Директор Інституту журналістики: Абітурієнт як жертва гласності й прозорості. А хто ж винен?

“Що змушує ЗМІ так непрофесійно діяти? Власний непрофесіоналізм і безвідповідальність, а ще лінь аналізувати, самостійно збирати факти...” Інтерв’ю з Володимиром Різуном

“Що змушує ЗМІ так непрофесійно діяти? Власний непрофесіоналізм і безвідповідальність, а ще лінь аналізувати, самостійно збирати факти...”

Завершення вступної кампанії до вишів цього року ознаменувалося неприємним інцидентом, який швидко набув розголосу. Громадянська мережа “Опора” перевірила списки абітурієнтів Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (КНЕУ) та зробила резонансну заяву про те, що топ-рейтинги ВНЗ зайняли липові переможці престижних конкурсів. Найгостріші звинувачення пролунали на адресу Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Представники “Опори” заявили, що з одинадцяти нових студентів, які перебувають у топ-рейтингу, десять мають фальшиві дипломи. Зідно з  даними сайту Вступ.інфо, з’явилася інформація про те, що з 11 позицій топ-рейтингу до Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка в 10 абітурієнтів є позначка «+» у графі «переможець олімпіад/конкурсів» (На момент написання матеріалу доступ до сайту Вступ.інфо був заблокований). За твердженням співробітників неурядових організацій, прізвищ цих 10 абітурієнтів немає в наказах Міністерства освіти й науки.

Утім, вже через день після оприлюднення інформації до приймальної комісії, а потім і до телеканалу "Інтер", який оприлюднив списки цтих одинадцяти студентів, звернулася мати абітурієнтки Дарини Лисенко, яку на всю Україну ославили як “липову” олімпіадницю. Вона не лише заперечила інформацію про несправжнє свідоцтво, а й заявила, що її донька вступає на загальних підставах, оскільки для спеціальності «журналістика» жодна олімпіада не має значення, бо там творчий конкурс. І взагалі Дарина може опинитися в списку нижче від тих, хто пройшов цього року до інституту на бюджет.

Ми поставили кілька запитань директорові Київського інституту журналістики КНУ Володимиру Різуну.

Володимире Володимировичу, як ви прокоментуєте цю інформацію щодо липових переможців?

Найголовніше те, що тут немає предмету розмови, оскільки на журналістику ніякі олімпіадники не мають жодної пільги, через те приймальна комісія навіть не фіксує їхні дипломи, бо в тому нема потреби. І це добре знають абітурієнти. На жаль, цього не знає громадська організація «Опора», бо вона, певно, не прочитала уважно умов вступу до Інституту журналістики, бо якби прочитала, то такого інформаційного ляпу не зробила б.

Ясно одне, що існує неофіційний сайт певної неурядової організації, який склав неперевірений рейтинг студентів, зчинив галас, завдав репутаційної шкоди вступникам, вишам, системі прийому до вишів та при цьому дискредитував свою власну діяльність. Більше того, я та мої колеги переконані, що такі безвідповідальні інформації шкодять самій ідеї гласності й прозорості вступної кампанії.

Я зовсім не тішусь із цієї ситуації, навпаки опечалений, що через халатність усіх, а не тільки «Опори», страждає прекрасна ідея зробити вступну кампанію прозорою. Правда, це ще й свідчить про те, що не можна глобальні процеси запускати в суспільстві поспішно, без належної підготовки, продумування всіх деталей, механізмів. Як бачимо, заморські грантові гроші – це зовсім не запорука успішного проведення великих кампаній, що стосуються життя суспільства. Для цього потрібен насамперед здоровий глузд, наявність фахівців зі здоровим глуздом, апробовані методи й механізми. А цього всього, як виявилося, нема. Абітурієнт став жертвою гласності й прозорості: ви тільки вдумайтеся, відвідування сайту vstup.info сягає майже 2 мільйони. І щосекунди ці мільйони підсідають на неправдиву, спотворену інформацію. І робиться це все під дахом Міністерства освіти. Звичайно, люди вірять міністерству!

А хто ж винен? Насамперед попередній склад МОН, який «запустив» цю систему без належної підготовки і втягнув у непідготовлений процес себе, громадські організації, вищі навчальні заклади й суспільство в цілому.

А ще вражає цинізм, з яким ті, хто опікується сайтом, виносять звинувачення дітям у «фальшивомонетстві», свідомо оперуючи неправдивою інформацією! Те, що громадські організації обізнані з некоректною роботою їхнього сайту, я переконаний, бо, їдучи на роботу, по радіо «Промінь» слухав передачу, де один із керівників відповідної громадської організації (не пригадую прізвища) закликав абітурієнтів звертатися до офіційних вишівських сайтів, мовляв, МОНівська система «Конкурс» не досконала. Я не втримався і подзвонив із запитанням в ефір та запропонував тимчасово призупинити роботу сайту, на що учасник розмови відповів, що цього не варто робити, але в той же час не треба довіряти сайту. Парадокс!

Отже, вина за цю ситуацію спільна: винні університети, що не порушили вчасно перед МОНом питання про зупинку роботи сайту або про негайне поліпшення його модерування; винен нинішній МОН, що не звернув вчасно уваги на це; винна громадська організація «Опора», що свідомо і халатно ставиться до своїх обов’язків допомагати суспільству, служити його консолідації, а не нагнітати ситуацію і вносити непорозуміння. Ідея громадянського суспільства набагато вища, ніж робота окремо взятої громадської організації. І тому асоціація громадських організацій має давати належну оцінку діяльності тих неурядових організацій, які дискредитують саму ідею побудови громадянського суспільства. Громадські структури повинні співпрацювати з різними соціальними інститутами, а не бути в ролі міліціянтів чи прокурорів. Тільки співпраця може слугувати консолідації суспільства. Хіба так важко було «Опорі» просто потелефонувати чи прийти до приймальної комісії і розібратися в суті питання? У результаті не було б цієї дезінформації.

Поясність, будь ласка, як таке стало можливим у принципі? Де «Опора» брала відомості про абітурієнтів і чи можливі різночитання, адже відомо, що приймальні комісії зобов’язані передавати в Міносвіти дані про абітурієнтів.

Правильно. Ми передаємо цю інформацію в Міністерство освіти і науки, бо ще попередній міністр нас зобов’язав це робити. Ми з колегами так пояснюємо ситуацію. Абітурієнти нашого університету самостійно реєструються на сайті приймальної комісії. І там серед інших є запитання, чи є ти переможцем олімпіади. А дитина може бути переможцем будь-якої олімпіади – районної, міської, обласної. Якщо дитина є переможцем будь-якої олімпіади, вона все одно пише, що так, ставить плюс. (Хоча на вступ, як правило, впливає лише перемога в олімпіаді четвертого рівня, тобто всеукраїнській, але на журналістику це взагалі не поширюється). Щоночі з нашого сервера йде копія даних до МОН. Але анкета працівниками приймальної комісії уточнюється, якщо дитина прийшла до комісії і принесла підтверджуючі документи. Тільки опрацьована працівником приймальної комісії анкета є офіційною. Те, що заповнюють самі абітурієнти до перевірки приймальною комісією, є неофіційними даними. Але воно є на сайті університету і копіюється в МОН. Це означає, що модератори сайту vstup.info повинні щоразу вносити корективи в анкети дітей, як це роблять приймальні комісії, бо дитина записала, що вона учасник олімпіади, а працівник приймальної комісії цю пільгу зняв, бо дитина або не підтвердила документально, або в неї не та олімпіада.

Так трапилося і з Лисенко Дариною. Вона справді є переможницею олімпіади третього рівня з англійської мови (і взагалі, як виявилося, це дуже старанна дівчинка, у якої багато різних дипломів та сертифікатів, – от про це канал “Інтер” краще зробив би сюжет!) І як сумлінна дівчинка, вона поставила плюс навпроти запитання «Чи є ти учасником олімпіад/ конкурсів?» Звісно, коли вже Дарина прийшла до приймальної комісії і подала документи, то працівник комісії зняв цю пільгу, бо на журналістику жодна олімпіада не має значення.

Що робить сайт vstup.info? Копіює початкові анкети абітурієнтів і вважає їх остаточним варіантом. Але ж наступного дня на той сайт передаються уточнені дані. Проте модератори того сайту або не мають часу, або не вистачає на сайті людей, або просто халатність заважає їм вносити уточнення. Ну якщо ви не можете вносити вчасно корективи, то не беріться за справу! Скажіть відверто: ми не встигаємо. Скажіть своїм грантодавцям: ми відмовляємося від гранту, бо не маємо змоги коректно робити свою роботу!

Цю ситуацію з олімпіадниками я ще можу якось пояснити. А як пояснити інше: дзвонить абітурієнт і каже, та я ж не складав творчого конкурсу, а ви мені поставили загальний бал 702 (без творчого конкурсу у нього максимально може бути 600), то що, я беру участь у загальному конкурсі? А де ви взяли цю цифру, запитую? На сайті vstup.info?!

Більше того, технічний секретар будь-якої приймальної комісії, коли дитина каже, що вона переможниця олімпіади, обов’язково дивиться наказ Міністерства освіти і науки. Тож якщо в наказі прізвища нема, то галочка, чи отой “плюс”, знімається з анкети. Згаданий вами сайт оперує неперевіреними анкетами.

І що вийшло в підсумку? Засоби масової інформації дали матеріал про цих олімпіадників, надали списки дітей, яких фактично звинуватили в тому, що вони – фальшиві олімпіадники. Тобто дітей на всю Україну звинуватили, що вони принесли до приймальної комісії фальшиві дипломи. Крім того, звинуватили приймальні комісії в махінаціях.

Значить, винні і ЗМІ?

О, це окрема тема! І ця медіаситуація ще раз переконує, що українська журналістика безнадійно хвора.

Причина? Українські медіа заполонили непрофесіонали. Наша радість з того, що журналістика – відкрита професія і в ній можуть працювати, хто хоче, – надмірна! Коли спілкуєшся з журналістом і відчуваєш, що з питаннями перевірки фактів, балансування інформації – він просто незнайомий або не вважає це за потрібне, – стає печально. А для чого ж працює ця машина факультетів журналістики, якщо в редакційних колективах не сповідують елементарних професійних принципів? Ну, вже кожен першокурсник знає, що балансувати інформацію – це насамперед подати дві протилежні точки зору. Але чиї точки зору? Насамперед того, хто щось каже, і того, про кого кажуть. Це ж елементарно! Якщо «Опора» заявила, що в Інституті журналістики взяли не тих олімпіадників, то треба взяти інформацію з Інституту журналістики й перевірити цей факт. Простіше простого. Невже, щоб опанувати цей принцип роботи, треба багато вчитися? Я радий, що всі медіаматеріали про олімпіадників, які пройшли через ЗМІ, зроблені не нашими випускниками. І то слава Богу! Небалансований матеріал – це завжди чорний піар.

Я сказав постраждалій абітурієнтці Дарині: дивися і вчись, ти постраждала від медіа і хочеш бути журналісткою. Не роби з людьми так погано, як зробили з тобою! Людям від того боляче, як і було тобі!

Українські журналісти повинні серйозно підняти свою професійну культуру. Це ж ми з вами зафіксували тільки один факт маніпуляції свідомістю. Буквально вчора інший канал «жував» цю тему. Цікаво, що вже сказали: на одній зі спеціальностей були фальшиві олімпіадники. Тобто у свідомість людей все одно «втюхується» фальшива теза: а люди вірять – значить, був факт видачі фальшивих дипломів олімпіад і приймальні комісії їх брали! Що змушує ЗМІ так непрофесійно діяти? Власний непрофесіоналізм і безвідповідальність, а ще лінь аналізувати, самостійно збирати факти. Сидить дівча-журналіст, як казав Жванецький, «субтильного возраста», мандрує в Інтернеті від сайту до сайту і шукає живинку (це вона збирає факти!) О, каже дівча, цікавий факт знайшла! А перевірити? Для чого? І так піде! Схоже на правду, як казала мені одна журналістка, коли я їй зауважив, що факти треба перевіряти. От вам і професійний рівень.

В українській журналістиці повинні знайтися журналісти, які б об’єдналися в спілку і закликали своїх братів по перу до боротьби за професійну культуру. Інакше нічого не буде!

А чому б вам не створити свій власний офіційний рейтинг вступників, щоб довести прозорість вступної кампанії?

Я розумію бажання громадськості бачити процес формування рішення при вступній кампанії. Але вважаю, що більш відповідальним є оприлюднення вивіреного та об’єктивного рішення, а не процесу привселюдного прийняття рішення. Природа вступної кампанії така, що рейтинги вступників щодня мінятимуться, бо щодня приймаються нові документи. Сьогодні за показниками хтось на першому місці, завтра приносить документи хтось, хто або має вищий бал, або за якимось показниками має право першочергового зарахування, то попередній вступник переміщується вниз. Оце стрибання може викликати в суспільства ті самі підозри та недовіру.

Крім того, протягом кампанії триває процес перевірки документів, які подають абітурієнти. Тож не можна щодня оприлюднювати результати й при цьому робити так, щоб вони залишалися незмінними. Доведеться щохвилини пояснювати, чому вчора дитина була на 31-му місці, а потім опинилася на 32-му. І так кілька разів протягом кампанії...

А ви можете спостерігати щодня, як формуються списки, наприклад, в Оксфордському університеті? Сама система рейтингового оцінювання працює непросто. Скажу точно, що список рекомендованих до вступу абітурієнтів, який уже оприлюднено, відрізнятиметься від остаточного списку, у якому будуть присутні пільговики, ті, хто йде за державним замовленням, бо не всі подадуть оригінали документів. Проте цілком можлива ситуація, що наш університет і піде шляхом оприлюднення динаміки подання документів, але абітурієнти повинні бути готові правильно сприймати цю динаміку.

Чи ви відчуваєте якесь викладацьке задоволення від того, кого набрали цього року?

Це стане зрозумілим під час навчання першокурсників.

Чи виключені якісь суб’єктивні фактори при прийомі до вашого інституту? Чи можливе якесь таке “диво” для пересічного вступника з регіону? Скажімо, вас так зачарував творчий доробок безпородного абітурієнта, що ви одразу ж вирішуєте – цей вступник буде вчитися?

Таке часто буває. Але нашому бажанню має допомогти сам абітурієнт своїми балами. Якраз творчий конкурс і мав би забезпечувати прийом тих дітей, які вже є членами спілки журналістів, але десь не дотягують за балами. Однак за нинішньої системи член спілки журналістів цілком може не втрапити на бюджет. І ми нічого не можемо заподіяти.

Чи плануєте надалі співпрацювати з неурядовими організаціями, якщо вони врахують свої помилки?

Звичайно, так. Навіть з «Опорою». Я «Опорі» вдячний, що вона подарувала нам для навчального процесу ще один гарний хрестоматійний матеріал, зокрема на тему «Як повинен діяти журналіст, якщо…» Запрошую «Опору» до співпраці з Інститутом журналістики, з цього все одно буде більше пуття.

Розмовляла Леся Дідківська

УНІАН в Google News