Анастасія Дьякова: перегляд порнографії робить дитину більш лояльною до скоєння сексуальних злочинів проти неї

Про кібербулінг, суїцидальні квести, сексуальне насильство онлайн, а також про те, як убезпечити дітей від злочинців в Інтернеті, в інтерв’ю УНІАН розповіла координатор програм із захисту дітей від насильства Офісу Уповноваженого з прав дитини, засновник проекту #Stop_sexтинг Анастасія Дьякова.

Давайте почнемо розмову з того, що батьки мають знати про безпеку своїх дітей в інтернеті?

Пам’ятати про те, що батьки сьогодні мають захищати дітей у двох світах – офлайн, до якого звикли, і онлайн. Ми вчимо дітей не спілкуватися з незнайомцями, переходити дорогу на зелене світло, питаємо про справи у школі. Але мало батьків цікавляться, як справи дитини в інтернеті, чи стикається вона з кібербулінгом, чи вимагають у неї інтимні матеріали, чи бачила дитина якісь фото та відео, які її збентежили. А все це треба робити.

На жаль, злочини мігрують в онлайн. Навіть у торгівлю людьми все більше вербують в інтернеті. Ми звикли вважати, що сексуальне насильство загрожує дитині посеред темного парку, хоча велика частина злочинів скоюється людьми з близького кола. Але світ вже геть інший, і сексуальне насильство також має свої аналоги в онлайні. Наприклад, сексторшен та онлайн-грумінг.

Розкажете розлогіше?

Сексторшен – це налагодження довірливих стосунків з дитиною з метою її сексуальної експлуатації. Злочинці знайомляться з дітьми у соцмережах, чатах онлайн-ігор чи інших сайтах в Інтернеті, формують довіру, а з часом вимагають надіслати інтимні фото чи відео. Нерідко діти вірять, що мають справжні стосунки з людиною по той бік екрану, і відправляють матеріали. А чимало дітей взагалі не думають про наслідки: «Що тут такого, я ж не займаюся сексом…». Злочинці погрожують дітям публічним розповсюдженням їхніх інтимних матеріалів та вимагають більш приватних фото, відео, грошей.

Читайте такожСекс-педагог Юлія Ярмоленко: сексуальна освіта - це не про те, як займатися сексом і в яких позах. Це про вміння захистити себе від сексуального насильства

Онлайн-грумінг – налагодження довірливих стосунків із метою сексуального насильства онлайн чи офлайн.

Згідно з дослідженням наших шведських колег, сексуальне насильство онлайн впливає на дитину навіть гірше, ніж злочин у реальному житті. Бо розповсюджені злочинцем матеріали можуть неочікувано спливти вже у дорослому житті постраждалого. Між іншим, шведи вже мають перше рішення суду щодо зґвалтування в онлайні, хоча злочинець та дівчина-жертва в реальному житті ніколи не бачилися.

Отже, насправді, вплив інтернету на дитину, її безпеку, репутацію та життя набагато більший, ніж ми собі уявляємо. Батьки мають це розуміти. Знаєте, батьки мене часто питають: «Чи маю я забирати телефон у дитини і все перевіряти?» Це, як читати чужі листи – тільки підриває довіру. Але ризиків справді є багато, тому бесіди, відкритість батьків із дітьми дуже важливі. На жаль, нерідко батьки все ще не готові говорити з дітьми про секс та інтимні стосунки. Діти починають шукати інформацію в інтернеті, а знаходять, зазвичай, порнографію, про яку з ними також практично ніхто не розмовляє.

Наш батьківський обов'язок – уберегти дітей від перегляду матеріалів насильства та порнографії / фото УНІАН

Правильно я розумію, що ви підтримуєте встановлення «батьківського контролю»?

Це залежить від віку дитини. Якщо це менші діти, то наш батьківський обов'язок – уберегти дітей від перегляду матеріалів насильства та порнографії. Часто чую: «Все одно дитина колись побачить порнографію, чому я маю це контролювати?». Як на мене, важливе питання віку дитини, в якому вона це побачить. Бо наслідки можуть бути різні… Травмується психіка, у дітей набагато швидше виникає залежність від таких матеріалів, викривляється сприйняття стосунків чоловіка з жінкою. А найгірше, що перегляд порнографії робить дитину більш лояльною до скоєння сексуальних злочинів проти неї. Якщо дитина дивиться порнографію, для неї не проблема надіслати комусь інтимні фото чи відео.

Наскільки регулярними мають бути розмови батьків із дітьми про правила безпеки в інтернеті? І як вони залежать від віку дитини?

Хоча б двічі на тиждень маємо запитати у дитини про її справи в інтернеті, з ким вона спілкується, яких блогерів дивиться. Тобто, цікавитися життям дитини не лише офлайн, як я вже казала. Крім того, хоча б раз на місяць варто проводити таку бесіду. Насправді, є багато тем, які можна обговорювати. Кібербулінг, блогери, секстинг (інтимне листування та пересилка фото інтимного характеру), онлайн-грумінг. З віком дитини ці теми також можуть змінюватися.  Наприклад, якщо дитині вже тринадцять років, вона вже може користуватися соціальними мережами (у більшості соціальних мереж зареєструватися можна лише після 13-річчя). Відповідно, можна обговорити соцмережі.

Дуже важливо, щоб розмови не перетворювалися на лекції. Бо після слів: «Зараз розповім, як користуватися інтернетом…», – дитина думає тільки, як протриматися цю годину, а потім все забути. Як на мене, чудова традиція спільних сімейних сніданків та вечері без телевізора та гаджетів, коли невимушено всі спілкуються між собою.

Крім того, треба розмовляти про правила безпеки, коли у дитини з'являється новий гаджет. Це вдалий момент разом прописати «угоду» між дитиною та батьками щодо користування інтернетом, поговорити про безпеку та ризики. Адже коли родина має можливість та дарує дитині автівку, нормальні батьки ніколи не кладуть в бардачок водійське посвідчення. Бо дитина має навчитися керувати автівкою. Втім, даруючи дитині доступ до інтернету, батьки вважають «водійське посвідчення» непотрібним. Але, якщо ви даєте додаткову опцію, маєте навчити нею користуватися. Це питання безпеки дитини.

Треба розмовляти про правила безпеки, коли у дитини з'являється новий гаджет / фото УНІАН

Чи мають батьки навчати дітей певним базовим засадам, наприклад, як вибрати паролі?

Так, батьки мають навчати базовим технічним скілам користування сайтами (як закрити сторінку, як підібрати паролі). Але, крім того, мають пояснювати, що інтернет – це більше, ніж просто втрата інформації. Мають говорити з дитиною не лише про технічні поняття, але про поняття безпеки, захисту її психічного здоров’я, життя та репутації. Тобто, обговорювати спілкування з незнайомцями, кібербулінг, суїцидальні квести.

Нещодавно була інформація про нову «гру», через яку хлопчик підпалив сестру. Як обговорювати явище суїцидальних квестів, щоб не налякати дитину, але попередити? Де здорова межа?

Я обговорювала це з нашими британськими колегами, адже у них теж у різний час було «Момо», «Синій кит», «Сови» – все, що було у нас. При цьому, років вісім тому британський уряд поставив собі за мету стати найбезпечнішою країною для дітей в інтернеті. Відповідно, вони реально класний приклад. Отже, британські фахівці кажуть, що в розмовах з дітьми ніколи не озвучують назви квестів, щоб таким чином не промотувати їх серед дітей. Бо дітей щось заборонене радше зацікавить, аніж налякає… Вони починають шукати, створювати власні фейкові сторінки «я – це момо» тощо.

Розмовляючи з дітьми про суїцидальні квести, треба говорити про можливі ризики, про те, що в інтернеті є різна інформація та різні люди, що не всі там бажають тобі добра. Про те, що інколи є ілюзія безпечності інтернету, якщо ніколи ні з чим злочинним не стикався. Але ризики можуть бути різні, тому треба бути уважним не лише в офлайні. 

Є думка, що найбільш вразлива для онлайн-злочинів група дітей – підлітки. Чи це так?

Американці якось проводили опитування серед двох тисяч ста дітей, жертв грумінгу та сексторшену, і серед них кожна четверта дитина була молодша тринадцяти років. Так, на жаль, можна сказати, що зі зростанням віку дитини ризики збільшуються. Але впливає багато різних факторів, не тільки вік.

Щодо підлітків, то пам’ятаємо про перехідний вік, важкий емоційний період. В сім років дитина щось розповідає батькам, а в тринадцять – більшість це робить рідко. Маємо вже мінус одне коло підтримки. Крім того, підліток психологічно більш уразливий. В цьому віці діти вивчають свою сексуальність, а секстинг – це один із варіантів такого вивчення. Відповідно, збільшення ризиків. Бо фото можуть бути надіслані незнайомим, або знайомим та бути далі розповсюдженими в школі.

Наші діти мало використовують Facebook, вони переважно користуються Instagram, YouTube, TikTok, Snapchat / фото УНІАН

В яких соцмережах діти найбільше ризикують?

Важко відповісти, я не стикалася з такими дослідженнями. Втім, наші діти мало використовують Facebook, вони переважно користуються Instagram, YouTube, TikTok, Snapchat. Як на мене, Instagram – це не дуже безпечно. Наприклад, я маю сторінку в Instagram та Facebook. Вони плюс-мінус однакові. Але в Instagram я отримую з дивних сторінок повідомлення та пропозиції, які ніколи не отримувала в Facebook.

TikTok – це взагалі просто сайт знайомств для чоловіків чи жінок, які мають сексуальний інтерес до дітей. Коли відкриваю його по роботі, то переважно бачу відео напівоголених дівчат. Це виглядає як промо-сторінки. В Snapchat повідомлення швидко зникають і це дуже небезпечно. Бо діти вважають, що можуть постити, що завгодно. Рідко замислюються, що можна зробити скріншот, скопіювати інформацію.

Яку інформацію дітям ніколи не треба розміщувати в інтернеті, в будь-якому віці?

Коли проводжу навчання з дітьми, завжди розповідаю мій улюблений «тест білборду». Суть його ось у чому – ти не маєш публікувати та надсилати матеріали (фото, відео, текст), який не готовий побачити на великому білборді біля школи. Це - базове правило. Ще є аналогічний тест «светру» – запитай себе, чи готовий побачити матеріали на своєму светрі, прийти у ньому до бабусі чи директора школи? Тому основне правило – думати, що публікують.

Часто питаю дітей: «Скільки тобі потрібно часу, щоб почати довіряти в мережі»? Так от, менші діти кажуть, що «одна онлайн-гра», а старші – «після першої зустрічі». Я розумію, що діти готові зустрічатися з людьми, яких ніколи не бачили. І велике питання, хто з них потім розповідає батькам про ці зустрічі… Тому окреме звернення для дітей – не спілкуватися з незнайомцями в мережі.

Також бажано, щоб у дитини була закрита від незнайомих сторінка. Не треба розміщувати приватну інформацію (номер школи, фотографії на тлі школи). Окреме питання для мене – це фотографії. Чотирнадцятирічні дівчата вважають нормальним публікувати знімки у купальниках, де вони виглядають на дев’ятнадцять. Але, насправді, це не окей.

І також важливо думати, що пишеш на сторінці. Шукаючи жертву, злочинці часто розсилають повідомлення сотням дітей, але інколи – переглядають сторінки. Якщо дитина пише: «Я нікому не потрібна, ніхто мене не любить, навіщо я народилася в цій родині...», – цю дитину злочинець спробує втягнути у злочин.

Якщо вже почали надходити певні погрози, чи можна просто видаляти повідомлення та не реагувати? Чи, навпаки, краще зберігати, як докази?

Коли мені приходять в Instagram дивні запити, я їх не просто видаляю, а повідомляю у служби підтримки соціальних мереж. Бо я відмітила матеріали, як небезпечні, потім ви це зробите, ще хтось, і соцмережі звернуть на них увагу. Є шанс, що когось це врятує. Звісно, все залежить від повідомлень. Інколи можемо прийти з ними в поліцію. Але найменше – це не вестися на провокації та повідомляти у служби підтримки. Бо це допомагає врятувати інших, які не мають наших знань про безпеку в інтернеті та можуть повірити в щирість цих повідомлень.

Якщо погрожує доросла людина або незнайома, по-перше, треба заспокоїтися / фото УНІАН

Як діяти дитині, якщо вона вже надіслала комусь свої інтимні фотографії, і тепер їй погрожують поширити матеріали? Або якщо матеріали вже десь розміщені?

Якщо погрожує доросла людина або незнайома, по-перше, треба заспокоїтися. Зрозуміти, що це – злочин проти тебе і ти маєш право на підтримку. По-друге, треба зробити скріншот сторінок, де з'явилися фотографії, чи були погрози. Після звернення в служби підтримки соціальних мереж їх просто видаляють, і докази злочину буде втрачено. Важливо – нічого злочинцю не надсилати, ані нові матеріали, ані гроші, в будь-якому випадку не зустрічатися з ним та не вестися на провокації.

Також треба звернутися по допомогу до дорослого, якому довіряєш. Батьки, старший брат чи сестра, вчитель, шкільний психолог, лікар. Важко владнати ситуацію самотужки, тим більше дитина може вважати, що має стосунки з цією людиною, а також страждати від пресингу «сама винна». Тому – прінтскрін, дорослі, звернення до поліції. Бо коли мова йде про шантаж чи розповсюдження матеріалів, то, залежно від ситуації, можуть бути різні кримінальні статті (розбещення, виготовлення порнографії з дітьми, вимагання тощо).

Якщо ситуація склалася між дітьми, якщо це секстинг у школі між підлітками, і хтось виклав фото в мережу чи в чат класу, то, згідно з нашим законодавством, буде важко щось зробити, якщо тільки не почався кібербулінг чи реальний булінг. Тому можна звернутися до батьків, а разом з ними – до школи чи до батьків дітей, які розповсюджують матеріали. Обговорити з ними незаконність таких дій та домовитися про видалення матеріалів.

У 2016 році в Техасі 16-річний школяр наклав на себе руки, бо кілька місяців піддавався кібербулінгу. Після цього в штаті почав діяти закон, за яким жертва може домогтися фінансового або судового покарання для агресора. Що думаєте про практику притягнення до відповідальності агресора кібербулінгу шляхом штрафів? Чи наразі маємо якісь важелі проти цього злочину в нашій країні?

В Україні діє закон про булінг, ухвалений на початку цього року, в норми якого вписано «булінг із застосуванням засобів електронних комунікацій». Втім, цей закон стосується лише учасників освітнього процесу. Тому не знаю, чи можна апелювати до нього в інших випадках, коли булером не є дитина-учасник освітнього процесу. Зауважу, що по самому закону я також маю багато запитань. Наприклад, ми були категорично проти штрафів для дітей-булерів (закон передбачає адміністративну відповідальність за булінг – це штраф або громадські роботи. Якщо порушення було зафіксовано вперше, то штраф становить від 850 до 1 700 гривень. Якщо воно повторюється впродовж року або здійснювалось групою людей – від 1 700 до 3 400 гривень. У разі, якщо порушення здійснила малолітня особа (діти до 16 років), штраф накладають на батьків або опікунів, – УНІАН).

Адже практично в ста відсотків випадків діти-булери самі потребують допомоги. Для них агресія – це заміщення. Вони самі страждають від домашнього насильства та шукають, куди вимістити ненависть, або є питання щодо психічного стану дитини. В будь-якому випадку, ми не можемо просто накласти штраф зі словами: «Ти винний, йди та якось розберись із собою». Це питання нашої інклюзивності у ставленні до дітей з проблемами. Очевидно, що ми жаліємо жертву. Але чи аналізуємо ситуацію глибше, чи просто хочемо когось покарати?

Повертаючись до явища кібербулінгу, коли мова не йде про учасників освітнього процесу, то законодавства щодо цього ми не маємо. Так само, великим пробілом є вся онлайн-складова злочинів – секстинг, грумінг, сексторшен. Між іншим, Австралія почала свою роботу із захисту дітей в інтернеті через те, що п'ятеро дітей наклали на себе руки через кібербулінг. Це стало поштовхом для держави працювати з темою. Була створена гаряча лінія для дітей в онлайн-формі, щоб повідомляти про випадки кібербулінгу, надсилаючи посилання. Також встановлено прямий контакт офісу Уповноваженого з захисту безпеки в інтернеті з усіма соціальними мережами. Це дозволяє максимально швидко видаляти контент, щоб дитину не булили надалі. Будемо намагатися в рамках розробки Національної стратегії з захисту дітей в інтернеті враховувати досвід та успішні моделі міжнародних колег.

Повертаючись до явища кібербулінгу, коли мова не йде про учасників освітнього процесу, то законодавства щодо цього ми не маємо / фото УНІАН

Як взагалі з'явилася ідея створити стратегію? Хто допомагатиме нам з цим?

Півтора року тому ми почали перший в Україні проект щодо захисту дітей від сексуального насильства в інтернеті #Stop_sexтинг. В рамках цієї інформаційної та освітньої кампанії розповідаємо дітям, вчителям та батькам про можливі ризики та як їх уникнути.

Спілкуючись з колегами з Австралії та Британії в процесі роботи, я зрозуміла, що ці країни вже бачать інтернет не лише як поняття security – коли ми захищаємо інформацію баз даних, стратегічні об'єкти. Вони вже розуміють, що в інтернеті є поняття safety – коли ми маємо захищати репутацію, життя та психічне здоров'я. Тоді я зрозуміла, що можливостей нашого нереально класного громадського сектору недостатньо. Мова йде, зокрема, про відповідальність інтернет-провайдерів. Так виникла ідея створення стратегії захисту дітей в інтернеті на національному рівні.

Паралельно, наші партнери з Міжнародного союзу електрозв'язку розповіли про розробку рекомендацій для захисту дітей в інтернеті в Грузії. Я продовжила розвивати нашу ідею, спілкуватися з колегами, і десь півтора місяця тому, спільно з Уповноваженим з прав дитини, ми зробили презентацію для чотирьох Міністерств (Міністерство соціальної політики, Міністерство освіти і науки, Міністерство з гуманітарної політики, Міністерство цифрової трансформації) щодо ідеї разом розв’язувати питання захисту дітей в інтернеті на державному рівні. Нас підтримали.

Зараз, за підтримки Уряду та Міжнародного союзу електрозв'язку, стратегія розробляється. Також, фактично «руками», нам допомагатимуть два британські експерти з громадського сектора провідних організацій Великобританії, які провели класну роботу в цьому напрямку в Британії та багато співпрацюють з іншими країнами.

Наразі почався підготовчий етап роботи над стратегією, проводяться онлайн-опитування серед батьків, дітей, а також партнерів із державного, громадського та приватного секторів.

Так, ми були шоковані, що стільки людей відповіло. На сьогодні вже шість тисяч.  Опитувальники відкриті до третього листопада. Онлайн-анкети можна знайти на сайті Міністерства освіти і науки за посиланням.

Хто більше відповідає – батьки чи діти?

Батьки. Це, в принципі, гарний знак. Значить, їм не все одно.

В опитуванні для батьків є таке питання: «Ви знаєте, як та кого сповіщати про проблему онлайн, якщо ви стикнулись із нею?». А дійсно, кого?

Загалом, вісімдесят шість відсотків дорослих не знають, кому повідомляти про проблеми в Інтернеті. Це результати, згідно з відповідями в опитувальниках.

Залежить від злочину. Якщо це сталося в соціальних мережах, завжди можемо повідомляти в служби підтримки цих мереж. Якщо це кібербулінг, де булер та жертва – учасники одного освітнього процесу – звертаємося до школи та поліції. Якщо у нас вимагають фото, відео чи інші матеріали, гроші – робимо скріншоти вимагань та також звертаємося до поліції.

На жаль, в країні поки немає «гарячої лінії» по кібербулінгу. Так само, немає «гарячої лінії» для повідомлень про матеріали сексуального насильства над дитиною. Але саме над цим ми працюємо разом із британськими колегами. У лютому наступного року така лінія в Україні запрацює – українці зможуть повідомляти, якщо на просторах інтернету знайшли подібні матеріали. Але для кібербулінгу це поки що не буде працювати.

А гаряча лінія «116-111» із мобільних від «Ла Страда Україна» які дзвінки приймає?

Можна подзвонити з приводу будь-чого, що може статися з дитиною. Подзвонити може вчитель, батьки, чи самі діти. Однак, «Ла Страда» не може видалити контент та не може повідомити в поліцію, бо це анонімна гаряча лінія. Але вони можуть надати базову психологічну підтримку та підказати, куди звернутися. Важливо пам'ятати, що ця гаряча лінія працює лише в робочі дні з дванадцятої до четвертої.

Чи часто стикаєтеся з коментарями, що «кібербулінг – несправжнє насильство»? Бо, як на мене, у суспільстві немає усвідомлення проблеми.

Частіше стикаємося з іншим коментарем: «Вирішили розробляти Нацстратегію по захисту дітей в Інтернеті? То ви хочете ввести цензуру та всі сайти закрити...». Відверто кажучи, щоб говорити про те, є це усвідомлення чи немає, треба визнавати існування явища. А у нас батьки часто не цікавляться інтернетом та тим, що там роблять їхні діти.

На початку наступного року спільно з одним із міністерств плануємо запустити курси на цю тему для батьків / фото УНІАН

Як ні в якому разі не можна реагувати батькам, якщо дитина прийшла з таким зізнанням: «Мамо, тато, мене шантажують моїми інтимними фото»?

Батьки завжди вважають, що саме їхня дитина такого ніколи не зробить… Але ні в якому разі не можна казати всякі лячні слова: «Як ти взагалі додумався таке зробити»...

Знаєте про випадки, коли батьки неправильно реагували? До чого це призводить?

Знаю ситуацію з двома підлітками, яку ніяк не вдається розв’язати, бо немає підтримки батьків. У підлітків були стосунки, і хлопець вимагав у дівчини інтимні фото, погрожуючи самогубством. Потім зламав її сторінку в Instagram, почав надсилати матеріали її друзям. Ми просили матір дівчини адекватно віднестися до ситуації та звернутися до поліції із заявою про вимагання інтимних фотографій та розповсюдження. Але вона почала звинувачувати доньку, до поліції не пішли. Хлопець продовжує шантаж – заблокуєш мене, розішлю знімки.

Як батькам залишатися в курсі актуальної інформації щодо інтернету, безпеки в онлайні? Що читати, дивитися? Адже навіть з дуже відкритими батьками діти не завжди готові говорити, нерідко сміються зі спроб батьків «бути в темі»…

На початку наступного року спільно з одним із міністерств плануємо запустити курси на цю тему для батьків. Але ж очевидно, що курс – це певна база знань, актуальна тільки на момент запуску курсу. А ресурсу, де були б найновіші теми, на жаль, в Україні немає.

У нас є класні громадські організації, наприклад, Центр кращого інтернету. Вони проводять різні освітні заходи, випускають книжки. У британців є дуже класний сайт про новинки в інтернеті Internet Matters. Ми ведемо у facebook сторінку Stop_sexтинг, де публікуємо матеріали, переклади та посилання на новинки британських колег. Але все перекладати фізично не можемо. Сподіваюся, коли далі просунемося у стратегії, матимемо можливість давати більше інформації на цю тему.

Ірина Шевченко

УНІАН в Google News