Учасники “живого” ланцюга через Дніпро: найбільше нас роз’єднують політики

Учасники “живого” ланцюга через Дніпро: найбільше нас роз’єднують політики

“Свою державу треба відстоювати, не ховатися по хатах, не боятися напівосвічених лідерів, які захопили владу”... Люди можуть об’єднуватися, але на це нездатні сьогоднішні політики...

“Свою державу треба відстоювати, не ховатися по хатах, не боятися напівосвічених лідерів, які захопили владу”... Люди можуть об’єднуватися, але на це нездатні сьогоднішні політики...

У той час, поки прихильники опозиції святкували День Соборності на Софійській і Контрактовій площах столиці, а Майдан Незалежності заполонив електорат влади, на мосту Патона без жодного клаптика партійної символіки, без участі жодного політика зібралися громадяни, аби в вкотре з’єднати береги Дніпра й показати, що Україна єдина.

Близько одинадцятої ранку до обох боків мосту Патона стікаються люди. Тут і батьки з малечею на руках, і довговусі дідусі, і молодь, яка таки домінує.

Єдина символіка акції – жовто-блакитний колір. Він присутній скрізь: на розфарбованих обличчях людей у вигляді сердечок, прапорців чи тризубів, у заплетених косах дівчат, на плечах, на сумках і рюкзаках.

Поволі обидві групи починають рухатися назустріч одна одній.

“У День Злуки - єднаймося за руки”, - скандують небайдужі українці.

Студентка медичного університету Оксана вже втретє бере участь в символічному об’єднанні двох берегів 22 січня.

- Для мене це свято єднання справжніх патріотів, людей, які бажають процвітання своїй країні і які не ділять її на праву, ліву, південну чи північну, - розповідає дівчина. - Треба показати решті країни, що ми маємо бути разом.

- А ви вважаєте, сьогодні Україна роз’єднана?

- Вона не роз’єднана. Але через політиків люди думають, що береги роз’єднані. У реальному житті цього немає. Але це постійно лунає з екранів, про це пишуть у газетах. І це найгірше, бо на цьому виховуються наші діти, майбутні покоління.

Родина Данильцових приєдналася до “живого” ланцюга у повному складі: тато, мати й донька-студентка.

- Україна має бути єдиною, соборною, неподільною і просто найкращою, - захоплено вигукує наймолодший представник сім’ї Юлія Данильцова. - Ми дуже часто приходимо на такі заходи, бо ми справжні патріоти України.

- Це батьки прищепили таку любов до країни?

- І батьки, і гімназія, і Києво-Могилянська академія, - гордо промовляє Юлія, і мати, пишаючись донькою, схвально усміхається.

Автомашини, рухаючись по мосту Патона, у тому числі й кілька весільних кортежів з лімузинами на чолі автоколон, дружньо сигналять, солідаризуючись з учасниками акції. Пасажири крізь скло радісно махають руками. Одна вантажівка зупиняється, і дівчата під схвальний гул натовпу чіпляють до її кузова жовто-блакитний прапорець.

В одній з частин “живого” ланцюга затягують “Червону руту”, з іншої лунає повстанська “Лента за лентою”.

- Зараз будемо об’єднуватися. Треба, щоб ланцюг був довгий, а не широкий, - координує дії присутніх представник Братства козацького бойового звичаю “Спас” – одного з організаторів акції.

Десь о 12-й посередині Дніпра починається урочисте об’єднання берегів. “Козак УНР” з Лівого берега під барабанний бій братається з “вояком Української галицької армії” з Правого.

“Слава Україні!” – чутно звідусіль.

– Ось ця радісна мить об’єднання. Ми відтворили її так, як це було у 1919 році, – лунає з гучномовця.

Після братання “живий” ланцюг намагаються розтягнути на весь міст Патона. Представники колони з Лівого берега з синім відрізом тканини вливаються у лави “жовтих” представників Правобережжя і таким чином утворюють символічний єдиний 30-тиметровий український прапор.

– Для мене це свято підтвердження єдності українського народу. Які б кордони його не розділяли, які б диктатори ним не правили, по яких боках, мовах і релігіях нас не ділили, Україна тисячоліттями була і буде разом, – жваво виголошує учасниця акції вчителька Ірина Василівна. – Свою державу треба відстоювати, не ховатися по хатах, не боятися напівосвічених лідерів, які захопили владу. Люди, не бійтеся, виходьте на майдани. Вода камінь точить. Кажуть, щоб змінити одну родину, треба змінити одну людину, а щоб змінити країну, треба змінити одну родину. Тому в нас є шанс.

Акція завершується спільним фото на пам’ять і виконанням Гімну України.

Українці таки можуть об’єднуватися. Без вказівок зверху, без тиску, без грошей, а просто єднатися під національним прапором, відчуваючи себе єдиним народом, якому нічого ділити. Це те, на що не здатні сьогоднішні політики.

Анна Ященко

Фото автора

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter