Киянин Гришин: Рудольф Гесс з презирством глянув мені у вічі
Киянин Гришин: Рудольф Гесс з презирством глянув мені у вічі

Киянин Гришин: Рудольф Гесс з презирством глянув мені у вічі

12:44, 24.09.2009
12 хв. 7244

Сталін запитав у Молотова, хто з членів Політбюро здатний на подвиг, який вчинив заступник Гітлера... З в’язниці Гесс писав скарги в Москву, що солдати об’їдають тюремну вишню... Перед звільненням зі Шпандау його вбили...

Сталін запитав у Молотова, хто з членів Політбюро здатний на подвиг, який вчинив заступник Гітлера... З в’язниці Гесс писав скарги в Москву, що солдати об’їдають тюремну вишню... Перед звільненням зі Шпандау його вбили...

70 років тому на теренах Європи розгоралася пожежа Другої світової війни, а рівно сім років потому в поваленій Німеччині, у Нюрнбергу, завершувався повоєнний «суд народів». Перед трибуналом постали нацисти, що здійснили злочини проти людства. Під другим номером у списку значився Рудольф Гесс.

Гесс ніколи не був у Києві. Однак в українській столиці мешкає людина, у пам’яті якої цей пан залишив незабутнє враження. Полковник Геннадій Васильович Гришин нині очолює управління з питань надзвичайних ситуацій Подільської райдержадміністрації. А в середині 80-х молодому лейтенанту Гришину довелося служити в Групі радянських військ у Німеччині. До складу бригади, де служив офіцер, входив 133-й окремий мотострілецький батальйон. Серед кількох важливих об’єктів, які охороняли його солдати, була й в’язниця Шпандау.

Єдиний в’язень Шпандау

– Ця величезна в’язниця з червоної цегли нагадувала, якщо дивитися згори, мальтійський хрест. Вона містилася в англійському секторі Західного Берліна, – розповідає полковник Гришин. – Саме там, за рішенням Нюрнберзького трибуналу, з 1946 року відбували ув’язнення нацистські урядовці та військові, засуджені за злочини проти людства. З часом тюремні камери одна за одною пустішали – колишніх лідерів Третього рейху звільняли по закінченню строку ув’язнення. Між іншим, засуджені до довічного покарання міністр економіки Функ і головнокомандувач військового флоту Німеччини Редер були звільнені ще наприкінці 50-х років через проблеми зі здоров’ям. Нарешті, 1 жовтня 1966 року за браму Шпандау вийшли вождь молоді гітлерівського рейху Бальдур фон Ширах і рейхсміністр озброєнь та військової промисловості Альберт Шпеєр, які відсиділи по 20 років. Відтоді в триповерховій буцегарні, розрахованій на кількасот арештантів, залишився єдиний в’язень – 73-літній Рудольф Гесс, рейхсміністр, обергрупенфюрер СС, один з фундаторів НСДАП і співавтор маніфесту націонал-соціалізму – книги «Майн кампф». Він займав офіційну посаду заступника фюрера в партії.

У гітлерівській Німеччині Гесса називали «наці №2». До речі, і перед Нюрнберзьким трибуналом він представ другим у списку обвинувачуваних (після головнокомандувача військово-повітряних сил рейхсмаршала Герінга). Міжнародний суд виніс Гессові вердикт – довічне ув’язнення. Притому суддя від СРСР – а це був заступник голови Верховного суду Радянського Союзу генерал-майор юстиції Нікітченко, – наполягав на смертному вироку. Його підтримав і один з головних обвинувачувачів – генеральний прокурор Української РСР Руденко.

Надто сувора позиція сталінських юристів дещо дивує. Адже Рудольф Гесс у війні Німеччини з Радянським Союзом фактично участі не брав. Тому що чотири роки, з травня 1941-го по жовтень 1945-го він провів у іншій знаменитій в’язниці – лондонському Тауері.

На «Месері» в Шотландію

10 травня 1941 року заступник рейхсфюрера Адольфа Гітлера по партії Рудольф Гесс приїхав на військовий аеродром в Аугсбургу й сів за штурвал наднового й тоді ще секретного винищувача «Месершміт-110». Досвіду Гессові не бракувало – ще в Першу світову він був військовим льотчиком у ескадрильї, якою командував Генріх Герінг. Вояком він, до речі, був хоробрим, за що й отримав два Залізні хрести.

Гесс був одягнений у форму лейтенанта люфтваффе й мав при собі карту з позначеним маршрутом. Позначки на карті вели до Шотландії.

Як стало відомо, Генріх Гесс мав намір запропонувати британському урядові укласти мир з Німеччиною і спільно розпочати війну проти СРСР. А переговори з керівництвом Великої Британії він планував провести за допомогою лорда Гамільтона. З цим членом королівської родини заступник Гітлера познайомився під час Олімпіади-1936 у Берліні.

Гесс прагнув посадити літак неподалік від шотландського маєтку Гамільтона. Однак поблизу замку не знайшлося місця для посадки. Тоді Гесс, не вагаючись, стрибнув з парашутом – у баках винищувача закінчувалося пальне. Місцева поліція заарештувала парашутиста й доправила в Глазго. Спочатку він назвався чужим ім’ям, але згодом зізнався, хто він є насправді.

Реакція Гітлера

За офіційною версією очільників Третього рейху, цей неймовірний переліт «наці №2» здійснив таємно від гітлерівського керівництва. Після заяви про арешт Гесса по англійському радіо Гітлер просто оскаженів і наказав міністрові пропаганди Геббельсу оголосити свого колишнього заступника психічно хворим.

Реакція Сталіна

Цікавий спогад знаходимо в мемуарах тодішнього Голови Ради Народних комісарів СРСР Молотова: «Коли ми прочитали про це, то просто ошаленіли. Це ж треба! Не тільки сам сів за управління літаком, а й викинувся з парашутом, коли скінчився бензин. Гесс назвався чужим ім’ям. Чим не подвиг розвідника? Сталін спитав у мене, хто б із наших членів Політбюро здатен був на таке? Я порекомендував Маленкова, оскільки він шефствував у ЦК над авіацією… Сталін запропонував скинути Маленкова на парашуті до Гітлера, нехай, мовляв, умовить його не нападати на СРСР».

 

Реакція Черчілля

Якось прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль зауважив: «Росіяни дуже підозріло ставляться до історії з Гессом. У мене була довга розмова про це з маршалом Сталіним. Він весь час твердив, що Гесс був запрошений нашою секретною службою. Не в наших інтересах, щоб тепер усе це спливло».

Питання і версії

Подальші обставини місії Гесса покриті таємницею. Чи знав Гітлер про його наміри? Якщо ні, то як Гессові вдалося роздобути секретний винищувач і непоміченим перелетіти через територію країн, що знаходилися в стані війни? Чи зустрічався він з британським прем’єром Черчіллем або з іншими членами уряду? Та й чи Гесс то був насправді? До того ж деякі джерела вказують, що серійний номер літака, який розбився в Шотландії, не відповідає номеру винищувача, що вилетів з Німеччини.…

Та й причини місії Гесса досі не з’ясовані. Деякі історики стверджують, що Гітлер доручив Гессові здійснити останню відчайдушну спробу створення антибільшовицької загальноєвропейської коаліції.

Погляд

– Якось улітку 1986 року я інспектував караул у Шпандау й раптово побачив Гесса, який повільно йшов тюремним садом, – згадує Геннадій Васильович. – Було спекотно, однак його сорочка була наглухо застібнута під комір. Наші погляди зустрілися. Його глибоко запалі очі під густими бровами випромінювали презирство, гнів і ненависть. Цей погляд аж ніяк не належав змореному й зломленому ув’язненням 92-річному старому, який півжиття провів за ґратами. Це був важкий погляд того самого генерала СС, наділеного найвищою владою в рейху після фюрера. Гесс ніколи ні в чому не каявся. Навіть у останньому слові на Нюрнберзькому процесі він заявив: «Я ні про що не шкодую». І через 30 років у листі до сина він написав ті самі слова.

50 мільйонів за мовчання

– Цікаво дізнатися детальніше про охорону Шпандау.

– Будівля в’язниці була огороджена трьома цегляними мурами висотою від трьох до десяти метрів, – малює полковник план на папері. – Вони завершувалися електропарканами. Крім того, там було сім караульних веж, де несли службу автоматники. В’язниця Шпандау була єдиною установою в Берліні (окрім Центру безпеки авіапольотів), якою керувала спільна адміністрація чотирьох держав – союзниць у Другій світовій війні – Радянського Союзу, Великої Британії, США і Франції. Адміністрації союзників, а отже, відповідно й солдати охорони, змінювалися щомісяця.

Озброєних солдатів і офіцерів у кожній зміні міжнародного караулу було близько 80 осіб. Крім того, там працював цивільний персонал з країн-союзниць – чотири директори в’язниці, лікарі, кухарі, перекладачі, офіціанти, ще хтось... Адже й саму колосальну будівлю теж треба було обслуговувати – світло, вода, тепло, каналізація. Таким чином, утримання одного-єдиного в’язня – Гесса – вартувало понад мільйон доларів на рік.

