Томенко на милицях приніс весну на Волинь

Неспокійний характер дає себе знати. Днями політик став ініціатором акції “Етновесна” на батьківщині Лесі Українки. За ініціативою Томенка в селі Колодяжному на Волині зібрались митці, політики, журналісти…

Микола Томенко, як відомо, зламав ногу, а, відтак, став на милиці. Але неспокійний характер дає себе знати. Днями політик став ініціатором акції “Етновесна” на батьківщині Лесі Українки на Волині.

Минулого літа відбувся перший етнофестиваль з цієї серії - “Етноліто. Купальські ігри на батьківщині Гоголя”. Потому була “Етноосінь. Зоряна осінь у Качанівці” (див. “Що Томенко шукав у Качанівці?” на нашому сайті ), а в лютому цього року - “Етнозима: Масляна на Буковині”.

Логічно, що за зимою прийшла весна. Трохи нібито й запізно, коли взяти до уваги, що тридцятиградусна спека накрила Україну. Але краще, як відомо, в спеку, ніж ніколи…

Отже, за ініціативою Томенка в селі Колодяжному на Волині зібрались митці, політики, журналісти…Оглянули музей, помилувались парком, читали вірші, співали, обмінювались думками. Було й щось на зразок брифінгу, на якому йшлося про проблеми, про те, чому немає паломництва сюди, де живе Лесин дух, і в багато інших місць, де народились, творили видатні українські поети, композитори, скульптори.

Микола Томенко згадав, що в день Музеїв він навідався до музею Грушевського і виявився там єдиним відвідувачем. Але не впав в песимізм, та висловив надію, що наших душах таки відродиться інтерес до рідної історії, до мистецтва… Згадав, що одне з недавніх опитувань громадської думки показало: дві третини українців вважають себе європейцями. “А Леся – це європейська культура, це елемент нашої гордості. Тому ми саме тут, у день Європи ( акція відбулась у суботу, 19 травня), а потім буде багато інших людей”, сказав він.

Логіка дій очевидна. Ми нагадаємо, що в Україні є місця, де живе велич нашого духу, де дихає історія, де просто цікаво і красиво. А відтак, хтось перечитає поета-класика, хтось принесе до музею стародавності, хтось дослідить своє родинне дерево. Інші ж люди, що мають бізнес чи власну справу, реставрують занедбані садиби, впорядкують парки, прокладуть дороги до заповідників і збудують європейські готелі поблизу. А люди приїдуть сюди, бо їм це буде цікаво, і їхати вони зможуть нормальними дорогами, жити не в совковому готельчику, і слухати цікавих екскурсоводів.

Якщо так станеться, Томенку можна буде відлити  бодай невеличкий пам’ятник: чоловік на милицях  пише, читає чи робить щось не менш шляхетне.

Якщо з цього нічого особливо не вийде, ставши дорослими, оці маленькі дітки, що гуляли Лесиною садибою з прапорцями “БЮТ”, показуватимуть нащадкам фотографії, і розповідатимуть. Мовляв, був якось день, коли наїхало багато людей з камерами, фотоапаратами, і щось про щось багато балакали, і був серед них чоловік на милицях, який балакав чи не найбільше, і дуже переймався всім.

“Мабуть, таки хотів добра нам…”

Мабуть.

Ольга Дніпровська, фото автора

УНІАН в Google News