Високі підтримки для Юлії Володимирівни
Високі підтримки для Юлії Володимирівни

Високі підтримки для Юлії Володимирівни

08:29, 07.11.2009
13 хв.

ВВП і ЮВТ знову перебувають в наймилішій злагоді. Про що і на яких умовах вони домовилися – ми не маємо анінайменшого знання. І це турбує не на жарт...

ВВП і ЮВТ знову перебувають в наймилішій злагоді. Про що і на яких умовах вони домовилися – ми не маємо анінайменшого знання. І це турбує не на жарт...

Прем’єр-міністри Юлія Тимошенко та  Володимир Путін перед початком зустрічі у Москві, 17 січня 2009 р.Над льодовим стадіоном надривався голос Олега Скрипки: «Весна! Весна! Весна! Прийде!» А Володимир Володимирович кружив партнерку на високій підтримці, утримуючи руками у себе на плечах. Секундою раніше Юлія Володимирівна зробила поверх його голови запаморочливий переворот догори ногами – що, враховуючи не дуже довгу спідницю фігуристки, було, мабуть, доволі вульгарно для прем`єр-міністра 47-мільйонної країни в центрі Європи. Тим більше що танець високих договірних сторін транслювався на багатомільйонну аудиторію Першого каналу російського ТБ (колишнього ГРТ). А над стадіоном гриміло: «Весна! Весна! Весна!..»

Видовище – на межі фолу, хоча Володимир Володимирович і Юлія Володимирівна були несправжні. Учасників шоу «Льодовиковий період» Вадима Колганова і Ганну Семенович загримували під видатних політиків наших днів, і їх номер, мабуть, мав символізувати віковічну дружбу братських народів та їх невтамовне прагнення до найповнішого й остаточного злиття. У фіналі танцю герої, сповнені захвату та взаємної ніжності (само собою, символічної) рішуче розкидали по кризі аркуші того самого «довгоочікуваного договору про співпрацю», який підписували в пролозі.

Відео дня

ГРА В АСОЦІАЦІЇ: ПУТІН – ЯНУКОВИЧ – ТИМОШЕНКО

Заради справедливості не можна не сказати, що «Льодовиковий період» – абсолютно унікальний проект, ось уже четвертий сезон успішно маскується під різноманітні «танці із зірками», що розплодилися в українському й російському телеефірі в немислимій кількості. Випуски «Льодовикового» відрізняються бездоганним смаком і справді високим мистецтвом. На цьому тлі номер про «весну дружби народів» і зовсім являв собою неприкритий кіч. Хоч і одержав найвищі бали – чи то з лояльності до прототипів, чи то на знак схвалення теми. Сидячи в журі екс-міністр культури, а нині – спецпредставник президента РФ з міжнародної культурної співпраці Михайло Швидкой навіть процитував Леніна: «Не знаю, як щодо поезії, але щодо політики тут все правильно».

Маю наголосити, що я завжди був і залишаюся гарячим прихильником найтіснішого українсько-російського партнерства. Але в даному разі втілення ідеї, та ще й персоніфіковане таким дивним чином, викликало неконтрольовані і дуже двозначні асоціації. Починаючи з опер за книгами Л.І.Брежнєва, де «наш дорогий Леонід Ілліч» співав арії (а може – вже не пам`ятаю точно – це були балети, де «дорогий Ілліч» танцював заголовні партії) – і закінчуючи скандальним фільмом «Юлія». Там теж гранично персоніфіковано зображалася гаряча дружба між народами.

І ще асоціації: В.В.Путін (справжній) напередодні першого туру виборів Президента України в 2004 році дає інтерв`ю трьом українським телеканалам, де розповідає про свою близьку дружбу з прем`єром-наступником – громадянином В.Ф.Януковичем. У ті давні часи політик «Путін» або «такий, як Путін» мав за опитуваннями найвищий рейтинг у наших виборців. Вище навіть, ніж у того «надії нації» Віктора Ющенка, який був на піку популярності. Отже всенародне освічення в ніжній дружбі було актом підтримки кандидата Януковича. Підтримки прямої і на той момент теж дуже високої.

Так само, як і другий акт – зустріч Путіна з Януковичем на чорноморському пірсі та побажання «успіху» напередодні другого туру. Третій акт обернувся водевілем, коли російський президент ніяк не міг донавітати свого протеже, і плутано пояснював світовій спільноті, що робити висновки про результатів виборів передчасно, а сам він вітав Віктора Федоровича виключно за підсумками екзит-полів. Більшість з яких, щоправда, скрізь (крім каналу ГРТ) свідчили про перемогу Ющенка.

Але в новинах каналу ГРТ і справді все було «з точністю до навпаки»: там усі екзит-поли (у тому числі і КМІСу, і центру ім. Разумкова) були чомусь за Януковича. Отакий загадковий парадокс.

Хто-небудь може вирішити, ніби йдеться про те, що у керівництва каналу ГРТ (нинішнього «Першого») свої особливі відносини з московським «дуумвіратом». І що тому кічеве катання «Весни» дуже схоже на підтримку (не в сенсі фігурного катання), яку справжній Володимир Володимирович надає справжній Юлії Володимирівні.

У будь-якому разі «прем`єрський» номер став на дивно точною ілюстрацією нинішнього формату висвітлення російськими офіціозними телеканалами виборчої кампанії, що розгортається у нас.

ПОЛІТКОРЕКТНІСТЬ ЯК ЗАГАДКА

Це і справді виглядає нетривіально. Російські канали демонстративно лояльні. Вони підкреслено коректні, коли говорять про кандидатів не тільки першого ряду (Тимошенко і Янукович), але навіть і другого (Литвин, Симоненко і Яценюк). Інакше кажучи – про тих, хто, в їх уявленні, здатний вплинути на остаточний результат виборів – або знявши свою кандидатуру до голосування, або заявивши про підтримку того чи іншого фаворита після першого туру.

Ющенко, МедведєвЄдиний виняток – Віктор Ющенко, на якому відриваються мірою сил. Але чинний Президент, по-перше, на нинішньому етапі взагалі вже не гравець. Причому настільки не гравець, що це розуміють навіть московські аналітики.

По-друге – і це головне, – у Ющенка немає свободи маневру. Уявити собі, що він закличе своїх прихильників голосувати в другому турі за Януковича – практично неможливо. В цьому сенсі становище Віктора Андрійовича ще гірше, ніж у Петра Миколайовича. Симоненко, принаймні, може закликати адептів компартії ігнорувати другий тур. Ну, хоч би під тим приводом, що обидва фаворити – ставленці олігархічних кланів, і відтак правовірним марксистам-ленінцям робити на цих виборах нічого.

Очевидно, що такий формальний нейтралітет може стати вагомою допомогою Тимошенко. Так само, як і формальний «нейтралітет» російських телеканалів. Адже їх позиція якщо і має політичне значення, то, головним чином, для виборців південного і східного регіонів України – потенційної вотчини Януковича. А отже, нейтральна позиція фактично означає відмову від підтримки вождя «регіоналів».

Утім, насправді і «нейтралітет» і «коректність» російських офіціозів і справді лише «формальність». Цікава обставина: ніколи не відмовляючи собі в задоволенні уїсти (іноді, на жаль, слушну) «помаранчеву владу», росіяни намагаються, по можливості, виводити з під «удару» леді прем`єра.

Найсвіжіший приклад – розтиражований у всіх випусках новин і багато разів повторений репортаж «про зустріч глави уряду Володимира Путіна з керівництвом «Єдиної Росії» (30 жовтня). Як там пролунало? «Володимир Путін: «Хочу передати вам привіт всім від Юлії Володимирівни Тимошенко. Схоже, що у нас знову виникають проблеми з оплатою наших енергоносіїв». Причин проблем Путін назвав дві. По-перше, «Євросоюз обіцяних грошей Україні так і не дав», і, по-друге, «український Президент українському прем`єрові грошей із золотовалютних резервів не дає».

Ще наочнішим стало висвітлення «Вестями» і «Першим каналом» найгучнішого цього сезону і найогиднішого скандалу – «справи педофілів». Як громадян і патріотів нас може тільки радувати, що впливові телеканали братської держави не використовували трагедію як привід для чергової кампанії знущання. Але як політолога мене це насторожує. Тому що зазвичай – використовували.

Особливо показовий щодо цього був випуск «Однако» Михайла Леонтьєва (21 жовтня). Зовсім вже пройти Леонтьєв як чи не головний на російському ТБ штатний «українолюб» не міг. Він і не пройшов. Сказав, що «головною подією нинішньої кампанії» загрожує стати “Артек-гейт” – скандал з приводу масових зґвалтувань дітей у знаменитому таборі Артек депутатами від Блоку Тимошенко». Але сам тему цього «паскудства» розвивати не став. Лише поспівчував: «За що боролася – на те і напоролася. Немає у Юлії Володимирівни монополії на чорний піар».

Вітчизняні захисники БЮТ хоч би для проформи додають хоч щось про нещасних дітей і що злочинців треба, звісно, викрити і покарати. Але Леонтьєв, аби берегти дорогий ефірний час, на формальності розмінюватися не став і, перейшовши із стримано-іронічного тону на гнівно-викривальний, виголосив інвективу на звичну тему «навіщо Ющенко канонізує всіх цих Мазеп і Бандер?»

Є безліч дуже різних пояснень такої раптової стриманості і коректності ведучих російських телеофіціозів. Але, на жаль, припущення, що Москва і справді вирішила просто «умити руки» і ніяк не втручатися в українські справи видається одним з найбільш маловірогідних. Враховуючи передісторію відносин і характер дійових осіб.

ПУТІН – ТИМОШЕНКО: ШПИГУНСЬКІ ПРИСТРАСТІ, АБО Я ЗНАЮ, ЩО ТИ ЗНАЄШ, ЩО Я ЗНАЮ...

Юлія Тимошенко і Володимир Путін вітаються перед спільною прес-конференцією. Москва, 29 квітня Суворо кажучи, подібна стриманість у критиці Тимошенко та демонстративна лояльність одного разу вже мали місце. Причому не так давно – у вересні й початку жовтня минулого року. Істотний нюанс: тривав той «медовий місяць» недовго, і закінчився одразу – 8 жовтня 2008 року, коли Ющенко видав указ про розпуск Верховної Ради VI скликання і про проведення чергових дострокових виборів.

Поворот був радикальний. Ось ще тільки 3 жовтня Юлія Володимирівна і Володимир Володимирович разом хихикали «на камеру» над «мазуриком», який поцупив у бідної дівчини літак. А вже з 9 жовтня вагому частину українських репортажів у випусках російських теленовин зайняли виступи «Віктора Януковича – лідера головної опозиційної сили України – Партії регіонів», який суворо викривав «помаранчеву» команду. Всю. І кореспонденти, і «експерти» якось одразу припинили відокремлювати леді прем`єра від пана Президента.

І хоча саме Блок Тимошенко фактично спровокував указ про розпуск спільним голосуванням з «регіоналами» в історичний день 2 вересня 2008 року, але, як відомо, саме БЮТ доклав титанічних зусиль, щоб дострокових виборів не допустити.

Усе це наводить на думку, що провокація була багатобічною і різноспрямованою. Утім, росіяни тоді теж погарячкували і дуже поквапилися бігти попереду потяга. Бо потяг так і не пішов. Сторони зробили свої висновки, і почався дуже дивний період. Назвемо його умовно – період тотального лицемірства. Коли всі розуміють все, але старанно «вдають».

Реванш Тимошенко спробувала узяти вже за неповні три місяці. Це було свято патріотизму – спільна новорічна заява Президента і прем`єр-міністра України з газового питання. Після всіх взаємних звинувачень і образ вчорашні непримиренні вороги об`єдналися, щоб дати відсіч Кремлю і його газпромівським опричникам.

Але свято тривав недовго. Тільки-но стало видно, що битва пішла не за планом, Тимошенко без вагань «перевела стрілки» на соратника і звинуватила Ющенка в зриві переговорів в корисливих цілях. Путін старанно «вірив» (згадувати про новорічну заяву стало непристойним). 19 січня сторони підписали пакет документів, підвівши риску під кризою, що морозила Європу. Умови постачань стали набагато гіршими.

Наступна спроба – знамениті Брюссельські угоди від 23 березня цього року. Путін в паніці проводить імпровізовану прес-конференцію в Сочі. Російські ЗМІ і практично весь ТБ-офіціоз із зовсім не «братерським» і навіть не добросусідським роздратуванням дивувалися з новітньої єдності дій Тимошенко і Ющенка – «неначе і не було скандальних суперечок в прямому ефірі українського телебачення!»

Юлія Володимирівна, не приховуючи тріумфу, великодушно говорила про «перемогу» (свою), за яку не треба ображатися. Але Путін, мабуть, образився. Сильно. Трохи більше місяця пройшло, і на спільній прес-конференції з Тимошенко (29 квітня) він тричі вимовив у різних варіантах давно, мабуть, заготовлену фразу: «Їдьте до Брюсселя. Візьміть 5 мільярдів і заплатіть Газпрому».

***

Зараз, як ми бачимо, сторони знову перебувають в наймилішій згоді. Про що і на яких умовах вони домовилися – ми не маємо анінайменшого знання. І це турбує не на жарт.

Весь попередній досвід примушує припустити, що нинішня неймовірна лояльність з боку московських «дуумвірів» і російських ЗМІ чимось компенсується. Причому на умовах не тільки досить жорстких, але – враховуючи всі попередні взаємні «розводки» – і якимсь чином серйозно гарантованих. І ми знову-таки не маємо анінайменшого уявлення – чим саме.

Тут не повинно бути незрозумілого. Політичні баталії й дипломатичні інтриги завжди були сферою досить темною і неймовірно цинічною. Кінець кінцем, цінується одне – результат. Народ і історія прощають політику і цинізм, і лицемірство, і підступність і іноді навіть (особливо везучим) дурість, – якщо в результаті він зміг відстояти національні і державні інтереси своєї країни, свого народу.

Якби в результаті всіх своїх етично сумнівних прийомів Тимошенко змогла добитися вигідніших для України домовленостей, то їй стоячи аплодували б найбільш затяті ненависники (окрім відправленого в тираж Януковича).

Проте наразі ситуація складається прямо зворотна. І стан справ аніскільки не поліпшиться, навіть якщо Юлія Володимирівна зможе умовити всіх, що хто завгодно, тільки не вона несе за це відповідальність.

Валерій Зайцев, «Нові Грані», спеціально для УНІАН

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся