Віктор Янукович: У цієї влади голова не тямить, що каже язик

Усі ми хочемо дружити з Росією. Але це не привід кандидатові в Президенти ходити за патріархом РПЦ, мало не як його келійник. Янукович зустрівся з журналістами ...

Усі ми хочемо дружити з Росією. Але це не привід кандидатові в Президенти ходити за патріархом РПЦ, мало не як його келійник... Янукович зустрівся з журналістами і розповів їм про сім`ю, дачу і шкоду нацизму.

Що й казати, ми дуже чекали цієї зустрічі. У газетах Віктор Янукович гість нечастий, а запитати його завжди є про що. А тут прямий доступ до тіла.

Перед зустріччю лідера Партії регіонів з представниками регіональних і центральних ЗМІ в кінотеатрі «Зоряний» журналістам роздавали книжку «Рік при владі». Як випливало з передмови, кілька місяців тому вийшла аналогічна книжка «Рік в опозиції», а нині ось укладачі заглибилися в історію і видали книжку про більш ранні події – 2006–2007 рр., коли Віктор Федорович керував урядом. У книжці – виступи лідера ПР в пресі, парламенті, перед дипкорпусом і в міжнародних поїздках. Щоправда, список видань, де публікувався прем`єр, вкрай вузький: “Вашингтон пост”, “Сільські вісті” та “Комсомолка”. У “Комсомолці”, наприклад, Віктор Федорович різко засуджує “РосУкрЕнерго”, але журналіст не перепитує, а як же бути з вашим колегою по фракції Юрієм Бойко, який створював “РосУкрЕнерго”? Я серйозно побоювалася, що і зустріч буде така – з підробленими питаннями, що не мають продовження.

Я записалася в чергу охочих поставити питання і, хоча прийшла за півгодини до початку, виявилася тільки дванадцятою. Поки чекали лідера, переглядала промови Віктора Федоровича в період його керівництва урядом. І знаєте – нема до чого присікатися! Європейський лідер і зважений патріот. І, між нами, просто майстер елегантно з`їжджати з гострих тем! Він там жодного разу не пообіцяв зробити російську мову другою державною. Обстоюючи добрі відносини з Росією і кажучи про референдум щодо НАТО, він, проте, на зустрічах в Брюсселі обіцяв провести широку кампанію з інформування населення про Альянс, плюс давав обіцянку «інтенсифікації поглибленої співпраці з НАТО». Про Майдан, коли став прем`єром, говорив як про непростий час, у тому числі і для себе, і висловлював надію, що обидва крила виборців стануть ближчі одне одному. Розповідав, що хоче об`єднати дві команди, які стоять по різні береги Дніпра, обіцяв покінчити з політичними конфліктами. Миротворець і послідовний євроінтегратор, ніде подітися. І куди це все поділося, коли він перебрався в опозицію? Тут риторика інша: це остання помаранчева зима, але її ще треба пережити, помаранчевий віз приїхав і таке інше.

А ось і прийшов Віктор Федорович. Кандидат в Президенти зробив вступне слово. Це не гладка доповідь, це такий монолог – роздуми від чистого серця і простими словами. Мовляв, закінчується складний період, представники цієї влади, які прийшли в неї на авантюрі, підуть. Моїх прихильників стало більше, і не тому, що я такий хороший, я тому що найгірші очікування від нової влади справдилися.

А далі пішли запитання, за які я не знаю кому «дякувати». Якщо з регіональними журналістами попрацювала прес-служба Віктора Януковича, то абсолютно бездарно, якщо ж це рівень нашої регіональної преси, то це просто соромно.

Віктор Федорович, а чи буде на виборах використаний адмінресурс? Розкажіть про ваші цілі і програму? А ось у нас в Херсоні з`явилися націонал-соціалісти. Адже це погано? А ось помаранчеві звільнили вісімнадцять тисяч чиновників, коли пришли. Адже ви не звільнятимете людей, якщо станете Президентом?..

І хоча Віктор Федорович коротший в своїх відповідях, ніж чинний Президент, але більше години ми мусили слухати відповіді на запитання, які не передбачають двозначної відповіді.

Подеколи Віктор Федорович імпровізував, і тоді виходило весело. «Є лідери, які в одному регіоні обіцяють одне, а в другому, прямо протилежне...», «Литвин, який теж буває в регіонах... іноді буває... повинен бути зацікавлений в підвищенні соціальних стандартів».

На запитання про те, як стикується рішення Кабміну про непідвищення ціни на газ з рішенням НКРЕ підвищити ціну, Янукович відповів:

– Мені важко передбачити дії нинішньої влади. Іноді у них голова не тямить, що каже язик. Вони то приймають, то відміняють рішення. Може, залякати хотіли: спочатку обіцяли підняти, потім відмінили. Адже це непередбачуване зборище...

Питання про його резиденцію в Межигір’ї було одним з останніх і звучало доволі м`яко. Але Віктор Федорович, судячи з усього, готувався і відповідав докладно. Так, був ще указ Кучми про те, щоб надати йому будинок, де він жив, коли був прем`єром, – є така традиція. І ось з приходом нової влади стали його намагатися виселяти. Віктор Федорович розповів історію, як будинок оточила Держохорона, а там серед зими стояли його невістка й онук, які приїхали підтримати його, і їм довелося чекати на вулиці. А його покійна теща навіть питала: «Вітю, що тебе, як собаку, всі ганяють?» Потім розповів, як довго платив оренду за будинок, а потім – як виграв всі суди на право жити в ньому. (Не уточнюючи, що вигравав суди практично у самого себе). Сказав, що подзвонив Ющенкові, і той розпорядився зняти охорону, сказавши, що нічого про це не знає. Була навіть така фраза: подзвонив Президентові, а тоді, в 2005 році, на дзвінки мої ніхто не відповідав, люди розступалися, коли я проходив. (Це він кокетує). Потім, продавши всю свою нерухомість, Віктор Федорович викупив будинок. А про сто тридцять гектарів навколо неї Віктор Федорович згадав як про чиїсь інвестиції в занедбані й недоглянуті землі. Нібито у інвесторів були домовленості і зобов`язання з районною владою. Жаліслива історія, якщо не знати всіх подробиць придбання Межигір’я.

Взагалі, Віктор Федорович сьогодні здатний викликати симпатію. Хоч би тому, що бачиш колосальну різницю між ним зразка п`ятирічної давності і зараз. Янукович як би ненав`язливо і до діла згадував слова своєї покійної тещі, яка теж вірила новим лідерам, але потім зрозуміла: «Вони хочуть зробити краще, але просто не можуть». Якщо оцінити виконану Януковичем роботу над собою, то він, хоч і не Обама, але, загалом, цілком вписується в імідж великого хазяйновитого чоловіка, який знає, в чому державний інтерес. Але прийняти такий ось образ мені заважає ця його хаотична суєта під Росією. Я розумію – всі ми хочемо дружити з Росією. Але це не привід одному з головних претендентів на пост Президента ходити за патріархом РПЦ, мало не як його келійник. Також згадую недавній коментар щодо Росії, як він поспішив підтримати Медведєва з його провокаційним відеоблогом. Або як торік, підіграваючи Кремлю, разом з Хезбаллою заявив, що потрібно визнати «незалежність» Південної Осетії і Абхазії.

Я, до речі, поставила Віктору Федоровичеві це питання, запитала, чи стане він вимагати такого визнання, якщо стане Президентом. Але Віктор Федорович поспішив пояснитися: сказав, що це була його емоційна реакція на міжнародне визнання Косова (він сказав «Чорногорії», потім виправився). І далі почав говорити про необхідність єдності міжнародних підходів в оцінці заморожених конфліктів. Мимоволі виникає питанням, наскільки далеко в своїх компромісах піде кандидат, що вважається проросійським (сам Віктор Федорович такого терміну не любить), якщо раптом стане Президентом.

А що стосується п`яти важких років і ролі Майдану, то, думаю, що Віктору Федоровичеві потрібно бути дуже вдячним Майданові. Хоч би як події, яка підштовхнула його особове, а можливо, і політичне зростання. А хіба цього мало?

Маша Міщенко

УНІАН в Google News