– Якщо взяти до уваги, що Рудольф Гесс провів у камері Шпандау майже півстоліття, то виходить 50 мільйонів доларів! Невже справді була необхідність витрачати такий ресурс на ізоляцію цієї людини?

– Ваша правда, і ця очевидна неадекватність була приводом для дискусій серед політиків країн-союзниць. Не раз пропонувалося перевести злочинця до іншої в’язниці, або ж навіть взяти його під домашній арешт. Однак усе залишалося по-старому. Гесс, очевидно, знав чимало таємниць. І комусь дуже не хотілося, аби він їх оприлюднив.

– А хто, до речі, фінансував утримання Шпандау?

– Уряд Західного Берліну. Саме звідти, зрештою, і звучали постійні вимоги переглянути умови утримання Гесса під вартою.

Вишневий скандал

– Якось один наш солдат зірвав кілька вишень – дерева були високі, сягали майданчиків оглядових веж, – сміється Гришин. – А Гесс у цей час був на прогулянці й побачив це. І що ви думаєте? Написав скаргу, яка дійшла аж до Москви. Там скаргу розглянули й за місяць письмово відповіли Гессу – мовляв, це птахи, мабуть, склювали вишні. Але Гесс не заспокоївся, настрочив ще одну депешу, у якій обґрунтував – коли птахи клюють вишню, на гілочці залишається кісточка, а тут кісточки не було, і таке інше. Ось так він розважався…

– А вишні в саду Шпандау були смачні, сам їх куштував, – додає полковник.

Секретний телефон

– На прогулянку Гесса виводили на дві години щодня. Він полюбляв сидіти запнувшись пледом у кріслі, що стояло в садовій бесідці. Поруч із кріслом стояв столик, на якому було встановлено польовий телефон.

– А для чого? Кому міг зателефонувати Гесс, або хто міг подзвонити йому?

– Цього я не знаю. Однак скажу, що коли наш підрозділ приймав під охорону Шпандау, я бачив, як зв’язківець розмотував кабель і встановлював апарат.

– Виходить, коли Гесса охороняли солдати інших країн, вони теж встановлювали свої телефони?

– Цілком імовірно. За офіційною версією, Гесс урешті наклав на себе руки – повісився в тій самій бесідці начебто на електропроводі. Та вважаю, у багатьох публікаціях про смерть Гесса допущено помилку. Думаю, що знаряддям смерті послугував саме телефонний кабель.

Смерть у тюремному саду

Офіційну версію про самогубство 93-річного нациста одразу ж було піддано сумніву. Син Гесса заявив, що його батько був занадто недужий і слабкий для того, щоб накласти на себе руки, адже Гесс навіть чашку тримав обома руками. А лікар, що оглядав тіло стверджував: сліди на шиї небіжчика вказували на те, що його душили двічі. До того ж після огляду з’явилася версія про багаторічне перебування в Шпандау не самого Гесса, а його двійника. Бо ж на тілі не знайшли шраму від кульового поранення в груди, яке Гесс отримав під час Першої світової війни. Тоді було призначено ще одну експертизу, і сліди кульового поранення начебто було знайдено.

Рудольф Гесс помер 17 серпня 1987 року. Показово, що незадовго до того уряд СРСР розглянув питання про можливість його звільнення через гуманітарні міркування, виявивши милосердя й продемонструвавши людяність нового курсу генсека Михайла Горбачова. Ухвалити рішення про звільнення останнього в’язня Шпандау передбачали восени 1987 року. Проте – не встигли.

Цілком таємно

Через лічені дні після смерті Гесса будівлю в’язниці Шпандау було знесено – щоб запобігти її перетворенню у “святиню” для неонацистів. Уламки буцегарні розмололи на порох і скинули в Північне море, а на звільненому місці розмістився чималий паркінг для автомобілів. Після об’єднання Німеччини в 90-х роках минулого століття там було зведено великий бізнес-центр. Однак і понині смерті Гесса є датою зустрічей неонацистів у Німеччині, а його фігура огорнута для них ореолом мученика.

Між тим уряд Великої Британії поховав усі матеріали, пов’язані з Рудольфом Гессом, у секретних архівах під грифом державної таємниці з обіцянкою опублікувати їх через 30 років після смерті останнього лідера Тисячолітнього рейху – у 2017 році. Схоже, у тих документах міститься якась шокуюча інформація, що здатна привести до переосмислення усієї історії Другої світової війни.

Володимир Шаров для УНІАН

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся