Валентина Семенюк-Самсоненко: пам'ятник Леніну пенсії не просить

Хара підставляє Президента та ганьбить свою партію... Тігіпка нагородили за внесок в економіку Франції... Це солодке життя –  поставити біля пам’ятника Леніну намет та охороняти його. А чому би й ні? Він їсти не просить... Інтерв`ю

Валентина Семенюк-Самсоненко, заступник голови Соцпартії, екс-Голова Фонду держмайна України - один з найтонших знавців приватизаційних процесів в Україні. Наша розмова із Валентиною Семенюк-Самсоненко - про минуле та сьогодення української приватизації.

Валентино Петрівно, у країні розгорівся скандал, пов`язаний з профспілковим майном. Як Ви вважаєте, чи існує формула вирішення проблеми залишків профспілкової власності? Всі розуміють, що майно профспілок - це вже давно власність не народу, а профспілкового активу. Думаю, що тут, як і в питанні тендерних закупівель, немає чесних людей, - власність, напевно, продавали всі голови ФПУ…

У 2002 році я, будучи головою Спеціальної контрольної комісії з приватизації, наполягала на проведенні інвентаризації всіх об’єктів держвласності, включаючи комунальну. Я, автор законопроекту про управління об’єктами державної власності, доводила, що це слід провести. Я вісім років доводила, що в державі повинна бути державна власність та повинен існувати закон про її управління. І він є! До 2005 року в Україні не було реєстру державної власності, не була проведена інвентаризація. Я у 2005 році очолила Фонд держмайна, ми провели інвентаризацію, створили реєстр, електронну систему за галузево-територіальним принципом. Нагадаю, що є постанова парламенту 1992 року, котра передбачає, що вся профспілкова власність до інвентаризації є власністю держави. На жаль, профспілкову власність інвентаризувати не вдалося. У 2007 році депутати від Партії регіонів Сухий та Стоян  були авторами законопроекту про те, щоб таки провести інвентаризацію. ФДМУ давалося доручення провести таку інвентаризацію майна профспілок протягом одного року. Президент підписує закон, я створюю робочі групи для кожної області (бо ж курортні об’єкти цієї інфраструктури стоять на землі територіальних громад). До складу груп входять представники ФДМУ, профспілок, органів місцевого самоврядування, обласних адміністрацій. А в цей час до Федерації профспілок України приходить Хара. І останній починає писати, що Фонд держмайна захоплює профспілкову власність. Чекайте, кажу, я. Порахувати майно профспілок - це було завдання вашої політичної сили, але в той час, коли ви не контролювали ці об’єкти. Тепер ви почали їх контролювати, і не хочете оприлюднювати, скільки їх є? Де ж прозорість використання власності? Причому, тоді йшов тиск, з одного боку  від Хари, який стверджував, що Фонд «захоплює», а з іншого - від Генпрокуратури, яка вимагала провести інвентаризацію. Тоді Хара пішов до суду, і всі робочі групи, які повинні були порахувати профспілкове майно, були заблоковані рішеннями судів. Потім пройшли дострокові парламентські вибори, термін виконання роботи завершився. І все… Коли ж покійний Джарти виступив проти розбазарювання профспілкового майна  Харою, я його підтримала.

Хара підставляє Президента та ганьбить свою партію. Я прекрасно розумію, що вони ліберали та капіталісти, але якщо взяти програму Президента (до якої Хара долучається у силу своєї партійної приналежності), то він просто його ганьбить. Ця боротьба не личить владі та принижує народ України. 

Але, за великим рахунком, хто б не сів на профспілкову власність, чесність та прозорість її використання не гарантується. Людям все одно, хто саме - держава в особі окремих чиновників чи профспілкові олігархи - заберуть їхні об’єкти та приватизують. Чи можливе у принципі прозоре використання профспілкового майна?

Воно може бути під наглядом і профспілок, і держави, і органів місцевого самоврядування. Наприклад, формується відповідна наглядова Рада, тоді можна буде забезпечити контроль за використанням. Та й територіальна громада зацікавлена в тому, щоб санаторії працювали на людей. Тим більше, що держава виділяє кошти на лікування людей через Фонд соціального страхування.

Валентино Петрівно, ще один публічний конфлікт - ситуація на заводі «Індар». Завод-виробник інсуліну після рейдерського захоплення ніби нарешті повертається до державної власності. Підсумовуючи сюжет, можемо сказати про це так:  хтось з можновладців хотів захопити інсуліновий завод, щоб довести його до банкрутства, зупинити, а далі закуповувати інсулін у Китаї та мати посередницькі. Так треба розуміти?

У Китаї інсулін виготовляють на тваринному компоненті. У нас зовсім інший компонент, у нас інше районування, природне походження окремих компонентів інше, китайський інсулін може просто не підійти нашим хворим. Останнє якраз обговорювалося нещодавно на засіданні парламентського комітету з охорони здоров’я. Як, власне, і майбутнє Індару. Завод повинен працювати!

Взагалі спосіб приватизації підприємства в Україні часто передбачає наступне знищення приватизованого підприємства та усунення його як гравця на внутрішньому та зовнішньому ринках. Які є способи приватизації? Ваучерна приватизація - шулерство, коли людям роздали папірці-сертифікати, а потім втерлися до них у довіру, скупили ваучери. Хто продав – втратив власність своєї долі в держмайні, хто купив – придбав заводи, «пароходи»… і т.д.  А є інший спосіб приватизації… Наведу приклад: у світі було два цементних заводи, які виробляли цемент надвисокої якості для потреб ВПК та космічних підприємств. Це - Балаклейський завод та завод Лафарш у Франції.

В Україні при першому приході Сергія Тігіпка віце-прем’єром особисто ним було дано доручення продати Балаклейський цементний завод. Лафарш купує цей завод, зупиняє виробництво, людей викидає на вулицю. Коли Сергій Тігіпко йшов на президентські вибори, він звітував, що отримав орден легіону з рук Президента Франції. На зворотному боці цього ордена написано, що ним нагороджують за внесок у економіку Франції. Виникає логічне запитання: а який же був внесок в економіку України в результаті того, що Балаклейський завод продано? Український завод зупинено, держава втратила надходження та прибуток, люди опинилися на вулиці. А фірма Лафарш у вісім разів наростила потужності та в дванадцять разів підняла ціну, ставши монополістом. Лафарш розвивається.

Такий спосіб приватизації був направлений на знищення вітчизняного товаровиробника, як конкурента на зовнішньому ринку. У мене є всі документи, які це підтверджують, тим більше, що свого часу це було предметом розгляду на засіданні Спеціальної контрольної комісії у Верховній Раді України.

Ваучерна приватизація в Україні була шулерством. Це однозначно. Саакашвілі, коли прийшов до влади, знайшов спосіб змусити великий бізнес заплатити великі суми у бюджет. Чи не це мала на увазі Тимошенко, коли говорила про реприватизацію і чи не було це здоровою ідеєю? 

А чому тоді уряд Тимошенко кілька разів завертав закон про реприватизацію, який я пропонувала? На Майдані 2004 року вони обіцяли, що наведуть порядок із власністю, що будуть прийняті нормативні документи. Але 2005 року, коли ми мали коаліцію, і подали проект закону про реприватизацію, який мав би виправити помилки приватизації - ти або працюєш, або ми заберемо у тебе все - він не був підтриманий. Ні БЮТ, ні Наша Україна не підтримали законопроект. Бачте, влада змінилася, і «кафтанчик» приватизації почали приміряти на себе. Я підготувала програму управління об’єктами державної власності, де були елементи і виконання інвестзобов’язань і елементи приватизації банкрутів, але з відповідним механізмом відновлення виробництва, та аналіз наслідків приватизації. Але, на жаль, знову Кабмін Тимошенко не підтримав її.

Закону про Фонд держмайна немає. На перевірку виконання інвестзобов’язань свого часу мені доводилося направляти людей з озброєною охороною. Нещодавно на 20-річчі ФДМУ  виходить один високопосадовець ( з квоти Компартії - авт.)  і каже: «Ось ми незабаром проголосуємо за закон про Фонд держмайна України». А я хотіла запитати, чого ж вони не проголосували, коли ми його виносили? Бо не хотіли підтримувати Соціалістичну партію України? Бо політичні амбіції вищі за все? Коли я дивлюся на  комуністів, то кажу: «Це солодке життя –  поставити біля пам’ятника Леніну намет та охороняти його. А чому би й ні? Він їсти не просить, не мерзне, йому не потрібно сплачувати комунальні платежі, йому не потрібні ні зарплати, ні пенсії, а піар йде». Втім не лише піар, вони ж по суті ті самі капіталісти. А спробували б на таке «болото» піти, як я у ФДМУ, та, працюючи при чотирьох урядах, займати державницьку позицію. Тут варто розділити: я поважала і поважаю рядових комуністів, а що стосується носіїв партійних квитків при депутатських мандатах – це велике запитання!..

Але ідея реприватизації Криворіжсталі хіба не Тимошенко належала?.

А чому ж тоді судилася я? Те, що відбулося із «Криворіжсталлю» - це не реприватизація, це було інше – рішення суду, за поданим мною, як депутатом Верховної Ради України чотирьох скликань, 31 травня 2004 року позовом. Я судилася як депутат, і на основі рішень суду, які були прийняті за моїм поданням у 2005 році, завод було повернуто вже, коли я стала керівником Фонду держмайна! Якщо хотіли реприватизації, то треба було приймати закони.

До Cоціалістичної партії після 2007 року журналісти втратили інтерес. Зараз почалися об’єднавчі процес з іншими партіями. Але що у вас відбувалося всередині?

З 2007 року в СПУ траплялися різні ексцеси. Було дуже багато ласих прихопити партію. Прихопити тільки бренд та печатку, а не ідеологію та відповідальність.

 

Ви вірите у те, що лівий блок пройде на виборах?

Ми ведемо перемовини про об’єднання з такими партіями: «Народна влада», СДПУ, СДПУ(о), «Справедливість», Українська Селянська демократична партія та «Діти війни». Вже підписано угоду про базові принципи формування лівого блоку. Ліву нішу ми заповнимо.

Розмовляла Олена Мігачова