Українська ГТС як подарунок до майбутніх виборів

«Сірі кардинали» переговорного процесу, які сидять явно не за круглим столом, все ніяк не можуть розібратися в дивідендах, а деякі з них вважають чужі апетити непомірними...

Наближається 15 січня - саме після цієї дати планувалося відновити українсько-російські газові переговори. Їх попередній раунд був безрезультатним, але при цьому продемонстрував непохитність Кремля, як втім, і Києва. Одних контракт влаштовує повністю (що цілком логічно), інших – категорично ні (що теж цілком логічно). Сторони невпинно повторюють, що для кожної з них здача національних інтересів неприйнятна. Тупикова ситуація вуалюється традиційною фразою – йде конструктивний і продуктивний діалог, всі шукають компроміс. Він, як відомо, полягає в повному виконанні Києвом вимог Москви. І діалог триває. Як і раніше, він періодично переходить нібито в конфлікт. Його навіть нагнітають, що зараз і відбувається. Але, незважаючи на титанічну працю двох «протиборчих» команд у плані підтримки інтриги, все виглядає таким чином: «сірі кардинали» переговорного процесу, які сидять явно не за круглим столом, все ніяк не можуть розібратися в дивідендах, а деякі з них вважають чужі апетити непомірними. Ось коли остаточно роздерибанять «дружній проект», ось тоді й винесуть вердикт: почім буде газ для України, вірніше, для того, що від неї залишиться. Адже ГТС, яку поставлено на кін, - не просто транзит і постачання блакитного палива, це – «чарівна паличка» мега-впливу на економіку України. Судячи з останніх вчинків наших верхів, вони втрачати владу не хочуть. Сподіватимемося, особливо з урахуванням виборів.

Про те, що газовий переговорний процес йде згідно з прислів`ям «милі посваряться - краще помиряться», говорять наступні факти.

28 грудня минулого року міністр енергетики й вугільної промисловості Юрій Бойко заявив, що з 1 січня 2012 року Україна майже удвічі скоротить об`єми закупівлі російського газу, що викликане зростанням його вартості. «Ми попередили російських партнерів, що таку ціну на газ наша економіка не витримує, і ми переходитимемо на власні енергетичні ресурси, - сказав міністр. - Ми подали заявку на 27 млрд. кубометрів газу, і з 1 січня ми починаємо відбирати газ відповідно до цієї заявки».

При цьому, за словами Бойка, як заміну російського газу Україна планує використовувати вугілля, видобуток якого в 2011 році досяг рекордних показників - 81 млн. тонн.

А вже 11 січня поточного року (зазначте, лише після перенесення Верховною Радою розгляду закону про право здачі в оренду ГТС, яку передбачає сценарій Кремля, а не навздогін грудневій заяві Бойка), глава «Газпрому» Олексій Міллер під час зустрічі з Президентом Росії Дмитром Медведєвим заявив, що українська сторона мала домовитися з РФ про зниження об`ємів закупівлі газу за півроку до настання контрактного періоду.

Тобто, ми нахабно брешемо? Але «Нафтогаз» запевняє, що завчасно попередив «Газпром» про скорочення об`ємів закупівлі газу, причому все робилося згідно з контрактом. У визначені ним терміни «Нафтогаз» надіслав на адресу «Газпрому» близько десять листів з проханням погодити поставки газу.

Проте, за словами офіційного представника «Газпрому» Сергія Купріянова, «ніякі документи про зміну об`ємів поставок російського газу до України не підписувалися. При цьому особливо хотілося б підкреслити, що питання про зменшення об`ємів на численних переговорах про зниження з 2012 року ціни на російський газ українською стороною не піднімалося взагалі».

Причому ціна питання - 25 млрд куб. м газу (Україна має намір скоротити закупівлю з 52 до 27 млрд куб. м). У повідомленні «Газпрому» наголошується, що контракт купівлі-продажу газу в 2009-2019 роках можливості зміни об`ємів закупівлі газу в односторонньому порядку не передбачає. У «Газпромі» також підкреслюють, що зміна річних контрактних об`ємів поставок газу не може перевищувати 20%.

Наявний конфлікт. Але, судячи із заяви Д.Медведєва, він вирішуватиметься «в цивілізованому порядку». Президент РФ підкреслив, що, «у будь-якому випадку Росія має надійну контрактну основу для того, щоб працювати й далі з українськими партнерами, одночасно продовжуючи дискусії щодо майбутньої газової співпраці».

Що таке «газова співпраця»? Це – поглинання «Нафтогазу»,  передача в управління ГТС (зараз також дискутується питання її ціни, і є купа питань до непослідовних заяв обох сторін), а також реалізація раніше заявлених «спільних» проектів, які досі гальмуються (розробка Чорноморського шельфу, авіазлиття, «спільне» кораблебудування і т.д.), що само собою має на увазі повне «приборкання» української економіки.  А що таке «цивілізований метод»?

Як відзначає президент Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук, «цивілізований метод, швидше за все, - суд. Все частіше почали з`являтися заяви як з одного, так і з іншого боку, що питання може вирішитися в судовому порядку. Мабуть, таким чином сторони не лякають, а «мотивують» один одного. Ймовірно, компроміс ніяк не знаходиться. Можна сказати, що переговори практично зайшли в безвихідь. Росіяни борються за ГТС, тому запросили непомірну ціну за газ. Але, схоже, нарешті українська сторона усвідомила, що якщо вона віддасть газотранспортну систему, то стане нецікавою для росіян і в будь-яких інших питаннях, оскільки нічого особливо цінного більше у неї не залишиться. А ось Росія дістане можливість через контроль ГТС управляти внутрішнім ринком України, тобто, вплив її буде безмежний. Дуже яскравий приклад – Білорусь: віддав 50% (Белтрансгазу – ред.) – значить, усе віддав. І на Євросоюз сподіватися нічого. У газовому українсько-російському питанні він відійшов убік, не хоче брати участь у цьому процесі. Від нас дуже довго чекали конкретики».

Що стосується можливості переходу нинішнього конфлікту в розряд війни, яку Україна вже проходила, то, на думку експерта, «до цього не дійде, оскільки Росія пам`ятає досвід минулої конфронтації, вона більше втратила і зробила висновки. Наприклад, так активно, як після газової війни, ніколи Європа не приділяла увагу газовій альтернативі».

«В одному питанні українську владу можна вітати. Минулого року «Нафтогаз» купив газ у ПСГ за найнижчою у плані можливою ціною, зараз він максимально використовується. Але що робити далі? Думаю, це буде головною мотивацією для переговорів. Але після 15 січня, швидше за все, ніякої конкретики не буде. Буде чергова «словесна» розминка. Здається, українська влада нарешті зрозуміла, що віддавати ГТС не можна, щоб не залишитися у розбитого корита», - підсумував експерт. 

Керівник енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар вважає, що «цивілізований метод» вирішення нинішнього газового конфлікту має на увазі використання Росією контрактного положення, що передбачає оплату за невибрані об`єми газу. Тобто, йти за основним контрактним принципом - «купуй або плати».

Експерт відзначає, що заяви російської сторони з приводу відбору газу надійшли із запізненням, оскільки «Москву контракт повністю влаштовує, наявність асиметричних положень відносно України теж, тому вони не поспішають реагувати на те, хто і що сказав. Цим пояснюється пауза. Вони виходять із того, що рано чи пізно - прибіжите. Зараз росіяни дещо занервували, адже «фрукт» під назвою ГТС вже практично був у їхніх руках. І раптом ситуація починає мінятися не в кращий для них бік, особливо після перенесення Верховною Радою розгляд закону про ГТС. Відштовхуючись звідси, й пішла реакція. Оскільки, до 15 січня вони вже були готові приймати газову капітуляцію.

Коли Міллер говорить, що "нам нічого не запропонували", то він має на увазі, що не запропонували те, що вони спочатку вимагали. По суті, поглинання «Газпромом» українського «Нафтогазу». І неважливо, як це відбуватиметься – через СП,  через консорціум, кінець кінцем – поглинання за прикладом Білорусі. А зараз вони бачать, що необхідний для них сценарій, як мінімум, відтерміновується. Москва розраховує на те, що до президентських виборів українська сторона піднесе довгоочікуваний подарунок.  Результат виборів у Росії і так очевидний, проте, така підстраховочка – тріумфальний хід. Усередині Росії є проблеми, а тут продемонструють, як потужно збирається в кулак пострадянський простір шляхом  скуповування енергетичних активів, інфраструктури. Думаю, ключовий момент (розв`язка переговорів) пов`язаний із тим, коли визначаться офіційні сторони, а під ними потрібно розуміти не стільки тих, хто безпосередньо бере участь у процесі, скільки тих, хто знаходиться в тіні, але має прямий інтерес і вплив, уявлення про того, хто повинен «стригти купони». На даний момент на рівні олігархічних угрупувань не вдається погодити розподіл часток, дивідендів від цієї мега-опції, якщо вона матиме місце.

Кожен їз них оцінює свою «заслугу» максимально. Саме це й лежить в основі, а не те, у що одягаються переговори – неспівпадання інтересів, взаємні звинувачення,  декларації та інше. Тобто, нам демонструють чергову перестрілку, йде своєрідна гра акторів за наперед узгодженим сценарієм, щоб показати  певне загострення пристрастей, тоді перемога стане значнішою в очах російських виборців.

Але тут є один серйозний прорахунок росіян – вибори цього року і в Україні, хай не президентські, але все таки парламентські. Сценарій може зірватися. Але не тому, що хтось відстоює національні інтереси, просто росіяни проявили хворий апетит.

І ще один вельми значущий момент. Лідери організованих політико-олігархічних угрупувань, які контролюють промислові корпорації з великим споживанням природного газу нарешті усвідомили, що буде з їхніми активами, якщо реалізується навіть у найм`якшому вигляді сценарій «Газпрому». Це означає – «що було вашим, стало нашим». ГТС - не просто газ, це вплив на весь внутрішній ринок. Надія, що тверезий розум переможе, є. Може спрацювати інстинкт самозбереження. Особливо з урахуванням рішення парламенту перенести розгляд закону по ГТС.

Існує все ж таки небезпека перемоги не нашої сторони, адже абсолютно різні вагові категорії, а позбавивши себе підтримки ЄС (провал парафування угоди про асоціацію і ЗВТ), українська сторона своє становище погіршила. Залишається сподіватися, що спрацює інстинкт самозбереження. Оскільки розраховувати на те, що є якась стратегія і тактика правлячої команди, не доводиться, що показала практика двох років».

Але існує і ще один сценарій. Як говорять у кулуарах, українська влада дійсно вирішила не здавати газотранспортну систему, щоб не позбутися ролі керманича в країні. Але що робити з ціною газу, яка не під силу для економіки? Потрібно підвищувати тарифи на внутрішньому ринку. Але для цього потрібно підготувати населення. А як? Витримавши певну переговорну процедуру, заявити народу – мовляв, зробили все від нас залежне, але нас впритул не бачать і не чують. Вимушені вживати внутрішніх заходів. І ми "зрозуміємо". Бог дасть, це нам доведеться зробити після виборів.

Цікаво, так хто ж зробить собі до виборів подарунок у вигляді ГТС – Росія чи Україна?

Олена Бистрицька

УНІАН в Google News