Чи справді Азаров готовий судитися з Газпромом?

Навіть до влади дійшло, що їх обвели навколо пальця і що «знижка на газ», отримана в результаті Харківських угод, виявилася цілковитим міфом – якщо порівнювати з ринковими цінами…

Навіть до влади дійшло, що їх обвели навколо пальця і що «знижка на газ», отримана в результаті Харківських угод, виявилася цілковитим міфом – якщо порівнювати з ринковими цінами…

Газова угода Путіна – Тимошенко від 2009 року передбачає можливість перегляду спірних питань через суд.

Перегляд контрактів цілком можна аргументувати не лише питаннями легітимності укладених угод, а й ситуацією на ринку газу. Наприклад, поява в дуже великій кількості скрапленого газу в Європі призвела до значного зниження газової ціни для Західної Європи.

Як відомо, наприкінці липня італійська компанія Edison, одна з трьох провідних енергетичних компаній Італії, добилася від Газпрому перегляду контракту в бік зниження ціни, що, за оцінкою самої компанії, коштуватиме їй 200 мільйонів євро лише в цьому році. Щоб отримати добру ціну на російський газ, їй не завадило навіть перебування Італії в НАТО і ЄС.

Подача італійської компанії позову в Стокгольмський арбітраж, вочевидь, підштовхнула Газпром до пошуку компромісу.

Суть позову в тому, що італійська компанія зазнає збитків, закуповуючи російський газ за довгостроковими контрактами набагато дорожче, ніж він коштує на ринку. Тобто це те, що має на сьогодні Україна. На Газпром з аналогічним формулюванням готові подати позов і інші великі компанії, зокрема E. ON., який купує половину всього російського газу в Німеччині. Україні буде дуже цікаво подивитися на цей судовий процес, і якщо німці виграють, це істотно посилить наші позиції

Факт завершення Москвою будівництва першої лінії «Північного потоку», очевидно, не зможе стати серйозною віхою в розвитку газових відносин України й Росії. По-перше, газотранспортна система України орієнтована передусім на південь і центр Європи. «Північний потік» може становити конкуренцію лише в невеликій частині центру Європи, там перетин складе всього кілька відсотків обсягів. По-друге, початок ринкового прокачування газу по першій лінії "Північного потоку" намічено російським керівництвом на 2012 рік, а це всього 27 мільярдів кубометрів у рік. Тож навіть включення другої лінії цього газопроводу (вартістю 54 мільярди), не є вирішальним для Росії, яка експортує на рік понад 160 млрд. кубічних метрів газу.

А от «Південного потоку», який міг би скласти реальну конкуренцію ГТС Україні не існує навіть у вигляді завершеного проекту, оскільки є дуже серйозні підстави для недопущення його будівництва. У Європі діє так званий" Третій енергопакет ", згідно з яким усі наявні, а також ті, що будуються, газопроводимають бути відкриті для будь-яких постачальників газу. Європа не бажає монополії, їй потрібна диверсифікація поставок і транзиту палива для зниження ціни газу. Це абсолютно неприйнятно для Росії – щоби по її трубах вільно постачався газ її конкурентів. Є сильна позиція Туреччини, яка формально не проти "Південного потоку", який має пройти її територією, але фактично цей газопровід порушує унікальну газотранспортну монополію Туреччини в регіоні, статус цієї країни як основного вузла торгівлі газом. І тому Москва чекає остаточного дозволу від Туреччини вже дуже довго. Саме тому "Південний потік" – це просто теорія, «страшилка», у яку, попри заяви експертів, нещодавно вірили чи вдавали, що вірили, українські можновладці. Прем`єр-міністр Росії Путін недавно сказав, що Росія може створити термінали для скраплювання газу на російському березі Чорного моря. Це – принципова зміна газової риторики, яка, швидше за все, сигналізує, що «Південного потоку» не буде ще одне-півтора десятиліття. А там і будь-яка доцільність цього проекту може зникнути – у зв’язку з розвитком нових технологій видобутку й транспортування газу.

Ситуація для України зараз розвивається у вигідному напрямку. У світовій економіці спостерігаються серйозні коливання, які не сприятимуть сильному підвищенню цін на нафту. Тому потрібно намагатися спокійно домовлятися з Росією, як це зробили італійці. І суд тут може бути одним з інструментів переговорів або фінальним підсумком їх провалу.

Тепер уже навіть до влади дійшло, що їх обвели навколо пальця і що «знижка на газ», отримана Україною в результаті Харківських угод, виявилася цілковито міфічною, якщо порівнювати з ринковими європейськими цінами.

Для України, її влади й економіки дуже образливо отримувати газ за цінами вищими, ніж у Західній Європі, тоді як Україна є найбільшим споживачем Газпрому, де транспортні витрати невеликі. Невже все це називається «знижкою»?

Україна має спробувати переконати Газпром, що, як казав один улюблений у Росії літературний герой, «согласие есть продукт непротивления сторон».

Україні потрібно, аби Росія зрозуміла, що Україна є найбільшим споживачем російського газу в Європі (наша пострадянська анемічна промисловість спалює російського газу навіть більше, ніж німецька). А в усьому світі передбачено знижки для найбільших споживачів. Україна знаходиться значно ближче до джерел газовидобутку, ніж країни Європейського Союзу, і транспортні витрати невеликі. Український ринок загалом дуже вигідний Росії. Якщо Росія прагне зберегти його за собою, для неї було б раціонально піти на поступки Україні, яка має досить вагомі важелі.

Судова перспектива цілком імовірна, адже у випадку з італійцями, як бачимо, переведення діалогу в суд довело свою ефективність навіть ще до винесення рішення по суті. Але також треба мати сценарії – що робити потім: як у разі виграшу та припинення дії будь-яких договорів у газовій сфері з Росією, так і можливого програшу.

Що стосується здачі ГТС України Росії, то цей варіант не лише вкрай невигідний, а й ризикований для влади. Адже нині Тимошенко звинувачують у завданні шкоди державі, а здача ГТС означатиме набагато більшу шкоду, ніж угоди 2009 року. Вони принаймні через 10 років закінчаться.

Водночас, думаю, здача ГТС теоретично можлива в разі, якщо влада розумітиме, що в Україні їй уже не жити – тобто за пару місяців-тижнів до передбачуваного падіння. Іншої логіки в такій здачі немає, і навряд чи може бути. Тим більше що Білорусь нині – країна-банкрут у повному сенсі цього слова, з колосальним бюджетним і торговельним дефіцитом та чергами за м’ясом. Україна, як би там не було, на відміну від Білорусі, певною мірою інтегрована у світову систему торгівлі і звикла помаленьку заробляти на себе (точніше, на олігархів).

Олександр Палій

УНІАН в Google News