Про роль особи в українській історії

Янукович прийшов у владу для того, щоб забити останній цвях у труну комунізму, відправити на цвинтар усе погане радянське, у тому числі й «совків» – тупих, агресивних, нещадних...

Янукович прийшов у владу для того, щоб забити останній цвях у труну комунізму, відправити на цвинта усе погане радянське, у тому числі і «совків» – тупих, агресивних, нещадних...Чи плач чи смійся, але політичне життя українського суспільства на найближчі п`ять років визначатиме політик влади, вибраний меншістю голосів Віктор Федорович Янукович. Це, як говорив відомий класик, «медичний факт».

Віктор Янукович

Саме Янукович, через об`єктивні і суб`єктивні обставини і причини, отриману легітимність, але не всенародну любов, стане формальним першорушієм, «героєм з тисячею облич», надлюдиною, «рятівником народу, «таємним помазаником небес» і принесе країні достаток і тріумф, міжнародне визнання.

Доречно зауважити, переможцем виборчого марафону, як і великим політиком, зробили Віктора Януковича не PR-генії, а народне «колективне несвідоме», яке побачило в ньому героя, а не злодія-злочинця, вождя, а не тирана, мудрого політика, а не руйнівника держави.

Соціальні й психологічні пріоритети тих, хто голосував за Віктора Федоровича, аж ніяк не суб`єктивні і нічого триндіти, що його електорат ввібрав у себе ті дурощі, які почув від свого кумира під час тримісячної виборчої компанії. Ніяка пропаганда, стверджують соціальні психологи, не може бути ефективною, якщо вона не спирається на запити і потреби масової свідомості.

Внести щось абсолютно нове у масову свідомість – справа практично безнадійна. Тому (зовсім за Юнгом) сліди пам`яті про щасливе життя колишніх радянських поколінь, природжена «комуністична символіка», патерналізм, міфи ближнього зарубіжжя про «нову, пострадянську путінську Росію» – ось ті архетипи колективного несвідомого, домінанти, які зумовили перемогу Віктора Януковича.

Адже життєвий рівень українського народу приблизно однаковий, що на Заході, що на Сході. І навряд чи економічні проблеми, політична криза, шахраї, убогість, які сьогодні (за виключенням, можливо, мегаполісів), живуть у кожній українській хаті, стали причиною електорального розколу України на дві практично рівні частини.

Але повернімося до ролі особи в сучасній українській політичній історії. Давайте пофантазуємо в стилі Фрідріха Енгельса – великого знавця цієї філософської проблеми.

Якби тюремний термін юного Віктора Януковича – за якимись форс-мажорними обставинами – був продовжений на двадцять років і політик Віктор Федорович не зробив би запаморочливу кар`єру, то що було б? Енгельс писав, що «його місце зайняв би хтось інший». Бо «людина завжди знаходиться, як тільки виникає необхідність».

Але це очевидна дурість і призначена для туго мислячих людей. І що ж це за «історична необхідність», яка на перші ролі виштовхує таких державних діячів, як Янукович?

І ще. А що, якби Тарас Шевченко помер у 20 років, то Кобзар написала би інша людина?

У нашій трагічній ситуації з Віктором Федоровичем, ми лише можемо говорити про те, які сили та ідеї привели його в президентське крісло в лютому 2010 року.

Та до речі, архетипним  (наприклад, «батько нації», «вождь народів») є тільки харизматичний політичний лідер. Так, наприклад, у випадку з Володимиром Путіним – це сміливі польоти на винищувачах і мужні занурення під воду на підводних човнах, демонстрація торсу, його народний сленг («мочити будемо в сортирах») зробили з «російського національного лідера» людину, до якої не прилипає нічого поганого.

А що ж Віктор Федорович? Якими ідеями, якою харизмою, якими сенсами він потряс політичний режим Ющенка, прем`єрство Тимошенко, український народ? Ось тут якраз і підходять слова політичного класика марксизму про історичну необхідність, яка виштовхує в лідери «якусь випадковість» в образі людини, яка плутає «геноцид» з «генофондом», Ахматову і Ахметова, Бебеля і Бабеля.

Давно, коли ще був живий Олександр Кривенко (українським інтелектуалам його не треба представляти), він говорив авторові цих рядків: «Ми за Ющенка, але це перехідний Президент, він прийде ненадовго». Ось і я думаю, що й Віктор Янукович прийшов у владу для того, щоб забити останній цвях в труну комунізму, відправити на цвинтар все погане радянське, у тому числі і «совків» – тупих, агресивних, нещадних. Але, певна річ, не в сенсі героя, надлюдини, сучасного Демокріта. А в сенсі, Віктор Янукович – це єврейський пророк навпаки, такий собі перевертень.

Ми всі йому будемо (і дуже скоро) вдячні за те, що він остаточно дискредитує більшовицький лад, сталінізм та їх російські путінські рецидиви. Віктор Янукович для інтелектуальної більшості втілює радянську параною, яка відходить у небуття, авторитаризм, країну в якій «вольно дышит человек», де править «блок комуністів і безпартійних».

Можна погодитися з Леонідом Кучмою, який, коментуючи перемогу Януковича, захоплено заявив: «Почнемо з нуля». Але на відміну від екс-Президента, я б так сформулював проблему нашого політичного часу: як і п`ять років тому, Україна знову стоїть на «точці біфуркації». Знову треба вибирати дорогу або до Храму, або тоталітарну модернізацію промисловості з консервацією олігархічної, бандитської політичної системи. Тобто ті правила, які в країні торжествують не без допомоги Віктора Ющенка, який залишає посаду, і Юлії Тимошенко, яка програла.

А сьогодні реальність така: цілком конкретна команда політиків Сходу України тримають у своїх руках долі 48 мільйонної України. Якщо ці «добрі люди» спроможні геніально вгадати надії і сподівання своїх виборців – це буде час (точніше «тягар») їх слави. Але якщо перший політик, державний діяч буде проти громадської думки, настроїв, ідей, які володіють умами його громадян, то він приречений на невдачу, на поразку.

І ще одне дуже важливе спостереження. Нинішні переможці увірували, що політтехнологи можуть усе. Але не може адміністративний ресурс і маніпулювання свідомістю вічно продовжити агонію влади. Історія людства – це є історія ідей. Спочатку було слово, як відомо. Тому, якщо мізків немає, треба відкоркувати пляшку шампанського і знову перечитати Ніколо Макіавеллі. Потенціал політика, учив великий флорентієць, безмежний, нескінченний, як і його дурість.

Давайте пошукаємо між собою тих, хто дійсно може впоратися з «об`єднаними силами карних злочинців», політичних карликів, популістів, підлабузників, українською безхребетністю, байдужістю. І що?

Tabula rasa!

А Україні потрібен свій Вацлав Гавел, Шарль де Голль, Конрад Аденауер, Ден Сяопін. Потрібен безкорисливий безсрібник, якщо хочете Апостол Павло, послання якого стануть дороговказною зіркою для мільйонів українців, які вважають Україну своєю Вітчизною.

Може, випишемо з Росії Григорія Явлінського, попросимо віддати Михайла Ходорковського? Може, підійде Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок? Питання: чи потрібен політик, рівний Михайлу Горбачову, який з недомислу розвалив СРСР? Ці пошуки мені нагадують факт біографії Діогена, який у сонячний день ходив зі свічкою по базару й казав: «Шукаю людину!»

На закінчення хочу процитувати слова з великої книги «Політика» Арістотеля: «Політична наука могла дарувати людям достаток на землі, успішне вирішення життєвих проблем, безпечний курс державного корабля у політичних бурях. Подібно до богині любові і краси, яка з`являлася у супроводі свити усмирених нею диких звірів – левів, вовків, ведмедів. Політичне знання, засноване на етичних принципах, могло приборкати кровожерну дикість і звірині пристрасті, що переповнили людські душі».

Від себе можу додати, точніше – нагадати лише те, що генералам не можна довіряти вирішення проблем війни і миру, а політикам долі мільйонів людей. Політикою повинні займатися не політики, а люди вже точно інших професій.

Віктор Тимошенко, Львів