Володимир Огризко: У головах деяких людей у Москві настали сутінки
Володимир Огризко: У головах деяких людей у Москві настали сутінки

Володимир Огризко: У головах деяких людей у Москві настали сутінки

14:58, 03.12.2009
11 хв.

У Росії незадоволені, що ми взагалі є... Ми тоді матимемо нормальні відносини з РФ, коли вона стане демократичною… Порушення Лавровим питання про мову – блюзнірство... Інтерв’ю

У Росії незадоволені, що ми взагалі є... Ми тоді матимемо нормальні відносини з РФ, коли вона стане демократичною… Порушення Лавровим питання про мову – блюзнірство.

Екс-міністр закордонних справ, перший заступник Секретаря РНБО Володимир Огризко відповів на запитання УНІАН.

Пане Володимире, на вашу думку, чи адаптувався вже Петро Олексійович на посаді міністра закордонних справ?

Відео дня

Володимир ОгризкоГадаю, про це вам краще запитати в самого Петра Олексійовича.

Я вже неодноразово казав про те, що дуже радий, що Україна нарешті має міністра закордонних справ. Йому не дуже легко, бо щодня треба «вгризатися» в усі питання, які стоять сьогодні на порядку денному.

Ви вкладаєте якийсь сенс у слово “вгризається”?

Знаєте, у будь-кому разі зовнішньополітична лінія, яку визначає Президент, триває...

Уявіть собі, що Президентом стане Тимошенко чи Янукович. Яким тоді буде зовнішній курс України?

Це риторичне запитання. Бо я вважаю, що Президентом стане теперішній Президент Віктор Ющенко. Поясню чому… Українські громадяни, виборці розуміють про що йдеться. Насправді сьогодні мова йде не просто про вибори Президента, а про вибір нашого майбутнього розвитку. Тобто чи ми з вами оберемо рух уперед – до європейських цінностей, до того, щоб бути європейським народом, чи підемо назад у пріснопам’ятний Радянський Союз.

Часом чую, що Україну не хочуть у ЄС чи НАТО… Це далеко не так. Ми просто ще не виконали всіх критеріїв, які потрібні для того, щоб стати членом Євросоюзу й НАТО. Вони кажуть: «Будь ласка, проводьте реформи, і приходьте».

Маю до вас запитання як до громадянки: який ви шлях оберете: важкі й непопулярні реформи, виснажливу роботу, яку потрібно буде виконати, щоб потім стати на один рівень з цивілізованими націями, чи опустите руки й підете знову в совок, хохляцтво, свинопаси?

Я для себе висновок зробив давно й остаточно: я не йтиму в цей примарний світ минулого, мені там нецікаво. Там буде погано мені, моїм дітям, вам і всім нам. Тому для мене, як і для багатьох інших, питання вибору давно не стоїть. Ми його ще раз підтвердимо.

Ви гадаєте, що, скажімо, з Юлею Тимошенко ми не побачимо європейського світлого майбутнього?

Ви знаєте, нашим дідам і прадідам уже обіцяли «світле майбутнє», а побачили вони Голодомор, депортації до Сибіру, відчули на собі політичні репресії, заборону українського слова. Тобто українці це «світле майбутнє» вже колись проходили. Ви людина молода, то, звісно, цього всього й не пам’ятаєте.

«Світле майбутнє» складається з конкретних речей. Наприклад, якщо нам потрібно реформувати нашу економіку, аби ввійти в європейське співтовариство, то треба щось робити. Давайте пригадаємо, а що було зроблено, бодай у енергетиці… У березні цього року в Брюсселі Україна та ЄС підписали Меморандум щодо реконструкції нашої ГТС. Там чітко й зрозуміло прописано план дій з обох сторін: для того, щоб ЄС мав можливість дати нам гроші на реконструкцію, Україна мала продемонструвати, що вона готова до реформи газового сектора.

Скажіть мені, будь ласка, що відбулося з березня в питанні реформування українського газотранспортного сектора?

Наскільки мені відомо, нічого, крім того, що знову почалися розмови про бажання Росії прибрати до рук нашу ГТС.

Ви самі все сказали... Але для нас із вами, нормальних громадян, це не той підхід, який потрібен.

Або інший приклад. Нам доводять, що замість НАТО Україні треба стати частиною Європейської політики безпеки та оборони. Ось така собі красива казочка, бо на сьогодні такої системи безпеки немає. Вона ще не створена й не відомо, коли її створять. Проводяться окремі операції в її рамках, але до системи безпеки, яка б гарантувала нам нашу безпеку, – це відстань до Місяця й назад.

Тобто за словами політика має стояти правда і конкретні кроки, які цю правду перетворюють на практичні дії. Якщо цього нема, то немає що з такими політиками сподіватися на «світле майбутнє». Вони нам просто брешуть.

Чи є для вас різниця між Тимошенко та Януковичем?

У мене є різниця між державницьким і недержавницьким підходом. Так ось, для мене взірцем державницького підходу є позиція, яку займає Президент Ющенко. Він справді бачить перспективу для України, розуміє, що наша держава може відбутися, якщо вона об’єднана однією ідеєю: національного відродження, реконструкції політичної та економічної системи й у такий спосіб входження до сім’ї цивілізованих європейських народів.

Усі інші від державницького підходу дуже далекі.

Днями ще один кандидат у президенти Сергій Тигіпко звинуватив Президента та його оточення у військово-політичних авантюрах. Про що йдеться?

Володимир ОгризкоЩе трохи раніше Тигіпко здивував усіх своєю некомпетентністю в галузі зовнішньої політики. Тепер узявся за безпекову. Результат – той самий. Як свідчать заяви Тигіпка, він не розуміє різниці між «військовим контингентом» та «миротворчим персоналом». Перший бере участь у бойових діях, інший – ні. В Афганістані сьогодні десять українських медиків. Кількість наших спеціалістів зросла до трьох десятків. Вони допомагатимуть місцевому населенню, зокрема проводитимуть розмінування окремих територій. Зважаючи на безпекову ситуацію, наші миротворці будуть озброєні легкою зброєю для самозахисту. У чому ж тут авантюра?

В операції беруть участь усі 28 членів Альянсу та 25 країн-партнерів. За логікою пана Тигіпка всі вони «авантюристи», бо вирішили спільно протидіяти міжнародному тероризму, незаконному розповсюдженню наркотиків та зброї. Вони ж вирішили допомогти Афганістану відбудувати економіку та інфраструктуру, щоб країна мала шанс на майбутнє. І різко збільшують – на 35 тисяч осіб – свою присутність. Невже Україна має стояти осторонь цих процесів?

Хоча підтекст позиції Тигіпка зрозумілий: Україна не повинна мати власної позиції на міжнародній арені, а бути просто на підтанцьовках у інших. Зрозуміло, у кого...

Нещодавно у Москві вкотре обурилися українською історією, точніше кажучи – указом президента на історичну тематику – “Про додаткові заходи з визнання українського визвольного руху XX століття”. Як у такому випадку мало б реагувати Міністерство закордонних справ?

Наскільки мені відомо, наш міністр Порошенко повинен був мати з цього приводу, як я собі уявляю, не дуже приємну розмову зі своїм російським колегою на зустрічі міністрів закордонних справ країн ОБСЄ в Афінах. Звісно, форми реагування можуть бути різними, проте головне не залишати такі речі поза увагою.

Щодо моєї особистої думки, то в цих заявах є моменти, які не є прийнятними в нормальних двосторонніх відносинах. Це просто вияв відвертої зневаги до українського народу. Якщо сторонні люди наш народ починають ділити на якісь «меншини» й «більшості», то це значить, що в головах деяких людей у Москві настали сутінки. Потрібно термінове просвітлення.

Чи консультується Петро Порошенко з вами щодо якихось питань?

Так, ми періодично підтримуємо контакти. Але дозвольте залишити це поза кадром.

Чи припустилися ви якихось помилок на посаді міністра закордонних справ, про які зараз жалієте?

