Перспективи Азарова: у владі буде ще один Проффесор?

Перспективи Азарова: у владі буде ще один Проффесор?

Його одвічне прагнення затягнути Україну в ЄЕП з Росією, у митний союз, його методи управління економікою походять не з учорашнього – з позавчорашнього дня... Що таке “азаровщина”...

Його одвічне прагнення затягнути Україну в ЄЕП з Росією, у митний союз, його методи управління економікою походять не з учорашнього – з позавчорашнього дня... Що таке “азаровщина”...

Микола АзаровУчора українські ЗМІ облетіла звістка про те, що Микола Азаров вважає себе одним із претендентів на прем’єрство в разі обрання Віктора Януковича президентом. Задля справедливості  уродженець Калуги заявив про наявність у команді «проффесора» ще «5–6 досвідчених і професійних людей, готових керувати урядом». Ну, майже таких, як сам Микола Янович. Він навіть почав роздумувати, кого ж набиратиме в цей уряд. Зокрема, міністром економіки він бачить симпатичну депутатку від ПР, завсідницю політичних ток-шоу Ірину Акімову.

Він також милостиво припустив щодо можливого залучення до роботи в уряді (Азарова?) представників інших політичних сил. Оскільки перед країною стоять надто складні завдання, то немає часу для проведення дострокових парламентських виборів. «Нам треба відкласти ці плани й сформувати дієздатну коаліцію в нинішньому парламенті», – заявив Азаров. Справді, дискурс претендента на посаду глави уряду.

Реакція на амбітні заяви Азарова не забарилася. Жорстко відгукнулася його колега із фракції, найактивніший спікер ПР і медійне альтер его самого лідера Ганна Герман: керівництво Партії регіонів не розглядає жодної кандидатури на пост прем’єр-міністра України. Мовляв, Янукович навіть «бронзовому призеру» перегонів Сергію Тігіпку ніяких посад не пропонує, лишень обговорює «загальну стратегію змін і реформ у модернізації України».

Що вже казати про Азарова! У нього 13-відсоткового рейтингу немає.

Схоже, отримав нагінку з «центру» і сам Микола Янович. Його прес-секретар мусив виправдовувати шефа й розповідати, як Азаров жартома запитав у журналістів: «Як ви вважаєте, я справлюсь на посаді прем’єра?» Журналісти відповіли, що впорається. Азаров сказав: «Ну тоді вважатимемо, що ви мене висунули на цю посаду». От, мовляв, журналісти й сприйняли  це всерйоз. Знаючи незрівнянну здатність Азарова до гумору (хоча б знамените «дапашліви!»), дивуватися серйозному сприйняттю його жартів не доводиться. До того ж, питання журналістам було поставлене специфічне – не будуть же вони ображати літню сивочолу людину й казати, що «не справиться».

Але всі ці заяви Герман і виправдання прес-служби Азарова ще нічого не означають. Насправді все може пояснюватися просто небажанням озвучувати такі важливі кадрові рішення перед другим туром виборів. «Потерпи, Яновичу, прем’єром будеш. Без шуму й пилу», – може, щось таке сказав лідер тет-а-тет Азарову. Адже це старий, перевірений, на сто відсотків відданий Януковичу кадр, готовий на будь-які дії, навіть незаконні. Підтверджено практикою. Чому б і не призначити Азарова прем’єром?

А ось автор, як громадянин України, що має право на висловлення власної думки, рішуче проти Азарова-прем’єра. Більше того, взагалі проти його призначення на урядові посади. І справа навіть не в його кучмівському минулому, розореному банку «Слов’янський» і арештованих Борисі Фельдману та Михайлі Бродському. Часи такі були – якби не Азаров, то інший виконував би драконівські розпорядження Кучми на посаді глави податкової служби. Хоча заповзятість Азарова у їх виконанні справді зашкалювала.

Ідеться про речі концептуальні. Про одвічне прагнення Миколи Яновича затягнути Україну в Єдиний економічний простір з Росією, у митний союз. Про його методи управління економікою, які походять навіть не з учорашнього – з позавчорашнього дня. Ідеться про «азаровщину» – поняття, народжене досвідом двох перебувань цієї особи на посту першого віце-прем’єра – міністра фінансів.

Саме через «азаровщину» в січні 2004 року зі своїх посад пішли тодішня голова Держкомпідприємництва Інна Богословська та міністр з питань економіки та євроінтеграції Валерій Хорошковський. Обидва – цілком лояльні до Партії регіонів та Віктора Януковича. Тоді ж гостра на язик Інна Германівна дала визначення «азаровщини» з семи пунктів, яке ми тут наведемо з невеликими скороченнями:

«1. Неповага до громадян власної країни і нелюбов до самої України, невіра в її сили.

Від «звірств» податкової часів Азарова – до демонстративного небажання говорити українською і активної участі в створенні Єдиного економічного простору.

2. Відсутність системного підходу, проектного мислення й робота в постійному стані «авралу», гасіння пожежі.

3. Розпорядження бюджетними грошима – як своїми власними.

Пригадаємо “палаци” податкових адміністрацій і «хатини» центрів соціальної допомоги або судів. Пригадаємо 30 відсотків податкових надходжень, які витрачалися за одноосібною вказівкою Азарова “на розвиток податкової системи”.

4. Повна зневага до закону.

Як за часів “азаровщини” податкова адміністрація видавала документи, що суперечать закону, так і сьогодні перший віце-прем’єр є головним ініціатором ухвалення незаконних рішень як Верховною Радою, так і Кабінетом міністрів – від зміни Законом про бюджет правил оподаткування, спроб знищення спрощеної системи оподаткування, зниження мінімальної заробітної плати до зменшення базових показників для розрахунку пенсій.

Іншими словами, від податків на памперси – до “податку на пенсію”.

5. Подвійні стандарти і ханжество.

З одного боку – жорсткі вимоги сплати податків платниками податків, з іншого – порушення закону й неповернення мільярдів обігових коштів підприємств у вигляді ПДВ.

З одного боку – декларування власної святості, з іншого – повсюдні “відкати” при поверненні ПДВ, примушування до внесків до фонду “Професіонал”.

6. Войовниче неуцтво, визнання тільки власної правоти.

7. Відмова від чесної і відкритої групової роботи на користь брехні, маніпуляцій людьми, погроз і шантажу.

Мінфін став ідеологом “протягання” антиринкових законів, розширення бази оподаткування без зниження ставок, тобто збільшення податкового тиску, адміністративного регулювання цін, збереження низьких соціальних стандартів, а значить – гальмування зростання доходів населення, знищення спрощеної системи оподаткування.

Ініціативи, що в той самий час подаються Держкомпідприємництвом, просто не розглядаються. Аргументи – не сприймаються. Будь-які заперечення проти незаконних дій викликають хамську реакцію першого віце-прем’єра, часто – з криками і образами. У такому ж становищі – багато керівників виконавчої влади».

Микола АзаровЧи змінився Азаров з тих часів? Та ні, схоже, він нічого не забув і нічого не навчився. Під час другого пришестя у владу він працював точнісінько так само. Запам’ятався народові виміром добробуту в «капустяному еквіваленті»: при обвальному підвищенні цін на продукти знайшов приклад поліпшення ситуації – «капуста подешевшала на 20 відсотків». Мовляв, хавайте, дорогі співвітчизники! Чим ви гірші за кроликів? Чи за козлів?

Ось чому автор відверто не бажає отримати одразу двох «проффесорів» на чолі держави.

Але є надія, що вся ця історія – не більш ніж «розводилово» самого Азарова з боку верхівки Партії регіонів. Мета – приховати поки що реальну кандидатуру в прем’єри за заявами кимось напоумленого «капустяного оптиміста». Адже, незважаючи на солідний вік, у політиці Азаров часто виглядає, м’яко кажучи, наївним і недалекоглядним.

Пригадується, як 6 липня 2006 року Микола Азаров, який, мабуть, єдиний з «регіоналів» не знав реального «плану на гру», добрих півгодини розповідав депутатам ВР, які ледве стримували регіт, що він робитиме на посаді голови парламенту. Розповідав абсолютно щиро – так не зіграєш. А потім так само щиро і ображено засмутився, коли його рідна фракція проголосувала за Олександра Мороза…

Микола Писарчук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter