Нашоукраїнець Сергій Бондарчук: В Україні встановлено родоплемінний лад

Ситуація в Україні веде до втрати державності... Мені чітко видно і зрозуміло, від чого і від кого країну треба захищати. І можете не сумніватися – я це робитиму...

Ситуація в Україні веде до втрати державності... Мені чітко видно і зрозуміло, від чого і від кого країну треба захищати. І можете не сумніватися – я це робитиму...

Український політик Сергій Бондарчук сьогодні є головою виконкому партії «Наша Україна». З березня 2005-го до червня 2010 року він очолював Державну компанію з експорту і імпорту продукції і послуг військового і спеціального призначення "Укрспецекспорт".

Політик відповів на наші запитання.

Пане Бондарчук, останнім часом ви дедалі частіше почали виходити на публіку. З`являєтеся на телеекранах, даєте інтерв`ю. Вам сподобалося бути публічним?

Прийшов час говорити. Не тільки мені – всім, хто розуміє, що відбувається в країні, хто здатний дати оцінку політичної, економічної ситуації. Країна наповнена новими стереотипами і міфами. Хтось повинен допомагати суспільству відрізняти казки від реальності.

Які міфи ви маєте на увазі?

Міф номер один – про успішну зовнішню політику нової влади і про небачений інвестиційний прорив. Міф номер два – про теплі відносини з Росією і про гігантські перспективи цих нових відносин. Ще один міф – про посилення вертикалі влади при президентові Януковичі та про ефективність такого підходу.

Вертикаль влади ви, представник опозиційної політичної сили, називаєте міфом? Це ж головна мішень критики з боку демократичної опозиції. З опозиційного табору звучать і жорсткіші визначення: диктатура, узурпація.

Розумієте, я – людина військова. В армії вертикаль влади називається єдиноначальністю. У цьому сенсі я – прихильник єдиноначальності і добре знаю її позитивні сторони. Але в армії єдиноначальність означає також делегування повноважень командирам всіх рівнів, а також їх компетентність. Генерал не ухвалюватиме рішення за полковника, майор не братиме на себе повноважень прапорщика. Всі несуть свою частку відповідальності – аж до рядових.

А в Україні зараз всі нитки зводяться до однієї людини. Вона одна вирішує – і які реформи проводити, і кого до СІЗО саджати, і яку ціну встановити на кілограм гречки, і який повинен бути тариф на розмитнення контейнерів в Одеському порту. До єдиноначальності такий підхід не має ніякого стосунку. Це більше схоже на племінний лад, в якому всі сфери життя контролює вождь племені. Він же вирішує все і за всіх.

На мою думку, такий підхід веде до паралічу системи управління. Держава, в якій відсутня конкуренція, – підходів, концепцій, ідей – категорично нездатна до розвитку. Держава, в якій немає реального розділення гілок влади і делегування широких повноважень державним менеджерам всіх рівнів, – неконкурентоздатна і в глобальному світі.

І що, на ваш погляд, означає така ситуація для країни в перспективі?

Конкурентоспроможність – основа державного суверенітету. Країна – геополітичний аутсайдер, яка нікому не цікава, в історичній перспективі приречена на зникнення. Чим слабкіші позиції України на міжнародній арені, і зокрема – на міжнародних ринках, тим сильніша залежність держави від багатьох зовнішніх чинників.

Я бачу, що нинішня ситуація в українській політиці, економіці, бізнесі, частково в зовнішній політиці, веде Україну до втрати державного суверенітету. Можна сказати жорсткіше: загроза національній безпеці країни прийде не ззовні. Ця загроза – всередині країни, сама влада, сама система державного управління нині ставить під загрозу національну безпеку. Ми стаємо неконкурентоздатними, нецікавими світові. Нам вже не пробачать багато дитячих помилок, які прощали в перші роки незалежності.

А що ж інституції, на які прямо покладена відповідальність за збереження і зміцнення державної безпеки? Та ж РНБО, наприклад?

А давно ви чули що-небудь про РНБО? Багато за що сьогодні люблять критикувати Кучму, але за його президентства Рада національної безпеки і оборони прямо відповідала своєму призначенню. У мене може бути своє ставлення до персони Горбуліна, але при ньому робота Ради була поставлена професійно.

Ющенко призначив Богатирьову главою РНБО свого часу в рамках коаліційної угоди, прошу зауважити – ввів в управління країною представника тодішньої опозиції! Тепер таке неможливе в принципі.

Але важливе інше – девальвація і деградація цієї найважливішої державної інституції триває не рік і не два. Нині неможливо уявити собі резолюцію РНБО, яка йшла б урозріз з волею правлячої команди. Ми не можемо уявити, щоб РНБО, наприклад, попереджала вищих посадовців країни про неприпустимість кроків, які ведуть до послаблення національної безпеки.

І які ж дії влади на ваш погляд загрожують національній безпеці країни?

В умовах, коли модель управління державою імітує родоплемінний устрій, коли ліквідовані всі без винятку чинники стримування, загроза національній безпеці зростає в сотні разів.

Наступ на свободу слова я розглядаю не тільки як наступ на одну з базових громадянських свобод, не тільки як спробу підірвати демократичні основи – я розглядаю це явище з погляду національних інтересів. Україні вигідно, щоб була свобода слова, щоб була свобода вибору, щоб були відкриті громадські дискусії з ключових питань життя суспільства і держави – це відповідає національним інтересам, це зміцнює національну безпеку, це підвищує конкурентоспроможність країни в світі. Чому я весь час наголошую саме це? Такий характер мого життєвого і професійного досвіду, такий характер моїх компетенцій – питання національної безпеки, її захист завжди були для мене на першому плані.

Що ще, крім свободи слова, сьогодні під загрозою?

Давайте просто візьмемо деякі законодавчі новації, які сьогодні готує влада. Депутати Партії регіонів пропонують ліквідувати норму Конституції, згідно з якою голосування у Верховній Раді може здійснюватися виключно самим народним депутатом. Аргументація вражає – мовляв, депутати і так роками голосують за своїх товаришів, відсутніх на засіданнях парламенту, то чому б це не узаконити? Оце і є реальна, справжня загроза парламентаризму в Україні, який вже і без подібних інновацій дискредитований по вуха. А тут його пропонують просто вбити остаточно і поховати.

При цьому того ж дня вже інший депутат Партії регіонів, який є також представником президента у Верховній Раді, говорить про необхідність реформування виборчого законодавства, повернення до мажоритарної системи або навіть взагалі до виборів до парламенту за відкритими регіональними списками. Ідеї не позбавлені сенсу, але який в них сенс, якщо Конституцією не буде передбачено обов`язкове особисте голосування депутата в стінах парламенту? Яка різниця, за якою системою цих депутатів до парламенту обирати – мажоритарною, пропорційною чи змішаною – якщо це буде череда, яку заведуть у Раду, заберуть картки, і відправлять на всі чотири боки, а голосуватимуть при цьому четверо-п`ятеро людей від кожної фракції?

Яке все це має відношення до національної безпеки? Та пряме. Загроза парламентаризму – це завжди загроза національній безпеці. Це завжди удар по цілісності держави, по економіці, по позиціях країни на міжнародній арені. Я дивуюся, як влада цього не бачить і не розуміє.

Ну, в подібних категоріях не тільки влада, але й опозиція не мислить...

Мабуть, погоджуся. Опозиціонерам нав`язали боротьбу за їх власну безпеку, тож багатьом сьогодні справді не до безпеки національної. Хоча тут проблема ще і в тому, що у нинішньої розпорошеної опозиції немає єдиної ідеологічної платформи. Сьогодні є розрізнені опозиційні угруповання, кожна з яких живе і діє в рамках якогось власного порядку денного. У Тимошенко – свій порядок денний, у Яценюка – свій, у Тягнибока – свій. Владу це більш ніж влаштовує, хоча я і не думаю, що ця розпорошеність є продуктом вправної режисури. Скоріше, це внутрішня проблема самої опозиції, яка лише в окремих випадках уміло підігрівається владою. Але цю проблему – і іншого виходу немає – опозиції незабаром доведеться вирішувати.

У списку названих вами опозиційних гравців немає «Нашої України», керівний орган якої ви, власне, і очолюєте. Чи не вважаєте ви сьогодні свою участь у цьому партійному проекті помилкою? Не секрет, що багато хто в Україні оцінює перспективи партії вельми скептично...

Я розумію, що якби я сьогодні сиротливо стояв на 150-му місці в кілометровій черзі на потрапляння в Партію регіонів, з погляду багатьох людей у цій країні, я б вчинив правильно, грамотно і далекоглядно.

Але сам я так не вважаю. Там і без мене черговиків вистачає.

Хтось може іронізувати, мовляв – усі біжать з пожежі, а Бондарчук – на пожежу, але для мене є речі, які не підлягають перегляду. Для мене важливо, що в статуті «Нашої України», в її ідеології не змінилося найголовніше: прихильність ідеалам демократії, ринковій економіці, безумовна цінність громадянських свобод. І тут – крапка. Сьогодні мені чітко видно і зрозуміло, від чого і від кого країну треба захищати. І можете не сумніватися – я це робитиму.

До того ж, занепад «Нашої України» - річ абсолютно неочевидна. Пауза, аналіз, переосмислення стратегії – стан, необхідний будь-якій політичній партії перед новим витком. Одну історичну дію «Наша Україна» зробила – буде і новий крок.

А чи має, на вашу думку, нинішня опозиція майбутнє? Чи має шанс стати владою?

Багато залежатиме від того, як опозиція розбереться із своїми слабкими місцями, і як зможе використати слабкі місця влади. Не забудьмо, що вони є завжди.

Наприклад?

У мене є певне бачення ситуації. З того, що я бачу, можу зробити один загальний висновок: нинішня владна команда сприймає світ дуже одновимірно. Односкладові дії, елементарні двоходівки, часто – печерна прямолінійність.

Але світ влаштований небагато складніше. Той, хто звик грати в два ходи, зазвичай не відволікається на нюанси, на деталі, які в результаті можуть зіграти вирішальну роль. Влада використовує тактику, яка, зазвичай, дає дуже добрі результати на коротких дистанціях, але програшна в довгостроковій перспективі. Влада не має виразної стратегії, всі ресурси спрямовані на щоденну оборону своєї території, на задоволення тактичних завдань. Опозиція нині займається фактично тим же, але в неї менше відповідальності, менше соціально-економічних турбот. А отже – більше шансів поставити цілі і виробити єдину стратегію.

Влада, як велетень, може роздушити і знищити, але тільки в ближньому бою. Цей велетень завжди неповороткий, не бачить, що робиться на флангах, не враховує велику кількість небезпек, багато речей просто недооцінює.

На прикладі свого життя можу сказати: швидкість завжди переможе силу. Можливість маневру – це і є важлива конкурентна перевага опозиції. Влада, через вже названі мною причини, такої можливості в більшості випадків позбавлена.

Питання про економічну безпеку... Світова економічна криза продемонструвала, що нікому не вдасться відсидітися в тилу. Як країні мінімізувати ризики, які захисні механізми повинна включати влада?

Поки ми спостерігаємо те, що влада з маніакальною завзятістю вимикає всі захисні механізми – один за іншим.

Один з базових захисних механізмів – конкуренція на внутрішньому ринку. Ми бачимо, що вона відкрито знищується. Влада неприкрито діє на користь трьох-чотирьох кланів. Але те, що вигідно клановому бізнесу, – невигідно країні в цілому. І навпаки. Це – самогубна стратегія. Якби нинішній президент сповідував державницький підхід, він би розумів одну просту річ: Україні вигідна внутрішня конкуренція в бізнесі – наприклад, щоб хімічна промисловість і металургія не були зосереджені в одних руках. Немає конкуренції всередині країни – немає конкуренції і на зовнішній арені. Наголошу ще раз, до чого призводить аутсайдерство країни в світі. Тільки до одного – до послаблення державності, до підриву суверенітету.

Україні вигідно, щоб були встановлені виразні правила гри щодо іноземних інвесторів і зарубіжних компаній, які могли б прийти в країну. Але показати їм це можна тільки на прикладі того, як організоване середовище для вітчизняного бізнесу. Чесно кажучи, побачене в Україні може породити у іноземного капіталу хіба що бажання триматися від нас подалі.

Можливо, влада робить ставку на російський капітал, який активно освоює Україну? Думаючи, що цього поки достатньо...

Знову ж таки – міф і стереотип. Ми бачимо прекрасну телекартинку, яка ілюструє поліпшення наших відносин з Росією, а тим часом ми наших російських партнерів дуримо. Ряд проблем навколо спірних об`єктів власності, на які росіяни пред`явили цілком обгрунтовані права, навмисно не вирішуються. Російському бізнесу тут нема на кого ставити – ті, хто ухвалюють рішення – їх прямі конкуренти.

Я б сказав максимально жорстко – відвертий, демонстративний, зухвалий протекціонізм влади щодо наближених до неї трьох-чотирьох кланів підриває основи економічної безпеки країни. У країні не може все належати кільком людям. Це – прямий шлях до втрати економічного потенціалу. При встановленому племінному ладі влада сама себе позбавляє інструментів для захисту державних економічних інтересів і оперативної реакції на глобальні кризові явища. Сьогодні ресурси економічної обороноздатності практично вичерпані, держава міцно сидить «на голці» зовнішніх запозичень, які, в свою чергу, недостатньо ефективно використовуються на користь економічного розвитку країни. Наголошую – на користь країни, а не окремих галузей і фінансово-промислових груп.

І які конкретні рецепти можна виписати в цій ситуації?

Свого часу більшовики проголосили відокремлення церкви від держави – я б наполягав на відокремленні бізнесу від держави на користь національної безпеки. Інакше історія незалежності України залишиться в шкільних підручниках як чудовий, але короткий період. Відокремлення бізнесу від держави могло б стати головним гаслом сучасної української політичної опозиції, і її головною метою.

Але про це опозиція багато говорила і в останні роки правління Леоніда Кучми...

За Кучми бізнес мав певний вплив на владу, влада мала свої важелі дії на бізнес. Але ще ніколи в сучасній історії України не було такого, щоб владу неможливо було відрізнити від бізнесу.

І коли бізнес і влада розімкнуть свої обійми, коли вони розділять зони впливу і проведуть демаркаційну лінію – тільки тоді у бізнесу і влади як у двох різних суб`єктів може початися нормальний цивілізований діалог. В якому влада відстоюватиме свої – державницькі – інтереси, а бізнес свої – ринкові. Тоді можливий пошук компромісів, баланс, взаємні поступки. Тоді можливий торг – у здоровому сенсі цього слова.

Зовсім нещодавно один з українських політиків сказав, що сьогодні в країні немає такого політичного діяча, який би не відчував страху. Чи маєте ви це відчуття?

Важко боятися, якщо те, що ти кажеш і робиш, є частиною твоїх реальних переконань. У мене є принципи і погляди, які я не готовий зрадити або розміняти. І якщо прийшов час свої переконання відстоювати, то я це робитиму.

Розмовляла Ольга Горіла

УНІАН в Google News