Гадаю, це мають оцінювати експерти. Я не займатимуся ані самобичуванням, ані саморекламою. Проте, як на мене, ті ключові елементи, що визначені в законі як головні напрямки нашої зовнішньої політики, а саме – інтеграція до ЄС, до НАТО при збереженні стратегічного партнерства з Російською Федерацією – були й будуть для кожного міністра ключовими елементами його щоденної роботи. З усіх цих напрямків я робив те, що й мав робити як міністр.

Чи було все успішним? Знову ж таки – давати оцінку не мені.

Так, формально ми не отримали ПДЧ, як хотіли, але фактично дістали всі ті інструменти, які необхідні державі, аби рухатися вперед. Політичне рішення НАТО щодо України було унікальне в історії Альянсу... Ми не отримали ПДЧ, але ми отримали квінтесенцію ПДЧ – Річну національну програму, яка є основою плану, щоб реально підготуватися до вступу в НАТО. Ми не отримали назви, але отримали суть. Це найголовніше. Тепер треба, образно кажучи, просто брати в руки лопату й займатися реальною роботою. Тоді ми швидко будемо і в НАТО, і в ЄС.

Ми зробили величезний крок уперед у відносинах з ЄС. Це особиста заслуга Ющенка. На саміті Україна – ЄС ми підведемо проміжні підсумки та рухатимемося далі. Угода про Асоціацію відкриє перед Україною справді унікальні можливості: як у політиці, так і в економіці.

Щодо відносин з Росією… Мені вже стільки ярликів навішано, що далі нікуди. Проте ще раз наголошую: ми лише тоді матимемо нормальні відносини з Російською Федерацією, коли вона стане демократичною, правовою країною, коли там запанують закони ліберальної ринкової економіки. Поки цього не відбудеться, доти й будуть непорозуміння.

Чи є у вас своє бачення ситуації з Іваном Дем’янюком, над яким у Німеччині розпочався судовий процес?

Володимир ОгризкоТут, як на мене, бачення в усіх має бути одне. Зрозумійте, це європейський суд, а не український. Говорю це з сумом. Якщо визнають, що людина не робила чогось, то перед нею вибачаться. Суд, гадаю, буде неупередженим і об’єктивним. Відомо, що в біографії Дем’янюка були випадки, коли щодо нього судові справи закривали, бо не було доказів. Це, безумовно, випробування для літньої і хворої людини, але, з іншого боку – єдиний шанс поставити крапку в цій історії.

Нам ще й тому потрібне членство в ЄС, що там працює нормальна судова система, там є гарантія справедливого судового рішення.

Що вам сьогодні найбільше болить у політиці?

Найбільше мене непокоїть, чи справді наших громадян удасться заколисати черговими красивими обіцянками, чи ми зрозуміємо, що сьогодні на кону, як каже наш Президент Ющенко, українське майбутнє. Я вірю в розум наших співвітчизників.

Міністр закордонних справ РФЛавров поскаржився ОБСЄна дискримінацію прав російських співвітчизників в Україні й у Грузії. Чим саме, гадаєте, незадоволені росіяни?

Мені здається там не задоволені, що ми взагалі є. Вільні, незалежні, демократичні, з гідними планами на своє майбутнє. Що нарешті хочуть вирватися з обіймів, у яких тільки душать. А сама постановка цього питання представником країни, у якій дітям з національних меншин забороняють рішенням Верховного суду Росії складати іспити рідною мовою, є просто блюзнірством.

До Києва прибув новий посол США Джон Теффт. Оцініть, будь ласка, його призначення.

Він має серйозний досвід роботи в країнах пострадянського простору. Йому, сподіваюся, буде легко розпочати тут свою діяльність. На нашому двосторонньому порядку денному багато важливих справ. Вони зафіксовані в дорожній карті та Хартії. А побажати панові Теффту я хочу, як і кожному послу, плідної роботи задля поглиблення співпраці його держави з Україною.

Розмовляла Оксана Климончук

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся