Україна між батогом і пряником
Україна між батогом і пряником

Україна між батогом і пряником

12:21, 25.06.2011
5 хв.

Росія часто не безпосередньо, шляхом використання своїх агентів впливу в європейських державах (доходи «Газпрому» дозволяють) прагне зупинити процес зближення України і ЄС. Таке зовнішньополітичне дзюдо...

«Завдяки» бездарній поведінці вітчизняної еліти за роки незалежності наша країна продовжує бути «сірою зоною» між Європейським Союзом і Росією, флюгерно роздаючи реверанси тій столиці, в чиїй прихильності Київ має потребу найбільше. В кінці 2010-го і середині 2011 років спільними зусиллями МЗС і АП Україні вдалося уникнути розгромних оцінок своєї внутрішньої політики. Втім, не тільки українські офіційні особи мали відношення до цього успіху.

Жозе Мануель Пінту ТЕЙШЕЙРА
Слід нагадати, що жорстка й обгрунтована критика на адресу України деякими євродепутатами і членами ПАРЄ публічно не позначається на поведінці Європейської Комісії, що продовжує переговори з Києвом на предмет підписання угоди про асоціацію.  Хіба лише українським парламентерам доводиться бути максимально вигадливими. Правда, заява представника ЄК в Україні Жозе Мануеля Пінту Тейшейри, який відзначив неможливість підписання документа у вересні, охолодила багато гарячих голів. Але українські чиновники мають у своєму розпорядженні цілий квартал, щоб остаточно домовитися з ЄС про формат співпраці. Зі зрозумілих причин (часто суперечливі інтереси, значний масштаб України, застарілі проблеми в двосторонніх відносинах) переговори йдуть непросто. Втім, цей факт не повинен зупиняти українську владу в прагненні просунутися на шляху євроінтеграції, адже поразка в цьому питанні означатиме падіння в дбайливо розставлені капкани, даруйте, обійми Росії.

Ніде правди діти: фігура Віктора Януковича мало сприяє ефективному переговорному процесу з лідерами Старого Світу. Глава держави в очах європейських політиків має імідж далеко неоднозначний: не такий бездоганний, як хотіли б бачити на Банковій, але й не настільки негативний, як інколи малюють його політичні опоненти. Події 2004 року надовго відклалися в пам`яті європейських політиків. Від Віктора Федоровича в ситуації, що склалася, вимагається скоріше не заважати і знайти управу на проросійських «яструбів» у своєму оточенні, а дипломатична «свита» тим часом постарається розіграти партію для свого «короля». На руку Януковичу грає факт загальновизнаної демократичності президентської кампанії 2009 – 2010 років, проти нього – повернення супер-повноважень глави держави шляхом відміни політичної реформи рішенням Конституційного Суду і кримінальні справи проти Юлії Тимошенко, яка є в очах західних політиків «останньою надією демократії» в Україні.

Відео дня

За останні роки певні зміни пройшли і в середовищі української опозиції. Якщо під час президентства Кучми її представники орієнтувалися на США, де правив «останній хрестоносець сучасності» Джордж Буш-молодший, то сьогодні опозиція шукає підтримки в європейських структурах. Треба сказати – часто її отримує, оскільки ситуація в нашій країні є справжнім подарунком для євроскептиків, а такий крупний жупел як Україна здатен зауважити будь-який європейський обиватель. У результаті наша країна періодично стає об`єктом, а не суб`єктом міжнародної політики, що, безумовно, не підвищує її авторитет.

Віктор Янукович виступає на сесії ПАРЄ. Страсбург, 21 червняЯнукович, принаймні, невтомно демонструє прихильність до ідеї європейської інтеграції і готовність шукати компроміси з Євросоюзом. До речі, не варто приділяти багато уваги підкреслено критичним заявам європейських політиків після виступу українського президента в ПАРЄ: насправді сьогодні ми є свідками великої геополітичної гри. Росія часто не безпосередньо, шляхом використання своїх агентів впливу в європейських державах (доходи «Газпрому» дозволяють) прагне зупинити процес зближення України і ЄС.  Очевидно, що це зовнішньополітичне дзюдо направлене на реалізацію державних інтересів нашого «стратегічного партнера», керівництво якого відмовляється розглядати Україну інакше, ніж хлопчика на побігеньках.

Нашу країну чекає, як мінімум, два моменти істини. Перший – у грудні 2011 року, коли ми отримаємо відповідь на прагнення підписати угоду про асоціацію з ЄС, що включає створення зони вільної торгівлі і спрощення візового режиму. До початку зими офіційному Києву належить пережити атракціон небаченої щедрості з боку Москви, що буде підкріплений для переконливості покручуванням газового вентиля. Другий – набуття чинності досягнутих домовленостей і глибоке розчарування ними. Українська еліта, що має гіпертрофований комплекс неповноцінності, чудово вміє публічно ображатися на зміст досягнутих домовленостей, які обіцяла виконувати.  Отже жителям України не варто розслаблятися: у політичному сенсі наша країна залишається між батогом і пряником на поки невідомий термін.  Навіть за найсприятливішого збігу обставин Європа не перестане виховувати Україну, а Росія – прагнути повернути нашу країну в сферу свого впливу.

Євген Магда

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся