Чи вдасться опозиції вивести людей на вулиці?

Чорноморський флот – маленька вершина айсбергу здачі національних інтересів... Частину з опозиційних лідерів координує влада... Доклавши зусиль, опозиція зможе мобілізувати людей...

Вчора Верховна Рада ратифікувала Харківські угоди, дозволивши перебувати Чорноморському флоту в Криму ще 25 років. Незважаючи на спокійне інформаційне тло, очевидно, що половина країни не прийняла цієї угоди. Чи здатна буде опозиція об’єднатися? Чи зможе прорвати інформаційну блокаду? Чи зуміє вивести на вулиці зневірене суспільство? Ці запитання УНІАН поставив лідерам опозиційних політичних сил.

Юрій Луценко, лідер “Народної Самооборони”, екс-міністр внутрішніх справ:

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ – МАЛЕНЬКА ВЕРШИНА АЙСБЕРГУ ЗДАЧІ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ

Об’єднання опозиції формально відбулося. Останні дні опозиція демонструвала єдність своїх вимог і дій на вуличних акціях і у парламенті. Але це об’єднання, з моєї точки зору, на жаль, не набуло організаційної форми. Яскравим прикладом цього був вчорашній мітинг, коли активісти того чи іншого партійного вождя більше дбали про скандування його прізвища і потрапляння партійного прапору в екран, ніж про досягнення спільної мети.

Ми сьогодні маємо ситуацію 1999 року, коли різнокольорова, різноідеологічна опозиція не змогла знайти організаційної єдності аж до того часу, поки нікому не відомі на той момент вуличні активісти не встановили наметова містечко “Україна без Кучми”. І лише після цього відбулася певна кристалізація політикуму, яка через декілька років прийшла до переможної Помаранчевої революції. Саме тому найбільшим питанням сьогодні для політиків є припинення взаємопобоювання, а для людей – максимальне об’єднання ,не дивлячись на приналежність або не приналежність до тієї чи іншої партії.

Формула громадського об’єднання була мною запропонована на вчорашньому мітингу. “Самооборона” буде цим займатися всі наступні місяці до Дня Незалежності. Ми, фактично, розпочали громадянську акцію “Я не продаю Україну”. Це значок, це біг-борд, це наліпка на склі автомобіля, це просто жовто-блакитна стрічечка у петлиці одягу для будь-кого, хто не згоден з курсом на розпродаж національних інтересів України. Ми вважаємо, що нас більшість, і до дня Незалежності ця акція може набути масштабного виразу невдоволених нинішнім колоніальним курсом Януковича. Це надпартійна акція. На неї не претендує ні “Самооборона”, ні БЮТ, ні інші політичні партії.

Ми зараз маємо напівтоталітарну владу, яка жорстко регулює телебачення, радіо, інші ЗМІ, яка ламає хребти у парламенті, нищить неугодний бізнес або політиків. Нічого кращого для достатньо замараних політиків усіх мастей, ніж перехід до наметів, до листівок, до прямого спілкування з людьми я запропонувати не можу.

Так само як Табачник є лише відволіканням уваги від загальної політики уряду Януковича, так і питання Чорноморського флоту є лише маленькою вершиною айсбергу здачі національних інтересів. Мені здається, не варто зараз зациклюватися лише на денонсуванні угоди. Варто пам’ятати, що у комплект здачі Януковичем країни входить здача ГТС (щоправда, оренда) з газосховищами, що є основою національної безпеки, інших галузей економіки. Наскільки мені відомо, вже почалися переговори про демаркацію Азовського моря без урахування українського острова Тузла. Чорноморський флот є найбільш психологічно подразливим, але не найбільш економічно нищівним. Варто говорити не про денонсацію тієї чи іншої угоди, а про радикальну зміну курсу на відновлення незалежності України.

Анатолій Гриценко, лідер “Громадянської позиції”, голова Комітету ВР з питань національної безпеки та оборони:

ЧАСТИНУ З ОПОЗИЦІЙНИХ ЛІДЕРІВ КООРДИНУЄ ВЛАДА

Абсолютно зрозуміло, що влада, яка демонструє силу, моноліт і з перших днів робить крупні помилки, треба і можна стримати лише за двох умов. Перше – це сильна опозиція. І друге – це сильна преса.

Як кажуть, “нет худа без добра”. Опозиція отримала від Януковича сильний імпульс до об’єднання. Більшість політичних партій, громадських рухів, які розуміють небезпеку державності і національній безпеці України від дій команди Януковича, почали об’єднуватися, координувати спільні дії. Цей процес вкрай необхідний для країни. Він буде непростим і не швидким, з кількох причин. По-перше, частина партійних вождів дискредитували себе, так само, як і ті ідеї, гасла, заклики, навколо яких раніше гуртувалися люди. Друге – надто багато накопичилося взаємних протиріч, міжособистісних проблем і конфліктів, які також треба здолати. Частину з опозиційних лідерів координує влада і робить кроки на роз’єднання. Ми побачили це вчора на мітингу біля ВР.

Зараз, коли крок за кроком обмежується інформаційний простір і стає більш схожим на російський, важливим є донесення до людей правди. Тому треба йти до людей, пояснювати небезпеку прийняття тих стратегічних рішень, які, на перший погляд, не стосуються кожної окремої сім’ї, але, насправді, впливають і на її сьогоднішній день, і на майбутнє. Робота з людьми – це також непросто. Мільйони людей зневірені, розчаровані і переймаються вирішенням своїх економічних і соціальних питань.

Інформаційної блокади поки немає. Але йде серйозне обмеження інформаційного простору. На перший план виходить роль журналіста, яка зараз важливіша за роль політика. Від журналістів залежить, чи будуть по кровоносним судинам суспільства накачувати кисень – правду, чесну об’єктивну інформацію, чи будуть накачувати угарний газ і отруювати суспільство, зомбувати його.

Вчорашнє досягнення парламенту це те, що і в Україні, і в Росії, і в Європі побачили, що, принаймні, половина України не підтримує цей “пакт Януковича-Медвєдєва” і вважає його зрадницьким.

Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського об’єднання “Свобода”:

МИ БРАТИМЕМО УЧАСТЬ У ВСІХ ВУЛИЧНИХ АКЦІЯХ ПРОТИ НИНІШНЬОЇ ВЛАДИ

Учорашній день показав абсолютну безхребетність парламентської опозиції. Їх там щонайменше 200 осіб. Навіть втративши тушок, яких вони самі свого часу привели до парламенту, вони зобов’язані були чинити опір. Коли кілька чоловік входили у сутички, а всі решта з боку стояли і дивилися на це, то даруйте, що ж це за опозиція?

“Свобода” попередньо давала конкретний “рецепт”, що потрібно було зробити. Їм потрібно було просто не пустити до зали засідання оті тушки, стати на дверях і не пускати. Це є і моральний, і психологічний тиск, коли людина заходить, а їй говорять: “Чому, зрадник, ти йдеш сюди? А ну забирайся геть звідси!” Хіба ті тушки, які зазвичай є безхребетними і політично невизначеними, під об’єктивами телекамер проривалися б у зал, щоб голосувати за Чорноморський флот? Навіть якщо б вони картки завчасно віддали, увесь світ побачив би нелегітимність того голосування. А так здали Україну під димовою завісою.

Ну добре, кинули шашки. Так треба було вже хоча б сльозогінний газ туди запускати, щоб усі повибігали з зали. На превеликий жаль, парламентська опозиція не пройшла тест на свою дієздатність в умовах жорсткого протистояння з українофобськими антиукраїнськими силами.

Я вважаю, ми сьогодні перебуваємо у 1991 році.

Що стосується об’єднання опозиції. Наскільки ненавидять один одного ті, хто сьогодні претендує себе назвати опозицією. Я собі важко уявляю, що ті люди, в принципі, можуть між собою домовитися. Вчора у нас було засідання виконкому і ми ухвалили наступне рішення: ми будемо брати участь у всіх вуличних акціях, протестах, які буде організовувати будь-хто проти цього антинародного режиму. Хоча ми чітко розуміємо, що на порядку денному саме національна і соціальна революція, а не просто боротьба з окремими особистостями при владі. Ми вже побачили, що можна поміняти обличчя при владі, а якщо не змінити систему, фактично все залишається тим самим, тільки під іншим ракурсом і іншими кольорами.

Мене шокувало, що сесія Івано-Франківської облради, яка повністю складається з представників так званих національно-демократичних сил, тричі не зуміла зібрати кворум, щоб проголосувати протест проти ратифікації цієї угоди. Є 14 облрад, де більшість має БЮТ і НУ-НС. Уявіть, який був би тиск, якби вчора не тільки були депутати Львівської облради на чолі з Мирославом Сеником, а на трибуні стояли 14 голів обласних рад та перед ними з десяток тисяч депутатів облрад від так званих опозиційних сил… А чому вони так не зробили? Тому що торгуються за посади.

Опозиція – це не просто обличчя, яке виходить на камеру і каже: “Ми проти”. Це ціла система депутатів, партійних організацій, це пропаганда і агітація, ідеологія, підтримка людей.

Я взагалі маю сумнів, що якби були інші результати виборів, то не були б підписані такі самі угоди, які б тільки подавалося в іншому ракурсі. Вчорашні заяви Путіна це підтверджують. Домовленості ж не нові. Дії нинішньої влади викличуть супротив у будь-якому випадку, рано чи пізно. Але по настроям людей я відчуваю, що цей спротив не буде настільки лагідний, як під час Помаранчевої революції.

ЗМІ мають просто шалений вплив на суспільство. Але, на щастя, ми живемо в іншу епоху, епоху Інтернету. Я розумію, що Інтернет-користувачів є набагато менше, ніж тих, хто дивиться телебачення. Але все таки рушійна сила суспільства, в тому числі і молодь, користується Інтернетом.

Мене дивує, наскільки була впевнена у своєму довгому пануванні Україною Тимошенко і Ющенко, що їм за час свого правління не прийшло у голову створити певні медіа-імперії, щоб опинившись у такій ситуації, як сьогодні, можна було б доносити свою позицію людям. Не маючи контролю над ЗМІ їм доведеться надзвичайно складно.

Звичайно, не можна нехтувати спілкуванням з людьми. Ми це робимо постійно: їздимо по районах, по селах, організовуємо зустрічі і доносимо до людей правдиву інформацію про ситуацію. Люди зараз є набагато політично грамотнішими, правильніше ставлять оцінки подіям, що відбуваються. Навіть дивлячись телебачення, багато хто може “фільтрувати” новини. Якщо прозвучала, скажімо, вчорашня заява Януковича про Голодомор, то що б далі не розказували, які б райдужні перспективи не малювали, людина для себе зробила висновки. Люди не настільки дурні, що їм можна повністю задурманити свідомість брехливою інформацією.

Оскільки парламент вчора показав свою повну неспроможність, треба вимагати його розпуску і денонсації цієї угоди. Треба приводити нову владу.

Національна революція – ось вихід з ситуації.

Вчора мене вразило (і це було незаплановано), коли люди, які стояли біля стін парламенту, самі придумали це гасло і почали кричати: “Революція!”. Революційна ситуація назріває. Хоча її ще немає.

В’ячеслав Кириленко, лідер партії “За Україну!”:

ПРИЙШЛИ ТІ, ХТО ВСТАНОВЛЮЄ ДИКТАТУРУ

Треба творити національний рух опору. І для цього всі опозиційні сили повинні ставати пліч опліч, забуваючи про колишні розбіжності. Як це побажання перетворити на реальність? Поки що є запитання, навіть після вчорашніх подій. Я зі свого боку, зробив відповідний заклик і готовий підписати спільну заяву або спільне звернення з іншими опозиційними силами. Коли вони дозріють до такого рішення – це питання. Бо кожен намагається під свого вождя створити щось своє. Думаю, вождям це до вподоби. Але людям – ні.

Те, що будуть закручуватися гайки і те, що буде закручуватися свобода слова, для мене уже є абсолютною реальністю. Думаю, це є справжній намір влади. Але чи дозволить це робити народ, громадянські активісти, політичні партії і всі небайдужі люди – це поки що неясно. Я сподіваюся, що не дозволять. І буде хоча б альтернативна думка висвітлюватися у ЗМІ. Зараз все менше і менше правдивої інформації, особливо про опозиційні рішення і дії, з’являється у мас-медіа, особливо електронних.

Коли стає менше надії на телебачення, треба повертатися до старих перевірених методів: листівки, летючки, з рук в руки, від дверей до дверей, шляхом народної комунікації. Це завжди у таких обставинах давало свій результат.

Вчорашні події показали, що тепер у нас мордобій і є основа парламентської діяльності. Не треба вміти читати, тим більше писати, закони, а треба бути боксером, який раз на рік приходить до парламенту для виконання своєї роботи. Думаю, цивілізований світ повинен на це зреагувати. І не робити вигляд, що все гаразд: прийшли демократи, тільки інакші. Ні, прийшли ті, хто встановлює диктатуру.

Ми за годину після вчорашніх парламентських подій випустили заяву партії “За Україну!”, в якій чітко кваліфікуємо те, що угода не ратифікована: і за відсутності кворуму, і за порушення процедури і внаслідок багатьох інших обставин нормативно-правового і процедурного характеру. Для нас потреби в денонсації немає, бо ця угода нератифікована. І російський флот завершує своє перебування в Криму 28 травня 2017 року згідно угод від 1997 року. Така позиція партії

Мустафа Джемільов, лідер кримсько-татарського народу, народний депутат:

ДОКЛАВШИ ЗУСИЛЬ, ОПОЗИЦІЯ ЗМОЖЕ МОБІЛІЗУВАТИ ЛЮДЕЙ

Та політика, яка ведеться нинішнім керівництвом, не влаштовує нас, тому ми ще розглядатимемо питання щодо приєднання до опозиції. Я казав, що кримські татари відчувають глибоке розчарування такою політикою. Ми звикли, що з моменту завоювання Криму, на думку корінного народу тут не зважали. Але ми дуже розраховували, що у незалежній Україні, яка сама була у такому ж становищі, буде інше ставлення і інша поведінка щодо корінного народу. І ось так розпоряджатися нашою територією, представляти цю територію іншій країні – це продовження імперської політики, яка проводилася на півострові протягом століть після приєднання Криму до імперії. Ми ще не відчуваємо інформаційної блокади, але я передбачаю, що ми ще відчуємо її. Я не думаю, що опозиція зможе швидко зорганізувати масові протести людей, але вірю, що, доклавши зусиль та зробивши роботу, вона зможе вивести людей на вулиці.

Перебуваючи у Страсбурзі, я вчора дізнався, що у парламенті ратифікували харківські угоди. Про те, як це відбувалося, я знаю з преси. А не з преси знаю, що серед тих хто “голосував” за ратифікацію угод були депутати, які перебували тут у Страсбурзі. Ці угоди наносять надзвичайно серйозну шкоду не лише кримсько-татарському народу, але й національним інтересам України. І я гадаю, що задля денонсації угод слід вживати всіх заходів, аж до розпуску такого парламенту.

В Україні перебуватиме флот країни, яка періодично втягується у військові авантюри і деколи цей флот бере участь у цих авантюрах. Під час війни Росії із Грузією ЧФ обстрілював береги Грузії. Якби це була не Грузія, а інша країна, по інший бік Чорного моря, яка має ударну силу в три-чотири рази більшу за Чорноморський флот, що б тоді відбулося? Адже тоді гіпотетичний противник мав би право нанести удар у відповідь не лише по кораблях, але й по базах Чорного моря. Чому ми повинні втягуватися у чужі війни? Чому ми повинні надавати базу країні, високопосадовці якої час від часу кажуть, що Крим це територія Росії, що півострів все одно повернеться? Виникає аналогія із Грузією, коли абхазам спочатку надали російські паспорти, а потім вирішили захистити права тих, кому видали паспорти та відшматували територію? А в Крим за такого наміру і військо не потрібно вводити. Якщо Росія захоче влаштувати виставу, як в Грузії, то там вже готова двадцятитисячна армія на території країни. Росія постійно підтримуватиме сепаратистські сили. Вона зможе піти на будь-яку провокацію, щоб дестабілізувати ситуацію. Україна сама повинна мати там військову базу.

Опитувала Анна Ященко

УНІАН в Google News