За що страждають естонські шпроти

"Я  бачив все з сусідньої вулиці зі своїх вікон: в кожній групі був лідер, який кричав: “Рєбята, впєрьод!” А “рєбята” такі, знаєте, по п’ятнадцять років буратіни. Їм все рівно, їм просто було весело..." Про естонсько-російський конфлікт говорять очевидці і аналітики

В Естонії знаходиться близько 450 поховань часів Другої світової. Одне із них, те, що в центрі столиці, вирішили перенести на військове кладовище. Там же, у Таллінні, тільки на окраїні міста. Мовляв, надто багато сутичок було біля бронзової статуї визволителя, який для багатьох естонців був символом радянської окупації.

Для інших естонців, переважно російського походження, і громадян Росії, що мешкають там же, це стало приводом для проведення масових акцій і чомусь аж мародерства. Тоді постраждав центр столиці країни, після втручання поліції – й самі учасники заворушень. Один із них – громадянин РФ загинув, хоча приписувати цю смерть жорстким діям поліції було б занадто – його було поранено чи то заточкою, чи ножем. Наступними жертвами стали естонські дипломати у Москві, яких буквально взяли в облогу незадоволені політикою естонської влади. Постраждали навіть естонські шпроти (з ними – й інша продукція), яким оголосили бойкот в країнах СНД.

Кореспонденти УНІАН спробували дізнатися в очевидців і аналітиків, хто постраждав у естонсько-російському конфлікті і хто в ньому правий, а хто - ні.

Валерій Зайцев, журналіст, автор книги “Возвращенная история или Антиледокол”:

“ЗАСВОЄННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ ЗАМІНЮЮТЬ ЗНИЩЕННЯМ ЦІННОСТЕЙ РАДЯНСЬКИХ”

Варто звернути увагу на те, що міська влада Таллінна була проти цієї акції. І цілком очевидно, що Естонія, як і всі прибалтійські країни, переживають та намагаються позбутися певного комплексу. Для основної частини політичної еліти існує ілюзія, що так звану європейську ідентичність можна набути, якомога жорсткіше дистанціювавшись від старої ідентичності Естонської Радянської Соціалістичної республіки. Це величезна проблема так званих “європейсько-ментальних” колишніх республік Радянського Союзу, коли реальна робота по засвоєнню європейських цінностей заміщується боротьбою проти цінностей радянських. Щодо позиції Польщі, яка підтримала естонську сторону... Я би не ризикнув підтримку Польщі, особливо у даному конкретному питанні, називати “міжнародною підтримкою”, оскільки позиція Польщі не завжди кореспондується із позицією старої Європи. Особливо у даному питанні, тому що для Польщі це історична, навіть не радянської доби проблема – неприйняття Росії у цілому. Позицію Польщі можна було спрогнозувати по куди більш одіозних акціях, які можуть бути подразником для Росії. В принципі, у близькій перспективі всі подібні питання будуть пов’язуватися із сучасною політикою, і завжди будуть ідеологізовані та політизовані.

Анатолій Лютюк, Голова українського культурного Центру в Естонії, парафіянин Церкви Матері Божої Троєручиці (Українська Греко-католицька Церква): 

 “ГИДКО ДИВИТИСЯ НА ЦЕЙ ЕТНОБІЗНЕС”

В цілому в Естонії живе біля тридцяти тисяч українців. Серед них є як громадяни України, так  Естонії, Росії та інших держав. На третій день події українська громада підписала офіційний лист у підтримку влади. Як почалися ці події, я зібрав маленькі збори нашої громади, проаналізував думки різних людей. Ми навіть влаштували круглий стіл з міністром культури і міністром народонаселення. Я йшов на ці збори як представник українців Естонії. І скажу: ми в цілому підтримали дії влади. Бо всі знають, що перенесення цього пам’ятника - не причина тих подій. Ці всі події сплановані з боку Росії.

Ви бачили, як це було?

Я сам не ходив, але бачив все з сусідньої вулиці зі своїх вікон: в кожній групі був лідер, який кричав: “Рєбята, впєрьод!” А “рєбята” такі, знаєте, по п’ятнадцять років буратіни. Їм все рівно, їм просто було весело.

Сьогодні в Естонії теж пошкодили пам’ятник, але вже есесівцям...

Думаю, назвати цих жителів хуторів “есесівцями” не можна. Яка влада прийшла, за тих вони і воювали. Взагалі-то по свої натурі естонці дуже спокійні й законослухняні. Про них ходить такий анекдот з комуністичних часів: “Їм кажуть: приходьте, завтра вас будуть вішати”. А хтось запитує з натовпу: “Скажите, а веревки с собой брать или нам выдадут?” І викликати в них агресію дуже важко.

Як парафіянин, Ви не бачите у цьому перенесенні кісток якогось ритуального значення?

Ні. Подивіться, скільки переносять різних поховань усюди. Тут же хочуть перенести на прекрасний військовий цвинтар, де є як радянські воїни, так естонські повстанці. Одне, що мені не сподобалось... Треба було, щоб перенесення було не в цей час, не напередодні дев’ятого травня. А взагалі, ви знаєте, гидко дивитися на цей етнобізнес.   

Юрій Пахомов, директор Iнституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України:

“ЕСТОНЦІ ЗРОЗУМІЮТЬ, ЩО ТРЕБА ВІДРІЗНЯТИ КАГЕБІСТІВ ВІД ВОЇНІВ-ВИЗВОЛИТЕЛІВ”

Події в Естонії – віддача розпаду Союзу. Не більше того. З часом усе заспокоїться, і я певен, навіть всередині Естонії усе увійде в норму. Бо естонці – абсолютно раціональний народ. Вони заспокояться і зрозуміють, що треба відрізняти кагебістів від воїнів, що вибивали з країни німців.

Я не можу позитивно ставитися до паплюження пам’яті воїнів, загиблих у війні з фашизмом. Але вважаю, що це – закономірно. Цього не уникнути. Народи, що страждали від радянських військ, хочуть нанести відповідного удару тим, хто ображав їх, хто саджав людей у в’язниці.

Те, що відносини Естонії з Росією погіршилися, це теж справа тимчасова. Коли все заспокоїться, раціональні відчуття візьмуть верх.

Кость Бондаренко, керівник Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:

“ЕСТОНЦІ ПРОВОДЯТЬ РЕВІЗІЮ ІСТОРИЧНИХ ФАКТІВ, ЩО МЕЖУЄ З ЇХ ПЕРЕКРУЧУВАННЯМ”

Стосунки Естонії та Росії протягом останніх півтора десятка років не були безхмарними. Взаємна недовіра була протягом тривалого часу. Те, що відбувається зараз – це намагання Естонії переглянути історію, побудувати нову концепцію історії, концепцію, де все, пов’язане з Радянським Союзом, зображено у негативних тонах.

Сьогоднішня війна проти пам’ятників – не найкращий вихід із ситуації. Думаю, що згодом  нові покоління естонців спробують звести до одного знаменника усе, пов’язане з естонською історією до 1940 року та після 1944-го. А зараз це намагання дистанціюватися від Росії, відрізати пуповину, що з’єднувала її з Росією.

Коли виникають подібні конфлікти між державами, спрацьовує одеський принцип “обоє хуже”. А щодо Естонії, я не схвалюю її дій, спрямованих на руйнування пам’ятників, радикальну ревізію історичних фактів, що межує з прямим їх перекручуванням.

Так само й інші країни, що вступили до ЄС і відчувають зараз від цього певну ейфорію, намагаються відмежуватися від спільного з СРСР минулого.

Та це навряд чи зможе вплинути на стосунки Росії та ЄС, вона буде й надалі розвиватися на захід. Тим більше, що має потужних партнерів в особі Франції та Німеччини, які лобіюють її інтереси на заході й навіть вибудовують вісь Париж-Берлин-Москва. Але є і країни, з якими Москва має нерівні стосунки – Польща, Великобританія, до якої Росія має безліч претензій – що стосується Березовського та діяльності чеченських активістів на території Британії. Отже, стосунки Росія-ЄС будуть розвиватися вибірково до окремих членів Європейського союзу, а не в цілому.

Ні Польща, яка заявила про підтримку Естонії у знесенні радянських пам’ятників, ні Угорщина, яка це вже давно зробила, не викличуть такого резонансу, як Естонія, яка була однією з республік СРСР, і багато в чому завдячує Союзу – в тому числі – і економічним розвитком. Отже, Росія з великим обуренням поставилася до цього факту.

Усі події найбільше б’ють по російськомовному населенню і росіянах, що мешкають в цій прибалтійській країні – по родинних, культурних зв’язках. А щодо економічних обмежень... Естонія може налагодити аналогічні поставки нафти з Норвегії, скажімо. Це для неї не страшно.