств на партійні потреби.

Звісно, розмір зарплати відіграє надцяту роль серед стимулів, що кличуть до керма держпідприємства. І все ж це не позбавляє нас права знати, як саме розпоряджаються державними активами, в т. ч. і багатомільярдними бюджетними дотаціями, державні підприємства та державні банки. Платники податків мають право бути поінформованими про основні витрати цих юридичних осіб, в т. ч і про фонд заробітньої плати в цілому, і про розмір заробітньої плати їх керівників. Варто було би оприлюднювати контракти, що з ними укладаються.

До речі – у відповідності до розпорядження Кабміну №837-р від 17 липня «Про додаткові заходи щодо мобілізації доходів бюджету у другому півріччі 2009 року» уряд мав отримати до 10 серпня ц.р. «пропозиції про звільнення з посад керівників підприємст державного сектору економіки, що мають станом на 1 серпня 2009 р. податковий борг». Чи розпорядження уряду ігнорується, чи податковий борг у державному секторі економіки визбираний до крихти антикризовими діями уряду?!

Якщо не в Бюджетний Кодекс, то в передвиборчу програму

15 вересня нардепи отримають два товстелезні томи проекту бюджету на 2010 рік, в якому буде чимало корисної і не дуже інформації. Чого там не знайти, так це кошторисів державних монополій. Новий Бюджетний кодекс, заветований Президентом, такої вимоги також не передбачає.

Залишається сподіватися, що хтось із кандидатів у Президенти запише це до своєї передвиборчої програми.

Станіслав Голубенко