Обухівське дурилово, або Як виграти вибори за допомогою синіх светрів
Обухівське дурилово, або Як виграти вибори за допомогою синіх светрів

Обухівське дурилово, або Як виграти вибори за допомогою синіх светрів

16:28, 26.04.2012
7 хв.

Вибори в Обухові засвідчили, що опозиція не тільки не шукає способів, як зупинити екіпажі фальсифікаторів, а й не підозрює, що така фальсифікація відбувається.

Вибори мера Обухова, довколо яких було здійнято стільки галасу, зафіксували два важливих факти, які, на жаль, залишилися поза увагою політиків та громадськості.

Першим фактом є те, що протягом десяти років, які минули після сумнозвісних мукачівських виборів, теперішня влада часу не гаяла даремно й удосконалила механізм фальсифікації до філігранності.

Другим фактом є те, що через десять років після мукачівських виборів теперішня опозиція не тільки не готова боротися із вдосконаленими формами фальсифікації, а й, сама не усвідомлюючи цього, ллє воду на млин “переможців”. Зокрема, приплачуючи екзит-поли, які в нових умовах перетворилися на засіб "освячення" фальсифікацій.

Відео дня

Основними методами фальсифікацій, які застосовувала влада в "допомаранчеві часи", було вкидання пачок бюлетенів за "потрібного" кандидата на дільниці та підміна протоколів при їх перевезенні від дільничної до окружної виборчої комісії. В "екстрених" же випадках, як це відбулося в Мукачеві у 2002 році, переписування протоколів доповнювалося знищенням бюлетенів.

В епоху пізнього кучмізму ці брутальні методи почали заміщати на більш «інтелігентні» - за допомогою сотень фальшивих відкріпних талонів, що ними були набиті кишені “виборців”, яких возили від дільниці до дільниці в день голосування.

Не скажу, що теперішня влада зовсім відмовилася від таких методів, але у 2010-2012 роках вона взяла на озброєння як основні зовсім інші виборчі технології. Вони побудовані перш за все на виявленні двох категорій виборців: 1) тих, хто гарантовано не піде на вибори і 2) тих котрі підуть, але проголосують за того, хто заплатить.

Як відомо, від виборів до виборів відсоток тих, хто не ходить голосувати, коливається від 30 до 50 відсотків. Це дає змогу з високою імовірністю припустити, що є не менш як 30 відсотків виборців, котрі ніколи не ходили на вибори й не підуть і цього разу. Для влади отримати ці списки з архівів – справа техніки. Такою ж справою техніки є видати ці бюлетені певним людям, котрі їх заповнять за "потрібного" кандидата та вкинуть до виборчої скриньки. Не пачками, як у часи Кучми, а "інтелігентно", по одному! На всіх місцевих виборах на Київщині протягом 2010-2012 років це робилося так: до дільниці під’їздить легковик з екіпажем, члени якого заходить до приміщення для голосування, щоб отримати бюлетені й проголосувати. Члени комісії від влади (а інших, за чинним виборчим законом, просто не було практично в жодній комісії!) формально перевіряють паспорт і видають бюлетень того виборця, якого, за їхніми даними, точно не буде на голосуванні. Ніхто, крім членів комісії, не може перевірити, чи проживає людина, якій видали бюлетень, на цій виборчій дільниці. Якщо на виході з дільниці такого "виборця" інтерв’юєр екзит-полу запитає, за кого той голосував, він чесно скаже, що за владного кандидата і з почуттям виконаного обов`язку сяде в автомобіль та поїде на іншу дільницю.

Які затрати на цю “методу”?

У випадку, коли членами виборчої комісії є лише представники правлячої партії, “метод” не потребує ніяких додаткових оргзусиль, окрім "правильного" розрахунку кількості екіпажів, необхідних для перемоги кандидата від влади. Якщо ж до виборчої комісії все ж таки потраплять якісь "ненадійні" люди, штабу владного кандидата доводиться застосовувати певний спосіб розпізнавання "потрібним виборцем" "потрібного члена комісії". В Обухові для цього, приміром, використовувались сині светри, але існують і менш помітні способи, як це зробити.

Зрозуміло, що для перемоги будь-якого кандидата на виборах 30 відсотків голосів зазвичай більш ніж достатньо. Якщо ж у владного кандидата є ще сякий-такий власний рейтинг, то мобілізовувати навіть бюлетені всіх виборців, котрі на вибори не ходить, нема потреби.

Якщо при цьому опозиція замість виявлення і нейтралізації цих екіпажів вважає, що боротися з фальсифікацію можна за допомогою екзит-полів, це серйозна помилка. Бо кращого подарунка для влади годі й очікувати – найняті за гроші опозиції екзит-поли "освятять" фальсифікацію, "довівши" всьому світові, що в "чесній" боротьбі переміг провладний кандидат!

До речі, цей метод не з`явився на порожньому місці. Усі пам`ятають, як у «допомаранчеві» часи від дільниці до дільниці їздили автобуси з "організованими виборцями" з фальшивими відкріпними талонами. А Петро Мельник, який "прославився" в Обухові насильством над Іриною Геращенко (див., напр.), на виборах до Верховної Ради України у 2002 році навіть зумів "організувати" понад 6000 (шість тисяч!) виборців із справжніми відкріпними талонами (приміром, під загрозою створення проблем для студентів Податкової академії він примусив приїхати на вибори у Ірпінсько-Києво-Святошинський округ на голосування батьків студентів академії. Правда, тоді це йому не допомогло). В епоху Кучми такі екіпажі “голосувальників” їздили від дільниці до дільниці великими автобусами. Тому ефективним засобом зупинки цих вояжів виявилося звичайне шило, на яке "випадково" наїздив такий автобус (на особистому рахунку автора з десяток автобусів, які не змогли продовжити свій маршрут, а загалом очолюваний мною на президентських виборах у 2004 році обласний штаб зупинив сотні таких автобусів!).

Вибори в Обухові засвідчили, що опозиція не тільки не шукає способів, як зупинити екіпажі фальсифікаторів, а й не підозрює, що така фальсифікація відбувається.

На другому місці за кількістю фальсифікованих голосів, які "чесно" підтверджуються екзит-полом, є голоси виборців, котрі голосують за гроші. Аналогічно, вийшовши з дільниці, такий виборець ніколи не відмовиться від підтвердження інтерв`юєру свого «волевиявлення». Особливо, якщо той, хто платить, ще й попередить, що не треба уникати інтерв’ю. За соціологією, кількість виборців, які готові проголосувати за гроші, сягає 20%. Купити базу даних тих виборців, котрі на попередніх виборах уже голосували за гроші, для штабу, що збирається цим займатися, – також справа техніки. Знайти нових «продавців голосів» шляхом обходу квартир під приводом соцопитування чи агітації для досвідчених штабістів теж не проблема.

Отже, день голосування в Обухові розпочинався з того, що штаб кандидата від влади точно знав:

1) скільки справжніх голосів їхній кандидат отримає згідно із соцопитуваннями;

2) скільки голосів вони докупили;

3) скільки бюлетенів тих виборців, які "принципово" не ходять на вибори, треба вкинути "синьосветерникам" для впевненої "перемоги".

Поза сумнівом, серед екіпажів, які "кували перемогу" владного кандидата були й екіпажі викладачів та студентів Ірпінської податкової академії, яку всупереч закону продовжує очолювати народний депутат Петро Мельник.

Якби "парламентська опозиція" хоч приблизно орієнтувалася в ситуації, то приїхала б зранку і спробувала нейтралізувати хоча б частину екіпажів фальсифікаторів. Вони ж цього не зробили. Тому їхня поразка була запрограмована. Бо який «вибір» і від кого можна було "врятувати" після закриття дільниць, якщо потрібний “вибір” уже було зроблено…

Іронія долі в тому, що Петру Мельнику, який користується заслуженою повагою влади як найвправніший фальсифікатор (див., зокрема), навіть не було потреби “по-джентльменськи” випихати за межі виборчкому Ірину Геращенко, бо це нічого не міняло. Єдине, чим це можна пояснити, хіба що неймовірним бажанням якомога швидше відсвяткувати “перемогу”.

Євген Жовтяк

Фото УНІАН

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся