Правляча коаліція: традиції живуть

Правляча коаліція: традиції живуть

Останній наказ Майдану виконано: вони об’єдналися. Майдан може йти. Шоу подальших суперечок і навіть сварок нікого не повинне вводити в оману. Це вже традиційний елемент нашої стабільності...

Незаперечним позитивом офіційного проголошення коаліції БЮТ, “Нашої України” та СПУ є те, що відтепер немає потреби шукати для неї якусь назву чи формат. “Помаранчева” чи “демократична”, “коаліція трьох”, “широка” чи “стабілізаційна” – це все відходить у минуле, бо тепер є просто правляча коаліція.

Другий позитив у тім, що її створення пов’язане з дотриманням узятих на себе її учасниками передвиборчих зобов’язань. Останній наказ Майдану виконано: вони об’єдналися. Майдан може йти.

І на практиці таки доведено: офіційні переговори – не те саме, що консультації. А обіцянки, дані кимось комусь під час консультацій, - це те саме, що й обіцянка одружитися, але не сам шлюб.

Безперечним позитивом є колосальна праця, пророблена учасниками переговорів та їхніми експертами з написання коаліційної угоди. Ключове досягнення цього тексту полягає в його справді поважному обсязі. Не лише  запам’ятати - прочитати за один раз його важкувато. Тож, знаючи зневагу депутатів до читання не те що коаліційних угод, а Конституції та регламенту, не кажучи вже про схвалювані закони, - можна гарантувати: коаліційна угода могла б стати чудовим знаряддям маніпулювання коаліцією в руках грамотних керманичів.

А оскільки справедливість є, то в даному разі вона полягає ось у чому: хто витратив на узгодження тексту стільки зусиль – тепер має право скористатися ним на власний розсуд.

Вони й скористалися... На жаль, - і тут маємо переходити до негативів новоствореної коаліції. У її учасників з першого ж дня забракло стриманості, аби одразу ж дискредитувати щойно підписаний документ.

“ПАКЕТ” ПРОТИ “КОАЛІЦІЙНОЇ УГОДИ”

Ідеться, звісно ж, про намір призначити кандидатів на дві ключові посади в “пакетному” режимі. І ця публічна демонстрація взаємної недовіри коаліціянтів – ще не найгірше.

Найгірше те, що задля здійснення цього наміру, не передбаченого й самою коаліційною угодою, доведеться негайно змінювати регламент ВР. Не можна сказати, щоб документ цей був таким уже “священним”. Але готовність коаліції задля компенсації власного комплексу неповноцінності одразу ж підірвати стабільність законодавства категорично заперечує претензію і на стабільність самої коаліції.

Ба більше – вона повністю нівелює зусилля, витрачені на написання коаліційної угоди, мета якої, нагадаймо, полягала у створенні складної системи важелів і противаг, що утримувала б коаліцію вкупі. Виявляється, усе набагато простіше: є така прекрасна традиція кучмівських часів, як “пакет”, і він один важить більше будь-яких списаних зі світових взірців коаліційних угод.

До речі, оскільки найяскравішим прикладом цієї, з дозволу сказати, “традиції” було “пакетне” ухвалення навіть змін до Конституції, - то використання цього досвіду демократичною коаліцією поставить останній хрест на благородних намірах поліпшити, а не те що скасувати, й саму Конституцію.

І якщо наступною ініціативою в руслі цих традицій буде “пакетне” голосування з більшості законів, закладених у коаліційній угоді, без розгляду та обговорення, - це вже нікого не здивує. Звісно ж, юридичні тонкощі в цьому разі взагалі не матимуть сенсу. Були б голоси.

Про виконання цих законів також можна не дбати. Все одно “за традицією” різні суди по-різному тлумачать один і той самий закон. З часом перетворюється на традицію і відсутність Конституційного суду...

Єдине, про що варто було б подбати авторам та виконавцям ідеї пакетного призначення спікера та прем’єра, - щоб усі розроблені для цього процедури передбачали не лише початок, а й фінал коаліції. Себто якщо спікер та прем’єр разом призначені – то й піти вони мають разом. Бо недогляд в цьому важливому для правлячих персон питанні може призвести до відомого й передбачуваного варіанта розвитку подій – переформатування коаліції за участю одного з призначених “пакетом”.

Утім, вживання “пакетного голосування” на підміну складних механізмів коаліційної угоди має, як і все в таких випадках, одну-єдину ваду: поганий приклад заразний. Застосувавши маніпуляцію регламентом, коаліція отримує за найменшої зміни політичної кон’юнктури аналогічні дії чи то зсередини, чи то ззовні.

