Тихий донеччанин Віталій Гайдук: третє пришестя

У недалекому майбутньому між Тимошенко та Гайдуком можуть виникнути серйозні непорозуміння. Гайдук – ринковик і „поступовець”. Тимошенко тяжіє до „ручного управління” та принципу „все і зараз”...

Призначення одного з найбагатших людей України Віталія Гайдука керівником групи радників прем’єр-міністра Юлії Тимошенко практично не викликало резонансу в інформаційному просторі. Значно більше уваги приділили постаті Олександра Задорожнього, колишнього представника Президента Кучми у Верховній Раді, який був призначений просто радником Юлії Володимирівни (сподіваємося, що він, згідно з доброю традицією, хутенько перекується на „воїна світла”). А от черговий етап у строкатій кар’єрі Віталія Гайдука (міністра і віце-прем’єра з питань ПЕК часів Кучми), як це завжди бувало, залишився в інформаційній тіні.

Це – стиль „тихого донеччанина” Віталія Гайдука, який ніколи не прагнув світитися на екранах телевізорів, а без зайвого галасу послідовно рухався до своїх бізнесових та політичних цілей. При цьому легко й невимушено робив круті повороти та маневри, керуючись „розумною доцільністю”.

Уродженець Волноваського району Донецької області отримав диплом інженера-економіста в Донецькому політехнічному.

Як згадував сам Гайдук, свою трудову біографію він розпочав у 1970 році у віці 13 років. Мріючи про супермодні брюки-кльош, він пішов у колгосп на прополку. За робочий день від світання до вечора платили 1 карбованець 75 копійок. Потім юний модник отримав підвищення – став водовозом і отримував уже 2 крб. 37 копійок.

Донеччани згадують, що в студентські роки Віталій Гайдук організував одну з перших у Донецьку дискотеку й користувався неабиякою популярністю в молодіжному середовищі. Саме на дискотеці він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оленою.

Після інституту працював на автосервісних та енергомеханічних підприємствах. А якісним стрибком у кар’єрі він завдячує такій неоднозначній постаті української політики, як Володимир Щербань. У 1994 голова облради Щербань запросив 37-річного директора невеличкого заводу до себе заступником. Згодом Щербань пересів у крісло голови Донецької ОДА – а Гайдук став першим заступником губернатора.

Саме з появою Гайдука пов’язують кардинальну зміну економічної політики в Донецьку та області. Попередня команда Юхима Звягільського намагалася відтворити старі принципи планової економіки й застосувати їх до нових ринкових умов. Натомість Гайдук зробив усе, щоб реально сприяти приватним бізнесовим ініціативам. Звісно, не забував він і про себе.

Донецькі бізнесмени високо оцінюють роль Віталія Гайдука у відбитті жорстокої атаки прем’єра Павла Лазаренка на регіон. Після відставки з посади заступника губернатора в 1997 році він став радником нового „господаря” області Віктора Януковича „з особливими повноваженнями”, зберігши можливості „вирішувати питання”. Але головні зусилля Гайдука віднині були спрямовані на розвиток свого бізнесу, зосередженого навколо компанії „Візаві”. Формально Гайдук ніколи не був пов’язаний з діяльністю великого газотрейдера „Індустріальний союз Донбасу”, але, за словами нинішнього керівника ІСД Сергія Тарути, він став „ідеологом створення цієї регіональної структури”. Проте ходять чутки, що власником мало не половини акцій ІСД є дружина Гайдука.

ІСД показав чудову динаміку зростання. У 2001 році він зайняв четверте місце в Україні за обсягами отриманого валового прибутку серед українських підприємств – 7 млрд. грн.

У 1999 році Гайдук доклав усіх зусиль для перемоги Леоніда Кучми на президентських перегонах, ставши заступником Януковича в Об’єднанні “ЗЕВС” ("За единство, возрождение и согласие"), яке забезпечило Леонідові Даниловичу перевагу над Симоненком у „червоному” тоді Донбасі.

У 2000 році Гайдук став заступником міністра палива та енергетики в уряді Віктора Ющенка, потім міністром, а згодом – і віце-прем’єром з питань ПЕК. З уряду пішов у 2003 році, знову поринувши в бізнес.

Гайдук стояв біля витоків Партії регіонів, один час очолював її політвиконком. Але на президентських виборах–2004, керуючись безпомильною „чуйкою”, Гайдук фінансував кампанію Віктора Ющенка.

У 2005 році Віталій Гайдук мало не повернувся на ту саму віце-прем’єрську посаду в розпал українсько-російської газової війни, але вже підготовлений указ Президента Ющенка так і не був підписаний. За словами Інни Богословської, запротестували тодішні керівники галузі Іван Плачков та Олексій Івченко.

Однак 10 жовтня того ж року Президент призначив його на високу посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони. Спостерігачі зазначали тоді, що на те було кілька причин. Насамперед, Ющенкові потрібен був переговірник з „донецькими”, який би спілкувався з Ахметовим та Януковичем спільним для них донецьким наріччям. По-друге, Гайдук продемонстрував себе людиною здорового глузду, яка не псує ні з ким відносин і не палить за собою мости.

Але гіпертрофована обережність зіграла з Гайдуком злий жарт. Спочатку „антикризова коаліція” почала підминати під себе Верховну Раду з перспективою отримання конституційної більшості. Ющенко вдався до сумнівного з точки зору Конституції розпуску парламенту. За деякою інформацією, Гайдук відмовився підтримати силові дії, спрямовані на виконання рішень Президента. І був відправлений у відставку 12 травня 2007 року.

Зрозуміло, що нинішнє призначення є технічним на шляху до третього пришестя Віталія Гайдука в крісло віце-прем’єра з питань ПЕК. Поки що на заваді затвердження стоїть лише блокування Верховної Ради колись рідними для Гайдука „регіоналами”. На засіданні Кабміну Юлія Тимошенко відверто сказала: „Люди повинні працювати. Якщо не можна поки що офіційно затвердити їх на посаді, давайте тимчасово знайдемо посади, котрі ми самі можемо затверджувати”.

Аналітики припускають, що гостра потреба Тимошенко в Гайдукові зумовлена надзвичайно складним становищем на газовому фронті. Гайдук, зі його величезним досвідом і широкими зв’язками в газових колах не лише України та Росії, а і Європи, з репутацією договороздатного політика, зі структурним мисленням і прагненням уникати помилок, може стати прем’єрці в неоціненній пригоді.

Незмінний партнер Гайдука Тарута заявив, що той, прислухаючись до гасла Юлії Тимошенко, продає свій бізнес і віднині займатиметься виключно політикою.

Але дехто зі спостерігачів припускає, що в недалекому майбутньому між Тимошенко та Гайдуком можуть виникнути серйозні непорозуміння. Хоча обидва сходяться в бажанні усунути посередників із газового ринку, змінити менеджмент державних підприємств, навести в них лад, забезпечити високу рентабельність, проте існують і концептуальні відмінності в їхніх підходах. Гайдук – ринковик і „поступовець”. Тимошенко тяжіє до „ручного управління” та принципу „все і зараз”. Рано чи пізно ці розбіжності мусять вилізти назовні.

Проте принаймні можна бути впевненим: якщо й назріють якісь суперечності між главою уряду й керівником енергетичної галузі, то „тихий донеччанин” піде з посади без зайвого галасу.

Валентина Ляшенко

УНІАН в Google News