День Перемоги не зіпсували ні дощ, ні акції Регіонів (репортаж)

День Перемоги не зіпсували ні дощ, ні акції Регіонів (репортаж)

Уздовж вулиці Січневого Повстання вишикувалися хлопці з прапорами Регіонів. "Хлопці, повертайтеся додому. І скажіть тим, хто вас тут поставив, що хай вони краще мені безплатно газову колонку поставлять", -  не вгамовувалася колишня партизанка...

Все-таки ні у кого не вийде відібрати у нас це свято. У цей день Перемоги вуличні музиканти знову награвали пісні війни. Молоді мами поздоровляли на вулицях і площах колишніх солдатів, по-дорослому пояснюючи при цьому своїм малюкам суть того, що відбувається. Голови районних столичних адміністрацій, залишивши десь на стоянках комфортні автомобілі,  дбайливо підсаджували в автобуси ветеранів своїх районів, і самі супроводжували їх в цих же автобусах до Меморіального комплексу історії Великої Вітчизняної війни на Співочому полі.  Люди охоче розкуповували квіти, що підскочили в ціні,  і тут же з усмішками вручали їх незнайомим ветеранам.

Чудова трирічної давності ідея Президента - хода ветеранів по Хрещатику - прижилася. Три роки тому довго сперечалися, що ж краще: влаштувати традиційний парад і показати нашу як би «військову потужність» або влаштувати ходу. Тоді вибрали ходу ветеранів і польову кухню. І крок назустріч ветеранам вдався, їм ідея сподобалася. Ветеранів організовано збирали разом, що полегшило і їх спілкування один з одним, і спілкування між ветеранами і пресою.  Вже не кажучи про те, що випиті Президентом бойові сто грам теж виявляли пошану і любов до цих людей. 

 Цього року 9 травня в колоні, перед якою несли прапори трьох українських фронтів, йшли Президент, перший віце-прем`єр-міністр (сам прем`єр – на лікуванні), лідер опозиції, міністр оборони.

 Ветерани йшли в колонах, які були розбиті по районах. Кияни і приїжджі супроводжували їх аплодисментами. Грала музика, а люди підспівували. Подумала, що недивно, що ми так добре знаємо тексти військово-патріотичних пісень.  Здається, ця частина історії і нашого подвигу ні у кого не викликає сумніву. Ближче до Європейської площі  хода закінчувалася. Ветерани відповідали на запитання журналістів, знайомилися.

- Я - Чорноморський флот, підводний човен Решилова. Інших даних не даю. - А ти? А я – Балтійський. «Червоний Кавказ», знаєш?  - Так це той, який навпіл потім.?

- Пробачте, - протягнула я букет підводникові, - а чому інших даних не даєте?

- Я пожартував, - сказав ветеран, - я колишній підводник, академік, професор Аграрного Університету Сергій Семенович Клюй.

- Мені 85 років. Я Володимир Іванович Лученко. Я на Ленінградському фронті служив. Два голодування в Україні пережив, і блокаду теж. З нашого кола однополчан – один залишився.

У мене залишався ще один букет.

До автобуса підвели жінку з орденами. Вона спиралась на палицю, під руку її тримала дочка.

- Скажіть, а що на війні найстрашніше? – запитала я.

- Я собак і води боялася, - пояснила мені Віра Євгенівна Вронська, - адже я партизанкою була, радисткою, і з горищ стрибала, і з парашутом мене скидали, а ось собак і води боялася. Адже нас німці з собаками шукали – собак і зараз боюся. Ой, пробачте, - захвилювалася жінка. - Тут після ходи підійшла колона партизан, і я хочу підійти, може, кого з нашої Московської школи зустріну. Там нас учили на підривників, радистів і шифрувальників. А потім приїжджали з розвідки і "розкуповували" нас.

Жінка заквапилася до партизанів.

Ветерани організовано від`їжджали на автобусах. Я вирішила спробувати добратися до Меморіального комплексу своїм ходом. Минулого року я за двадцять хвилин була на місці. Але не тут то було. Ось вже воістину, є люди, здатні зіпсувати навіть  те свято, що із сльозами на очах. Я думаю, що прем`єр, повернувшись з лікування, повинен висікти (або вдатися до іншого прийнятого у нього виховного засобу) тих, хто вирішив в період святкування уклинитися з передвиборною агітацією. Розтягнута колона прихильників коаліції плюс загін барабанщиць податкової адміністрації в біло-блакитній формі капітально гальмували рух транспорту і людей. Ну що вони наробили?! Все що був потрібно - забезпечити безперешкодний і швидкий проїзд транспорту. Кому потрібне це шоу барабанщиць?  – злилася я. На зворотній дорозі хлинув дощ, і ті з учасників війни, хто не приїхав організовано на автобусах, просто вимокнули до нитки. Адже сісти в громадський транспорт було  неможливо.

Уздовж вулиці Січневого Повстання по обидві сторони вишикувалися хлопці з прапорами Регіонів. Я тільки мовчки несхвально поглядала на них – вони не винні в незграбній акції свого партійного керівництва, не хотілося псувати нікому настрою. Але тут жінка-ветеранша, яка жваво крокувала поруч, немов почувши  мої думки, стала їм виказувати:

- Хлопці, повертайтеся всі додому. І скажіть тим, хто вас тут поставив, що хай вони краще мені безплатно газову колонку поставлять. Кажуть, що піклуються, а самі прийшли агітувати.

Моя супутниця не вгамовувалася, відправляючи додому всіх регіоналів, що стояли уздовж доріг :

- Ви краще поїдьте та заробіть для нас копійку...

- Де ви воювали? – поцікавилася я.

- У Ковпака, я – шифрувальниця, знаєте, хто це такі?

Ганна Григорівна Клочкова (так звали мою супутницю, пережила два голодомори) до 1944 року воювала, і, за її словами, 9 травня для неї - найсвітліше свято. Вони приїхала з Вишневого – покласти до пам`ятника букетик бузку.

Я якось, обходячи пробки і колони, дісталася до Меморіалу.

Біля входу в Музей виступав Віктор Ющенко. Ближче до бордюру стояв ряд наметів з кашею. Окремо сиділи ветерани і окремо – преса.

І від Президента ветерани почули те, що гідні були почути цього дня.

- Ви були, є і будете поколінням героїв-переможців, - сказав в своїй промові Віктор Андрійович, - Ми шануємо кожного українського героя, який під час військового лихоліття боровся за звільнення рідної землі від тоталітарних загарбників. Пам`ять про кожного воїна, кожну жертву і кожного рятівника України є і буде для нашого народу вічною і нероздільною.

Віктор Ющенко  закликав з братською подякою пригадати сьогодні подвиг наших бойових соратників і побратимів - всі народи і союзницькі армії, які рятували людство від фашистського рабства. „Ми заплатили істинно високу ціну за Перемогу. Більше сорока місяців в Україні лилася кров. Війна вщент зруйнувала міста, знищила села. Війна забрала майже десять мільйонів життів. Сім мільйонів українців вилягло на фронтах, в партизанських загонах, підпіллі, гестапівських застінках, понад два мільйони було вивезено до Німеччини.

Спіч був недовгий. Після нього ветерани зійшлися в наметах, де було частування, і де вони  відзначили свою, найбільшу з перемог, Перемогу.

Маша Міщенко

Фото Михайла Марківа

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter