Новий конституційний процес узяв старт

Поки Мороз хворіє, Мартинюк посилюється… Конституційна комісія – як новий біржовий майданчик політичних процесів… Комуністи мріють про владу Рад і владу Президії Верховної Ради… Чи захоче Президент іти на  референдум?..

22 лютого антикризова коаліція створила в парламенті тимчасову спеціальну конституційну комісію на чолі з першим віце-спікером комуністом Адамом Мартинюком. Як і годиться, на тлі вакханалії навколо тарифів та відхилення президентських кандидатур на посади міністра закордонних справ та голови СБУ – цього майже ніхто не помітив.

ПОКИ МОРОЗ ХВОРІЄ, МАРТИНЮК ПОСИЛЮЄТЬСЯ

На перший погляд, якоїсь сенсації ця подія і не становить, оскільки відповідний проект спікера Мороза був зареєстрований ще в жовтні минулого року. А на спроби Президента “перетягти” конституційний процес до власного Секретаріату антикризовики начхали, відмовившись надіслати в президентську комісію своїх представників.

Голосування 22 лютого начебто стало “нашою відповіддю Чемберлену”, себто відмовою черговим закликам Ющенка всіляко розширити коло творців нової чи оновленої Конституції, висловленим Президентом у його інтерв’ю УНІАН. Але радше це Президент зробив останню, і невдалу, спробу відвернути опонентів від їхніх конституційних намірів, не знайшовши, однак, більш вагомих та переконливих аргументів, ніж досить таки сумнівну “погрозу” щодо конституційного референдуму. Цим він хіба що додатково розлютив коаліціянтів, підкріпивши їхній курс на “продовження конституційної реформи”. Плюс уже згаданий “антураж” у парламенті.

Вагомим фактором для створення конституційної комісії у ВР під головуванням пана Мартинюка стала одна малопомітна обставина. А саме: профільний комітет з питань правової політики, до відання якого, власне, й віднесено всі конституційні питання, зміг нарешті схвалити створення цієї комісії, що фактично відбирає в нього всі повноваження. Як з’ясувалося, рішення в комітеті прийнято завдяки всього лише одному голосу. ВМабуть, опонентам створення спецкомісії не вистачило голосу покійного її голови пана Кушнарьова, який ще минулої сесії успішно відхиляв ініціативи Мороза.

Ось такі процедурні “дрібнички”...

Ще однією, але вже символічною “дрібничкою” можна вважати й той факт, що голосування про створення комісії відбулося за відсутності “батька” всіх конституційних процесів в Україні спікера Мороза. Захворів він ще на момент ініційованого Президентом круглого столу з конституційних питань.

Правда, круглий стіл через цю хворобу було зірвано, а створення конституційної комісії – ні. Не виключено, і це вже річ практична, що наступним разом Президент не відмінятиме круглі столи з конституційних питань навіть за відсутності Мороза, але за наявності нового очільника цього процесу – Мартинюка.

Тим більше, що пан Мартинюк усе вдосконалює і вдосконалює свою спікерську майстерність, не викликаючи особистих претензій навіть з боку затятих опозиціонерів. І саме він, а не Мороз, блискуче врятував парламент від зриву засідань у цей останній зимовий пленарний тиждень, який міг покласти початок відліку місячного терміну непрацездатності ВР та її розпуску...

КОНСТИТУЦІЙНА КОМІСІЯ ЯК НОВИЙ БІРЖОВИЙ МАЙДАНЧИК ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Утім, усі ці нюанси ще відіграють свою роль у майбутньому. Нині ж, попри все протистояння навколо розподілу повноважень та інших проявів “війни” в політикумі, спостерігається певне порозуміння всіх сторін.

Так, за створення конституційної комісії проголосувало лише 232 члени коаліції, і це начебто свідчить про дуже обмежений ресурс, недостатній для будь-яких чергових конституційних новацій, та й для подолання вето Президента в разі ухвалення непогоджених з ним конституційних законів.

Себто коаліція була вимушена взятися за “продовження конституційної реформи” без обіцяного раніше розширення себе, рідної, до офіційної конституційної більшості.

Але до складу комісії увійшли представники опозиції – хоча й не голосували за її створення. Більше того, до складу комісії ввійшла не хто-небудь, а сама пані Тимошенко – замість раніше пропонованого пана Томенка.

Мабуть, одного цього факту достатньо, аби остаточно впевнитися, що ні опозиція в цілому, ні БЮТ, ні сама пані Тимошенко не планують ніяких дострокових виборів. Навпаки, саме конституційна комісія в її теперішньому складі, у чинному скликанні Верховної Ради стане ключовим “біржовим” майданчиком практично всіх політичних процесів в Україні.

Це, зокрема, стосуватиметься всього пакета “конституційних законів”, включно з Основами зовнішньої та внутрішньої політики, що названі як умова координації дій опозиції у відповідній заяві БЮТ та “Нашої України”.

Але... Така показова деталь: заступником голови комісії, а не співголовою, як було в попередніх подібних структурах, обрано представника “Нашої України” пана Оніщука. Нібито й суто формальна річ, але символізує ставлення до президентського блоку. Відповідно, ідеться про те, що коаліція й надалі ігноруватиме конституційні погляди і цієї сили, і її патрона. При цьому за статус співголови для Оніщука проголосувала далеко не вся опозиція. А це вже солідаризація БЮТ з коаліцією навіть у такому начебто незначному питанні.

Це вже зараз прозорий натяк. Мовляв, коли в Президента та його політичної сили й була мета якось утримати Тимошенко від співпраці з антикризовою коаліцією в конституційних питаннях, то Ющенку слід одразу відмовитися від однієї з тез останнього інтерв’ю щодо несвоєчасності домовленостей з БЮТ про розподіл посад у майбутніх розкладах.

Простіше кажучи, Ющенко має обіцяти й гарантувати Юлі все, чого вона тільки не побажає. За тим же принципом, як сама пані Тимошенко вважала свого часу за потрібне обіцяти омріяну посаду спікера Морозу, якщо вже це була його ідея фікс...

КОМУНІСТИ МРІЮТЬ ПРО ВЛАДУ РАД І ВЛАДУ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ

Усе це лише тенденції, які ще стануть предметом запеклих торгів. А от обрання головою конституційної комісії комуніста пана Мартинюка є доконаним фактом, і неабияким. І справа не лише в самій партійній належності Адама Івановича.

Головне, що пан Мартинюк належить до єдиної нині політичної сили, яка вже розробила й оприлюднила власний проект нової Конституції, і саме після створення комісії, схоже, першою ж спрямує цей проект на її розгляд. Й оскільки решта учасників процесу досі не лише не подали власних документів, а навіть не визначилися публічно з ключовими принципами бажаної їм системи влади, – то пан Мартинюк матиме всі можливості зосередити роботу комісії на проекті КПУ.

Ну а вже сам цей проект має широкий резонанс, бо містить відмову від інституту Президента. Хоча, знову ж таки, для поточного процесу далеко не це є в ньому найважливіше, принаймні тому, що комуністи завжди були ініціаторами подібних ідей.

Куди цікавішим є те, що проект від КПУ не зупиняється на передачі повноважень президента ні прем’єр-міністрові, ні навіть спікеру ВР, а має на меті відновлення такої архаїчної форми радянської вертикалі влади, як “президія Верховної Ради”. Перейменування Кабміну в Раду міністрів і решта новацій – це вже лише аксесуари головного змісту пропозицій комуністів.

А сенс у тім, що завдяки інституту “президії” реальну владу можуть отримувати представники найменших політичних сил, котрі пройшли до парламенту й увійшли до правлячої коаліції. Себто йтиметься не про якусь там “золоту акцію”, курс якої може періодично девальвувати, а про одноразову конвертацію такої акції у владу, рівну нинішнім повноваженням Президента.

Не дивно, що ця ініціатива комуністів не викликала захоплення не лише в прибічників нині чинного Президента, а й у Партії регіонів та навіть СПУ. Аж до того, що один з найрадикальніших і найвідвертіших комуністів пан Грач трохи полякав коаліцію виходом КПУ з її лав. І це також вимушено прискорило створення конституційної комісії...

ЧИ ЗАХОЧЕ ПРЕЗИДЕНТ ІТИ НА  РЕФЕРЕНДУМ?

Але ці реальні успіхи комуністів, зі свого боку, штовхають принаймні Партію регіонів до нового етапу співпраці в конституційних питаннях з опозицією...

Найпростіший конституційний “компроміс”, який у разі такої співпраці вимальовується, – остаточне позбавлення Президента повноважень на користь прем’єр-міністра в обмін на збереження президентської посади як такої, але, мабуть, і з обранням Президента тим же парламентом. Питати в БЮТ і особисто Тимошенко, чи влаштовує їх ця схема, уже не потрібно: на цю тему сказано й красномовно промовчано вже достатньо, і зрозуміло, що Тимошенко це влаштовує.

Але, хоч як це парадоксально звучить, сьогодні вже не можна стовідсотково стверджувати, що подібна схема не влаштовує самого Президента Ющенка.

Його публічні міркування про конституційний референдум, який мав би відновити повноваження Президента, щонайменше перекреслюють останні сподівання на відновлення попередньої Конституції через Конституційний Суд. І не тому, що так вирішить КС, а тому, що, радше за все, такого подання від Президента взагалі ніколи не буде.

З іншого боку, Ющенко досі не може чітко сформулювати своє розуміння самого конституційного референдуму як джерела нового Основного Закону: консультативний він чи прямої дії. Це й справді непросто – з огляду на стан законодавства й тлумачень КС з цього питання.

Але, між іншим, створення парламентської конституційної комісії “спрощує” цю проблему й для гаранта. Оскільки фактично усуває можливість отримання такого проекту Конституції, який би мало сенс Президентові обстоювати саме на референдумі. Це, звісно, у разі, якщо Ющенко не збирається йти шляхом Кучми взірця 1996 року, або навіть перевершити його у творенні ні з ким не погодженого власного документа.

Тому, за згаданих умов, і залишається тільки компромісний варіант, який референдуму не потребує, а потребує торгів безпосередньо у ВР.

Водночас сам же Ющенко подав сигнал про можливість згоди з остаточним закріпленням уже навіть не парламентсько-президентської, а просто парламентсько-“канцлерської” системи правління. Цей сигнал – його згода безпосередньо очолити партію “Наша Україна”.

Не можна ж припустити, що пан Ющенко досі так і не запам’ятав пряму конституційну норму про заборону Президенту України поєднувати свою посаду з будь-якою іншою, включно з офіційним лідерством у партії. Принаймні ще на останніх парламентських виборах пам’ять йому в цьому не зраджувала.

Тому якщо він нині обходить цю норму і дає свою згоду на керівництво партією (а це, попри його заперечення, трактується як пряма команда), – то тлумачити це можна виключно як готовність продовжувати свою політичну кар’єру в інших, ніж тепер, конституційних умовах.

І вже в наступному, черговому виборчому періоді балотуватися не на посаду Президента, а на посаду прем’єр-міністра на чолі політичної сили...

Сила це справді чи “мертві бджоли” – питання окреме, хоча, як виглядає, сам Ющенко бачить у “Нашій Україні” чималенький резерв та ресурс. Так само, як бачить, імовірно, і приховані від стороннього ока справжні хиби й майбутні політичні провали в конкурентів своєї партії.

І можна навіть припустити, що саме цей “несподіваний” поворот конституційно-політичних можливостей Ющенка відбили у своїх випереджальних конституційних ініціативах комуністи, намагаючись відібрати владу вже не лише в інституту Президента, а саме в інституту прем’єр-міністра.

Та й анонсований на найближче майбутнє “пакт про ненапад” між Ющенком і Тимошенко має сенс лише для потенційних конкурентів у змаганні за одну посаду.

Утім, тут певним тестом може стати подання до КС щодо скасування конституційної реформи, особливо якщо це таки ініціює фракція БЮТ. Але й він стане тепер лише наслідком окреслених тенденцій.

Отже, черговий конституційний процес узяв свій офіційний старт. Він свідчить про визнання всіма політичними силами повного провалу попереднього конституційного експерименту. Хоча ще не свідчить, що з помилок, і навіть злочинів, зроблено правильні висновки. Але це зробити, на відміну від багато чого іншого, ніколи не пізно.

Ірина Погорєлова

УНІАН в Google News