Валерій Ананьєв: Чи готовий я зробити якесь лайно, але за гарні гроші? Ні. Якби це було так, я б уже сидів у Верховній Раді та тицяв на кнопки

Колишній військовослужбовець, який три роки воював на Донбасі, автор інтерактивної книги-бестселера «Сліди на дорозі» Валерій Ананьєв декілька тижнів тому повернувся зі своєї чергової грандіозної мандрівки. В інтерв’ю УНІАН він розповів про любов до текстів та мандрівки наодинці, плани підкорення Антарктиди, освіту та ціннісні орієнтири.

Три роки ви воювали, потім написали книгу, яка стала бестселером, почали мандрувати нетривіальними маршрутами. Ким себе сьогодні вважаєте? Ви мандрівник, письменник, вільний філософ?

Коли на інтерв'ю питають, що написати на плашці, відповідаю: «Пишіть, що хочете». Виходить - «блогер, волонтер, ветеран АТО, письменник». Чесно кажучи, мені не подобаються ці обмеження. Коли я був військовослужбовцем, то мав посвідчення. Але сьогодні у мене немає посвідчення мандрівника, письменника чи блогера. Це просто речі, якими я займаюсь. Якщо завтра раптом почну писати пісні та виступати, невже стану співаком? Письменник – це склад розуму, а не одна написана книга. Бо так і Олю Бузову можна назвати письменницею, але ж язик не повернеться.

Звідки ваша любов до текстів? Можливо, перейняли від когось з близьких, батьків чи родичів?

Не думаю, що «перейняли щось від когось» – це доречне формулювання. Мій дідусь був алкоголіком, але це не означає, що мені має надмірно подобатися алкоголь, і я теж ним стану. Мама була перукарем. Зазвичай, людина йде стежкою батьків через батьківський вплив і, напевно, власне небажання шукати щось нове. Звичайно, буває, що людині якась справа дійсно дуже подобається, і батьки також нею займалися. Але таке трапляється вкрай рідко. Ви не читали книгу?

На жаль, ні.

Коли я повернувся з мандрівки, то був дуже здивований, що вона досі в «ТОПі» в Україні, хоча з моменту її виходу пройшов понад рік і вже ніякої реклами немає. Але все одно вона є бестселером, однією з найбільш продаваних україномовних книг в Україні взагалі, не тільки серед українських авторів. Це мене тішить. 

Мене дивує, що я знаходжу тільки схвальні відгуки щодо неї.

Негативних немає, хоча я дуже здивований.

Ви думали, чому у вас немає хейтерів?

Бо я їх вбиваю (сміється). Насправді, не знаю, про це треба людей питати. Коли книга виходила, я готувався до великої кількості негативу. Адже там зачеплені речі, які багатьох образять.

Книга Ананьєва "Сліди на дорозі" стала бестселером / facebook.com/id.ananiev

Читала про ваші плани зробити її англомовний переклад. Робота вже в процесі? До Нового року встигнете?

Переклад зараз вже робиться, але до Нового року - точно ні. Це ж треба не тільки перекласти, але відредагувати. Все це довгий процес.

З книгою ви їздили у презентаційний тур Канадою. Чи помітили у тамтешньої аудиторії особливу зацікавленість?

На це питання можу дати відповідь тільки порівнюючи з тим, як інші автори продають свої книги на презентаціях. Так от, відносно кількості продажів, то все пройшло супер успішно. Але цей критерій не є коректним, адже все залежить навіть не від якості книги, а від самої презентації. Більшість людей, які приходили на презентації в Канаді, навіть ніколи не чули про мене. Більшість українців там приходять на подібні заходи для підтримки…

... просто українського?

Типу того. При цьому, була велика кількість і тих, які приходили саме до мене.

Знову ж таки, якщо спробувати порівнювати, то до мого приїзду там виступав відомий український гурт (не буду називати, щоб нікого не образити). Так от, до них людей прийшло менше, ніж до мене.

Тобто в Україні в мене, в принципі, немає ніякої популярності, а їх знають усі. При цьому, в Канаді вони зібрали менше людей.

Як ви це пояснюєте?

Не знаю. Можливо, люди прийшло до мене з жалю. Я не жартую, можливо, їм розповіли: «Ось, ветеран приїхав зі своєю нещасною книгою…». 

Вже є аудіокнига «Сліди на дорозі». Має попит?

Відверто кажучи, цей момент не відстежую, бо розповсюдженням займаюсь не я, а аудіокнигарня АБУК. Це перша і єдина на сьогодні в Україні платформа, на якій можна купити українські аудіокниги. Дуже сподіваюся, що вони «вистрілять». Вони намагаються дуже швидко працювати, самостійно записують багато книжок, ввалюють чимало грошей в проект, намагаються скласти конкуренцію російському додатку, яким всі користуються в Україні. Загалом, дуже хороші хлопці. 

Аудіокнигу ви озвучували самостійно. Чи було б цікаво озвучити, наприклад, якогось героя в українському мультфільмі чи кінострічці?

Мені все цікаво. Але все залежить від того, як робота буде оплачуватися. Мені запропонували на телебаченні бути ведучим якогось проекту, але я відмовився, бо [умови оплати] не об'єктивні… Навіщо я розмовляю з вами про гроші? Це ж не красиво.

Чому?

Батько мене вчив, що не можна обговорювати з людьми релігію, гроші та політичні погляди. Тому давайте тему грошей не будемо продовжувати.

Тоді уточніть, якщо вам запропонують реально гарний гонорар, але тематика програми буде суперечлива, погодитесь? Чи ні?

Ви питаєте, чи продам я свою сра*у, якщо це буде вигідно по грошах? Чи готовий я зробити якесь лайно, але за гарні гроші? – Ні. Якби це було так, я би вже сидів у Верховній Раді та тицяв на кнопки.

Ананьєв декілька тижнів тому повернувся зі своєї чергової грандіозної мандрівки / фото УНІАН

Пам’ятаю ваш пост у фейсбуці, де ви розповідали, як вам двічі пропонували приєднатися до політичної партії. Вперше, коли вам був 21 рік. Вдруге – у 23 роки. Зараз вам 26.

Вже три пропозиції. За третю взагалі згадувати не хочу. Неможливо розповісти про це так, щоб не було зрозуміло, про кого йде мова. А я не хочу ні про кого говорити. Головне - вони «пішли лісом». 

А щодо перших двох пропозицій, чи можете назвати партії?

Який сенс буде від того, що я приверну увагу до своєї особистості, облаявши когось конкретного? Ці люди потраплять в тюрму чи їх засудять? – Ні. В Україні, в принципі, немає інституту репутації. Тому, що б я не сказав, це взагалі ніяк не вплине. А бути хайпожером, який тикає пальцем, не хочу. Я просто знаю, що це за люди. А вони знають, що зі мною працювати не будуть. Це мене задовольняє. 

Працювати в політичному плані чи взагалі?

Ми з ними взагалі ніколи не знайдемо спільної мови. Днями написала мені журналістка зі «112 каналу» і запропонувала взяти участь у передачі про ветеранів, щось таке. Я написав, що залюбки, але не на «112-му». Знаєте, вона була здивована. Вона не зрозуміла причину моєї відмови. Почала казати, мовляв, ми можемо вам заблюрити обличчя, змінити голос... Це - з цієї ж опери.

Перейдемо до ваших мандрів. Пам’ятаю ваш пост напередодні мандрівки Францією та Іспанією, коли готувалися пройти пішки через ці дві країни: «Я втілюю у собі все те, чим люди себе виправдовують: не знаю мови, ніколи не був за межами України, йду один, з собою в мене буде необхідний мінімум грошей…». Ви перерахували, певно, всі типові побоювання щодо мандрівок. А чи мали власні страхи?

Ні, а чого боятися? Найгірше, що може трапитися, я вмру, правильно? А боїмося ми того, чого не знаємо. 

Чи стала ця мандрівка справді знаковою для вас? Чи допомогла психологічно відновитися? 

Само собою, це була подія в моєму житті. Всі ці речі дуже збагачують свідомість різними ресурсами для майбутнього росту. Ти залишаєшся сам на сам в абсолютно унікальних умовах. Це допомагає розібратися в багатьох речах, і тут справа не у війні, не у реабілітації, не у хворобах. Це, в принципі, дає змогу особистості рости. Бо особистість не може рости без криз, так само, як суспільство. Кризи потрібні, щоб їх долати, і в процесі цього рости. Однак моєму психологічному здоров'ю ніщо не допоможе. Можна лише уповільнити його руйнування (посміхається).

Ананьєв мандрує один / facebook.com/id.ananiev

Чому ви мандруєте один? 

Мені нецікаво з кимось.

Серйозно? 

Пише мені, умовно, якась людина: «Валерію, давай разом, одному ж нудно...». Але, чувак, якщо тобі з собою нудно, то мені з тобою тим більше буде нудно. Нудно нудним людям. А мені з собою дуже весело. Я йду поспілкуватися з самим собою, як би це егоцентрично не звучало. Я складаюся з того самого, з чого складається Всесвіт. І цей Всесвіт пізнаю через себе та свої думки. Спілкування з іншою людиною в цьому не допоможе.

Кому такі мандрівки точно не підійдуть?

Я взагалі нікому нічого ніколи не раджу та не бажаю.

Ваша остання грандіозна мандрівка тривала 92 дні. Вирушили з Осло, а останньою точкою був мис Кнівшельодден – найпівнічніше місце Європи. Що вас найбільше потішило, коли повернулися в Україну? Можливо, можливість знову спати на ліжку?

Та нічого, мені нормально спати на землі після п'яти років в армії.

А рідна земля?

Чим земля тут відрізняється від землі, наприклад у Польщі?

…Хтось скаже, що відрізняється…

Мені здається, що, переважно, люди, які так відповідають, самі не зможуть дати обгрунтовану відповідь про причини відповіді. Люди часто говорять кліше, не замислюючись про сенс своїх слів.

«Ніхто мене про те не питав, але вважаю за потрібне сказати, що, у випадку чого, я сходжу з маршруту і повертаюсь в Україну», – написали ви, коли тільки їхали в цю подорож. Що могло вас змусити повернутися?

Революція, повномасштабний рух російських військ далі в Україну. Речі, під час яких я морально зобов'язаний тут бути.

А якийсь ваш особистий стан, можливо, хвороба?

Ні, я взагалі не хворію. 

Який досвід за час мандрівки був для вас найбільш важким? Коли подразнену щоку самі собі зашивали? Або в крижаній воді купалися?

Мене ж ніхто не змушував туди залазити. А навіщо мені робити те, чого не хочу. Все що я роблю, мені подобається. Крім того, не маю якихось надлюдських можливостей чи здібностей, тому, якщо я щось зробив, то це вже не важко. Нічого важкого не було. В мене є, з чим порівнювати.

З війною?

Три місяці в «учєбке» в армії для мене були морально важчими, ніж три роки війни. Настільки пригнобленим і понівеченим себе, напевно, ніколи в житті не відчував. Мене там просто морально знищували. Коли книжку прочитаєте, то зрозумієте. І читачі УНІАН нехай читають, це корисно.

Там є відповіді на всі питання, в тому числі, чому відчували себе пригнобленим в армії?

Я намагався писати так, щоб все було зрозуміло. За відгуками розумію, що мені вдалося передати ці моменти повною мірою. 

Три місяці в «учєбке» в армії для Ананьєва, за його словами, були морально важчими, ніж три роки війни / facebook.com/id.ananiev

Не хочете розповідати про важкі моменти, давайте про ті, що вражають. Мене, наприклад, вразив і здивував ваш пост про корінних мешканців півночі саамів, які досі живуть без світла. 

Мене це не те, щоб дуже здивувало. Це просто щось типу: «О, прикольно». Річ у тім, що після армії мене важко вразити. Не дивуюся нічому. Не знаю навіть, що має трапитися, щоб я здивувався. 

Ви надто спокійно сприймаєте речі, які більшість мріє побачити чи відчути. Наприклад, невже вас не вразило купання в льодовитому океані?  

Це було класно, я отримав задоволення. Але сказати, що був у захваті... Все залежить від того, наскільки великий внутрішній світ людини. Якщо для неї світ існує в межах квартири та роботи, то її вражає все за межами цього світу. Мене ж не вразить навіть, якщо завтра запропонують полетіти в Антарктиду. Хоча, полечу залюбки, бо навіть планую туди експедицію. В найближчі два-три роки планую піднятися на найвищу точку Антарктиди, там є гора п’ять чи шість тисяч метрів. Втім, це все про планування того, що я хочу побачити чи відчути. В цьому не має нічого «над-над». Це все наша Земля. Будь-хто може полетіти та побачити що завгодно.

Тобто, будь-які обмеження тільки в голові?

Де вони ще можуть бути? Завадити може фізичне обмеження, якщо будете десь у тюрмі сидіти.

Між іншим, щодо обмежень. Чи були застосовані щодо вас якісь санкції через перевищення дозволеного терміну перебування за безвізом? Читала ваш пост, де ви мали йти на розмову в норвезьку поліцію. Що вам там сказали?

Ні, санкцій не було. А що сказали, це ви в фільмі побачите. 

Знаю, що плануєте робити і фільм, і книгу про цю свою мандрівку. Що буде раніше?

Фільм. Взагалі, це буде серіал, ще не знаю на скільки серій. Подивимося в процесі виробництва. 

Звідки будете брати кошти на серіал? Будете звертатися за фінансовою підтримкою до Держкіно?

Ні. Але оскільки я не чиновник, не депутат, нікого не образив, то можу дозволити собі провести умовну межу щодо того, куди нікого не буду пускати. Для мене це – релігійні погляди, моя сім'я, фінанси, і будь-що ще, що захочу туди сховати. 

Тоді питання про роботу над книгою. Раніше ви розповідали, що, працюючи над «Слідами на дорозі», починали погано спати, відчували депресивні стани, відкладали роботу, знову поверталися… Процес роботи над цією відрізняється?

Він ще не почався. Я ж нормально виглядаю, правильно? Коли почну писати книгу, і ви мене побачите, ви це помітите (сміється).

Диплом потрібен, щоб довести комусь свої знання, переконаний Ананьєв / фото УНІАН

Буде те саме?

Це необхідно, інакше не написати хорошого тексту. Не можна написати щось глибоке, нормально себе почуваючи. Тільки відчуваючи все, як оголений нерв, можна описати емоції. Розумієте, я не вмію вигадувати. Пишу те, що бачу і відчуваю. Якщо мені треба написати про біль, то мені треба ось зараз відчувати його.

QR- коди в другій книжці будете знову застосовувати?

Звичайно. Матеріалу ж маю багато.

Валерію, ось ви в мандрівках йдете пішки, спите на землі, вам не важливий комфорт?

Навпаки, я дуже люблю комфорт. Якщо матиму варіанти поспати в наметі чи на ліжку – буду спати на ліжку, я ж не ідіот. В будь-яких умовах намагаюся створити собі максимально комфортні умови, від чого мені навіть спокійніше стає морально. Адже я розумію, що краще бути вже не може. 

Що обов’язково має бути у вашому наплічнику? Крім голки, щоб зашити щоку, та скотчу.  

Насправді, і без цього можна обійтися. Не можу вам назвати якусь одну річ, бо всі речі, які зі мною, максимально універсальні та необхідні. В мене всього було мінімум: одна футболка, кофта, куртка. Коли я прав речі, то ходив голим. Спочатку мав дві пари взуття, потім одну зносив – викинув та купив іншу. Також у мене з собою було багато техніки. Загалом, носив від 18 до 27 кілограмів. 

Під час мандрівки чотири дні ви промчали автостопом, написавши, що це «схоже на понти для хіпстерів…» Чому так несхвально відгукуєтеся про автостоп?

Ніякого негативу до автостопа не маю. Просто не розумію, як автостоп може бути самоціллю. Ти їдеш і бачиш все те саме, що бачить водій – дорогу, заправки. В чому різниця з тим, коли просто їдеш на своїй машині? Тільки в тому, що маєш «ловити» автомобіль? Навмисно ускладнюєш собі момент, який можна не ускладнювати.

Як спосіб дістатися кудись, коли немає можливості взяти автобус – окей. Це також може бути навіть дешевше, ніж автобус. Просто маю знайомих, які мені до цього постійно розповідали про автостоп, мовляв, ти просто не пробував… Можливо, я сноб, але один день в горах у мене проходив краще, захопливіше та насиченіше, ніж чотири дні автостопом. Але нікого не засуджую, кожен може подорожувати, як завгодно.

Колись ви казали, що до 2013 року орієнтиром для вас був батько, тож після його смерті ви втратили орієнтир. Що вкладаєте в це поняття та чи з’явився орієнтир для вас сьогодні?

Це щось, відносно чого можеш помічати зміни в собі або якісь свої досягнення. Втім, якщо я навіть виріс за останні п’ять років, то цього не помічаю. Бо відносно моїх орієнтирів (це мої близькі друзі та знайомі) все це дуже далеко. Насправді це чудово. Адже у мене немає такого: «Оце я красень!». Навпаки, розумієш, що тобі ще рости й рости. Це не дає задертися носику.

Ви не маєте диплому про вищу освіту, випадково, не плануєте отримувати?

А для чого мені диплом? – Я не збираюся ні на кого працювати. Диплом потрібен, щоб довести комусь свої знання. Мене ж цікавлять саме знання, а не щось комусь доводити. Я вчусь кожен день. Маю можливість спілкуватися з професорами в різних галузях у приватних бесідах, бо вони мої знайомі. Маю можливість заплатити за якісь курси та вивчати предметно саме те, що мені потрібно. Наприклад, зараз цікавлюсь фінансами. При цьому, не витрачаю дарма п'ять років.

В цьому році ви отримали чотири пропозиції виступити на TEDx в Україні, але не змогли через свою подорож. Чи хотіли б все-таки зробити це в майбутньому, і про що був би ваш виступ?

Так, TEDx – це ж круто. Тем є багато, але думаю, що про розвиток особистості. 

Ананьєв: Для мене щастя - це коли я буду настільки емоційно врівноваженим та самодостатнім, що нічого в цьому світі не зможе вплинути на мене / фото УНІАН

Ви щаслива людина?

Що ви маєте на увазі під словом «щастя»? 

Для мене, це внутрішня гармонія, задоволення собою.

Наше розуміння щастя, напевно, збігається. В даному контексті – ні, я нещаслива людина. Гармонія і душевний спокій, про які ви сказали, для мене є основними. Це те, чого хочу досягти. Для мене щастя - це коли я буду настільки емоційно врівноваженим та самодостатнім, що нічого в цьому світі не зможе вплинути на мене, якщо тільки сам цього не захочу.

Умовний приклад, якщо у мене буде сім'я та дитина, яка через якусь причину помре, не хочу, щоб для мене це стало кінцем… Я хочу сприйняти це нормально, бо в житті таке буває, і продовжити жити далі.

Коли я буду настільки самодостатнім, що, за великим рахунком, мені нічого не буде потрібно для душевного спокою, ось це для мене щастя. Сподіваюся, колись до цього все-таки дійду. Хоча, знаєте, таких грандіозних планів щодо щастя можна ніколи не досягти.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News