Справа Тимошенко та верховенство права в Україні

Від суду залежить перш за все міжнародна репутація адміністрації Януковича. За цією справою спостерігають з великою увагою, зокрема в Європарламенті, який свого часу має ратифікувати угоду про асоціацію...

20 грудня 2010 року українська прокуратура звинуватила колишнього Прем’єр-міністра Юлію Тимошенко у перевищенні посадових повноважень, а 27 липня 2011 в Києві розпочався судовий процес проти неї.

Ця справа, безумовно, є дуже суперечливою всередині України, але сьогодні вона отримала і міжнародні аспекти.

Тимошенко звернулася до Європейського суду з прав людини з проханням визначити, чи є звинувачення проти неї політично вмотивованими, саме тоді, коли Україна головує в Раді Європи. США та ЄС висловили занепокоєння відверто політичними мотивами цих звинувачень.

Парламентська Асамблея Ради Європи також стурбована цією справою: лідер фракції Християнських демократів 26 травня заявив, що «політично вмотивоване переслідування опозиції, зокрема Тимошенко, не відповідає європейським стандартам». 9 червня Європейський Парламент ухвалив резолюцію щодо справ проти Юлії Тимошенко та інших колишніх членів українського уряду (зокрема колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка), у якій висловив занепокоєння «зростанням вибіркового переслідування діячів політичної опозиції в Україні».

Міжнародні та європейські відлуння цих справ можуть зрости протягом наступних півроку, поки ці судові процеси триватимуть паралельно з важливим порядком денним у відносинах між Україною та ЄС.

Ближче до кінця вересня в ЄС відбудеться великий саміт Східного Партнерства, у якому Україна є найбільш визначною державою-партнером через її розміри та політичне значення. Крім того, ЄС та Україна хочуть завершити підписання Угоди про асоціацію, у тому числі угоди про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (ЗВТ). Планується, що ці угоди буде підписано в грудні. Варто зазначити, що такі угоди мають ратифікуватися з боку ЄС як Європейським Парламентом, так і всіма 27 національними парламентами. Крім того, усі подібні угоди сьогодні містять так зване положення про права людини, у якому зазвичай використовуються формулювання на кшталт «повага до демократичних принципів та фундаментальних прав людини є важливим елементом даної угоди». А це означає, що якщо це положення не поважатимуть, тоді виникнуть підстави для серйозної реакції, наприклад, призупинення дії угоди.

Деякі українські політики вже висловлюють своє обурення міжнародним «втручанням» у ці справи. Наприклад, заступник голови фракції Партії регіонів у парламенті Вадим Колесніченко 20 липня опублікував прес-реліз, у якому поскаржився на подвійні стандарти, у той час як у багатьох країнах Заходу були випадки судового переслідування високопоставлених публічних осіб (Домінік Стросс-Кан, Жак Ширак, Сільвіо Берлусконі та інші). Однак, президент Янукович оголосив про наміри України інтегруватися з ЄС, що передбачатиме «втручання», про яке дуже добре знають держави-члени ЄС.

Звинувачення проти Тимошенко полягають у тому, що вона уклала газову угоду з Москвою на початку 2009 року, невдовзі після того, як Росія перекрила поставки газу, що призвело до кризових умов у частині ЄС. Є й інші звинувачення – у надмірній витраті державних коштів на купівлю автомобілів швидкої допомоги та вакцин проти грипу, а також у нецільовому використанні коштів, отриманих в рамках Кіотського протоколу, на виплату пенсій.

Для зовнішнього спостерігача неможливо скласти власну думку про такі звинувачення, як надмірна витрата коштів. Однак звинувачення щодо перевищення посадових повноважень при укладання газової угоди з Москвою заслуговують на більш детальні коментарі.

Період правління Ющенка – Тимошенко в Україні з 2005 по 2010 роки характеризувався хронічним нефункціонуванням на конституційному рівні (особливо міжвідомчому), відкритими конфліктами між президентом та прем’єр-міністром, а також постійними незгодами в парламентом, що призвело до високого рівня паралічу у сфері законодавства та формування політики, а також постійної плутанини з тлумаченням вимог Конституції. Водночас забезпечення газових поставок до України для її власного використання та транзиту до ЄС було та залишається питанням стратегічного, екзистенціального значення для економіки як України, так і ЄС. Угоди необхідно було укладати, навіть попри те, що правлячі інституції країни не функціонували належним чином. Кажуть, газова угода, укладена прем’єр-міністром, не була затверджена Кабінетом Міністрів, причому президент Ющенко відверто намагався їй завадити. Прем’єр-міністр заявляє, що президент намагався захистити інтереси (дуже непрозорої) компанії “РосУкрЕнерго”.

Технічний аргумент, який використовується прокуратурою, полягає в тому, що підпис прем’єр-міністра на її «дорученні» або «директивах», який сам по собі може бути законним заходом у рамках її повноважень, був підкріплений офіційною печаткою Кабінету Міністрів з її підписом. Судова справа, схоже, залежатиме від того, чи була ця печатка просто підтвердженням підпису прем’єр-міністра, або чи була вона застосована неправильно, тобто позначувала рішення Кабінету (джерело). В обвинувальному висновку зазначається, що порушення процедури в даному випадку є серйозним злочином.

Щодо питань газових угод та конституційності варто згадати власний досвід президента Януковича, у тому числі угоду, яку він підписав з Москвою майже одразу після вступу на посаду, обмінявши короткотермінову знижку на ціну газу на довготривале подовження терміну перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі. Ця газова угода була непрозорою як з точки зору її реальної вартості для економіки країни, так і щодо того, хто є справжнім її вигодонабувачем між державами, різними компаніями з торгівлі газу та різними промисловими корпораціями-споживачами газу, деякі з яких підтримували обрання та президентство Януковича. У той час, як Тимошенко звинувачують у дрібному процедурному порушенні, президент Янукович проявив себе як чемпіон з виконавчих порушень навіть у питаннях такого стратегічного значення, як довгострокова здача в оренду Росії військово-морської бази в Севастополі.

Машина українського правосуддя має розвернутися, з можливим зверненням до Європейського суду з прав людини, якщо це знадобиться. Київ (влада та судова система) має гарантувати, що судові процеси будуть юридично бездоганними та політично справедливим. До різноманітних зустрічей у ЄС у вересні – грудні ще є час, щоб усе це зробити. Від цього багато залежить, перш за все міжнародна репутація адміністрації Януковича. За цією справою спостерігатимуть з великою увагою, зокрема в Європейському Парламенті, який свого часу повинен буде ратифікувати угоду про асоціацію. Парламент спроможний юридично зупинити набуття чинності угоди, якщо критика цієї справи ставатиме все більшою та дедалі більш обґрунтованою. Ескалація полеміки навколо цієї справи поки що не досягла тієї межі, коли така перспектива стане цілком реальною. Але краще подбати про те, щоб цього і не сталося.

Майкл Емерсон, старший науковий співробітник Центру європейських політичних досліджень (CEPS), Брюссель. Редакційна стаття CEPS 

Фото УНІАН

УНІАН в Google News