Валерій Нечипоренко завжди був генератором ідей

Він був надзвичайно цікавою особистістю... Іронічний, харизматичний... Іноді видавався утаємниченим, але в близьких розмовах відкривалася людина щедрого серця й абсолютно несподіваних ходів...

Учора пішов з життя заступник генерального директора УНІАН, заслужений журналіст України, член Національної спілки письменників України Валерій Нечипоренко.

Василь Шкляр, письменник:

ВІН БУВ ЦІКАВИМ ПИСЬМЕННИКОМ, ІРОНІЧНИМ, ЧОГО БРАКУЄ НАШІЙ ПРОЗІ

Валерій Нечипоренко був моїм товаришем. Останніми днями я з ним багато спілкувався, бо він уходив до комітету зі збору коштів на кінофільм “Чорний ворон”. Ми з ним дуже близько контактували. Він мені й з лікарні телефонував, переймався моїми проблемами.

Валерій Нечипоренко був надзвичайно цікава особистість. Іронічна, харизматична. Іноді він видавався прихованим, утаємниченим, але в близьких розмовах відкривалася людина... Не хотілося б казати тут банальних речей, але справді, людина щедрого серця і абсолютно несподіваних ходів, міркувань, свіжих поглядів на життя.

Валерій Нечипоренко був цікавим письменником, іронічним, чого бракує нашій прозі.

На жаль, ця наша метушня – журналістська, комерційна діяльність – забрала в нього левову частку життя, і він не встиг реалізуватися сповна як прозаїк. Можна було б чекати від нього ще багато несподіваних речей...

Це велика втрата для всіх нас.

Григорій Павлов, заступник головного редактора газети “Житомирщина”:

ЦЕ БУВ ФОНТАН ІДЕЙ

Він був дуже непосидючим, активним, наполегливим. І під час роботи в “Житомирщині”, і потім, коли я з ним співпрацював у нашій обласній “Діловій газеті”, одним з організаторів якої він був.

Валерій Нечипоренко – це був фонтан ідей. Він придумував і сам тут же брався їх реалізовувати. Він придумував і теми журналістських матеріалів, і теми виступів, і якісь економічні проекти.

Він був дуже товариський. Мав багато друзів. Хоча були й заздрісники та свої проблеми, як у кожної людини.

І весь час він займався літературною творчістю...

Михайло Сидоржевський, головний редактор “Української літературної газети”:

У НЬОМУ ПОЄДНУВАЛИСЯ ДІЛОВИТІСТЬ І ЛЮДЯНІСТЬ

Я знав Валерія Нечипоренка з середини 80-х, ще з Житомира. Він працював у “Радянській Житомирщині”, а я – у молодіжній газеті. Так життя складалося, що весь час ми перетиналися по роботі.

Наприкінці 80-х він організував у Житомирі по суті першу газету нового покоління “Житомирський вісник”, до того часу в місті виходило тільки дві газети радянських часів. У багатьох питаннях це був новатор.

Він був щирий, приязний, комунікабельний. Завжди відгукувався на ділові чи творчі пропозиції. Валерій був надзвичайно ефективний керівник, талановитий менеджер. Ставився з розумінням до підлеглих, до їхніх потреб і проблем. У ньому поєднувалися діловитість, професіоналізм і водночас людяність, що сьогодні не часто зустрічається у відповідних середовищах.

Він був ініціатором і промоутером літературного фестивалю “Просто так”. Останніх п’ять років я був членом журі й головою експертної ради цього конкурсу. Знаю, скільки він сил докладав для його організації, це було надзвичайно важливо для нього.

Я кілька разів бував у Коростені на Всеукраїнському фестивалі дерунів, організованому теж із його ініціативи. Це прекрасне свято з величезної кількістю людей і відповідною атмосферою.

Він був багатоплановий і різноманітний.

Знав його як письменника ще з житомирського періоду. Він був надзвичайно цікавий як прозаїк. Але так склалося в його житті, що через роботу в нього не вистачало часу, щоб повноцінно реалізуватися як письменникові.

Володимир Москаленко, міський голова Коростеня:

ВІН БУВ ПАТРІОТОМ ДРЕВЛЯНСЬКОГО КРАЮ

Він був патріотом древлянського краю, адже народився в Коростені, закінчив тут школу. Дуже багато проектів ми з ним зробили: і літературний фестиваль “Просто так”, і фестиваль дерунів... І виборчу кампанію він допомагав мені проводити.

Це унікальна людина. Генератор ідей. Людина творча, непересічна. Він постійно перебував у пошуку. І його теоретичні напрацювання ми вводили в практику.

Для всього нашого древлянського краю це дуже колосальна втрата.

Микола Шпаковатий, видавець:

ВІН ДУЖЕ ЛЮБИВ ЮШКУ З РИБИ, АЛЕ НЕ РИБАЛКУ

Він був дуже добрий... Пишався донькою як художницею... Щодо його ділових якостей – він був чесний у всіх ситуаціях, поважав себе і людей, які з ним поруч.

Він був порядний, відвертий, прямодушний...

Поза роботою... Він дуже любив юшку з риби. А от рибалити не любив...

Олена Качуренко, заввідділом тижневика “Власть денег”:

ЙОГО МАТЕРІАЛИ ЗАВЖДИ БУЛИ МАЛЕНЬКИМИ ШЕДЕВРАМИ

1997 року кілька місяців я редагувала міську газету «Daily-копейка», що виходила як додаток до «Всеукраїнських відомостей». Валерій Петрович був ледь не вдвічі старший за наших наймолодших співробітників, таким собі метром журналістики. Але ніколи в редакційному побуті не акцентував на своїх життєвих і творчих перевагах над нами. Зате в роботі був, без перебільшення, прикладом для молодих. Вів рубрику «Кияни», писав чудові репортажі з життя міста, часто в блискучому дуеті з Миколою Поліщуком.

Матеріали Валерія Петровича завжди були маленькими шедеврами, прикрашеними притаманним йому гумором. Термін «жовта преса» тоді ще тільки приживався в суспільстві, «Daily копейка» балансувала десь на межі, і в цьому форматі Валерій Петрович почувався цілком комфортно, надихаючи й нас на освоєння нових напрямків журналістики.

Дуже сумно, що справжні професіонали так рано йдуть з життя.

Опитувала Анна Ященко

УНІАН в Google News