ПАСИНКИ АРБАТУ

Віднедавна міграційна служба Москви узялася активно відшуковувати нелегальних мігрантів, які переховуються, подібно до нашого „посівальника” Ігоря Зварича, на горищах житлових будинків та у підвалах…

Одне з найпоширеніших пояснень етимології назви „Арбат” полягає в загальновідомому факті існування в межах Білокам’яної щонайменше кількох німецьких поселень. Коли іноземний робітник вмощувався на сидінні тогочасного транспортного засобу, візник нібито його запитував: „Арбайт?” – „Йа, арбайт!”, - відповідав клієнт. Тобто, вези на роботу, що в основному кипіла ... приблизно там, де нині центр відомого всьому світові мегаполісу.

Через кілька сторіч після інтенсивної забудови німцями центра Москви й кілька десятиріч після появи там Нового Арбату (колишнього Калінінського проспекту, що входить до числа найфешебельніших магістралей столиці сусідньої держави) міграційні власті Російської Федерації вирішили іще більше зацікавити нащадків отих забудовників разом із їхніми сусідами із Західної Європи. Якщо представники отих найбільш цивілізованих країн Старого Світу забажають узяти особисту участь у розбудові сучасної Росії, процедура реєстрації таких громадян буде значно спрощеною. Такі ж пільги передбачаються й для фахівців зі Сполучених Штатів Америки та Японії. Як зауважує глава Федеральної міграційної служби РФ Костянтин Ромодановський, у цьому сенсі варто орієнтуватись на європейський досвід: „В Європі роботодавець не зустрічає жодного спротиву міграційних органів, якщо сповістить про намір платити іноземцеві, приміром, 5000 євро на місяць”. Максимальне відкриття каналів законної трудової міграції для висококваліфікованих європейських та американських фахівців, максимальне спрощення адміністративних процедур для компаній, що здійснюють потужне інвестування в російську економіку, згідно з задумом владців, має допомогти сусідам благополучно подолати „плавну фазу” теперішньої фінансово-економічної кризи.

Враховуючи незмінність правил реєстрації трудових мігрантів із країн СНД та Середньої Азії, решта „арбайтерів” з країн колишнього Союзу матиме підстави почуватися, порівняно з високооплачуваними німецькими, французькими, японськими та іншими колегами, громадянами другого, а то й навіть третього гатунку...

Прямуючи до Москви у службових справах, я зазвичай обираю „Верховину”. Себто львівський швидкий, що відправляється з вокзалу Київ-Пас. приблизно о сьомій вечора. Позаяк „найдешевший” з потягів вітчизняного формування, івано-франківський, на превеликий жаль, кілька років тому „Укрзалізниця” вивела з обігу, саме 74-м швидким дістаються нині до столиці Росії більшість західноукраїнських заробітчан.

В основному їх можна зустріти у плацкартних вагонах. Та трохи їде й у купе, де квиток зі Львова до станції Москва-Київська коштує 630 гривень (мій, узятий в Києві, обійшовся у 470 грн. – авт.).

- Ну то й як, роботи вистачає? – цікавлюся у Євгена, мешканця Пустомитівського району Львівської області.

- Її завжди вистачатиме, - чую у відповідь. – Той, хто каже, ніби з настанням „гострої фази кризи” росіяни відмовилися від послуг „іноземців”, - завідомо бреше.

- А платять як? Менше, ніж влітку?

- Такі ж самі гроші.

- От і нам з січня не підвищили зарплатню.

- А пан ким працює в Москві? Електриком?

- Ні, журналістом.

Здається, я таки зарано „засвітив” себе. Бо мій співрозмовник-будівельник явно не зрадів шансові дати незаплановане інтерв’ю. Тож теми „робота у Москві та околицях” ми більше не торкалися.

Небажання продовжити відверті розповіді про життя-буття має іще одне пояснення. Скільки б не розмірковували з екранів російської телевізії  „голови, що говорять” про так зване слов’янське братерство, перевірене століттями, - недовіра до українців, надто до західних, у Москві все одно відчувається. З цієї причини мої співвітчизники на чужині рідною мовою спілкуються лише без сторонніх.

Втім, правоохоронці Білокам’яної їх усе одно „вираховують”. Тільки офіційно впродовж 2008 року з іноземців-заробітчан узято 27 мільйонів штрафів; про неофіційні розрахунки із міліціянтами (ті зараз вимагають щонайменше 500 рублів, тобто більше 100 грн. „ з носа”, - і це „на рівному місці”!) ходять чимало легенд. Серед найпоширеніших причин для визначення факту правопорушення і, отже, приводів для затримання є підробка міграційних карт та... тривіальний перехід проїжджої частини вулиці у невстановленому місці.

Віднедавна міграційна служба Москви узялася активно відшукувати нелегальних мігрантів, які переховуються, подібно до нашого „посівальника” Ігоря Зварича, на горищах житлових будинків та у підвалах.

- Ми підозрюємо, що чимало мігрантів, що залишилися у Москві без роботи, не полишили місто, а „розчинилися” у житловому секторі, - сказав журналістові УНІАН керівник Федеральної міграційної служби по місту Москва Федір Карповець. – Раніше ми, зокрема, помічали, що на будівельних об’єктах мешкають чимало робітників. Вони працювали легально, та останнім часом через призупинення будівництва вони були звільнені. Приблизно 30 відсотків робітників спромоглися знайти собі нове місце проживання на горищах, у підвалах, у підсобних приміщеннях житлового сектору. Наразі 126 відділень міграційної служби Москви разом із дільничними міліціонерами перевіряють житловий сектор і виявляють мігрантів, що переховуються. Мої підлеглі, отримавши повідомлення такого роду від москвичів, негайно виїздять на місце".

Як приклад, Карповець навів недавній випадок, зафіксований у Північному порту. Там співробітники ФМС по місту Москва виявили одразу близько 60 мігрантів. Стосовно 30 було складено протоколи про видворення за межі РФ (їх скеровано до суду), решту невдах оштрафували.

Депортувати з Росії її „не громадян” вимагають численні ура-патріотичні партії та рухи. На їхнє переконання, мігранти під час кризи не повинні „плутатись під ногами” на ринку праці, а надто вештатись без діла. Бо від тривалого безгрошів’я за їхній рахунок поповнюватиметься злочинний світ. Поява ж у місцях громадського користування / відпочинку кількох таких суб’єктів може спровокувати ксенофобські дії, а то й спричинити масові заворушення. Іншими словами, „мігрант зробив свою справу, - мігрант має піти”.

За кілька годин до відбуття до Києва я пройшовся давно знайомими вулицями та площами центру Москви. Якщо й зустрічав середньоазійських мігрантів, то лише чималими юрбами, не менш ніж по п’ятнадцять-двадцять чоловік у кожній. Відходити від них далі ніж на 100 метрів, подейкують, небезпечно: таких шибайголів вмить „оприходують” або скінхеди, або ...вартові правопорядку.

Узбеки, таджики або корейці здебільшого працюють двірниками, підсобними робітниками на ринках. Українці ж будують і ремонтують. Робочий день українських гастарбайтерів триває з 8 ранку до 8 вечора. Розрахунок „у конвертах”, соціальних гарантій – нуль.

...Іще за часів „першого” прем’єрства Віктора Януковича громадян України прирівняли у Москві до мешканців РФ, - щодо права проживати у мегаполісі 90 днів без реєстрації. Коли до влади прийшли Віктор Ющенко з Юлією Тимошенко, „пільгу” спробували скасувати; нашій амбасаді довелося добряче попрацювати зі столичними владцями, переконуючи їх у своїй правоті. Повторна спроба зменшити «законне» перебування у Першопрестольній до трьох діб зафіксована й у розпал останнього „газового протистояння”. Цього разу привілеї українських заробітчан відстояв Костянтин Грищенко, перший заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони при Президентові України і „за сумісництвом” посол України в РФ. Тож нині кожен з 1,5 мільйона українців, котрі перебувають на заробітках у Росії, може працювати без реєстрації три місяці. Після яких треба з’їздити до Києва (або ж іншого міста України), аби згодом повернутись до „арбайт”.

       Торік на території Російської Федерації перебували понад 3, 5 млн. українців – з 10 млн. представників пострадянських республік. Друге місце у цьому списку посідали таджики – 984 тис., третє – молдовани (907 тис.). Киргизстан  „делегував” до РФ 550 тисяч співгромадян, Азербайджан – 542 тис., Вірменія – 394 тис. Внаслідок відомих обставин кожна з „вимушених діаспор” зазнала суттєвих чисельних втрат. В тому числі й українська. Якщо в Італії наші заробітчани „збереглися” у майже „повному складі” (84 відсотки „українських італійців” складають жінки, які, як і раніше, доглядають за хворими й немічними; а тих, у свою чергу, своєчасно сплачуваними пенсіями й іншими  виплатами підтримує держава), - у Росії в послугах наших трудівників, через масове „заморожування” будівельних робіт, зацікавлені нині значно менше. Ті, хто повернулися з Москви на Батьківщину, шукають в Україні будь-яку роботу, пов’язану з будівництвом. Недавні „пасинки Арбату” не вагаючись йдуть на заниження ціни, - аби лишень втримати замовлення. Всі сподівання – на Євро-2012, під час підготовки до якого в галузі будівництва й ремонту напевно крутитимуться грубі гроші. Смак таких „справжніх” грошей в Москві вони вже „скуштували”...

УНІАН в Google News