При захопленні заводу «Таврія» підривали пакети й стріляли

При захопленні заводу «Таврія» підривали пакети й стріляли

«Зі мною в лікарні лежать хлопці з вогнепальними пораненнями. Їх не оперують, кажуть: “Удома вам робитимуть операції”. Поранений фотокор УНІАН відповів на запитання

«Зі мною в лікарні лежать хлопці з вогнепальними пораненнями... Їх не оперують, кажуть: “Удома вам робитимуть операції”... Поранений у сутичці фотокор УНІАН відповів на наші запитання.

Увечері 3 вересня група невідомих у чорному одязі й масках намагалася штурмом узяти адміністративну будівлю заводу “Таврія” у Новій Каховці на Херсонщині, що відомий коньяком, який він виробляє.

За словами міліції, в рейдерській атаці брали участь близько 180 осіб у віці від 20 до 35 років, озброєні арматурою, палицями, “заточками”, наручниками. Під час захоплення використовували шумо-світлові гранати і сльозогінний газ, відбулася стрілянина. 169 учасників акції було затримано, 39 осіб поранено.

За словами міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, спроба захоплення заводу «Таврія» - “це найбільша рейдерська атака з часів атак на одеські порти. Це була добре організована рейдерська атака, хто організатор - ми з`ясовуємо, затримані кажуть, що їх найняли невідомі особи”.

Під час сутичок постраждав фотокореспондент УНІАН у Херсонській області Віталій Данильченко. Охоронці заводу, прийнявши Данильченка за фотографа з боку нападників, нанесли йому тілесні ушкодження і розбили фотоаппаратуру. Ми зв`язалися з Віталієм, який зараз знаходиться на стаціонарному лікуванні, щоб дізнатися про те, що відбувалося з перших вуст.

Віталію, як ви дізналися про захоплення “Таврії”?

 Віталій Данильченко
Мої друзі зараз читають різні форуми в Інтернеті, де пишуть, ніби то я з`явився там, тому що був проплачений однією зі сторін. Річ у тому, що я живу через будинок від заводоуправління “Таврії”. Того вечора я був удома, працював за комп`ютером. У кухні було відкрите вікно, і я почув звук, як вибухають пакети. Вийшов на кухню, визирнув у вікно, з якого видно заводоуправління. Дивлюся, до “Таврії” рухаються люди, біля заводоуправління стоїть дим і спостерігається якась метушня. Я одягнувся, узяв фотокамеру, посвідчення і побіг до заводоуправління.

Люди в чорному з білими пов`язками, в налокітниках і наколінниках, з довгими металевими ліхтариками нікого не пропускали до прохідної. Біля будівлі адміністрації була якась бійка. Я побачив, що одне з вікон на третьому поверсі розбите, і до нього приставлено дві драбини, у вікні відбувалася якась метушня. Люди в чорному стояли біля мене, а зверху летіли пластикові пляшки з водою. Я зробив декілька знімків і пішов до прохідної. Там уже почалося невелике протистояння працівників “Таврії” та місцевих жителів з людьми в чорному.

Чисельна перевага була на чиїй стороні?

Спочатку, коли я підійшов біля прохідної було близько 20-30 чоловік людей у чорному. А всі підступи до заводу були перекриті місцевими жителями. Можливо, їх було близько тисячі, в усякому разі, точно понад 500. Чоловіки, жінки, діти.

Люди в чорному почали застосовувати сльозогінний газ з балончиків. Мені теж двічі потрапило. Коли я фотографував, ці хлопці закривалися від мене руками, щоб їх обличчя не потрапили в кадр. Один з них підійшов до мене впритул і з балончика пшикнув газом прямо в обличчя. Потім другий, заходячи з-за кущів збоку, ще раз мені пшикнув в обличчя. У цей час працівники “Таврії” кинулися вперед, намагаючись пробитися до будівлі прохідної. Почалося сум`яття. Я зробив декілька знімків, і мені стало зле. Я зайшов у найближчий житловий будинок, щоб вмитися. Коли вмивався, прийшов до тями, вийшов на балкон.

Дивлюся, а на стоянці перед “Таврією” стоять три автобуси і там біля них якась бійка. Почали громити автобуси. Я побіг туди. Дивлюся, перший від`їхав, почав другий від`їжджати. Я побачив, як з-за автобуса двоє людей у чорному тягнуть третього попід пахви, і видно, що йому зле, він ледве волочить ноги, голова опущена. Я спробував забігти спереду, щоб сфотографувати. Знімав, як ці хлопці в чорному захищаються від місцевих жителів. І раптом чоловік невеликого зросту, міцненький, у камуфляжних штанях, куртці й кепці, кидає цих хлопців, які захищаються від нього щитом і біжить у мій бік. Дістає палицю і намагається мене вдарити. Я повертаюся до нього спиною, щоб захистити камеру, намагаюся відбігти, але він мене збиває з ніг, валить на асфальт, камера падає під мене. Потім він завдав мені кілька ударів палицею по спині і по голові.

Це був охоронець заводу?

Так, певно, це був охоронець заводу.

По-перше, він був у камуфляжних штанях, у нього була гумова палиця. А всі нападники - люди в чорному - від нього захищалися.

Ви б могли впізнати його?

Так.

Потім я схопив камеру і спробував встати й бігти, але тут мене друга людина збила з ніг, і вони удвох мене повалили на асфальт. Один тримав, а інший бив. Коли вони припинили мене бити і відійшли убік, я встав і побачив, що друга людина - це мій знайомий, ми живемо в одному селищі, я знаю його з дитинства. Я їх запитав: “Чому ви мене били?” А вони кажуть: “А чого ти тут знімаєш?” І побігли далі.

Ви намагалися пояснити, що ви журналіст?

Було безглуздо що-небудь пояснювати йому. Я побачив, що він на мене біг з твердим наміром побити. Навколо було дуже шумно, важко було що-небудь розібрати. Я був трохи збентежений його першим запитанням: “Чого ти їх (людей у чорному. - Авт.) знімаєш?” Спробував відповісти, але зрозумів, що це марно і просто прагнув уникнути ударів і вберегти техніку. Коли я встав, я сказав, що я журналіст. Але вони ніяк не відреагували. Сказали: “Давай іди звідси”.

Спалах у мене вже був у неробочому стані, але камера ще працювала. Я дав її своєму знайомому, він мене сфотографував після побоїв. У цей час почався штурм будівлі. І я з ранами побіг знімати.

Там побачив, що робітники відтіснили нападаників ближче до стоянки від заводоуправління, кидали в них камінням, палицями і всім, що було під руками. Каміння летіло і з боку нападників, які тепер уже захищалися. Тут вже були співробітники міліції зі щитами, вони допомагали місцевому населенню відтісняти людей у чорному на стоянку. Потім нападники поламали металеву сітку і пішли на пустир на території заводу. Місцеве населення і міліція їх там оточила і звідти потім стали вантажити в автобуси і вивозити, заздалегідь знявши з них бронежилети і все обмундирування.

Як тільки їх відтіснили, я пішов до машин швидкої допомоги, які стояли тут же, неподалік, біля житлових будинків. Мені надали першу допомогу, зупинили кров на голові, записали мої дані, обробили рани. Запропонували проїхати в лікарню і зашити рану на голові. Я відмовився, сказавши, що пізніше зашию, і пішов працювати далі. Потім приїхали представники міськвиконкому, начальник обласної міліції - проходила процедура затримання нападників.

Під час конфлікту застосовувалася зброя?

У нападників я нічого не помітив. У них нічого, крім балончиків з газом і ліхтариків, я не бачив. Ліхтарики були великі, але це була не зброя.

Тут зі мною в лікарні на одному поверсі лежать хлопці, яких затримали, і у них є пошкодження, поранення, у тому числі й вогнепальні. І їх, до речі, ніхто не оперує. Кажуть: “Приїдете до себе додому, там вам і робитимуть операції”.

Я лежу в палаті з водієм одного з автобусів, його теж побили. Водій каже, що він забрав групу хлопців з центру Києва від готелю “Русь”. Вони уклали договір. Хлопцям сказали, що вони їдуть на охорону. Спочатку кінцевим пунктом був Херсон. Коли вони приїхали до Херсона, їм сказали їхати в Цюрупинськ. Після Цюрупинська їм сказали їхати на “Таврію” на Нову Каховку.

Там багато чого незрозумілого. Водій стверджує, що вони приїхали близько пів на сьому. Було ще світло, вони заїхали на стоянку перед “Таврією”, шлагбаум був відкритий, після цього шлагбаум закрили, і водій побачив, що позаду автобусів стоять двоє співробітників міліції у формі. Вони постояли, подивилися і пішли у кущі поруч. Фактично співробітники міліції знали, що приїхали якісь автобуси. За версією керівника “Таврії” Олександра Сидоренка, все почалося о 19:15. Я почув сирену і вибухи пакетів близько 20:20.

Ви написали заяву в міліцію про факт побиття і нанесення тілесних ушкоджень?

Так, написав. Мені дали направлення на судмедекспертизу. Судмедексперт зафіксував, що у мене пошкодження голови, садно на руках від падіння на асфальт. Я йому сказав, що у мене болить спина, тому що мене били по спині палицями, і нога. Він оглянув, сказав, що нічого страшного. Каже, ми тільки записуємо видимі пошкодження. Після цього я приїхав до травматолога і сказав, що у мене дуже болить нога і мені потрібно обробити рани на голові. Він мене відразу відправив на рентген, і виявилось, що у мене зламаний один з пальців на нозі. Наклали гіпс, обробили рани. Коли спробував устати, мені стало зле, медсестри викликали невропатолога, він сказав, що мені потрібне стаціонарне лікування.

Сьогодні був обхід, я запитав лікаря: “Чи мені робитимуть знімок спини?” Він сказав: “Почекайте”. Отже я досі не знаю, чи є у мене там якісь пошкодження хребта чи ні. Але спина у мене болить.

Ви вимагатимете компенсацію?

Звичайно, вимагатиму. У мене зламана апаратура, а моєму здоров`ю завдано шкоди.

Записувала Анна Ященко

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter