Понеділок,
21 серпня 2017
Наші спільноти

Хто «замовив» київського губернатора?

Єхануров “продавив” рішення про відставку Жовтяка, що стало несподіванкою для багатьох ... Юрію Івановичу зробили пропозицію, від якої “він не зміг відмовитись”. І зробили люди, яким не відмовиш...

 Історія з “відставкою” київського губернатора Євгена Жовтяка вийшла  вельми заплутаною. Подання уряду Президентові з вимогою звільнення Жовтяка з посади “за погіршення окремих показників соціально-економічного розвитку області” стало для багатьох людей з найвищих владних кабінетів не просто несподіванкою, але несподіванкою, дуже схожою на авантюру.

Зокрема, багато  учасників урядового засідання,  після якого і з`явилось подання,  підтвердили: під час першої,  так би мовити, публічної частини засідання уряду  критики Євгена Жовтяка  не пролунало. Не було її й на  другій, закритій, частині засідання, після того, як губернаторів чемно попрохали залишити приміщення. Присутні на ній кабмінівці  розповідають, що міністр Кабінету міністрів  Богдан Буца лише поінформував присутніх: мовляв, “ є думка”- Жовтяк та Червоній “не тягнуть”, і ніби-то вони самі це визнають. Президент також, мовляв, “в курсі”, з ним все погоджено. Отже, “треба приймати рішення”. Один з урядовців уточнив, чи вони таки визнають, що “не тягнуть”, і чи Президент таки “ в курсі”. Присутніх запевнили: саме так. Після цього  рішення було  прийнято. І це при тому, що в сумі за трьома десятками тих самих “соціально-економічних показників” Київська область вийшла на перше місце серед всіх областей країни, тоді як після приходу Жовтяка на посаду була восьмою, а наприкінці минулого року - другою.

                           Красива пропозиція для прем`єра

Чи міг  Буца або хтось інший з рядових членів уряду стати ініціатором та “мотором” прийняття настільки принципового рішення? Нереально.  Без Єханурова, який мав його не лише освятити, а й, поза сумнівами, ініціювати, нічого б не відбулось. Фактично, Єхануров зіграв роль “продавлювача” рішення про відставку Жовтяка, всупереч навіть волі Президента. Адже стало відомо, що  напередодні урядового  засідання Єхануров безпосередньо взяв участь у нараді за участю Президента, заступника держсекретаря  Івана Васюника та інших,  на якій було прийнято рішення нікого з губернаторів не “відставляти”.

Що ж сталось з  гнучким, компромісним та лояльним до Президента Юрієм Івановичем?

Логічним припущенням про причини цього може бути лише одне: Юрію Івановичу зробили пропозицію, від якої “він не зміг відмовитись”. І зробили люди, яким він не міг відмовити.

Що це могла бути за пропозиція? Безумовно, мова не йде про банального хабара, нехай навіть у надвеликих розмірах. Настільки примітивно на  такому рівні справи не вирішуються. Поінформовані люди повідомляють: Юрія Івановича “спокусили” тим, що Жовтяка треба “прибрати”, аби поставити на його місце людину, яка протидіятиме в столичній області Тимошенко. Хто ця людина, судячи з усього, ще не визначено, інакше уряд навздогін поданню на звільнення Жовтяка, безумовно, подав би й кандидатуру нового губернатора.

Тепер про те, хто міг зробити пропозицію. Безумовно, це люди не з середнього, і навіть не з трохи вищого за середній ешелону влади. Ними могли стати лише “любі друзі з найлюбіших”, лише люди, яких можна перелічити на пальцях однієї руки – ті, хто має “вихід” на Президента і може бути на “ти” з прем`єром ( якщо й не буквально, то фактично). Два прізвища з трьох минулої осені пролунали пролунали під час гучного, корупційного”,  скандалу: назвемо їх панами П та М. За статусом та за своїм впливом обоє мали, і, подейкують, мають і сьогодні прямий “вихід” на Президента, відіграють ключові ролі в “Нашій Україні”, до якої входить не останнім номером глава уряду, а також мають неформальний вплив ще на два-три десятки людей в усіх гілках влади цієї держави, зобов`язаних їм своєю кар`єрою або статками. Третій – також М, але вже йдеться про  молодого, але амбітного банкіра, що очолює один з найбільших в країні банків з філіями по всій країні і з коштами на рахунках, що накопичувались не одним поколінням наших співгромадян.

Поінформовані люди, однак,  повідомляють, що “пропозиція” мала, так би мовити, подвійне дно. Для Юрія Івановича зняття з посади Жовтяка справді виглядає як перший крок до призначення “антитимошенківської” альтернативи. БЮТівці, як відомо, більш ніж переконливо виграли вибори в області і готують на це місце свою людину в особі Сергія Осики або когось іншого. Ось тут і з`явились найлюбіші друзі: не падай духом, “де попало”, Юрію Івановичу, твоя задача зняти Жовтяка, а ми вже переконаємо Президента призначити на посаду не Осику, а нашу людину.

                                 Знову про землю...

Друге дно приховане в одному короткому, але місткому слові – земля. Земля поблизу столиці з кожним днем дорожчає і все більше починає відповідати відомому принципу оцінки “на вагу золота”. Жовтяк же на ній як собака на сіні: сам не бере, але й іншим не дає. Затіяв земельні аукціони в області. Вилучив з бізнесу вже розподілену, фактично майже оформлену землю в обсязі 12 тисяч гектарів, в судовому порядку оскарживши законність виділення таких просторів.

Варто лише вдуматись в цю цифру: 12 тисяч гектарів поблизу столиці, де “сотка” землі “тягне” на тисячу-півтори “зелених”, а гектар відповідно – на 100-150 тисяч. Помножте ці дві величини і ви отримаєте “ціну питання”: навіть не мільйони, а мільярди доларів. Варто боротись?

Що вони й роблять. Своїми методами, звичайно, своїми прийомами і з допомогою людей, які їм зобов`язані. Про методи ці  розповідав колишній держсекретар, звинувачуючи оточення Президента в корупції , їх намагались розвінчати інші.

Але що від того змінилося?

Залишаються люди в судах, яким “заносяться” відповідні суми. Стоять на вахті прокурорські працівники, які чудово володіють інформацією, хто під ким “ходить”, і хто кому є “дахом”. Вціліли на своїх місцях і багато чиновників, які знають, як треба і як не треба приймати рішення.

Але для того, аби не було проблем взагалі, аби на гаявся жоден день ( це ж бо втрачені колосальні суми) і все йшло, “як по маслу”, потрібна своя людина в губернаторському кріслі.

Яскравим свідченням високої ймовірності саме версії “крісло заради землі” є історія двох ділянок, вірніше, земляних масивів поблизу Києва – площею більше 200 гектарів під Вишгородом та більше 3 тисяч гектарів на землях колишнього племзаводу “Бортничі”. Війна за ці землі розгорнулась, як то кажуть, не на життя, а на смерть.

                         Справа  перша: “вишгородська”...

Майже 240 “вишгородських” гектарів, поблизу самого Києва,  було виділено закритій “акціонерці” “ Промислово-технологічний парк “Київщина”  в останні місяці правління на Київщині славнозвісного “залізного” губернатора і правої руки Кучми Анатолія Засухи. Однак після призначення губернатором Жовтяка Київська облдержадміністрація скасувала це рішення. Частину з цієї землі – 26 гектарів -  було виставлено на аукціон.

Як повідомляють поінформовані джерела, на Жовтяка виходили вельми впливові люди, аби “переконати”: аукціон – зовсім не той шлях, яким треба йти до особистого процвітання. Тоді й прозвучало вперше ім`я банкіра на М., який очолює не останній банк в цій країні і має серйозний інтерес до цієї землі.

Не переконали.

Аукціон  відбувся  в останні грудневі дні 2005 року. Земля, яка мала б дістатись певним структурам та зацікавленому банкірові практично задаром, була продана за 7 мільйонів гривень.

Обласний бюджет, таким чином, отримав немалу фінансову підмогу. Але губернатор, зрозуміло, аж ніяк не набув друзів в особі тих, у кого дармова земля вислизнула з-під носа.

На цьому однак історія з “вишгородським гектарами” не завершилась. Зацікавлені в цих гектарах люди знайшли шпаринки в законах і оскаржили право проведення облдержадміністрацією аукціону. Більше того, проведення аукціонів в області було призупинено зовсім. “Вишгородські” ж гектари фактично немовби “зависли” в повітрі – формально їх продано, але ніхто не впевнений, що це рішення залишиться назавжди в силі.

                   Справа друга: про село Щасливе, але нещаслива

Ще цікавіша історія з “бортничівськими”гектарами. Колись в селі Щасливому за кілька кілометрів від Києва та в сусідніх селах Гнідині та Горі базувався процвітаючий флагман радянського агропрому – племінний завод “Бортничі”. Вирощували тут все – від племінної худоби та овець до овочів і квітів, господарство мало сотні мільйонів основних та обігових коштів. Але варто було у 1997 році передати відкритому акціонерному товариству  “Племінний завод “Бортничі” більше трьох тисяч гектарів землі, як високоліквідне підприємство стало хиріти на очах.  Трохи землі встигли передати кільком десяткам юридичних осіб у коротко та довгострокову оренду, виділили паї кільком сотням селян, а вже у квітня 2000 року “Бортничі” було визнано банкрутом та розпочато процедуру його ліквідації.

Ось тут і почались ще більші дива.

Очевидно, ті, хто “дерибанив” такий ласий шмат, як “Бортничі”, на першій стадії, виявились людьми надто дрібного масштабу. Принаймні,  на фоні тих, хто прийшов на їхнє місце. У лютому 2002 року ухвалою господарського суду Київської області ліквідатором у цій справі було призначено такого собі Олександра Єлетіна. Посвячені в суть проблеми люди стверджують, що саме за цією людиною і стоять ті, чиї прізвища починаються на М та П.

Можна, звичайно,  не повірити в цю версію. Але як пояснити тоді той факт, що процедура ліквідації господарства, котра за законом має завершитись максимум за півтора роки,  триває вже більше чотирьох років,  і кінця їй поки що не видно. Чи міг би звершити такий “подвиг” нікому не відомий пан Є без підтримки могутніх фігур з вищого ешелону влади? На які літери починаються їх прізвища, ви знаєте.

Але чому так затягнулась ліквідація?

Спочатку, очевидно,  через апетити тих, хто стоїть за паном Є. Судячи з усього, їм здалося вселенською несправедливістю те, що під контролем двох структур – ВАТ “Бортничі” та ВАТ “Укфінком” ( взялась же вона звідкись ця, досі нікому не відома фірма) -  залишилось “лише якихось” 283 гектари землі. “Жаба задавила” за решту землі, розпайовану між селянами, та переданої в оренду 70 юридичним особам. І пішли суди-арбітражі-апеляції. Подає одна громадянка до суду щодо акцій збанкрутілого ВАТ. При чому тут земля? Лише трохи при чомусь. Але це не заважає судді встановити “ факт незаконного повернення органам місцевого самоврядування  до резервного фонду” не мало-не багато… тих самих 3 тисяч гектарів землі. Іншого разу суддя столичного госпсуду за день  встигнула розглянути більше 60 (!) справ щодо правомірності виділення земельних наділів та винести стільки ж однотипних рішень ... на користь позивача-банкрута.

А тут ще Жовтяк зі своєю облдержадміністрацією. Обладміністрація оскаржила в суді законність безоплатної передачі у власність “Бортничам” та “Укрфінкому” навіть тих самих 283 гектарів. Більше того, розуміючи, що суди за цю землю можуть тривати роками, облдержадміністрація в січні 2006 року запропонувала  згаданим структурам мирову угоду: ви отримуєте свої  283 гектара, але сплачуєте за них суму за середньою ціною землі, проданої на аукціоні. Виходячи з результатів того самого грудневого аукціону – 120 мільйонів гривень. Три тисячі гривень, тобто приблизно 600 доларів, за “сотку” – вельми непогана ціна за землю поблизу столиці. Але пропозицію було відкинуто.

                                       Замість епілогу...

Очевидно, ті, хто відмовився, розраховують на інше.

Це “інше” – відставка Жовтяка. І, відповідно, поява в цьому кріслі нової людини. Тієї, що  все зробить “як треба”.

Це вкрай потрібно  їм, панам на М, П та М. Заради цього вони грають свою Велику Гру. Главі уряду в ній вони відвели почесну роль “чистильника”, який звільнить область від непоступливого чиновника. Президентові – не менш почесну роль англійської королеви. Освятіть, Вікторе Андрійовичу,  своєю десницею рішення про звільнення, і   призначте  того, хто правильно розумітиме “політику партії”. Далі, кажуть, ми самі справимось.

Ну а нам, якщо у них все це “вигорить”, залишиться милуватись просторами їхньої землі. Їдеш день: чия земля? Пана П. Їдеш другий: пана П та М. Як казав класик, “аж диханіє спирає”. Хіба що від різного “спирає”. У них,  згаданих панів, - від пихи та  самовдоволення. У нас – від безсилля.

Михайло Корнієць

 

 

 

 

Читайте про найважливіші та найцікавіші події в УНІАН Telegram та Viber
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Чи подобається Вам новий сайт?
Залиште свою думку