Який досвід везе до Києва «донецький» прокурор?

Який досвід везе до Києва «донецький» прокурор?

Убивство Александрова, знущання над Піддубним, бунт малоліток… Чи випадково ключову посаду в системі прокуратури зайняв представник «донецької школи»?..

Убивство Александрова, знущання над Піддубним, бунт малоліток… Чи випадково ключову посаду в системі прокуратури зайняв представник «донецької школи»?..

 Юрій Ударцов
Учора Київ отримав нового прокурора Юрія Ударцова замість звільненого з цієї посади Євгена Блажівського. Останній пішов на підвищення – став заступником генпрокурора. До цього призначення Ударцов посідав посаду прокурора Донецької області, а ще раніше - прокурора Луганської і Сумської областей.

Навряд чи випадково чергову ключову посаду в системі прокуратури зайняв представник, сказати б, «донецької школи». Утім, у досвідченості пана Ударцова (з таким-то стажем!) сумнівів немає. Питання в іншому – якого штибу цей досвід? А тут до нового столичного (і старого донецького) прокурора виникає ціла низка запитань.

Справа Александрова

Ім`я Ударцова одразу змушує будь-якого журналіста згадати про трагічну «справу Александрова». У 1998 році, займаючи посаду прокурора м. Слов`янська Донецької області, Юрій Ударцов мав безпосереднє відношення до порушення кримінальної справи проти журналіста Ігоря Александрова. Як писали електронні ЗМІ, саме Ю. Ударцов особистим підписом завізував обвинувальний висновок журналістові. Був розпочатий судовий процес проти журналіста, який завершився воістину ганебним вироком, що нагадав «найкращі» тоталітарні часи.

Суд заборонив Александрову протягом 5 років займатися журналістикою і «коментаторською діяльністю». А за що? За те, що він посмів у своїй передачі викласти власну думку про кандидата в нардепи Олександра Лещинського, багатого горілчаного бізнесмена. Прикметно, що в липні 2000 року суд закрив справу… за відсутністю скарги потерпілого. На яких же підставах Ударцов «підмахнув» обвинувальний висновок? За власною ініціативою?

На звернення адвокатів Александрова в Генеральну прокуратуру відповів тодішній заступник генпрокурора Сергій Винокуров. Незважаючи на добре відому корпоративну прокурорську солідарність, він визнав, що слідством були допущені порушення КПК і до винних вжито заходів дисциплінарного характеру.

Зате не переймався комплексами тодішній генпрокурор Михайло Потебенько. У лютому 2001 року він відмовив у порушенні на вимогу журналіста кримінальної справи проти Ударцова. Після чого Александров із заявою про неправомірні дії Ударцова і його підлеглого звернувся вже до Європейського суду. Тим часом з’ясувалося, які ж були вжиті щодо Ударцова «заходи дисциплінарного характеру»: доблесного борця з журналістами підвищили по службі – став заступником прокурора Донецької області.

А Ігор Александров у липні того фатального 2001 року, так і не дочекавшись розгляду своєї справи в Страсбурзі, був убитий у зв`язку з професійною діяльністю. Українські журналісти отримали черговий кривавий урок – «так буде з кожним…»

Розслідували звіряче вбивство ті самі «донецькі» прокурори, які стали згодом київськими: заступник прокурора Донецької області Ударцов, його тодішній підлеглий Олександр Медведько (начальник управління досудового слідства Донецької облпрокуратури) і Пшонка-старший, на той час прокурор Донецької області. У справі з’явився такий собі «бомжик» на прізвище Вередюк, якого й звинуватили в убивстві. Він у ньому спочатку зізнався, потім відмовився, визнавши, що звів на себе наклеп, був виправданий судом. А коли почали розбиратися, хто змушував бідолаху «клепати» на себе, Вередюк помер при загадкових обставинах (як з`ясувалося пізніше, був отруєний).

Справа Піддубного

Ще одна пам’ять про «роботу» у Слов’янську. У 1996 році міськпрокурор Ударцов видав санкцію на арешт ректора Міжнародного інституту управління, бізнесу і права Федора Піддубного.

Загалом головний гріх керівника цього вузу полягав у тому, що пан Піддубний попсував стосунки з тодішнім мером Слов’янська. Той  ввічливо натякав Федору Івановичу, що варто було б цей перспективний навчальний заклад передати в «правильні» руки, не упиратися і не робити дурниць. Піддубний натяків уперто «не розумів». Як водиться, у «непокірного» почалися проблеми. Правоохоронні органи почали розслідування діяльності Піддубного, почалися наїзди перевіряльників, арешти рахунків, затримка зарплати співробітникам. У травні 1996 року Піддубного затримали в Москві тамтешні сищики за запитом донецьких колег. Але, перевіривши стан здоров’я 68-річного професора, помістили його в лікарню. А потім стався безпрецедентний випадок: хворого Піддубного викрали з лікарні українські «менти» й вивезли через кордон в Україну.

Ректорові одразу висунули цілий букет звинувачень: порушення правил валютних операцій, ухилення від сплати податків, посадова фальсифікація, шахрайство. Саме Ударцов подовжив термін утримання Піддубного в Артемівському СІЗО з 30 травня по 30 серпня. У 1998 році вночі в камері СІЗО відбулася загадкова історія. Як стверджував Піддубний, його сильно вдарили по голові. Пан Ударцов змушував журналістів гірко сміятися, розповідаючи на прес-конференції, що Піддубний «упав уві сні, ударився головою об батарею, отримав струс мозку, рвано-рубану рану носа, гематому правої лобової частини голови». Згодом  Піддубний, боячись за своє життя, звертався до Ударцова з проханням про захист. У справі змінилося п’ятеро слідчих, пройшло ще два роки, перш ніж Поддубного звільнили – до суду. Піддубного тихо відпустили, а вуз зі всім своїм майном просто щез…

У підсумку жоден з правоохоронців, які на замовлення влади «пресували» літню людину в «мавпятнику», не понесли жодної відповідальності.

Справа про «бунт малоліток»

Узимку 2001 року в Маріупольській колонії для неповнолітніх (селище Кам`янка) розпочався справжній бунт місцевих «макаренківців». «Педагогічна поема» вийшла ще та... П’яні малолітки прагнули прорватися до збройової кімнати, захопити табельну зброю охоронців. Їх відсікали автоматним вогнем, двох підлітків серйозно підстрелили.

Прокурорську перевірку всього цього неподобства здійснював заступник прокурора  Донецької області Юрій Ударцов. Винними в нього виявилися, звісно, самі лишень неповнолітні злочинці.

А ось перевірка парламентської спецкомісії виявила (і на суді це підтвердилося), що бунт спровокували самі наглядачі: вони за гроші своїм підопічним принесли самогон. Ті  напилися й почали бузити. Але «честь мундира» завдяки прикриттю з боку прокуратури була врятована: ні начальник колонії, ні «вертухаї» не понесли жодного покарання. Тільки додали терміни ув’язнення малим «бунтарям».

Це лише мала частка з прикладів службової діяльності пана Ударцова. Тому автора дуже непокоїть питання, чи не везе до Києва екс-прокурор Донецької області оцей досвід «роботи» з журналістами, прикриття «наїздів» на непокірних і «відмазування» колег.

 І ще одне. Дуже цікаво, наскільки відповідає дійсності інформація про тісний зв`язок нашого «героя» з добре відомим Юрою «Єнакіївським», і чи справді він буде «смотрящим» за передачею бізнесів у Києві до «знатних донів»?

До речі: почесне звання «Заслужений юрист України» Юрію Ударцову присвоїв президент Віктор Ющенко тим самим указом від 4 жовтня 2007 року, за яким аналогічне звання отримав і суддя-«колядник» Ігор Зварич…

Микола Писарчук

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter