Український парламентаризм: час замовляти заупокійну службу?

Верховна Рада досягла чималого успіху в одному: боротьбі за пролонгацію власних повноважень... Литвин невпинно ратує за перехід до мажоритарки, яка залишає йому шанс на продовження кар`єри... «Одобрямс» панує в будівлі під куполом...

Сьогодні завершується чергова парламентська сесія. Голова Верховної Ради Володимир Литвин бадьоро доповість співгромадянам про успіхи в законотворчості. Але сьогодні в будівлі під куполом час замовляти заупокійну службу за українським парламентаризмом.

Трансформація українського парламенту відбулася не стільки стрімко, скільки незворотно. Ще кілька років тому у Верховній Раді кипіли неабиякі політичні пристрасті, а в кулуарах вистачало інтриги і чуток. Сьогодні законодавчий орган найбільшої європейської держави, якщо й нагадує про себе, то подіями, мало пов`язаними з написанням законів.

Все почалося зі зміни виборчої системи. Закриті партійні списки, які підносилися автором ідеї про зміну формату виборів, лідером соціалістів Олександром Морозом, як панацея від політичної корупції, перемогти її не змогли. Навпаки – зробили витонченішою. Українські партії виявилися незрілими, а депутати озираються на норми «виборчого кріпацтва» тільки доти, поки не відчувають підтримку за стінами парламенту. Вітчизняні законодавці з власної волі перетворилися з суб`єктів політичного процесу на обслуговуючий персонал партійних бонз, які приймають рішення про формування виборчих списків. За якихось 5 років Верховна Рада перестала грати роль центру впливу на ухвалення рішень у країні, що виглядало дещо дивним для парламентсько-президентської республіки.  Парламент перетворився на політичне болото, і минула сесія це тільки підтвердила.

Розбиті депутатські губи й носи під час сутичок між парламентаріями бували й раніше, але побоїще 16 грудня 2010 року виявилося безпрецедентним. Сьогодні його акуратно спускають на гальмах, адже правила політичного етикету не дозволяють покарати бойовиків із партії влади, які мають депутатські значки. На щастя, поки не репресовано потерпілих під час сутички опозиціонерів-бютівців. До речі, про значки і мандати: неспішність, із якою депутатських повноважень позбавляють парламентаріїв-сумісників, свідчить, що Партія регіонів набрала в свій партійний список в 2007 році тих, кого на початку 2011 року вже не хоче бачити у складі законодавців. Переконливий приклад партійного будівництва по-українськи, чи не так.

Верховна Рада за минулі чотири з половиною місяці досягла чималого успіху в одному: боротьбі за пролонгацію власних повноважень. Оскільки в листопаді знайшлася конституційна більшість, щоб підтвердити прагнення провести парламентські вибори в жовтні 2012 року, то й на початку лютого таких депутатів навряд чи стане менше трьох сотень. Тут питання не у формальній приналежності до влади або опозиції, адже йдеться переважно про шкурницькі інтереси. Якщо виборча система зміниться (до цього все йде), небагато нинішніх депутатів збережуть свої місця. Втім, і колишнім парламентаріям, які отримають статус держслужбовця першого рангу, навряд чи доведеться нарікати на долю.

Ступінь самодискредитації українського парламентаризму неухильно йде до свого піку. Слуги народу, вибрані представляти його інтереси, навіть не намагалися чинити опір відміні політичної реформи і урізанню повноважень Верховної Ради. Історія формування парламентської коаліції або більшості в українському парламенті – це пародія на демократичну процедуру. Хоча після відміни політреформи прогнозувалося створення декількох депутатських груп, на ділі цього не сталося. 7 позафракційних депутатів увійшли до Партії регіонів і Станіслав Довгий з фракції «НУНС» перейшов до народників Литвина – от і весь парламентський «рух». Плюс регулярне виключення зрадників з фракції БЮТ-Батьківщина,  що призвело до того, що опозиціонери більше не можуть зібрати навіть 150 голосів для створення тимчасової слідчої комісії або скликання позачергової сесії, сили їх фракцій вистачає хіба тільки на оголошення перерви в роботі Верховної Ради.

Представники парламентської більшості нарікають на небажання опозиціонерів формувати адекватний порядок денний у середу, яка «титанічними» зусиллями Володимира Литвина залишилася «днем опозиції» у Верховній Раді. Але й опонентів влади можна зрозуміти: який сенс у розробці законопроектів, якщо навіть найтямущіші і найраціональніші  з них не знаходять підтримки. «Більшовики» голосують виключно за помахом руки Михайла Чечетова, не бажаючи прислухатися до інших доводів. Як інакше пояснити ухвалення Податкового кодексу в першому, найбільш сирому варіанті, півгодини, витрачені на остаточне затвердження бюджету-2011? «Одобрямс» панує в будівлі під куполом, що часто нагадує цирк. Верховна Рада з власної волі перетворюється на машинку для голосування в обмін на можливість користуватися депутатськими пільгами до осені 2012 року.

Володимир Литвин, який зберіг у непростому 2004-му Верховну Раду як майданчик для діалогу, за останні декілька місяців перетворився зі спікера на ідол парламентаризму. Він готовий на все, лише б продовжити перебування в парламентській президії. Володимир Михайлович з дивною для знавця вітчизняної політичної історії покірливістю змирився зі своїм зведенням до ролі церемоніймейстера парламентських процедур.

Втім, є тема, що серйозно хвилює спікера, – зміна виборчої системи. Зрозуміло, що за закритими списками Народній партії, як і Блоку Литвина, нічого не світить, зате по мажоритарному округу прорватися у владу ще можна. Володимир Михайлович декілька місяців невпинно ратує за перехід до мажоритарки, що залишає йому шанс на продовження кар`єри парламентарія. Правда, не секрет, що за ухвалення відповідного рішення (про відміну закритих списків, заборону на участь у виборах блоків і введення змішаної системи голосування) президентська адміністрація зажадає від законодавців чимало непопулярних рішень, але депутатський корпус така перспектива не лякає.

Верховна Рада сьогодні більше заслуговує не бравурного спікерського спічу, а реквієму. Законодавчий орган з власної волі став кладовищем ілюзій, на якому оркестр політичних невдах намагається зберегти хорошу міну при поганій грі. Мабуть,  тільки зміна виборчої системи і радикальне оновлення депутатського корпусу зможуть змінити ситуацію на краще.

Євген Магда

Фото УНІАН

УНІАН в Google News