Що спільного між Рудьковським, демократією і Туркменистаном

Поведінка Рудьковського свідчить про його хворобу, яку лікарі називають „нєдєржание”... Треба наполегливіше поцікавитися його мотивами... Рудьковський і Тарасюк – симетричні розмінні фігури... Експертні оцінки

Ця історія розпочалася з публікації в газеті „Дзеркало тижня”, де розповідалося про участь міністра транспорту Миколи Рудьковського в організації приїзду до Києва в грудні 2006 року представників туркменської опозиції – колишнього віце-прем’єра країни Худайберди Оразова й екс-посла Туркменистану в Туреччині Нурмухаммеда Ханамова.

МЗС Туркменистану розцінив приїзд опозиціонерів до Києва як недружній крок з боку України й надіслав Україні гостру ноту.

Посол України в тій державі Віктор Майко в інтерв’ю „Дзеркалу тижня” заявив, що приїзд туркменських опозиціонерів в Україну – це спланована акція, мета якої – погіршення двосторонніх відносин України й Туркменистану.

Прем’єр Віктор Янукович підписав розпорядження про проведення службового розслідування щодо міністра транспорту Миколи Рудьковського на предмет шкоди, заподіяної ним національній безпеці України. Причиною для службового розслідування став лист від Президента, адресований особисто Януковичу. У результаті інциденту було звільнено посла України в Австрії Володимира Єльченка та відкликано виконувача обов’язки генконсула України у болгарській Варні. Згодом прем’єр заявив, що для звільнення Рудьковського з посади підстав немає.

Думкою щодо наслідків скандалу ми поцікавилися в політиків та експертів.

ПОВЕДІНКА РУДЬКОВСЬКОГО СВІДЧИТЬ ПРО ЙОГО ХВОРОБУ, ЯКУ ЛІКАРІ НАЗИВАЮТЬ „НЄДЄРЖАНИЕ”

Думаю, що причина запрошення в Україну туркменських опозиціонерів полягає в давній пристрасті Миколи Рудьковського займатися газом і нафтою. Є така хвороба, яку лікарі називають „нєдєржание”. Не втерпілося, дуже хотілося. Але я не виключаю, що він – свідомо чи несвідомо – міг бути ланкою в певному ланцюжку, тобто виконував чиєсь доручення, і за всією цією історією стоїть хтось неназваний.

За демократію в усьому світі треба боротися, і це зрозуміло. Але, з іншого боку, треба глибше вникати в наявні „розклади”. Не завжди ті, хто в опозиції до тоталітарного режиму, є демократами. Для мене це аксіома. Я не застосовую цю аксіому до конкретного випадку, але це треба мати на увазі.

Вважаю, що влада неадекватно відреагувала на цей інцидент. Рудьковський зайнявся не своєю справою, тому й оцінка такої його діяльності мала б бути відповідною. Якщо він сам не йде у відставку, то йому це треба було запропонувати. В інших країнах люди й за менші провини подавали у відставку, і це не означає, що життя для них закінчувалося.  Дипломати постраждали, мабуть, заслужено, бо спрацювали за телефонним правом. Але загалом, як то у нас завжди буває, відповіли „стрілочники”. А щодо захисту Рудьковського, імовірно, знову спрацювали телефонні дзвінки. Не виключаю, що Мороз узяв його під захист. Те, як Рудьковський поводиться, свідчить про розуміння своєї безкарності. Можна припускати, що з цього приводу мала місце домовленість Мороза з Януковичем.

Олександр Дергачов, політолог:

ТРЕБА НАПОЛЕГЛИВІШЕ ПОЦІКАВИТИСЯ МОТИВАМИ РУДЬКОВСЬКОГО

Вирішуючи дилему між обстоюванням демократії чи власних економічних інтересів у випадку з цим скандалом, я б запропонував іншу формулу: захищати українську демократію шляхом грамотного вирішення своїх економічних інтересів. Українська демократія для нас цінніша ніж гіпотетична туркменська. Тим більше, у даному разі представники туркменської опозиції виглядають не дуже переконливо як носії саме такого статусу. А найменше схоже на те, щоб Микола Рудьковський турбувався про демократію в Туркменистані. До речі, питання, у чому ж полягав інтерес самого Рудьковського, коли він запрошував цих людей в Україну, залишився за кадром. Можна припустити, що йдеться про якісь комерційні інтереси. У будь-якому разі зрозуміло, що в цій історії Рудьковський не представляв ні державу, ні очолюване ним міністерство, ні свою партію. Найімовірніше, він представляв інтереси якоїсь бізнес-групи. Власне, саме про це треба було б питати самого Рудьковського.

Янукович змушений був реагувати, оскільки назрівав міжнародний скандал. Але коли з’ясувалося, що реакція прем’єра є більшою мірою формальною, то Рудьковський став почуватися впевнено, і дозволив собі досить різко реагувати на заклик Президента його звільнити, розуміючи, що Президент реально на це не зможе вплинути.

Постраждали дипломати, бо порушили певні інструкції. А вже те, за яких обставин це відбулося, належить до сфери політичної відповідальності. Думаю, що продовження ця історія не матиме, оскільки ідея збереження єдності коаліції на сьогодні є домінуючою.

У міжнародній практиці в подібних ситуаціях посадовець іде у відставку або тимчасово відсторонюється від виконання обов’язків до завершення розслідування та з’ясування всіх деталей. У нас немає такої політичної культури, і навряд чи варто було очікувати, що Рудьковський її започаткує. Усе в нашому фірмовому стилі.

Отже, залишилися незрозумілими мотиви самого Рудьковського в усій цій історії. Власне, з’ясуванням цього громадськість мала б поцікавитися більш наполегливо.

Кость Бондаренко, політолог:

РУДЬКОВСЬКИЙ І ТАРАСЮК – СИМЕТРИЧНІ РОЗМІННІ ФІГУРИ...

Україна неадекватно повелася в цьому скандалі. Зокрема, неадекватно повівся Президент. Чому Президент звільняє дипломатів? На якій підставі? Мені здається, не треба було гарячкувати в цій ситуації. У результаті винуватець усієї цієї історії залишається на посаді, а дипломатів звільнено. Володимир Єльченко є чудовим професіоналом, і українська дипломатія, безперечно, втрачає від такого звільнення.

Ті туркмени прибули в Україну не з державним і не з офіційним візитом, їх не приймали на офіційному рівні. Це була приватна поїздка. Австрія, яка надала притулок цим людям, не вибачається перед Туркменистаном. Україна ж чомусь вирішила зробити на цьому скандал. Для такої дивної позиції України, на мою думку, є кілька причин.

По-перше, Україна злякалася, що залишиться без туркменського газу. Віктор Ющенко демонструє якусь дивну позицію щодо Туркменистану. У 2005 році Ющенко, умовно кажучи, однією рукою підписував у Вашингтоні угоду з Джорджем Бушем про те, що сприятиме встановленню демократії на пострадянському просторі, а також на Кубі, а іншою – вітався з покійним нині Туркменбаші. Чого не зробиш заради дешевого газу. Після цього, напевне, Україна захотіла мати добрі стосунки зі спадкоємцями Туркменбаші й вирішила „прогнутися” ще до того, як стало зрозуміло, хто ж саме буде спадкоємцем.

По-друге, зіграв роль ще й фактор внутрішніх розборок. Після того, як Віктор Янукович почав вимагати відставки Бориса Тарасюка, президентське оточення знайшло підставу зайняти симетричну позицію – вимагати від Януковича відставки Рудьковського. І тепер Рудьковський і Тарасюк перетворилися на розмінні фігури, якими можна обмінятися під час чергового круглого столу чи підписання чергового універсалу. Оскільки обидва міністрів поводяться досить нахабно, то відчувають „дах” і кожен думає, що його „дах” крутіший.

Не бачу жодних підстав для того, щоб цим приватним візитом займалися Президент чи прем’єр. Якщо порушення й були, то це радше сфера морально-етична, а не політична, і тому могла б стати предметом уваги громадськості, преси, а не керівництва держави.

У Рудьковського є свої інтереси в енергетичній сфері. Можливо, він у такий спосіб хотів показати, що в деяких українців є інтереси в Середній Азії, а з іншого, можливо, застовпити якісь прапорці.

Я не відкидаю, що Рудьковський просто став жертвою непоінформованості, бо є багато „опозиціонерів” з середньоазійських тоталітарних режимів, які по австріях, англіях, франціях та норвегіях надимають щоки на предмет своєї опозиційності, а насправді в себе в країнах не мають жодної політичної ваги.

Уся ця ситуація виглядає досить невинною. Єдине, що ми маємо брати до уваги, це те, що ми, по-перше, маємо справу з такою тонкою матерією, як Схід, а по-друге – з тоталітарним режимом.

Ми з Туркменистаном пов’язані не бажанням чи небажанням купувати–продавати газ, а жорсткими контрактами, і навіть гостра нота з боку Ашгабада не могла б перекреслити міждержавні відносини в газовій сфері, тим більше що багато газових родовищ Туркменистану вже контролює Росія, і навряд чи найближчим часом Туркменистан зможе без Газпрому вирішувати – розривати чи не розривати контракти з Україною.

Сергій Данилов, експерт Центру близькосхідних досліджень:

СКАНДАЛ З РУДЬКОВСЬКИМ ДАВ СЕРЙОЗНИЙ КОЗИР В РУКИ ОПОНЕНТАМ УКРАЇНИ

Я вважаю реакцію українських посадовців на інцидент з Рудькоським більш-менш адекватною. Безперечно, опозиційні діячі можуть запрошуватися до України, але йдеться не про сам факт приїзду, а про порушення процедури запрошення. Якби цей візит відбувався на запрошення недержавної, неурядової структури, то й реакція була б іншою. Микола Рудьковський – державний службовець, член уряду, позиція якого тією чи іншою мірою представляє позицію держави. Коли людина йде на таку посаду, то свідомо обмежує власні інтереси, а не відкриває для їх реалізації додаткові можливості. Те, як було організовано візит, змушує порушити питання щодо міністра Рудьковського.

Важливо розуміти, що ми маємо справу з тоталітарним режимом, який надзвичайно гостро реагує на діяльність опозиції за кордоном і часто йде на неадекватні кроки у відповідь на контакти інших країн з опозиційними діячами. Ця практика в Туркменистані насаджувалася від перших днів режиму Ніязова. Будь-які контакти з опозицією жорстоко каралися, країни, які загравали з їхньою опозицією, позбувалися контрактів. Тому туркменська опозиція знаходить притулок у тих країнах, які практично не мають економічних відносин з Туркменистаном – Швеції, Австрії. Єдиний виняток з цього правила – Російська Федерація, яка, дозволяючи собі дати притулок туркменським опозиціонерам, у такий спосіб демонструвала Ніязову певні важелі впливу та безальтернативність Росії як партнера в енергетичній сфері, оскільки єдиний потужний газопровід іде з Туркменистану через Росію.

Туркменистан – цілком закрита країна, де немає публічної політики, і тому ми навряд чи дізнаємося, якою була їхня реакція на розвиток конфлікту в Україні. Там усе робиться кулуарно, наприклад, відповідна реакція передається нашому послу в Туркменистані, але ця інформація не виходить за межі дипломатичного спілкування. До того ж, у тамтешнього керівництва цей інцидент на сьогодні не є найбільшим клопотом. Опозиція там не є впливовою, вона маргінальна і прізвищ опозиціонерів там можуть взагалі не пам’ятати, проте неадкватна реакція Ашгабада є типовою для тоталітарного режиму в такій ситуації.

Для України цей інцидент є неприємним і небажаним. Мова не йде безпосередньо про газові контракти, оскільки на сьогодні в нас немає прямого контракту з Туркменистаном, як це було до 2003 року. Свого часу, з кінця 90-х і до першого приходу Юрія Бойка в „Нафтогаз”, Україна мало надзвичайно потужні позиції в Туркменистані, які згодом були знищені, і таке враження, що це зроблено цілеспрямовано.

Утім, у низки наших компаній є великі контракти в Туркменистані, у яких задіяно чимало фахівців з України, – у будівельній сфері, зокрема пов’язані з комунальною інфраструктурою, інженерними мережами, розвитком інфраструктури газовидобутку. І за більшу частину цих робіт Туркменистан платить живими грошима.

Крім того, не слід забувати, що Туркменистан є великим споживачем української зброї, продукції ВПК. Тут є прямі контракти, які можуть постраждати.

Що ж до газу, то Україна робитиме спроби поновити прямі контракти, як це було до 2003 року, і відносини псувати в жодному разі не можна. І починати їх зі скандалу, безумовно, небажано.

Цей конфлікт може опосередковано вплинути на газопостачання в Україну й на ціну газу для України. Уже відомо, що влітку Туркменистан переглядатиме газові угоди й намагатиметься міняти правила гри. На це матимуть великий вплив позиції Москви й Вашингтона. І дуже важливо, виграє Україна при цьому чи програє. У будь-якому разі, скандал з Рудьковським дав серйозний козир у руки нашим опонентам.

Галина Ключковська

УНІАН в Google News