Здається, що пан Янукович б`є пана Ющенка

Влада витікає від Президента Віктора Ющенка. Це могло б мати позитивний аспект, якби країна рухалася до стабільнішої політичної ситуації, в якій керівництво могло б зосередитися на управлінні замість поділу влади...

Відплив

Уряд України отримав головну перемогу над Президентом, оскільки парламент подолав президентське вето, надавши Кабінету міністрів більше влади. Влада витікає від Президента Віктора Ющенка. Це могло б мати позитивний аспект, якби країна рухалася до стабільнішої політичної ситуації, в якій керівництво могло б зосередитися на управлінні замість поділу влади. Проте битва за контроль далека від завершення – а Україна далека від консенсусу у питанні своєї політичної системи.

Україна жила в умовах нової конституції з початку 2006 року, хоча цей документ був чимось ненабагато більшим, ніж рамка, яка залишала багато чого невизначеним. Тема невизначених відносин між інституціями Президента, уряду та парламенту стала невідкладною у другій половині року, коли супротивник Президента Віктора Ющенка Віктор Янукович став прем’єр-міністром. Наприкінці грудня парламент прийняв поданий урядом законопроект, який підривав президентські повноваження. Пан Ющенко ветував його 11 січня.

Оскільки президентське вето може бути подолане лише двома третинами голосів, здавалося, що акція пана Ющенка навряд чи може бути оспореною. Хоча пан Янукович має незначну більшість у парламенті, без проющенківської „Нашої України”, він має значну недостачу потрібних йому 300 голосів, необхідних для подолання вето. Проте 12 січня парламент подолав вето – колишня Ющенкова союзниця Юлія Тимошенко надала свою підтримку панові Януковичу взамін за отримання підтримки з боку уряду власним двом законопроектам.

Рішення, рішення...

Закон про Кабінет Міністрів, який нині чекає на підпис пана Ющенка, щоб вступити в силу, зводить нанівець президентську владу. Наразі він має право призначати та звільняти деяких міністрів уряду. Згідно з новим законом, парламент матиме право звільняти міністрів, призначуваних Президентом. Крім того, закон зменшує можливості Президента зупиняти затвердження прем’єр-міністра парламентською більшістю. Нарешті, закон підрізає право Президента правити указами, оскільки дає прем’єрові та іншим членам кабінету право не підписувати президентські укази, якщо міністри не згодні з ними.

Як quid pro quo (предмет обміну) за підтримку пані Тимошенко, пан Янукович забезпечив проходження закону, який забороняє депутатам місцевих рад виходити з партії, від якої вони були обрані. Такий закон існує на загальнонаціональному рівні і є важливим для пані Тимошенко, оскільки запобігає „викраданню” владою депутатів з Блоку Юлії Тимошенко. Парламентська більшість також пропустила у першому читанні лобійований пані Тимошенко закон про парламентську опозицію. Він, серед іншого, деталізує, які парламентські комітети має отримати опозиція і дає перелік прав опозиції. Чи залишиться закон у первісному вигляді до третього читання, покаже час.

Рішення пані Тимошенко голосувати спільно з паном Януковичем є чисто тактичним і принципово відмінним від маневру лідера соціалістів Олександра Мороза, зробленого ним у середині 2006 року, коли він переметнувся з помаранчевого табору до олігархічних „східняків”, очолюваних паном Януковичем. Скоріш за все, пані Тимошенко розраховує, що проходження закону спровокує Президента на розпуск парламенту та оголошення дострокових виборів. У цій ситуації пані Тимошенко може стати прем’єр-міністром, оскільки „Наша Україна” є глибоко непопулярною, а пан Янукович також втратив певну частину підтримки внаслідок підвищення житлово-комунальних тарифів. Після подолання вето на закон про Кабмін офіс прем’єр-міністра є навіть коштовнішим призом, ніж раніше.

Підкреслимо позитив

Такий поворот подій став розчаруванням для тих, хто сподівався на прозахідні реформи в Україні, оскільки олігархічний ставленик пан Янукович протягом останніх трьох місяців систематично і успішно „обрізає” пана Ющенка у кожній битві за повноваження між Президентом та Кабінетом Міністрів. А на додачу до цього відтіснення Президента пані Тимошенко підтримала пана Януковича, переслідуючи власні короткотермінові цілі.

Головним потенційно позитивним аспектом є те, що Україна, здається, прямує до системи управління, в якій домінуватиме уряд. Специфічна форма управління, яка засновуватиметься на цьому принципі, можливо, буде менш важливою, ніж той факт, що система буде регульованою. Адже лише після того, як це станеться, влада зможе зосередити свою увагу на управлінні, а не на гризні за владу, як зараз. Поки вирує міжінституційна боротьба, малоймовірною є перспектива того, що Україна нарешті просуне вперед дискусійні реформи, такі як запровадження ринку для сільськогосподарської землі – незалежно від того, хто саме буде в уряді.

До кінця далеко

Головна проблема такої лінії міркувань полягає в тому, що пан Ющенко ще далеко не побитий. Справді, він відтіснений назад і ймовірно лишатиметься у такому становищі. Але він не збирається викидати на ринг білого рушника. Президент скоріше за все скерує закон про Кабмін до Конституційного Суду, і є всі шанси, що КС скасує певні елементи закону, включаючи положення про те, що парламент може затверджувати прем’єр-міністра або міністрів оборони і МЗС незалежно від заперечень Президента.

Пан Ющенко також має „атомну” можливість: він може попросити Конституційний Суд скасувати весь пакет конституційних реформ, прийнятий у 2004, а до того Президент був найпотужнішою постаттю у країні. Для такого ходу можуть бути деякі підстави: КС має розглядати та схвалювати будь-які запропоновані конституційні поправки перед тим, як вони будуть проголовані. Хоча цієї процедури наприкінці 2004 року загалом дотримувалися, але деякі частини тексту виправлялися після того, як КС повернув документ до парламенту для голосування. Строго кажучи, це є порушенням конституційної процедури.

Поза цими міркуваннями, Україна все ще перебуває далеко від вирішення питання своєї політичної системи. У ході поточної дискусії всі сторони, представлені панами Ющенком і Януковичем та пані Тимошенко, зайняли максималістські позиції. Немає відчуття компромісу з боку кожного з них і, звичайно, жодних зусиль для досягнення консенсусу. Якби була прийнята пропозиція пана Ющенка про спільну розробку закону про Кабмін Президентом та урядом, Україна могла б бути ближчою до вирішення питання про відносини між своїми владними інституціями. Натомість ця тема продовжує викликати запеклі суперечки.

Існує ще один аспект, який стосується правил, вироблених урядом та Президентом для того, щоб викорінити непевності, створені недопрацьованими конституційними реформами. У багатьох випадках ці правила розроблялися головним чином для задоволення короткотермінових інтересів їхніх авторів, а не для того, щоб бути ефективними у забезпеченні довгострокової стабільності. І хоча здається, що пан Янукович б’є пана Ющенка, Україна перебуває дуже далеко від регульованої, добре функціонуючої та широко підтримуваної суспільством політичної системи.

„Економіст” (Велика Британія)

З англійської переклав Микола Писарчук

УНІАН в Google News