Бродіння всередині влади і опозиція другого порядку

Ні Симоненко, ні Тігіпко не збираються виходити з влади. Це ж так зручно – користуватися всіма перевагами, які дає одночасне перебування у владі й опозиції... Литвин завдяки Пукачу давно зав’язав з опозиційністю...

Ні Симоненко, ні Тігіпко не збираються виходити з влади. Це ж так зручно – користуватися всіма перевагами, які дає одночасне перебування у владі й опозиції... Литвин завдяки Пукачу давно зав’язав з опозиційністю...

З опозицією «першого порядку» нинішня влада більш-менш навчилася мати справу. Максимально роздрібнити, «наїхати» на бізнес-спонсорів, виділити достатні кошти на «тушок», підігнати під себе любих коаліційне та виборче законодавство, відрізати опонентів від інформаційного простору – і проблеми з БЮТ та численними складовими НУ–НС доволі ефективно мінімізуються.

Натомість перед правлячою Партією регіонів постала інша проблема – напередодні місцевих виборів про себе заявила «опозиція другого порядку».

Петро Симоненко і Адам Мартинюк

Маються на увазі політичні союзники ПР по коаліції. Чи не найгострішу за останній час критику на свою адресу влада отримала від Компартії та її незмінного лідера Петра Симоненка. Здається, навіть БЮТ не додумався назвати підвищення чинним урядом цін на газ та тарифів на послуги житлово-комунального господарства «політично аморальними».

Вони, мовляв, все одно не вирішують фінансових та економічних проблем, що стоять перед державою, натомість «тільки посилюють напруженість у суспільстві, підривають авторитет влади, перекладають всю тяжкість економічних, соціальних і політичних помилок, допущених колишньою і нинішньою владою, на плечі трудящих».

"Такими рішеннями уряд ставить проблеми тарифної та цінової політики в пряму залежність від інтересів олігархічних кланів і закордонного капіталу. Ми вважаємо такий підхід неприпустимим і політично аморальним".

Ще радикальнішим постав депутат фракції КПУ Спиридон Кілінкаров, який взагалі закликав проводити масові акції протесту проти підвищення тарифів: «Потрібно чітко заявити: якщо ви порушуєте наші права, то ми за вас голосувати не будемо». Це вже межує із закликом не голосувати на місцевих виборах за Партію регіонів.

Ні, недарма з’явився на світ відомий афоризм, який приписують Вольтеру, – «збав мене, Боже, від друзів, а з ворогами я сам упораюсь».

Але особливо гостро Петро Симоненко «відірвався» на не зовсім «рідному» для правлячої партії віце-прем’єрові з економічних реформ Сергієві Тігіпку. Він порівняв колишнього свого підлеглого, першого секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу, з «повітряною кулькою», надутою якимись «технологами» для того, щоб «у черговий раз обдурити українського виборця».

Коаліція доручила віце-прем’єрові підготувати Податковий кодекс, а Тігіпко, каже лідер комуністів, зробив це (які виразні характеристики!) «непрофесійно, безграмотно, тупо й бездарно». Коротше, «кулька здулася», тому Азаров нібито усунув Тігіпка від участі в подальшій підготовці Податкового кодексу, а надалі цю роботу буде курирувати перший віце-прем`єр Андрій Клюєв. Активно над кодексом також працює віце-прем`єр Борис Колесніков. (До речі, чи не ці чудові донбаські хлопці стояли за підвищенням тарифів, таким не милим серцю Симоненка?)

А ті заяви (щодо Податкового кодексу), які робив Тігіпко – це відсебеньки, спроба показати, що він щось важить у цьому процесі", – заявив нещадний до сумнівних витворів політтехнологів Петро Миколайович.

Сергій Тігіпко і Віктор Янукович

Але що характерно, той самий вщент скритикований головним комуністом «сильний українець» Сергій Тигіпко, у свою чергу, сам не проти пофрондувати й покритикувати оту владу, в яку він влився після президентських виборів.

Чого варта лише заява від 23 липня про те, що проведення реформ гальмується відсутністю політичної волі у влади і браком молодих освічених фахівців. «Я думаю, два основні моменти. Перше: недостатня політична воля навіть сьогодні. Я говорю про владу в цілому. І дуже серйозні проблеми з виконавцями», – заявив Тігіпко.

Тігіпко доволі гостро критикував Януковича за підписання Харківського пакту, а також низку коаліційних законів – зокрема про місцеві вибори, про єдиний соціальний внесок. Сергій Леонідович критикував і власний уряд за непрозору приватизацію «Лугансьтепловозу» та за заборону експорту зерна.

Апофеоз – це заява про те, що Тігіпко не підпише урядовий проект Податкового кодексу. Ситуація з цими проектами нині заплуталася, їх, урядових, вже цілих два. До одного Тігіпко ніби причетний, а от до того, який був надрукований в «Урядовому кур’єрі» для «всенародного обговорення», ні, не причетний ніяким боком. Він неправильний і неліберальний. І його розробив неправильний уряд, ще неправильніший, ніж бджоли Вінні-Пуха.

Навряд чи мала сподобатися колегам Тігіпка з уряду і його заява про намір співпрацювати з Тимошенко в майбутніх органах місцевої влади.

Що цікаво, ні Петро Симоненко, ні Сергій Тігіпко аж ніяк не збираються виходити з влади і коаліції. Це ж так зручно – користуватися всіма перевагами, які дає одночасне перебування у владі й опозиції. Тут тобі і матеріальні блага, і перспективи на виборах.

Адже і правляча Партія регіонів, і опозиція другого порядку в особі КПУ та «Сильної України» мають спільні базові регіони – Схід та Південь України. Звідси і таке активне останнім часом «відстроювання» «слоюзничків» по коаліції від «старшого брата». Зовсім не хочеться приймати на себе негатив від підвищення тарифів, зростання цін, нарощування зовнішніх та внутрішніх боргів, погіршення соціально-економічної ситуації, яке очікують восени практично всі експерти.

Зате критика всіх недоліків у роботі влади дає гарантовані очки у виборця. Навіть при виборчому законі, який ніби дає всі переваги ПР.

Здається, опозиція другого порядку зараз створює «регіоналам» чи не більші проблеми, ніж власне опозиція. Те, що владу критикує БЮТ або Арсеній Яценюк з В’ячеславом Кириленком, це природно, це вже стало звичним, як дзижчання літніх мух. А от критика від «союзників» дезорієнтує виборця у самому електоральному осерді ПР і загрожує як порушити монополію у місцевих органах влади на Сході та на Півдні України, так і завадити взяти під контроль ці органи в Центральній Україні.

«Союзнички» вже показали зубки і у парламенті – «прокотили» закон про всенародний референдум, який давав можливість ПР з усіма зручностями скасувати політреформу і повернути Януковичу повноваження Кучми.

Володимир Литвин і Віктор Янукович

Треба сказати, спікер ВР Володимир Литвин уже доволі давно не фрондує. Припинив цю невдячну справу після спроби внести зміни до закону про місцеві вибори. Але ж на всіх генералів Пукачів не напасешся. Та й сам Володимир Михайлович аж геть не схожий на толстовця і при нагоді може відплатити за приниження.

Чи не тому триває збір підписів у фракції НУ–НС, де сукупними зусиллями Балога та Жванії ніяк не досягнуть заповітної позначки у 37 мандатів, щоб привести фракцію у правлячу коаліцію? Вистачило б «замістити» комуністів і зайвий раз нагадати «литвинівцям», «хто є ху».

Але голосів поки що немає. А якщо навіть будуть, то це буде лише тактичне й тимчасове, проте ніяк не стратегічне вирішення проблеми. Хіба в Балоги зі Жванією мало амбіцій та апетитів? Рано чи пізно вони теж почнуть політичний шантаж.

Вихід для партії влади – самотужки взяти парламентську більшість на парламентських виборах 2012 року. Але ця перспектива стає дедалі більш туманною. Адміністративними методами такого не досягнеш – перевірено не на одних перегонах в Україні. Навіть якщо досягти високих результатів на місцевих виборах.

А в успішне здійснення нинішньою владою економічних реформ і підвищення добробуту людей віри стає дедалі менше.

Микола Писарчук