Громадянське суспільство створюють ДАІ, Табачник, Азаров - загалом влада

Коли влада закручує гайки, громадськість повстає. Незважаючи на природну терплячість, багатьом українцям набридло дивитися, на беззаконня і безпредєл... Суспільство починає самоорганізовуватися...

Коли влада закручує гайки, громадськість повстає. Незважаючи на природну терплячість, багатьом українцям набридло дивитися, як незаконно зносять дитячі майданчики, на місці яких черговий олігарх будує чергову “свічку”, як ДАІ незаконно зупиняє водіїв і виписує штрафи чи вимагає хабарів, як ректори на свій розсуд встановлюють розцінки на “платні послуги”, як невпинно ростуть ціни, а разом з ними й податки. На 20-му році незалежності українське суспільство нарешті вчиться самоорганізуватися, щоб захистити свої права. Як змусити владу тебе почути?

Податковий Майдан: влада побачила підприємців

Найяскравішим прикладом самоорганізації українців був Податковий майдан. Тисячі українців від Луганська до Львова з’їхалися до столиці сказати своє “ні” Податковому кодексу. На Майдані Незалежності тоді справді об’єдналися Схід і Захід.

– Все починалося з Оксани Продан. Вона організовувала свого часу виступи у Верховній Раді. Але сенсу не було, – розповідає голова ГО «Громадська рада національної безпеки і оборони» Юрій Єременко. – І підприємці самі вирішили створити Центральний штаб порятунку українського підприємництва,і цей штаб вже створював Податковий майдан. Треба було, щоб влада нас почула, а не просто – погуділи і розійшлися. Тож народ почав самоорганізуватися. Я не можу сказати, що була наша перемога чи ми добилися вето. Але принамні відстрочку отримали.

Підприємницький Майдан сьогодні – це активісти, організатори, лідери стихійно створених бізнес-ассоціацій і вже легалізованих у місцевих “мін’юстах” підприємницьких профспілок, які зараз активно спілкуються між собою.

При парламенті створили Раду підприємців “під крилом” Наталії Королевської, куди ввійшли представники підприємницьких організацій.

Але підприємці наголошують, що з владою вони “не співробітничають”.

– Ми пропонуємо альтернативу, щоб у країні врешті-решт відбулося хоч якесь покращення, – зазначає Єременко. – Влада почала звертати на нас увагу, почула, що ми є. Я не можу сказати, що вона робить так, як ми пропонуємо.

Хоча певні зрушення на місцях таки є.

– Перша перемога в нас була в Южноукраїнську. Там начальник податкової інспекції змушував усіх з фіксованого податку перейти на єдиний, просто “давив” людей, – розповідає Єременко. – Центральний штаб порекомендував, що треба робити. Підприємці написали більш як сотню заяв у прокуратуру про злочинні дії керівника, і цей донецький хлопець, зрозумівши, що справи погані і попрацювавши 2 місяці, пішов назад “в степь донецкую”. Прийшов інший “донецький” – але цей уже поводиться акуратніше. Зараз ми створюємо мобільні групи швидкого реагування й місцеві самооборони. Тепер на ринках активні люди збираються разом, роблять систему сповіщення через смс-розсилку, створюються профспілкові організації. За дві місяці ми виросли: раніше бігали й ховалися від податківців, перевіряємо в них документи, і якщо нема –випроваджуємо їх. Наша мета – громадянське суспільство. Влада повинна бути під контролем у громадян.

Даішники під “контролем”

У 2008 році Ростислав Шапошніков створив сайт під назвою “Дорожній контроль”, на якому вирішив публікувати інформацію про порушення правил дорожнього руху й законів з боку співробітників ДАІ.

– ДАІ фіксують порушення водія, а я вирішив показати суспільству, що Державтоінспекція сама порушує заклон, – розповідає Ростислав. – Ідея полягала в тому, щоб розповісти на власних прикладах, як простій людині добитися справедливості і боротися проти незаконних дій інспекторів, не використовуючи ні хабарі, ні зв’язки – тільки спираючись на закон. Адже в нас більшість населення юридично неграмотні люди.

Спочатку “Дорожній контроль” боровся з “листами щастя”.

– На той час працівники ДАІ стали часто сидіти в засадах і фіксувати нібито факти порушення за допомогою “візиру”. Але вже фактично доведено, що “візир” – технічно недосконалий пристрій, – зазначає Шапошніков. – Ми провели інформаційну кампанію у ЗМІ та юридичний лікнеп. Було масове оскарження в судах цих незаконних постанов. І Генпрокуратура видала припис 2 липня 2009 року заборонити Державтоінспекції виписувати такі постанови “у зв’язку з численними зверненнями громадян у органи прокуратури”. До речі, цей припис приховували декілька місяців. Але потім він потрапити мені до рук, і я його опублікував на нашому сайті.

З часом проект набув популярності. Водії з різних куточків України стали фіксувати порушення ПДР співробітниками ДАІ, поширювати їх і відстоювати свої права в судах.

У центрі уваги ЗМІ й майже всієї країни “Дорожній контроль” опинився після одеського випадку наприкінці січня, коли інспектор ДАІ Олександр Швець (нині звільнений) назвав українську мову “телячою”, відмовившись спілкуватися нею з водієм зупиненої автівки.

“Дорожній контроль” розмістив відео на своєму сайті. Але ДАІ “помстилася” активісту “ДК” Дмитру Говердовському, заарештувавши його на 5 діб. На думку адвоката Олександра Славського, це була “спланована акція залякування”, бо “не виїжджають на звичайні заходи заступник начальника ДАІ області й міста”.

Cьогодні “Дорожній контроль” продовжує боротьбу. Серед іншого – позивається з МВС щодо законності деяких положень наказу №111, який, за словами Шапошнікова, дозволяє працівникам ДАІ фактично безпідставно зупиняти транспортний засіб.

– Ми не займаємося політикою, – наголошує Шапошніков. – “Дорожній контроль” свого часу критикував і Луценка, і Тимошенко, і Коломійця (колишнього керівника ДАІ) за незаконні рішення. Тодішній опозиції були вигідні наші дії. Тепер вони прийшли до влади, а ми своєї діяльності не змінили, а тільки посилили. Ми працюємо на те, щоб люди знали закони і свої права.

Рушійна сила студентства

Молодь традиційно найбільш активна частина суспільства. Після Помаранчевої революції студентські мітинги майже зійшли нанівець. У 2006-2007 роках були локальні акції в Рівному й Києві. У Рівному тоді захотіли підвищити контрактникам ціну на навчання майже в 4 рази. Але після протестів керівництво вузів і студенти дійшли компромісу. А в столиці хотіли суттєво підвищити плату за гуртожитки. Урешті-решт київська молодь теж добилася свого.

У 2008 році студенти пікетували тодішнього міністра Івана Вакарчука, виступаючи проти примусових відпрацювань. Вакарчук пішов студентам на поступки. До речі, норми про обов’язкове відпрацювання після закінчення вузу нині в обох законопроектах про вищу освіту немає.

У 2009 році студентів згуртувала освітня новація Юлії Тимошенко.Кабмін вирішив розширити спектр платних послуг у вищих навчальних закладах – щоб студенти відпрацьовували практичні і семінарські заняття, пропущені без поважної причини, за гроші. Те саме стосувалося й академічної заборгованості: не склав екзамен вчасно, тоді перед перескладанням, окрім знань, запасайся й певною грошовою сумою. Студенти виступили – платні послуги скасували.

З приходом на посаду міністра освіти Табачника протести студентів майже не припиняються. Хоча “АнтиТабачна кампанія” й зійшла нанівець і молоді поки не вдалося позбутися одіозного чиновника, студенти стали боротися по суті – виступати проти ініціатив і рішень “головного освітянина”.

Спочатку Табачник зажадав від студентів грошей, переконуючи, що платні послуги – це ознака цивілізованості. Але славнозвісна постанова Кабміну №796 обуриластудентів по всій країні. За підрахунками ватажків студентських організацій, тоді на акції в різних містах України вийшло близько 24 тисяч чоловік. Під тиском молоді влада від цієї ідеї відмовилася.

Українські студенти торік протестували і проти зволікань у розслідуванні справи Ігоря Індила, і проти прийняття законопроекту про свободу мирних зібрань, і проти ухвалення законопроекту про мови.Найбільш активні студентські організації на сьогодні – це незалежна студентська профспілка "Пряма дія", Громадянський рух "Відсіч", Студентська колегія НаУКМА та Всеукраїнська молодіжна організація "Фундація Регіональних Ініціатив" (ФРІ).

Наймасовіші акції протесту нині тривають проти законопроектів про вищу освіту. І незважаючи на недавні провокації в молодіжних лавах протестувальників, нині студентство розуміє: чим їх більше – тим більше їх слухають. І продовжує боротьбу.

Вийди на вулицю – поверни собі місто

Жовтнева лікарня, Пейзажна алея, Театральна, Гончара, парк Малишка... Цей перелік “гарячих точок” столиці зі скандальними забудовами можна продовжувати.

Ініціативна група “Збережи Старий Київ” виникла у 2007 році у відповідь на плани київської влади збудувати на розі Десятинного провулку й Пейзажної алеї, на території Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ", хмарочос.

Як розповідає активіст “Збережи Старий Київ” Ігор Луценко, учасників перших акцій збирали через соціальну мережу “Живий журнал”. Як згодом виявилося – не дарма. Бо вже в листопаді 2009 року на Пейзажній алеї відкривали дитячий ландшафтний парк – там, де відвоювали ділянку в забудовника.

– Будівництво на Гончара в буферній зоні Софії Київської півроку стояло, на Пейзажній зараз йрнр немає, на території Жовтневої лікарні не будують, але все одно хочуть, – розповідає Луценко. – Остаточних перемог у нашій справі не буває. Завжди забудовник шукатиме можливості досягти своєї мети – при зміні влади, при зміні суддів і т. д.

– Наші активісти страждали і в фізичному сенсі, і в юридичному, – ділиться Ігор. – Скоро закінчиться процес над братами Мовчанами, які протестували проти забудови парку по вулиці Уманській. На активістів, які відстоювали територію на Гончара, були подані фантастичні позови до суду – нібито жінки там керували кранами, хоча вони ніколи того крану в очі не бачили зблизька, і руйнували паркан. Такі звинувачення використовують у суді, щоб тиснути психологічно, відтягувати час, гроші, ресурси... Деяких активістів били. Традиційно відбувається штовханина і бійки з начебто “охоронцями” забудов. Насправді, це перевдягнуті бандити. На Гончара людей обливали фарбою.

Але боротьба інколи таки призводить до перемог. Окрім Пейзажної алеї і Жовтневої лікарні, небайдужим киянам вдалося відстояти дитячий майданчик по вулиці Лук’янівській і сквер на Прорізній.

Наразі громадська ініціатива захищає квартал біля метро “Університет”, де зруйновано дитячий майданчик і йде чергове нелегітимне будівництво, і продовжує акції на Гончара.

– Більшу частину роботи за нас роблять забудовники і влада – вони обурюють народ, – переконаний Луценко. – Тому в наших лавах можна зустріти будь-яких людей: і багатих, і бідних, і відомих, і невідомих.

(Ми опускаємо той факт, що обуренням громадян часто користаються політики та бізнесмени у свої інтересах – це інша тема).

Про що свідчить сьогоднішня активізація самоорганізації студентства й наскільки вдалося наблизитися українцям до громадянського суспільства, ми запитали в заступника директора Інституту соціології Євгена Головахи.

– Поки що це не масове явище, але сам факт, що такі організації з’являються – позитивна тенденція. Радянська соціальна інерція була дуже велика. Наше суспільство ще 20 років тому було жорстко централізоване. Усі форми соціальної організації мали проходити контроль цієї владної вертикалі. Згодом багато неурядових організацій виникали за принципом ієрархічним – їх створювали політичні діячі, впливові економічні особи чи зарубіжні фонди. Тобто ці організації створювались “під когось”, під структуру, яка забезпечувала “кришу”, хай не кримінальну, але фінансову й організаційну. І справді, у міру адаптації суспільства до нових умов, найбільш активні люди, інтереси яких страждають і ущемляються, змушені (іноді навіть усупереч своїм безпосереднім фінансовим інтересам чи інтересам безпеки) шукати захисту в інтеграції. Це подолання соціальної інерції. Ці організації дозволяють, з одного боку, більш-менш ефективно захищати права й інтереси певної групи людей, а з іншого – надати певний захист тим, хто в ці організації входять. Це добрі паростки того самого громадянського суспільства, про яке багато років говорилося, але яке за останні 10 років практично не розвивалося. Станом на початок 2010 року в нас майже 90% громадян не мали доступу до самодіяльних громадських організацій, не були їх членами. А на Заході без погодження з громадськими організаціями жодне важливе рішення урядом не приймається. Тож треба повчитися їхньому досвіду.

Анна Ященко

УНІАН в Google News