31 жовтня побачимо міжусобиці олігархів?

Суттєву опозицію планам нового режиму можуть скласти українські мільярдери... Посилення Януковича аж ніяк не потрібне Ахметову... У всіх перед очима поганий приклад путінської Росії...

Суттєву опозицію планам нового режиму можуть скласти українські мільярдери... Посилення Януковича аж ніяк не потрібне Ахметову... У всіх перед очима поганий приклад путінської Росії...

Віктор Янукович

Після заяв Януковича 23 травня в інтерв’ю трьом провідним телеканалам українській людності стало зрозуміло: вибори до місцевих органів влади таки будуть 31 жовтня поточного року. У селах і селищах – мажоритарні, у районах, містах та областях – скоріш за все, змішані, з висуванням кандидатів-мажоритарників та відкритих списків від партій (не блоків!) Голоси у ВР «регіонали» можуть набрати і без союзників з коаліції з блоку Литвина та КПУ. «Тушки» та морально нестійкі депутати з опозиційних фракцій допоможуть.

«Литвини» та «комі», як свідчать джерела в їхніх штабах, воліли б відтягнути місцеві вибори на 27 березня 2011 року, оскільки на осінь елементарно не готові. Ні в матеріальному, ні в організаційному плані. До того ж, після зими, яка обіцяє бути важкою для населення, обидві сили могли б поліпшити свій результат за рахунок нестійкої електоральної периферії ПР. Але все йде до того, що їхні протести особливої ролі в розвитку подій не відіграють.

Тим паче що БЮТ, незважаючи на значну рейтингову «яму», може бути зацікавленим у якнайскоріших виборах, щоб «почистити» свої регіональні організації від «зрадників». Існує велика імовірність того, що «за» проголосують ті 7–8 членів фракції НУ–НС, які симпатизують Арсенію Яценюку: зрештою, є сенс якнайскоріше конвертувати у щось реальне його 4–5% рейтингу. Бозна, що буде з тим рейтингом далі.

А ще соціологи оцінюють як цілком реальні шанси створити фракції в радах Західної України партії «За Україну» В’ячеслава Кириленка. А на нього орієнтується 12 депутатів фракції НУ–НС.

Та й Сергій Тігіпко, якому пророкують на місцевих виборах неабиякі успіхи в Східній та Центральній Україні, а особливо в Києві та Дніпропетровську, має в парламенті ще кількох прихильників, крім позафракційного Тараса Чорновола. Тігіпкові теж вигідно якомога швидше взяти участь у виборах, оскільки входження у владу на його електоральних показниках може відбитися в перспективі не найкращим чином.

Звичайно, Партія регіонів має вельми оптимістичні плани на осінні вибори: за рахунок адмінресурсу та «мажоритарного елементу» (що пов’язані між собою) не лише посилити домінування в Східній та Південній Україні, а й узяти під адміністративний контроль Центральну Україну. Вона значно менше ідеологізована, ніж Західна. Утім, і в цьому традиційно нацдемівському регіоні облради вже зараз не змогли висловити недовіру призначеним Банковою губернаторам.

ПР взяла під контроль виконавчу гілку влади, тепер їй потрібно «підкорити» органи місцевого самоврядування (і підготувати плацдарм для отримання у 2012 році конституційної більшості в парламенті).

На перший погляд, завдання, поставлене Януковичем на місцеві вибори, є цілком реальним. Опозиція до осені явно не підніметься. Тимошенко не вдається консолідувати опозиціонерів, серед яких з’явилося чимало меншеньких «тимошенчиків» як радикального, так і поміркованого націонал-орієнтованого штибу. Перед Юлією Володимирівною стоїть дуже складне завдання зберегти структури й кадри деморалізованого БЮТ для подальших політичних боїв.

Хто протистоятиме «бульдозеру»?

Як не дивно, суттєву опозицію планам нового режиму можуть скласти українські олігархи. Для багатьох із них надмірне посилення – аж до всевладдя – нового моноцентричного владного режиму є просто небезпечним. Від влади, яка впевнилася у своїй безкарності та неконтрольованості, можна чекати чого завгодно. У всіх перед очима приклад путінської Росії: ще добре, якщо за відповідну данину відпустять, як Абрамовича, до Британії. А можна ж розділити долю Березовського, а то й Ходорковського.

Крім того, зараз вплив на Януковича стрімко монополізує Дмитро Фірташ, який вклав великі кошти у вибори-2010, діючи за принципом «пан або пропав». Тепер час відбивати вкладене. І повернення 11 мільярдів кубів газу, відібраних Тимошенко, скоріш за все, буде лише «квіточками». «Ягідки» ще попереду, за останні 5–6 років уродженець Чернівців устиг проявити неабиякі апетити. А поряд з «великим шефом» є Льовочкін, Бойко, Хорошковський, які завжди підсоблять…

Схоже, небезпеку відчувають не лише орієнтовані на БЮТ олігархи (Богдан Губський мусив «здати» коаліції контрольовану ним фракцію БЮТ у Київській облраді, на черзі, як кажуть, і Костянтин Жеваго). І не лише просто «чужі» для “регіоналів” олігархи (Ігор Коломойський веде запеклі юридичні бої за свою власність, у тій же ролі може опинитися невдовзі й Віктор Пінчук).

Ахметов і Фірташ

Не секрет, що надмірне посилення Януковича аж ніяк не потрібне Рінату Ахметову. Відносини між найбагатшим і найвладнішим українцями давно не є безхмарними. Уже під час свого другого прем’єрства Віктор Федорович, який довгий час вважався креатурою Ріната Леонідовича, що називається, «показував зубки». Стверджують, що тодішній глава уряду в доволі грубій формі відмовив мільярдеру-земляку в проханні надати преференції в бізнесі деяким своїм іноземним партнерам. Були й інші негарні сцени.

Чи не тому Ахметов став однією з головних рушійних сил наведення мостів з Тимошенко і створення ПРіБЮТу? Чи не тому Рінат Леонідович дуже скупо фінансував президентську кампанію Януковича? (Натомість і отримав від «роздачі слонів» порівняно небагато, фактично лише «Євро-2012»). Чи не тому зараз у «святая святих», у Донецьку, намітилося серйозне протистояння між «ахметовським» головою облради і «януковичівським» губернатором?

У таких політиків, як Арсеній Яценюк, В’ячеслав Кириленко, Анатолій Гриценко, Олег Тягнибок є молодість (хай і відносна), енергія, харизма. Усе необхідне для успіху на виборах, особливо місцевих, де можна сконцентруватися на певних «точках». Недостає лише грошей. Та й Сергій Тігіпко навряд чи горить бажанням знову проводити вибори за свої кревні. А в нього найвищі шанси «попастися» якраз на електораті ПР.

Натомість гроші є в олігархів. І не буде нічого несподіваного, якщо навіть ті з них, хто є членами Партії регіонів, вкладатимуть кошти не так у кампанію ПР, як у зовсім інші сили та лідерів. Свою «багатовекторність» вони вже не раз демонстрували. Серед тих, хто фінансував на останніх виборах Тігіпка, Яценюка й Тягнибока, були дуже несподівані особи.

Чим більші будуть фракції в місцевих органах влади в інших політичних сил, тим меншим буде там вплив Януковича і тим ширшим буде простір для маневру в олігархів. Адже саме ці органи вирішують питання доступу до приватизації майна й землі, «розрулююють» серйозні грошові потоки. А то доведеться за всім цим іти на поклон на Банкову. Не накланяєшся…

А тому 31 жовтня 2010 року ми цілком можемо стати свідками не так битви між владою та опозицією, як політичних міжусобиць українських олігархів. А динамічна конкурентність завжди (і в цьому випадку теж) однозначно краща, ніж закостеніла монополія.

Микола Писарчук