Скрипка плакав, коли слухав свою “Весну” у виконанні Млади

Хто не медитує, сприймає конфлікт як віддалення, і врешті люди розходяться... Якось почув, що є співач-ка, яка розкладає ноти й усе пояснює музикантам. Одразу ж захотів познайомитися... Інтерв’ю

Хто не медитує, сприймає конфлікт як віддалення, і врешті люди розходяться... Якось почув, що з’явилася співачка, яка розкладає ноти й усе пояснює музикантам. Одразу ж захотів познайомитися...

На цьогорічній «Червоній руті» засвітилася ще одна зірка – Млада (Марина Юрасова). Вона стала лауреаткою в розділі «Інша музика». Власне, Млада як зірка, як співачка засвітилася давно, але мало хто про неї знає. Чому? У Млади надзвичайний голос – який можна порівняти з найвизначнішими світовими голосами. Проте, незважаючи на це, вона незвично скромна. Не любить багато говорити, хвалитися, хизуватися... Вона просто співає… До нас на інтерв’ю співачка прийшла зі своїм продюсером Сергієм Табунщиком.

Младо, виконавицею якої музики ви себе вважаєте?

Млада

Млада: Не можу сказати, що я намагаюся співати в якомусь конкретному стилі... Мабуть, виконавицею якогось синтезування стилів: етно, поп, елементів джазу, електроніки.

Сергій: Це можна назвати стилем Млади. Її природній голос не підлаштовується ні під джаз, ні під фольклор, хоча Марина займалася і тим, і іншим. Це справжній потік її душі, який виражається в її голосі. Усе, що ми робимо, усе, що я роблю як композитор, роблю під цей голос душі, який можна й назвати стилем Млади...

Сергію, поясніть, будь ласка, нашим читачам, чим Млада така особлива?

Сергій: Для мене це людина з невинною, спокійною, дуже глибокою душею. Якщо людина відчула її душу через її голос, образ, то, як на мене, неможливо її забути. Часом кажуть – “бракує слів”. З Младою саме той випадок. Потрібно хоча б раз послухати її музику.

Нам часто пишуть люди, які вперше ознайомилися з творчістю Млади, вони кажуть: «Ми не знаємо звідки ви взялися, але ми плачемо, коли слухаємо вас».

Якось Олег Скрипка, який записувався на тій самій студії, що й ми, послухав диск Млади, він був дуже заінтригований, каже: «Як? Це хіба в нас таке випускається?!»

Одразу ж зустрівся з нами, запросив на «Країну мрій-2008». Коли ми виконали його пісню «Весна», у нього просто котилися сльози, він не очікував такої подачі, такої лірики. Він сказав, що Млада заспівала краще за нього.

Запитання до вас обох: ви – колеги чи, можливо, щось більше?

Сергій: Ми живемо разом уже багато років. Спочатку ми були колегами, потім стали друзями, а три роки вже живемо разом як одна родина.

Млада: Однодумці.

Сергію, як ви знайшли Младу?

Сергій: У музикантів це просто… Достатньо побачити один раз будь-який виступ. Младу я побачив у «Клубі 44». Потім один колега сказав: «Сергію, у нас у Києві з’явилася джазова співачка. Дуже грамотна, яка приходить, розкладає ноти й усе всім пояснює». Як я це почув, одразу ж захотів познайомитися з нею, бо для співачок таке не дуже характерно.

Мені завжди хотілося зробити щось особливе, а це можливо лише з серйозними людьми, які серйозно захоплюються музикою.

Джазових співачок багато, але мені саме з нею захотілося зробити проект. Це був 2002 рік.

Млада: Тоді Сергій написав пісню «Мрії Козерогів», потім так і назвали проект. Ми з ним обоє Козероги...

Сергій: У клубі Марина співала спочатку джаз англійською. Потім ми зрозуміли, що маємо свою музику, яка живе у нас всередині...

Ви, Сергію, розмовляєте російською, Марина – українською. А як дома?

Сергій: Це в нас такий союз.

Млада: Ми живемо з моїми батьками й усі спілкуємося зазвичай українською.

Сергій: Я виростав у російськомовному середовищі, тому мені поки що легше висловлюватися російською. Але я просто кайфую від гарної української. Це такий мелос, так прекрасно. Сподіваюся, я теж до цього прийду найближчим часом.

Марино, чи вважаєте себе естрадною співачкою?

Млада: Естрадною співачкою у звичному розумінні цього слова, мабуть, ні. Бо мені цікава різна музика, джаз, мені цікаво щось таке створювати, чого раніше не було.

Звідки взявся псевдонім Млада?

Млада: Це запропонував Сергій. У першому альбомі в нас була пісня «Сидить Млада за столичком». Коли ми працювали над ідеями, аранжуванням, Сергій сказав, що цей образ може мені підійти, і запропонував узяти сценічне ім’я – Млада. Тобто спочатку була пісня...

Ви співаєте багато давніх українських пісень. Як ви їх знаходите?

Млада: Елементарно. У бібліотеках, фольклорних магазинах.

Сергій: Є багато збірок пісень, але мало з них підходять Марині. Вона дуже ретельно обирає собі пісню. Їй до душі мають припасти не тільки слова, а й музика. По-іншому не буває. Бо не хочеться на глибоку музику співати поверхово-веселенькі тексти.

Млада: На жаль, нам не пощастило їздити в експедиції і самим збирати фольклор. Та, гадаю, зараз уже набагато менше можна зібрати фольклору, ніж у 50–70 роки.

Кажуть, що українські автентичні пісні мають якусь особливу силу. Що ви черпаєте від них?

Коли я знаходжу якусь ліричну пісню, що мені підходить, я в ній наче тону, тобто я сама стаю такою ліричною, ходжу – наче літаю... Наприклад, пісні «Кроковеє колесо» "Ой, сосонка" – я обрала за світлість...

Ваш перший і останній альбом вийшов у 2005 році. Чому відтоді нічого нового не випустили? Чому взагалі себе не розкручуєте?

Сергій Табунщик

Сергій: У нашій країні дуже складно все це робити. Щодо матеріалу, то в нас його вистачає на два альбоми. Ми вже можемо грати двохгодинний концерт.

За останні три роки, які ми живемо разом, пішло творче натхнення в нас обох... Звісно, що хотілося б більшого руху. Сподіваємося, що зараз, після «Червоної рути», ми рухатимемося вперед. У нас усе для цього є.

Млада: Та ми не сидимо на місці, у нас бувають концерти. Наприклад, 6 жовтня буде в Українському домі...

Марино, а ви в школі співали?

Млада: Так! Я ще з дитинства мріяла бути співачкою, крок за кроком ішла до цього. Моя мама теж співає, щоправда в самодіяльному хорі в Коростені. У них усе пов’язано з фольклором. У дитинстві любила приходити до них на репетицію… У принципі все почалося звідти.

Самі яку музику слухаєте?

Млада: Ми слухаємо різну музику. Берк, Стінга, Майкла Джексона.

Сергій: Останнім часом повернулися також до класичної академічної музики. У нашій хаті звучить фортепіанна музика Шопена, твори Чайковського, Моцарта.

У вас є якісь свої принципи, наприклад – не їсти м’ясо?

Сергій: Ви попали в саму точку. Так, ми не їмо ні м`ясо, ні рибу.

Яка у вас взагалі філософія життя? Мені здається, ви люди релігійні…

Сергій: Ми не релігійні у звичному сенсі цього слова. Поясню, що це означає.

Є таке слово «творення». Ми нічого не руйнуємо, тому наш стіл вегетаріанський.

Особисто я не вважаю корову чи свиню нижчими за людину. Можливо, свідомістю вони нижчі, але мають право на існування. Подивіться в очі корови, і ви побачите, скільки там невинності. Вона дивиться на вас, як безневинне дитя.

Навіщо руйнувати, коли довкола нас стільки вегетаріанської їжі?! До неї можна дуже творчо підходити, що Марина й робить. Відколи я став вегетаріанцем, я харчуюся краще ніж будь-коли.

Це, як правило, експромти, без особливих рецептів. Точнісінько як в джазі.

Чи любите подорожувати?

Сергій: Ми дуже любимо природу. Тільки з’являється можливість, ми з наметами йдемо в Карпати. Маємо найкраще для цього спорядження. Там така тиша, така медитація!..

Ви медитуєте? Якого рівня досягли?

Сергій: Високий рівень – це коли ти можеш спокійно сидіти й не думати, а просто бути, якщо ти цього захочеш. Ти знаходишся на одній хвилі з буттям, у якій перебуває будь-яка тварина. Кішка чи корова сидить і не думає. Вона перебуває в абсолютному спокої, їй надзвичайно добре. Ось це високий рівень.

До нього важко підібратися, проте ми намагаємося. Розум, думки завжди цьому заважають.

Чи бувають між вами конфлікти?

Сергій: Бувають. І саме медитація, саме розуміння того, що відбувається насправді, не хочу вживати слова «допомагає», дає можливість нам зближуватися. Ця гармонія тільки росте.

Як правило, після медового місяця люди починають потихеньку віддалятися одне від одного, навіть цього не розуміючи. Це починається з найменшої несказаної брехні, чогось недоказаного. У нас з Мариною немає нічого недоказаного! Неможливо обманути людину, яка медитує. У вас на обличчі, у ваших очах усе написано.

Просто дурниця брехати одне одному, немає жодної причини для цього.

Конфлікт може бути в будь-чому… Ми з Младою перебуваємо на різних полюсах: вона спокійна, м’яка, я більш енергійний, холеричний. Цей розрив у нас дуже великий. Але наша різність – це і є гармонія. Мені не вистачає того, що собою являє Марина, і навпаки. У цьому сенсі Бог створив два полюси: життя – смерть, жінка – чоловік.

Той, хто медитує, дуже відчуває цю гармонію. А той, хто не медитує, каже: «Ні, ми надто різні, у нас багато конфліктів, ми віддаляємося». Урешті-решт люди розходяться.

Поки не медитував, я цього не розумів, тому з багатьма розходився. Гадав, вони мене не розуміють. Виходить, я сам помилявся. Розуміння, що ти сам помиляєшся – перший крок, з якого ви починаєте зростати духовно. Звісно, дуже боляче в цьому зізнаватися собі, але потім ніщо не становитиме проблеми.

Судячи з вашої філософії, політика вас не особливо цікавить. А чи є політики, які вам близькі духом?

Сергій: Так, ми не політичні люди… З тих, хто “нагорі”, мені найближчий Ющенко. Але я кажу тільки про те, що він являє собою як людина, а не політик. Бо я його політичних справ не розумію. Та мені це й не цікаво.

Млада: Я нічого не розумію в політиці. Ми не читаємо газет, не дивимося телевізор.

Чи хочете стати такою знаменитою, щоб вас усі пізнавали на вулиці?

Млада: Мені подобається співати, бути на сцені, спілкуватися з музикантами, глядачами. Але я б не хотіла, щоб мене впізнавали на вулиці.

Розмовляла Оксана Климончук