За мене в Єгипті давали 10 верблюдів

Не бійтеся Єгипту - революція закінчилися... Єгипетські чоловіки стали більш перебірливі: абияка, тільки б біла, їм уже не підходить... У Луксорі пам`ятають дідуся з незгасною ерекцією...

Коли моя мама дізналася, що я їду в Єгипет, почала панікувати… Мовляв, тебе вкрадуть бедуїни, з’їдять акули чи щось таке. Заспокоїлася лише тоді, коли я повернулася жива й здорова… Тоді ще раз подумалося, про той величезний вплив, який справляють ЗМІ, на свідомість людей.

Там теж захоплюють землі над річкою

Справді, два місяці тому в Єгипті відбулася революція. Там і досі хистка економічна й політична ситуація. Така непевність, очевидно, триватиме ще не менш як рік, адже парламентські вибори відбудуться восени, а тимчасова влада скасовує старі закони. Поліція навіть не штрафує за порушення правил дорожнього руху.

На берегах Нілу та зрошувальних каналів ведеться масове самовільне будівництво. Досі це жорстко контролювали державні органи, оскільки плодючі долини в Єгипті – на вагу золота (95% землі тут займає пустеля). За два місяці після революції Єгипет втратив понад дві тисячі гектарів. Деякі будинки вже почали зносити, але не відомо, чи наважаться нова влада відібрати всі самозахоплені землі.

Один із найбільших єгипетських туроператорів Pegas Touristik, який також працює на українському ринку, запросив представників наших ЗМІ в Єгипет, аби переконати їх, що туристам тут сьогодні нічого не загрожує. Подекуди мітингують якісь групи людей, але це мирні й нечисленні мітинги. У стародавньому місті Луксорі бачила лише одну акцію протесту. На вулиці вийшли студенти, які висували якісь соціальні вимоги. Ми гуляли по Луксору, денному й нічному, по житлових кварталах, вечеряли в ресторанах, купували одяг на ринках і в магазинах, пили тростиновий сік на вулиці, сміялися й фотографували. Нам доброзичливо всміхалися…

Єгиптянин робить нам тростиновий сік

Це була моя перша поїзда в цю країну.

Торік, ще до революції, моя подруга дуже просила мене поїхати з нею на відпочинок у Єгипет, та я не називаючи їй справжньої причини, відмовилася. А причина була така: Єгипет – це так банально, а головне – там на курортах самі росіяни...

Проте з’ясувалося, що в тій країні є багато місць, де наших колишніх співвітчизників не так і багато (наприклад, у тому ж Луксорі, розміщеному не на морі, а на березі Нілу).

Крім того, Єгипет дає чудову можливість поєднати різні види відпочинку: дайвінг, катання на квдрациклах у пустелі, просто валяння на пляжі... Усе залежить від вашого бажання…

Вам як: ол-інклюзив чи по-європейськи?

Практично в усіх готелях Єгипту, як і Туреччини, діє система «усе включено». Це коли люди безперервно п’ють, жують, знову п’ють і знову жують. Тільки й бачиш чергу на пляжі за спиртним, картоплею фрі, сосисками, морозивом. І так весь час. Звісно, не було б ніякого ол-інклюзиву, якби він не був такий популярний серед росіян і українців. Проте, як кажуть досвідчені туристи, така система завжди понижує якість їжі й саму культуру обслуговування. Мабуть, тому серед туристів із Західної Європи й Америки такий відпочинок не настільки популярний.

У Єгипті готелі, і відпочинок загалом, можна поділити на «для наших» і, скажемо так, “для європейців”. Європейці віддають перевагу туризмові без так званих аніматорів на пляжі, завдання яких розважати відпочивальників, але їхній гумор часто доволі сумнівний і зорієнтований переважно на росіян. Музика на готельних дискотеках, що «для наших», теж, як правило, російська. Усі нічні шоу – теж російською мовою…

А ось у закритому курортному містечку El Gouna, що неподалік Хургади, дев’яносто відсотків відпочивальників – німці, французи, британці. І тут цілком інша атмосфера – що називається європейська…

Місто, де пам’ятають дідуся з незгасною ерекцією

Знаєте, бувають міста, у яких часом хочеться залишитися назавжди, –так само, як і готелі, у яких хочеться пожити безмірну кількість часу. Гадаю, кожна людина має обрати собі таке місто. Для мене, це, мабуть, Луксор (хоча й не лише він).

У Луксорі – одному з найдавніших міст світу – ти просто весь у стародавній історії, ти потрапляєш у час, коли люди ще вірили в бога Амона-Ра. Ти щиро переконуєшся, що й сама б стала царицею, якби народилася тоді, віриш, що в людини є два життя: таке, що на Сході і що на Заході. (Давні єгиптяни щоразу бачили схід і захід сонця, з цього робили висновок, що є два життя). Ти віриш, що досі Східний Луксор – місто живих, де фараони жили й будували свої молитовні храми, присвячені богам, і Західний Луксор – місто мертвих з похоронними храмами і гробницями.

Хоча самі єгиптяни не вірять у це вже тисячі років…

У Карнакському храмі

Як не дивно, Луксор, який займає особливе місце в давньоєгипетській історії, не дуже цікавить наших людей. За два дні там я практично не зустрічала туристів з СНД. У Долині Царів, Карнакському, Луксорському храмах, храмі Хатшепсут я навмисне видивлялася «наших», але не знаходила – самі іноземці.

Гід показує на дітородний орган бога Амона-Міна

У єгипетській історії дуже багато міфів, хоча часом сама історія схожа на суцільний міф. Мене особисто дуже захоплює міф, відтворений у храмі Карнака, про бога плодючості Амона-Міна, якого зображають з однією рукою, однією ногою і зі збудженим статевим органом...

Усі мужчини якось пішли на війну, залишилися лише жінки зі старим чоловіком, про якого всі гадали, що він уже давно ні на що не здатний. Воїни провели на війні близько п’ятнадцяти років, а коли повернулися, побачили, що бігає купа дітей, жінки ходять вагітні. І це все натворив отой старий чоловік. Дідуся хотіли покарати, відрізавши йому дітородний орган, але жінки заступилися. Тому спочатку обмежилися відтинанням однієї руки й ноги, але зрештою таки домоглися свого – залишили діда без члена, бо він усе не вгавав. Дідусь помер, та перед смертю його встигли запитати, як він зміг запліднити стількох жінок, якщо раніше навіть ходити не міг. Він розповів, що побачив уві сні, як воїни програють війну. А просто хотів створити майбутнє. І зміг він це зробити завдяки богові Амону, який подарував йому рибу боулті з Нілу, яка є символом плодючості.

А плодюча риба з’явилася в Нілі після того, як бог Сет убив свого брата Осіріса, його тіло розділили тіло на сорок частин. Кинули це все в Ніл, потім його дружина Ісіда зібрала всі частини, крім пеніса, бо ця риба його з’їла.

Через 10-15 років, як помер плодючий дідусь, була ще одна війна, на якій воювали вже його діти. Вони виграли війну. А коли повернулися, призначили свого діда богом плодючості в древніх єгиптян, якого звуть Амон-Мін.

Жінка повинна працювати

Слов’янки дуже популярні серед місцевих чоловіків. Часто можна побачити на вулиці єгипетсько-слов’янську пару… Ще донедавна казали, що в Єгипет можуть їхати слов’янки будь-якої зовнішності, і всі вони там здаватимуться красунями. Тепер нібито все змінилося – єгипетські чоловіки стали більш перебірливі: абияка, тільки б біла, їм уже не підходить. «Зараз усе по-іншому, – сміється гід Амр. – Вибір дуже зріс, слов’янок приїжджає до нас багато”.

Бедуїнки печуть паляниці на верблюжих кізяках

Серед бедуїнів – мешканців пустелі – популярніші жіночки більш пишні, аби були сильні, могли носити воду й узагалі робити все в господарстві. Самі ж чоловіки-бедуїни фізично не працюють. Можуть лишень переганяти верблюдів, щось возити на продаж і півгодини пити 30-грамове горнятко чаю, курити кальян і мислити над сенсом життя. Одне слово, це – народ, який ніколи нікуди не поспішає. Ще донедавна вони відправляли своїх жінок народжувати за гору. І якщо народжувався виродок, жінка залишала новонародженого, а виродки з’являються часто, бо, як правило, одружуються близькі родичі…

Діти бедуїнів

Жінка бедуїна з дитиною

До речі, самі єгиптяни не дуже шанують бедуїнів. Вважають їх бродяжниками. Ніхто не знає, скільки їх насправді, більшість із них досі не має документів, народжуються і помирають у пустелі, їхні діти не ходять у школу, чоловіки не служать у армії, чимало з них займаються торгівлею наркотиків і зброї.

Представники сильної статі в Єгипті виявляють до жінок свою симпатію по-різному. Якщо ти сподобалася єгиптянинові, він для тебе може зробити п’ятдесятивідсоткову знижку в магазині (якщо це продавець). І починає відверто залицятися. Часто вони розмовляють поганенькою російською і повторюють кілька завчених фраз, на кшталт: хочу смотрєть тєбя, відєть тебя.

Наш гід сказав, що за мене дали б десять верблюдів – а це так і мало багато: один верблюд коштує від двох до 100 тисяч доларів.

Інструктор з дайвінгу Момен, з яким ми занурювалися на десятиметрову глибину, чомусь вирішив, якщо я йому назвала своє ім’я, – значить, він мене може знайти в готелі й запросити на побачення… А може, я мала необережність подивитися йому в вічі, бо за канонами шаріату, якщо дівчина подивилася чоловікові в вічі, – це для нього знак, що вона не проти…

Гід наполегливо рекомендував, щоб дівчата самі нікуди не ходили. Чому? Сказав, що на нас дивляться, як на «ходяче м`ясо»… Мусила докласти чимало зусиль, аби вмовити його відвести мене на місцевий продуктовий ринок. Я люблю ринки, бо саме там ти відчуваєш, чим живе народ…

На ринку…

Чоловіки там справді дуже неоднозначно зиркали в наш бік, тому гід швидко відвів мене з ринку. Ні, не тому, що там було небезпечно, – просто йому було незручно за мене. Тільки потім я зрозуміла чому: у нас із ними різні уявлення про скромний одяг…

“Чому ці дамочки в коротких спідницях?”

Хоча цю країну щороку відвідують мільйони туристів з усього світу, вона багато в чому залишається дуже консервативною. Загалом Єгипет – класично бідна країна, де мешкають дуже багаті, бідні – і туристи. Бідному, самі розумієте, від туриста перепадає мало. Прості селяни досі будують глиняні хижі для життя, і хліви з очерету чи тростини для господарства.

Коли в Луксорі перепливали Ніл, з нами на берег сходили єгипетські школярки. Вони приязно, як нам здавалося, за нами спостерігали, запитуючи свого вчителя, чому ми без довгих спідниць. А вчитель їм пояснював, що ми бідні, у нас на спідницю немає грошей. (Принаймні так нам переклав гід).

…Пам’ятаю, коли вперше приїхала в Іспанію, спостерігала з транспорту за різнокольоровою землею, до якої докладають велетенських зусиль, аби на ній щось виростити. Мене мучило банальне запитання: чому ми на наших чорноземах живемо гірше, ніж іспанці? У Єгипті постало аналогічне запитання: чому ми веземо картоплю з цієї країни, 95% території якої – пустеля?!

Дякуємо за організацію поїздки до Єгипту туроператору Pegas Touristik.

Оксана Климончук

Фото автора

УНІАН в Google News