Новий командувач ВМС України ходитиме по лезу бритви?

У Росії чомусь упевнені, що для нинішньої української влади особисте ставлення до Москви є критерієм при призначенні кадрів. Російські ЗМІ лаяли Єжеля і Максимова, звинувачуючи їх... у "русофобії"...

У Росії чомусь упевнені, що для нинішньої української влади особисте ставлення до Москви є якимось критерієм при призначенні кадрів. Російські ЗМІ лаяли адміралів Єжеля і Максимова, звинувачуючи їх... у «русофобії»...

Відставка адмірала Тенюха з поста командуючого ВМС і призначення на цю посаду його першого заступника, віце-адмірала Віктора Максимова викликали ще при «підготовці» цих подій гаряче обговорення не лише у військовому середовищі, і не тільки в Україні. Це й зрозуміло: Військово-морські сили – найбільш «політичний» вид українських Збройних сил вже тому, що є сусідами з місцями базування Чорноморського флоту РФ, і водночас є «острівцем української самоідентичності» в Криму.

Російські ЗМІ тішилися: адмірала Тенюха зняли за проукраїнську позицію щодо Чорноморського флоту і за «нехороше» ставлення до Росії!

Єжель, Янукович

З приходом до влади в Україні Віктора Януковича і його команди, як чітко видно неозброєним оком при навіть поверхневому вивченні російських мас-медіа, наші сусіди взагалі дуже пильно стежать за кадровими перестановками в держструктурах України. І скрізь шукають виключно зовнішньополітичної таємниці: у Росії чомусь упевнені, що для нинішньої української влади особисте ставлення до Москви є якимось критерієм при призначенні кадрів. Саме з цієї точки зору оцінювалося й призначення 11 березня 2010 року на пост міністра оборони України адмірала Михайла Єжеля, який очолював, як відомо, українські ВМС з 1996 по 2003 рік. З абсолютно невідомої причини російські журналісти масово зраділи: мовляв, нова українська влада прибирає «русофобів» і призначає «друзів Росії»! Адже адмірал Єжель, коли був командувачем і головкомом ВМС нібито дуже лояльно ставився і до ЧФ, і до Росії взагалі.

Звідки у російських трудяг пера й клавіатури це тріумфування з приводу призначення пристрасного «русофіла» адмірала Єжеля міністром оборони, як і, нібито не меншого «друга Росії», адмірала Максимова командуючим ВМС (замість «нехорошого Тенюха) – зрозуміти неможливо.

Анекдот у тому, що свого часу ті самі російські ЗМІ (зокрема, «заточені» під Крим), лаяли адмірала Єжеля на всі заствки, звинувачуючи його... у «русофобії». А саме – обурюючись з приводу вимог Єжеля переглянути українсько-російську договірну базу щодо ЧФ, повернути Україні об`єкти гідрографії, Матроський клуб і Будинок офіцерів флоту в Севастополі. У пам`яті залишилися лише ідилічні картинки спільних парадів ВМС України і ЧФ РФ, під час яких президенти двох країн сиділи на одній трибуні.

Та сама історія і з адміралом Максимовим. Коли на День Збройних Сил України в грудні 2008 року віце-адмірала Віктора Максимова Указом Президента України «за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності й безпеки України, зразкове виконання військового обов`язку, високий професіоналізм і з нагоди 17-ї річниці Збройних Сил України» нагородили орденом Данила Галицького, ті самі російські журналісти бушували: «Учасник скандалу на Графській пристані одержав від Ющенка орден»! Мовляв, та це ж той самий адмірал Максимов, через якого виникла резонансна сутичка в Севастополі між проросійськи налаштованими громадянами і українськими військовими моряками! Нагадаємо: 5 липня 2008 року в Севастополі відбулося зіткнення жителів міста з моряками українського військового гарнізону, які встановлювали на стінці нижнього причалу Графської пристані меморіальну дошку на честь 90-ліття підйому українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту в 1918 році. Проросійські активісти напали на моряків, зірвали встановлену українськими моряками табличку і викинули в море. Після чого моряків зробили винними в інциденті.

Тоді депутат Севастопольської міськради, вітренківець Євген Дубовик коментував: «Віце-адмірали Тенюх і Максимов, достовірно знаючи про можливий конфлікт з городянами, не вжили заходів для того, щоб цього уникнути. Крім того, керівництво ВМСУ перевищило свої повноваження і санкціонувало встановлення таблички на Графській пристані порушуючи затверджений і узгоджений з керівництвом міста план святкування. У плані про табличку взагалі нічого не йшлося. Прокурори вважають, що начальник Севастопольського гарнізону віце-адмірал Максимов порушив ст. 5 і 9 Статуту гарнізонної і караульної служби, віддавши наказ про встановлення пам`ятної дошки на підпірній стіні Графської пристані, що відноситься до пам`ятників національного значення», – додав депутат.

Віктор Максимов

...Так що, на жаль, адміралів Єжеля й Максимова назвати нестримними «русофілами» дещо проблематично. Більш того: Максимов є соратником (у версії російських коментаторів це, очевидно, має звучати як «співучасником») нехорошого «русофоба» Тенюха. Його «русофобство» полягає в проукраїнській налаштованості адмірала – дивно, що ніхто не звинувачує командуючого ЧФ РФ адмірала Клецкова в зайвій любові до Росії і налаштованості на захист її інтересів у сфері своїх повноважень. А тому таємниця заміни Тенюха Максимовим далека від якихось зовнішньополітичних міркувань.

Загалом, абсолютно очевидно, що заміну командуючого ВМС провели з інших мотивів. У той же час складно заперечувати, що ця посада заполітизована як мало яка інша із суто військових в Україні і може зрівнятися за цим показником хіба що з посадою начальника Генштабу – зокрема, в той недавній період, коли її займав генерал армії України Сергій Кириченко. Останній де-факто став на фінальному етапі існування Кабміну Тимошенко політичною фігурою, будучи змушеним відстоювати інтереси Збройних Сил в умовах відсутності міністра оборони. Але це стосується лише внутрішньополітичної сфери, коли держава і влада просто забувають про проблеми ВС.

За логікою, командувач ВМС повинен бути так само далекий від великої політики, як командир взводу зв`язку або старшина механізованої роти. Є центральна влада, що визначає і зовнішню, і військову політику держави, є, в крайньому разі, міністр оборони – фігура політична – чий підпис красується на низці документів у сфері військово-технічної співпраці. Завдання командуючого ВМС, як і командувача будь-якого іншого виду ВС і начальника будь-якого роду військ, та й узагалі військовослужбовця, – брати під козирок і виконувати поставлені завдання. До кола проблем, які він має право обговорювати, і в яких приймає рішення, питання зовнішньої політики вже ніяк не входять.

Але реальність є такою, що в Севастополі командувач ВМС ВС України представляє Україну на українській же території. І будь-який його крок, будь-яке рішення може розглядатися і з політичної точки зору. Парадокс, але ступінь заполітизованості командувача українських ВМС визначає. рівень фінансування Росією проросійських організацій в Криму і Севастополі. Логіка подій тут проста: як тільки трохи зменшується потік грошових коштів (і фінансова криза, що почалася в кінці 2008 року в т.ч. і в Росії, дуже яскраво це підтвердила), кримські й севастопольські «друзі Росії» тут же починають бурхливу усобицю, бійку за гроші. І тут хто проявив велику активність в боротьбі з українізацією Криму і Севастополя, - має великі шанси на шматок пирога. А тому від командуючого ВМС ВС України потрібно тільки одне – дати привід для скандалу.

В світлі нинішнього поступового «заспокоєння» Москви з приводу відносин з Україною, як і негативних явищ, що продовжуються, в російській економіці, варто чекати зменшення фінансування, а отже – підвищення активності проросійських організацій в Криму і Севастополі. Враховуючи те, що нинішня українська влада оголосила курс на зближення з Росією, це означає, що командувач українських ВМС стає заручником ситуації. Адже в будь-якому його кроці, який так чи інакше стосується життя Севастополя (або зовсім не стосується цивільних, це вже залежить від конкретної ситуації), доброзичливці з місцевих політичних сил цілком можуть розгледіти «антиросійську» спрямованість. А вже роздути з цього скандал – справа для них звична, технології тут відпрацьовані давно. З такою ж легкістю, з якою був влаштований ажіотаж з сутичкою на Графській пристані, можна влаштувати мордобій з приводу будь-якого «антиросійського» святкування у ВМС України.

Є ще один чинник, що прямо впливає на «самопочуття» будь-кого, хто обійматиме посаду командуючого ВМС у найближчій перспективі. Це – загальний стан Військово-морських сил Збройних сил України. Від нової влади у військовій, як і в інших сферах, чимала частина українців чекає кардинальних змін, причому за принципом «все й відразу». Тим часом, що абсолютно зрозуміло, жодних змін на краще в найближчій перспективі й бути не може, - для цього немає ресурсів. В той же час, ВМС – це найбільш витратний вид ВС у світі, і разом з ВПС – найтехнологічніший. При цьому, на відміну від інших видів Збройних Сил, наші Військово-морські сили, як наголошувалося вище, є «політичними», розташовуючись у місцях базування поряд з російським флотом.

Протиставити Чорноморському флоту РФ можна тільки сучасні, добре оснащені ВМС, які би демонстрували блискучий вишкіл. І, за великим рахунком, відповідь на головне питання – як зробити Крим і Севастополь українським не де-юре, а де-факто, - лежить на поверхні. До вирішення «соціально-побутових» проблем місцевого рівня додайте ВМС України, якими можна було б пишатися, і Крим і Севастополь - ваші. Ото й усього.

Тим часом, усі плани переоснащення ВМС в контексті Державної програми розвитку озброєння і військової техніки ВС України до 2009 року (зараз – до 2015 року) зірвані давно і безповоротно. Так, у відносно ще благополучному 2008 році з передбачених 831,1 млн. грн. фактично на розвиток озброєння й військової техніки було виділено 605,9 млн. грн. За рахунок концентрації зусиль на пріоритетних напрямах впродовж 2008 року за ці кошти було відновлено 209 одиниць озброєння. При цьому внаслідок тієї ж затратності найменше відчули на собі переозброєння саме ВМС. Наприклад, для Сухопутних військ були поставлені сучасні танки "Булат", керовані протитанкові боєприпаси, комплексні динамічні тренажери екіпажів вертольотів, бронетехніки й автомобілів; для Повітряних сил – сучасні й модернізовані станції радіолокацій широкого спектру дії, комплексні динамічні тренажери екіпажів літаків (вертольотів). ВМС одержали лише аварійно-рятівне майно і засоби забезпечення живучості кораблів.

2009 рік став узагалі провальним. Згідно з планами, до початку 2010 року мав завершитися ремонт підводного човна "Запоріжжя" і судна контролю фізичних полів "Сєвєродонецьк", продовжитися ресурс окремих зразків наявного морського озброєння. Плани ці не були виконані – зараз лише йде мова про закінчення найближчим часом ремонту підводного човна «Запоріжжя», який, втім, може бути навіть після приведення до ладу хіба що учбовим.

Але найбільш напружена ситуація – з розпіареною в кінці минулого року програмою корвета. За всіх умов, висунутих Міноборони до учасників тендеру на будівництво корпусу корвета (готовність виробників реалізовувати замовлення «у борг»), без її фінансування з бюджету не обійтися. А, отже, в нинішній ситуації існує величезна ймовірність зриву самої програми з відкладанням її в довгий ящик. Означає це одне: перспектива переозброєння ВМС, надходження дійсно нових зразків, стане вельми туманною. За нинішнього критичного технічного стану українського флоту це – удар під дих. Тим часом, пряму відповідальність за технічний стан ВМС несе їх командувач.

Тому зрозуміло, що нинішнє призначення командуючим ВМС віце-адмірала Віктора Максимова не має політичного підгрунтя. Але хто б не був призначений на цю посаду, в нинішніх умовах - йтиме по лезу бритви. Дуже багато обставини впливають на «успішність» виконання обов`язків на цій непростій посаді.

Дмитро Тимчук, головний редактор Інтернет-проекту «ФЛОТ 2017», для УНІАН