КОАЛІЦІЯ БЕЗ ОПОЗИЦІЇ

Тут маємо перейти до другого важливого негативу появи правлячої коаліції в тій формі, якій вона з’явилася, - відвертого й цинічного “кидка” партнерів по консультаціях -  Партії регіонів. Про те, що теперішню опозицію саме “кинули” й “розвели”, свідчать не лише вирази облич “регіоналів” під час проголошення коаліції, але і їхня неготовність при переході до розгляду питання про обрання спікера внести свою кандидатуру, як вони погрожували на словах. Дехто з “регіоналів” приписує особисту заслугу за цей “кидок” Петрові Порошенку, а також неправильному визначенню переговірників зі свого боку. Можливо, саме за цю “операцію”, а зовсім не для противаги Тимошенко, пан Порошенко і отримав винагороду від НСНУ у вигляді висунення своєї кандидатури на посаду глави ВР.

Та негатив полягає в тім, що цей досвід знов, як і на початку 2005 року, довів: Партія регіонів справжньою опозицією не є і бути не може, вона не привчена ні думати, ні грати в тих “традиціях”, які діють з часів Кучми. І, крім брутальної сили та кількості в місцевих радах, причому здебільшого в антидержавних, - вона не здатна продемонструвати нічого путнього.

Помилка поверненої в опозицію Партії регіонів полягає в тім, що вона сподівається дочекатися розпаду коаліції, і тоді вже диктувати їй свої умови. Марні сподівання. Навіть закон про опозицію ПР, можливо, отримає з рук коаліції лише після того, як будуть переділені всі, включно з парламентськими, посади. Партія ж регіонів сама боротися не вміє.

Здійснити свою погрозу повернутися до влади в розпал економічної кризи, коли правляча коаліція себе остаточно здискредитує, - опозиція вже не зможе й, головне, не захоче. Оскільки на той момент, якого вона вичікує, економічні умови, радше за все, зміняться докорінно. І, мабуть, не на користь її енергоємного бізнесу...

Найбільш передбачуваним негативним фактором створення правлячої коаліції було й залишається те, що вся ця історія безпосередньо накладається на великий енергетичний торг, що відбувається за рахунок інтересів України між Росією та, умовно кажучи, Німеччиною, з одного боку, і США та рештою ЄС - з другого. Чесно кажучи, будь-яка конфігурація коаліції, і навіть конкретні особи на чолі уряду, що досі розглядалися, мали дуже невеликий шанс залишити Україну в цій грі суб’єктом, а не лише об’єктом процесу.

Але заява потенційного прем’єра Юлії Тимошенко про перегляд газових угод з Росією, зроблених в унісон із обіцянками нового посла США в Україні пана Тейлора надати Україні експертну допомогу в разі перегляду цих угод, - остаточно позбавили країну змоги зіграти власну гру. Уже годі говорити про те, що своїми заявами Тимошенко негайно порушила коаліційну угоду, у якій жодним словом не вказано про розрив договорів з Росією, а лише про стосунки з нею на засадах досі “мертвої” для нас і РФ Європейської енергетичної хартії...

Насправді це лише підкреслює той розбрат, що панує всередині коаліції щодо зовнішньополітичного курсу. Розбрат, не подоланий, як підтвердила пані Тимошенко, формулюваннями пунктів коаліційної угоди.

СИЛА Є?

На тлі цих “якостей” правлячої коаліції “найсмачніше” питання про розподіл посад насправді є цікавим лише для тих, хто ці посади посяде. Тим більше, що пані Тимошенко, чиєму блокові, окрім іншого, дістанеться Фонд держмайна, уже послала журналістів, що наважилися поцікавитися багатостраждальною долею НЗФ. Тож  питання про прозорість і відкритість коаліції теж вирішене остаточно.

І вже зовсім смішно виглядають задекларовані наміри коаліції  якось деполітизувати, не те що реформувати, силовий блок влади, - на тлі обіцянки чинного досі міністра внутрішніх справ Юрія Луценка “не мовчати”, якщо на його місце призначать людину, що використовуватиме МВС у власних цілях. Цю свою погрозу використанням силової посади у власних цілях Луценко не вважає...

Натомість Президент Ющенко, який нібито відстояв у коаліції власне конституційне право висувати кандидатури силовиків, - раптом запропонував чинним керманичам правоохоронних відомств підписати... “меморандум порозуміння”. Тобто передбачається, що “високі договірні сторони” мають власні інтереси.

І це теж стара традиція, що в Україні кожна силова структура має свої інтереси, свої ресурси і своїх хазяїв. От лишень коаліції силовики ще досі не створювали, і, судячи з вказівки Президента, самі й не збиралися. Але доведеться.

Треба гадати, “порозуміння” між силовиками лише додасть стабільності коаліції, яка, коли вже зовсім відверто, гарантована самою лише назвою – правляча. Це слово, що втілює в собі всю неповторну глибину відчуття  владарювання, - надійніше за вигадку Романа Безсмертного про “стабілізаційну коаліцію”.

Тож проблему розв’язано остаточно. А шоу подальших суперечок і навіть сварок, що просто має тривати, нікого не повинне вводити в оману. Просто це теж уже традиційний елемент нашої стабільності.

Ірина Погорєлова

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter