Куди відпливли київські пляжі

«Цього року поняття «пляж» пішло з лексикону київських чиновників. Було розпорядження міської влади про ліквідацію пляжів як таких. Мета? Приватизувати прибережні зони»...

«Цього року поняття «пляж» пішло з лексикону київських чиновників. Було розпорядження міської влади про ліквідацію пляжів як таких. Мета? Приватизувати прибережні зони»...

Два роки тому, коли я шукала квартиру для себе і свого малюка, дуже боялася не помилитися. У цій квартирі мала рости моя дитина. Оболонська Набережна і затока стали останнім аргументом на користь цього району. Коли за дві зупинки від помешкання є такі чудові місця, найсіріший бетон не видасться нудним. Я бездумно відмахувалася від попереджень подруг, які шипіли, що вода не може бути критерієм при виборі житла, що тут вже все скуплене, що цей берег і пляжі явище тимчасове і тут невдовзі веселитимуться виключно водії майбахів. Виявилось, наче в воду дивилися.

У звіті Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради щодо діяльності Черновецького, затвердженим у середині червня парламентом, комунальному підприємству «Плесо», яке відає київським пляжами і водоймищами, відведені три сторінки і ще один рядок у розділі пропозицій, де депутати ВР рекомендують зняти нинішніх керівників «Плеса».

Технологія забирання у киян пляжів, місць відпочинку неймовірно проста, неодноразово викладена в пресі, хоч і розумно розтягнута в часі київським керівництвом. А ви, лохи, думали, що ціле життя буде плескатися в Дніпрі і валятися на пісочку там, де можна створити прибережні зони відпочинку для пристойних людей?

Два слова передісторії. До приходу Черновецького впорядкуванням прибережних територій займалося державне комунальне підприємство «Плесо». Окрім охорони, утримання й експлуатації внутрішніх водоймищ столиці, його завданням було і облаштування пляжів.

– 1997 року підприємство «Плесо» прийняло на свій баланс десять пляжів, реально функціонували два-три. Наша стратегія полягала в тому, щоб щороку додавати в цей список по два-три пляжі. З 1999 року ми почали одержувати на них паспорти. Ми знаходили ділянку, яку кияни самі уподобали для купання, і облаштовували її. Таким чином, на 2007 рік у Києві було вже близько тридцяти пляжів, – розповів колишній керівник підприємства Микола Щепець. – Нинішня влада керується тим принципом, що Київ – це не місто-курорт. Але ж Київ включав курортні зони. Цього року поняття «пляж» взагалі пішло з лексикону київських чиновників. Я знаю, що було якесь розпорядження київської влади про ліквідацію пляжів як таких. Мета? Приватизувати узбережні зони.

Технологія “увода” пляжу проста і стара, як світ. Приблизно так проходила приватизація багатьох підприємств. У 2007 році спочатку змінюють керівника «Плеса», призначають нового, який звільняє працівників структури, на пляжах припиняють прибирати, не робиться дератизація, немає персоналу, рятувальників. Коли всі навколо починають говорити про те, що місце перетворилося на гадючник, там розпродається майно. І ділянка здається в оренду років так на двадцять п`ять і одержує «друге дихання». Але вже для інших відвідувачів.

Весь цей план виконується послідовно і успішно, хоча з деякими ситуативними ускладненнями. Цього року про неготовність пляжів до сезону оголошували і Генпрокуратура, і санепідемстанція, і самі нові керівники підприємства «Плесо».

Курортний сезон почався всупереч галасу чиновників різних структур про неприпустимість купання. Пізніше в Інтернеті з`явився список упорядкованих пляжів, щоправда, VIP-класу.

В інтерв`ю УНІАН пан Щепець сказав, що ще в квітні київська влада видала розпорядження про проведення конкурсів на спорудження розважальних комплексів поблизу водоймищ. Зокрема, в Оболонськом районі – на озері Вербне, системі Міністерських озер, на Оболонській набережній у північній частині затоки Оболонь. У Дніпровському районі – в пляжних секторах Труханова острова (пляжі «Центральний» і «Довбичка»), Венеціанської протоки (пляжі «Венеція» і «Дитячий») і Русанівської протоки (пляжі «Веселка» і «Русанівська Коса»).

Крім пляжів, повідомив Щепець, проводяться незаконні дії з самими водоймищами. Зокрема, в березні було зареєстровано КП “Київриба”, якому передбачено передати в користування навіть такі об`єкти, як затоки Наталка, Собаче Гирло (Оболонь) і Верблюд, а ще 59 іменних і безіменних озер, ставків і водоймищ по всьому місту для розведення риби. Цікаво, зазначив екс-керівник комунального підприємства, що серед засновників цього КП є син нинішнього керівника “Плеса”, а передача зазначених водоймищ робить практично неможливим вільний доступ до них жителів міста.

Звісно, в місті повинні бути різні пляжі – і для тих, хто готовий платити сотню гривень за вхід, і для тих, хто може заплатити менше, - але повинна залишатися можливість і для тих, хто не може заплатити взагалі. Важливо і потрібно дотримати розумний баланс в розподілі узбережних територій. Принаймні, в цьому впевнений Щепець, який говорить, що йому це вдавалося.

– Можна по-різному ставитися до колишнього мера Олександра Омельченка, але у нього і думки не було зробити недоступним для киян вихід до води, – говорить він. – Адже при ньому був створений проект регіонального ландшафтного парку Дніпровські острови. А це 1200 гектарів землі і тридцять шість островів по всій акваторії Дніпра. Нова влада цей проект не затвердила. І хоча грошей завжди не вистачало, Омельченко не віддав жоден острів. В 2002 році, коли було розпочате будівництво Подільського мостового переходу, він наклав мораторій на роздачу земель. Неможливо уявити, що заповідний острів Великий був би відданий під пісочний кар`єр... Микола Щепець стверджує, що зовсім недавно між шістьма комерційними структурами були поділені озера, які знаходяться на межі Голосіївського національного природного парку, у межах заповідника «Лісники».

Колись я брала інтерв`ю у дружини одного з керівників міста для українського ділового видання... Вона займалася бізнесом. Із задоволенням назвала б її ім`я, але вона взяла з мене письмове зобов`язання – інтерв`ю з нею публікувати тільки один раз, ймовірно, побоюючись, що я зроблю переказ її біографії джерелом особистого збагачення. Вона розповідала мені вилизану сімейну бізнес-історію, показувала мені свою маєчку за триста доларів, описувала свій Мерседес, зроблений за спецзамовленням, говорила про сина і зворушливо телефонувала доньці. Усім своїм виглядом вона демонструвала неймовірну сімейну ідилію. А я, у свою чергу, робила матеріал про героїв українського бізнесу, розумно випустивши з інтерв`ю одну її фразу: «Нам, бізнесменам, властива пожадливість».

Пожадливість – ну з ким не буває... Про це не варто було б і замислюватися, якби ця пожадливість не відбирала у наших дітей те, що належить їм через природні людські права, які підтверджуються, вибачте, Конституцією України. Правом безкоштовно сидіти біля води і безкоштовно плавати в річці або озері.

Маша Міщенко

УНІАН в Google News